Відмінності між версіями «Історична демографія України»

Коректура
(→‎Джерела: Додано вміст)
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію Розширене редагування з мобільного
(Коректура)
 
 
== Історія ==
[[Файл:UkrainePopulation1926.PNG|thumb|right|250px|Чисельність населення ув 1926 р.]]
[[Файл:UkrainePopulation1939.PNG|thumb|right|250px|Чисельність населення ув 1939 р.]]
[[Файл:UkrainePopulation1959.PNG|thumb|right|250px|Чисельність населення ув 1959 р.]]
[[Файл:UkrainePopulation1989.PNG|thumb|right|250px|Чисельність населення ув 1989 р.]]
[[Файл:UkrainePopulation2014.PNG|thumb|right|250px|Чисельність населення у 2014 р.]]
За оцінками, станом на 1719&nbsp;р. на території, яка зараз входить до складу України, мешкало приблизно 5,7&nbsp;млн населення. Зокрема на правобережній Україні, яка входила до складу Польщі 3,6 млн (63,5 %), на лівобережній, яка входила до складу Росії, 1,9 млн (33,3 %). Загальне населення Закарпаття і Північної Буковини оцінювалося ув 185–190185—190 тис. осіб (3,2 %).<ref name="kabuzan"/>
 
У другій половині XVIII&nbsp;ст. внаслідок змін кордонів у східній Європі, територія України опинилася розділеною між Російською та Австрійською імперіями. Більша частина території (Лівобережжя, Причорномор'я, Київщина, Поділля, Волинь) увійшли до складу Російської імперії, населення цих регіонів у 1795&nbsp;р. оцінювалося у 7,95&nbsp;млн осіб, або 76,3 % населення українських земель. У Австрійській частині (Галичина, Буковина, Закарпаття) мешкало 2,47&nbsp;млн осіб, або 23,7 % населення. Загальне населення українських земель станом на 1795&nbsp;р. оцінювалося ув 10,4&nbsp;млн осіб.<ref name="kabuzan"/>.
 
Австрійські території західної України були більш густонаселені і раніше стикнулися з проблемою аграрного перенаселення. Це призводило до зниження природного приросту населення, який був основним фактором, що впливав на динаміку його чисельності. Іншою була ситуація на території підросійської України, де існували слабозаселені регіони Причорномор'я і куди спрямовувалась міграція «надлишкового» населення з густонаселених регіонів центральної України. Внаслідок цього українські землі у складі Російської імперії протягом 19XIX ст. характеризувалися дуже високими темпами приросту населення. З 1795 до 1897 чисельність їхнього населення збільшилося втричі, до 23,78&nbsp;млн, тоді як населення австрійської частини&nbsp;— лише вдвічі, до 5,02&nbsp;млн за переписом 1900&nbsp;р. Загальна чисельність населення українських земель на початку 20XX ст. становило близько 29&nbsp;млн осіб.<ref name="kabuzan"/><ref name="rashin"/>.
 
Починаючи з другої половини 19XIX ст. все більшу роль почали грати міграційні процеси. В австрійській частині це була еміграція, основними її напрямками були США (українці, євреї), Канада і Бразилія (українці). Для російської частини були характерні як еміграція так і іміграція. Основними еміграційними процесами були переселення українського населення на малозаселені території Сибіру та Далекого Сходу, а також еміграція євреїв до Північної Америки. Натомість, відбувалося переселення на українські території інших народів, особливо росіян та німців.<ref name="rashin"/>.
 
