Монастир Святої Марії (Стародавній Київ): відмінності між версіями

В. Пуцко, ігноруючи думку Стороженко, вважає що церква була все ж таки збудована скотами, десь на початку 13 ст. З нею він ототожнює відомі з кінця 19 ст. залишки кам'яної ротонди біля будинку по вулиці Володимирської, 3 (садиба Трубецьких){{sfn|Пуцко|1981|с=230—231}}. За думкою Толочко і Боровського, які досліджували споруду у 1975-1977 рр., вона була збудована у межах від кінця 12 ст., до першої половини 13 ст., і була князівською залою для нарад. У той ж час належність ротонди до культових споруд підтримали Альфорова і Харламов, Висоцький, Іоаннісян, Ю. Диба, схилявся до такого трактування і Асєєв, хоча і не відкидав при цьому можливості її світського характеру. Пуцко, проаналізувавши кам'яний рельеф з зображенням Богородиці з немовлям, поход'ячий з розкопок Десятинної церкви, прийшоввказав дона висновкуте, що йогоз стильодного небоку відповідаєфігурний стилюрельеф іншихмав елементівдуже декоруобмежене використання у Київській Русі - особливо у 10 ст. (час спорудження Десятинної тацеркви), а з іншого, що цей рельеф має паралелі з мистецтвом Західної Європи кінця 12, початку 13 ст. З цього він робить висновок, що рельеф спочатку знаходився у збудованій скотами ротонді, а згодом, коли вона була вже зруйнована, рельеф був знайдений і використаний при відтворенні Десятинної церкви під керівництвом Петра Могили. За думкою Пуцко, на скотів додатково вказують також пов'язані з рельефом залишки кам'яного фризу з грецькими литерами - цей фриз також був використаний у декорі Десятинної церкви Могили. Епіграфіка литер вказує на межу 12 і 13 століть, напис не прочитується, але зберігся фрагмент ώμέ (оме), що може бути частиною слова ώμεγα (омега). В такому випадку напис міг бути відомою цитатою з Об'явлення св. Івана: «Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель!» ({{Біблія|Об.|1:8}}). Пуцко зауважує використання цієї цитати в оформленні деяких пам'ятників Західної Європи, та одночасну невідомість її на памятниках Візантії. Таким чином, за його думкою, напис, як і рельеф, теж має західне походження, а саме на скотів вказує використання грецької мови - ірландські монахи були відомі своїм знанням грецької{{sfn|Пуцко|1981|с=224—231}}. Церква св. Марії за Стороженком була спалена при навалі Батия{{sfn|Стороженко|1906|с=245}}, Пуцко же констатує, що нам не робитьвідомо, ніякихза припущеньяких зобставин цьоговона приводубула зруйнована{{sfn|Пуцко|1981|с=231}}.

Питання місця де знаходились монастир та церква Св. Марії досить суперечливо висвітлено у джерелах і дослідженнях. М. Груневег (1584) і ряд інших джерел розміщували церкву на Оболоні, П. Розвидовський (1634-1664) вважав що домініканський монастир був на Подолі понад Дніпром{{sfn|Реутов|2001}}, Закревський же, посилаючись на анонімних дослідників, розмішував костел і монастир біля Петропавлівської церкви, навпроти Флорівського монастиря{{sfn|Закревский|1868|с=447}}. Стороженко локалізував церкву біля Лядських воріт у районі Софійської вулиці{{sfn|Стороженко|1906|с=245}} (біля сучасного Майдану Незалежності). Пуцко, ототожнюючи церкву Св. Марії з Київською ротондою, тим самим розмістив її біля будинку №3 по Володимирській вулиці (садиба Трубецьких){{sfn|Пуцко|1981|с=230—231}}. А. Реутов вважає, що костел знаходився біля будинку №11 по Борисоглібській вулиці на Подолі, на тому місці, де пізніше була збудована православна церква Бориса і Гліба. Свою думку він аргументує тим, що це єдине місце у Києві, де археологами була знайдено тесане каміння від споруди кінця 12 — початку 13 ст., саме таке каміння від «костьолу Вознесіння Марії» згадане у скарзі 1600 року біскупа Казимирського{{sfn|Реутов|2001}}.