У 1913&nbsp;р. населення українських земель оцінювалося у 38,59&nbsp;млн, зокрема у складі Росії 32,24 млн (83,5 %), у складі Австро-Угорщини&nbsp;— у 6,35&nbsp;млн. (16,5 %). У містах мешкало лише 15 % населення. 85 % населення були сільськими жителями, а густота сільського населення перевищувала 54 ос. на км². У багатьох повітах Галичини, Поділля та Київщини густота сільського населення перевищувала 100 ос. на км².<ref name="rashin"/>
 
Багатомільйонні втрати населення України втрати від військових дій, епідемій, еміграції, погіршення економічного становища під час Першої Світової, Громадянської війни та Голоду 20-х років призвели до різкого скорочення чисельності населення ув 1917–19221917—1922&nbsp;рр. Лише у другій половині 1920-х років чисельність населення перевищила рівень 1913&nbsp;р. За даними перепису 1926&nbsp;р. в УРСР мешкало 28995 тис. осіб, у Криму&nbsp;— 707 тис. У Східній Галичині та Волині за переписом 1931 року мешкало 6,83&nbsp;млн осіб. На [[Чернівецька область|Північній Буковині]]&nbsp; проживало 0,64&nbsp;млн осіб, у [[Бессарабія|Південній Бессарабії]]&nbsp; 0,29&nbsp;млн за румунським переписом 1930&nbsp;р. На [[Закарпаття|Закарпатті]] мешкало 0,73&nbsp;млн за даними чехословацького перепису 1930&nbsp;р. На всій території [[Україна|України]] наприкінці 1920-х років мешкало близько 38,6&nbsp;млн осіб.<ref name="chorny"/>
 
У 1939&nbsp;р. на території України мешкало бл. 41,3&nbsp;млн осіб. Населення УРСР у кордонах до 1939&nbsp;р. становило 31,3&nbsp;млн, що лише на 7,3 % більше ніж за переписом 1926 року. Високі темпи природного приросту населення (від 2,4 % на рік у 1925–19271925—1927&nbsp;рр. до 1,5 % на рік наприкінці 1930-х) та активний міграційний притік населення у східні промислові регіони (понад 2&nbsp;млн осіб) змогли компенсувати багатомільйонні втрати населення від голоду, колективізації та репресій. Скорочення чисельності населення за 1926–19391926—1939&nbsp;рр. було зафіксоване у всіх центральних та деяких південних областях, приріст&nbsp;— у східних, особливо Донецькій, чиє населення збільшилося на 1,5&nbsp;млн осіб (89 %). На території західних областей, які увійшли ув 1939–19451939—1945&nbsp;рр. до складу УРСР у 1939&nbsp;р. проживало бл. 8,9&nbsp;млн осіб, на кримському півострові 1,1&nbsp;млн.<ref name="zb1973">Статистический сборник [http://istmat.info/node/31648 Население СССР (Численность, состав и движение населения). 1973]&nbsp;— Москва., «Статистика», 1975</ref>.
 
У роки Другої світової війни втрати населення України становили за різними оцінками від 5 до 7&nbsp;млн осіб. У 1950&nbsp;р. в Україні мешкало 36,6&nbsp;млн осіб. Довоєнної чисельності населення було досягнуто тільки наприкінці 1950-х років. За переписом 1959&nbsp;р. в Україні мешкало 41,9&nbsp;млн осіб, що на 1 % більше ніж у 1939&nbsp;р. Динаміка була нерівномірною, зростання чисельності населення відносно довоєнного періоду було зафіксовано у Києві (29,8 %), східних (17,9 %) і південних (4,2 %) областях. Зменшення чисельності населення за 1939–19591939—1959&nbsp;рр. спостерігалося у західних (-12–12,3 %) та центральних (-6–6,8 %) областях.<ref name="zb1973"/>
 
У 1970&nbsp;р. населення України становило 47,1&nbsp;млн осіб, у 1979&nbsp;р.&nbsp;— 49,8&nbsp;млн, у 1989&nbsp;р.&nbsp;— 51,7&nbsp;млн осіб. Найшвидші темпи приросту населення у повоєнний період були у південно-східних та деяких західних областях. Так, населення Криму збільшилося за 1959–19891959—1989&nbsp;рр. на 104 %, Херсонської області на 50 %. Значне збільшення чисельності населення у цей період спостерігалося також у Дніпропетровській (44 %), Запорізькій (42 %) та Закарпатській (36 %) областях. Натомість, у більшості центральних областей України було зафіксована стагнація або зменшення чисельності населення.<ref name="popstat"/>
 
У 1993&nbsp;р. чисельність населення України досягла історичного максимуму, 52,24&nbsp;млн осіб, і далі почала невпинно скорочуватися. За переписом 2001 року в Україні мешкало 48,46&nbsp;млн осіб. За даними держкомстату 1 січня 2014 року чисельність населення України становила 45,43&nbsp;млн, порівняно з 1989&nbsp;р. вона скоротилося на 12,5 %.<ref name="popstat"/>.
 
{| class="standard sortable"
|+ Динаміка чисельності населенння за 1989 - 20141989—2014 рр.
|-
| зростанняЗростання||Київ, Закарпатська обл.
|-
| скороченняСкорочення до 5 %||Рівненська обл., Севастополь, Волинська, Івано-Франківська, Чернівецька обл., АР Крим
|-
| скороченняСкорочення від 5 до 10 %||Львівська, Тернопільська, Одеська обл.
|-
| скороченняСкорочення від 10 до 15 %||Київська, Миколаївська, Херсонська, Харківська, Хмельницька, Запорізька обл.
|-
| скороченняСкорочення від 15 до 20 %||Дніпропетровська, Вінницька, Полтавська, Черкаська, Житомирська, Донецька
|-
| скороченняСкорочення більше 20 %||Кіровоградська, Сумська, Луганська, Чернігівська
|}
 
За офіційними даними держкомстату 1 січня 2015 року чисельність населення України становила 42928,9 тис. осіб (у кордонах без окупованого Криму), втім ця цифра може бути неточною через недосконалість обліку, пов'язаного з подіями на Донбасі.<ref>Держстат України&nbsp;— [http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2014/ds/kn/kn_u/kn2014_u.html Чисельність населення (за оцінкою) на 1 січня 2015 року та середня чисельність за 2014 рік]</ref>.
 
== Історична чисельність ==
Наприкінці 18XVIII ст. населення території в межах сучасної України перевищило 10&nbsp;млн осіб, у 70х&nbsp;— 80х70—80-х роках 19XIX ст.&nbsp;— 20&nbsp;млн осіб. На початку 20XX ст. населення перевищило 30&nbsp;млн осіб. У другій половині 1930-х років населення українських земель перевищило 40&nbsp;млн, після Другої світової війни цей рівень було досягнуто ув 1956 році. У 1964&nbsp;р. населення України перевищило 45&nbsp;млн, у 1980&nbsp;р.&nbsp;— 50&nbsp;млн. Максимальна чисельність населення України (52,2 млн) була зафіксована 01.01.1993&nbsp;р. Станом на 2014&nbsp;р. населення становило 45,4&nbsp;млн осіб (87 % від максимального), що відповідає чисельності населення ув 1966 році.<ref name="kabuzan"/><ref name="rashin"/><ref name="popstat"/>
{| style="float:left" class="wikitable collapsible"
|+Історична чисельність населення у сучасних кордонах [[Україна|України]]<ref name="kabuzan">[http://www.scribd.com/doc/119074830/Кабузан-В-М-Украинцы-в-мире-динамика-численности-и-расселения Кабузан В.&nbsp;М.&nbsp;Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века&nbsp;— 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. Ин-т рос. истории РАН.&nbsp;М.&nbsp;Наука, 2006. 658 с. {{ref-ru}}]</ref><ref name="rashin">[http://istmat.info/node/30 Рашин Население России за 100 лет (1811–1913 гг.). Статистические очерки. Под редакцией академика С.&nbsp;Г.&nbsp;Струмилина&nbsp;— Москва, 1956]</ref><ref name="chorny">[http://library.univer.kharkov.ua/OpacUnicode/index.php?url=/notices/index/IdNotice:155758/Source:_default Чорний С. «Національний склад населення України в ХХ сторіччі»&nbsp;— Київ, Картографія, 2001]</ref><ref>[http://demoscope.ru/weekly/ssp/sng_pop.php Населення держав СНД (1950–2009)]</ref>
{{note label|Історична чисельність населення у сучасних кордонах-а|а|а}}Волинська, Подільська, Київська, Полтавська, Катеринославська, Харківська, Херсонська, Таврійська губернії, 11 повітів Чернігівської губернії, 3 повіти Бессарабської губернії, 1 повіт Курської губернії.<br />
{{note label|Історична чисельність населення у сучасних кордонах-б|б|б}}Північна Буковина, Закарпаття, Східна Галичина<br />
{{note label|Історична чисельність населення у сучасних кордонах-в|в|в}}Разом зіз Кримською областю РРФСР<br />
{{note label|Історична чисельність населення у сучасних кордонах-г|г|г}}Воєводства Волинське, Станіславське, Тернопільське, 12 повітів Львівського та Камінь-Каширський повіт Поліського воєводства<br />
{{note label|Історична чисельність населення у сучасних кордонах-д|д|д}}Північна Буковина (повіти Чернівецький, Сторожинецький, Радовецький), Південна Бессарабія (Аккерманський, Ізмаїльський повіти), Північна Бессарабія (Хотинський повіт)<br />
{{note label|Історична чисельність населення у сучасних кордонах-е|е|е}}В межах сучасної Закарпатської області<br />
{{note label|Історична чисельність населення у сучасних кордонах-ж|ж|ж}}Разом зіз приєднаними з часом Північною Буковиною, Південною Бессарабією, Закарпаттям та Кримом
|}
{{-}}
{| class="standard collapsible collapsed"
! colspan="2"|Чисельність населення України, 1950 - 20141950—2014&nbsp;р.<ref>Демоскоп&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/app/app4001.php Численность населения на 1 января (тысяч человек), 1950–2013]</ref>
|-
! рік||населення, тис.
{{-}}
=== Губернії ===
[[Файл:UaPopulation1897-1913.PNG|thumb|right|270px|'''Динаміка населення повітів за 1897 - 19131897—1913 рр.''']]
Населення губерній, територія яких нині входить до складу України тис.
{| class="standard sortable"
|-----
! |Губернія||1811||1838||1851||1867||1897||1913||1811 - 19131811—1913
|-----
|-
| [[Бессарабська губернія|Бессарабська]]*||126||332||367||442||817||1113||+ 783.,3 %
|-
| [[Волинська губернія|Волинська]]||1213||1314||1469||1643||2990||4070||+ 235.,6 %
|-
| [[Катеринославська губернія|Катеринославська]]||666||790||902||1282||2114||3290||+ 393.,9 %
|-
| [[Київська губернія|Київська]]||1066||1460||1636||2144||3559||4664||+ 337.,4 %
|-
| [[Курська губернія|Курська]]*||100||107||117||131||164||215||+ 114.,7 %
|-
| [[Подільська губернія|Подільська]]||1298||1548||1578||1947||3018||3955||+ 204.,8 %
|-
| [[Полтавська губернія|Полтавська]]||1625||1622||1689||2002||2778||3716||+ 128.,7 %
|-
| [[Таврійська губернія|Таврійська]]||255||520||609||659||1448||2007||+ 687.,2 %
|-
| [[Харківська губернія|Харківська]]||1030||1334||1366||1682||2492||3367.,7||+ 227.,0 %
|-
| [[Херсонська губернія|Херсонська]]||370||766||889||1498||2734||3610||+ 874.,7 %
|-
| [[Чернігівська губернія|Чернігівська]]*||907||936||990||1124||1663||2228||+ 145.,6 %
|-
! Всього||8656||10729||11612||14552||23777||32236||+ 272.,4 %
|}
<small>'''*'''- тільки повіти розташовані в межах сучасної України</small>
 
=== Макрорегіони ===
Приналежність різних частин України до різних державних утворень та соціально-економічні відмінності призводили до нерівномірної динаміки чисельності населення у різних регіонах України. До початку 20XX ст. основною тенденцією було прискорене зростання чисельності населення у південних та східних регіонах, за рахунок міграції населення з центральної України та Росії. Трохи нижчі темпи зростання чисельності були характерні центральних та особливо західних регіонів, які першими стикнулася з проблемою аграрного перенаселення та міграційного відтоку.
 
Починаючи з 1920-х років динаміка населення у різних регіонах стала ще більш нерівномірною. Абсолютна більшість приросту чисельності населення України припадала на східні і південні області а також Київ. З 13,78&nbsp;млн приросту чисельності населення УРСР За 1926–19891926—1989&nbsp;рр. на п'ять східних областей припадало 9,16&nbsp;млн, на чотири південних&nbsp;— 3,69&nbsp;млн, на Київ&nbsp;— 2,09&nbsp;млн, на сім західних областей&nbsp;— 1,67&nbsp;млн. Чисельність населення дев'яти центральних областей за 1926–19891926—1989&nbsp;рр. скоротилася на 2,83&nbsp;млн осіб. Відносно 1926&nbsp;р. населення Києва ув 1989&nbsp;р. зросло на 406,4 %, східних областей&nbsp;— на 111,9 %, південних&nbsp;— на 92,5 %, західних&nbsp;— на 20,7 %, тоді як чисельність населення центральних зменшилася на 16 ,5 %.<ref name="zb1973"/>
 
За 1989–20141989—2014&nbsp;рр. скорочення чисельності населення було зафіксоване у всіх макрорегіонах, за винятком столиці. Центральні області втратили 2,5&nbsp;млн осіб (17,5 %), східні області&nbsp;— 2,96 млн (17,1 %), південні 0,68 млн (8,9 %), західні 0,4 млн (4,1 %). Чисельність населення Києва збільшилася на 0,27 млн (10,2 %).<ref name="popstat"/>
 
Частка макрорегіонів у загальній чисельності населення з 1926 року, %<ref name="zb1973"/><ref name="popstat"/>
! Україна||37925||100,0||41314||100,0||41869||100,0||47127||100,0||49755||100,0||51707||100,0||48457||100,0||45426||100,0
|}
Питома вага центральних областей (без Києва) зменшувалася у всі міжпереписні періоди з 1926&nbsp;р., від 45 % населення України до 34,6 % у 1959&nbsp;р. і 26 % у 2014&nbsp;р. Натомість, у всі міжпереписні періоди збільшувалася питома вага Києва, з 1,4 % населення ув 1926&nbsp;р. до 6,3 % у 2014&nbsp;р., а також південних областей, з 10,5 % до 15,4 %. Питома вага східних збільшувалася протягом всього радянського періоду, від 21,6 % у 1926&nbsp;р. до 33,6 % у 1989&nbsp;р., та зменшувалася у пострадянський період, до 31,7 % у 2014&nbsp;р. Питома вага західних областей була відносно стабільною протягом 1926–19391926—1939 та 1959–19891959—1989&nbsp;рр., зменшення було зафіксоване за період 1939–19591939—1959&nbsp;р. коли їх частка у населенні скоротилася з 21,5 % до 18,6 %, а збільшення&nbsp;— у пострадянський період, коли за 1989–20141989—2014&nbsp;рр. питома вага західних областей у населенні зросла з 18,9 % до 20,6 %.<ref name="zb1973"/><ref name="popstat"/>
 
== Густота населення ==
! ||1897<ref name="ukr1897">Дев'ять українських губерній Російської імперії</ref>||1926<ref name="ukssr1926">у межах УРСР до 1939 року</ref>||1939<ref name="ukssr1926"/>||1959||1970||1979||1989||2001||2014
|-
| чоловікиЧоловіки||50,3||48,6||47,7||44,4||45,2||45,7||46,2||46,3||46,2
|-
| жінкиЖінки||49,7||51,4||52,3||55,6||54,8||54,3||53,8||53,7||53,8
|}
[[Файл:AgeStructureUa1897+.PNG|thumb|right|300px]]
 
Протягом 20XX ст. вікова структура населення України трансформувалася з дуже молодої на початку 20XX ст. до однієї з найстаріших у світі на початку 21XXI ст. За переписом 1897&nbsp;р. медіанний вік<ref>вік, який поділяє чисельність населення на дві рівні за обсягом частини: одна молодше медіанного віку, друга&nbsp;— старше його</ref> населення українських губерній Російської імперії становив менше 19 років. На дітей у віці до 15 років припадало понад 40 % всього населення, тоді як на населення старше 60 років менше 4 %.<ref name="empzbir"/>.
 
За переписом 1926&nbsp;р. медіанний вік населення УРСР становив майже 20 років. На дітей у віці до 15 років припадало 37,2 % населення, у віці старшому за 60 років були 5,8 % населення. У 1939&nbsp;р. медіанний вік населення УРСР становив вже 23,7 років, у 1959&nbsp;р.&nbsp;— 27,6 років, у 1970&nbsp;р.&nbsp;— 32,2 років, у 1990&nbsp;р.&nbsp;— 35,0 років. У 2014&nbsp;р. медіанний вік населення України становив 39,8 років.<ref name="age1926">[http://demoscope.ru/weekly/ssp/sng_reg_age_26.php?reg=14&Submit=OK Всесоюзная перепись населения 1926 г. Возрастной состав населения союзных республик и их регионов. Украинская ССР]</ref><ref name="age1939">[http://demoscope.ru/weekly/ssp/sng_age_39.php?reg=2&gor=3&Submit=OK Всесоюзная перепись населения 1939 г. Возрастной состав населения СССР и союзных республик. Украинская ССР]</ref>.
 
Медіанний вік населення України, років<ref name="empzbir"/><ref name="age1926"/><ref name="age1939"/><ref name="median1950">Демоскоп&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/ssp/sng_med_age.php 15 новых независимых государств. Медианный возраст населения]</ref>
|}
 
Питома вага дітей у віці 0-140—14 років зменшилася з 37,2 % у 1926&nbsp;р. до 26,0 % у 1959&nbsp;р., 21,6 % у 1989&nbsp;р. і 16,5 % у 2001&nbsp;р. Питома вага населення у віці старше 60 років зросла з 5,8 % у 1926&nbsp;р. до 10,5 % у 1959&nbsp;р., 18,0 % у 1989&nbsp;р. і 21,4 % у 2001&nbsp;р.<ref name="passport"/><ref name="sovietcensuses"/>
 
Динаміка частки вікових груп у населенні, %<ref name="passport"/><ref name="sovietcensuses">[http://demoscope.ru/weekly/pril.php Переписи населения СССР]</ref>
! рік||шлюбів, тис.||розлучень, тис.||розлучуваність
|-
| 1925<ref name="ukssr1926"/>||294,2||50,0||17,0 %
|-
| 1935<ref name="ukssr1926"/>||283,1||72,2||25,5 %
|-
| 1940||304,3||38,9||12,8 %
|-
| 1946||399,3||2,8||0,7 %
|-
| 1950||433,5||9,8||2,3 %
|-
| 1955||424,1||21,1||5,0 %
|-
| 1960||458,9||53,0||11,5 %
|-
| 1970||465,8||135,4||29,1 %
|-
| 1980||463,3||181,7||39,2 %
|-
| 1990||482,8||192,9||39,9 %
|-
| 2000||274,5||198,1||72,2 %
|-
| 2010||305,9||126,0||41,2 %
|}
 
[[Файл:BirthToDeathRateUkraine.png|thumb|300px|Динаміка відношення кількості народжень до кількості смертей]]
{{Main|Природний рух населення України}}
До другої половини 19XIX ст. природний приріст на українських землях був невисоким і рідко перевищував 1 % на рік. У роки епідемій та неврожаїв смертність перевищувала народжуваність. У другій половині 19XIX ст., завдяки розвитку медицини, смертність знизилась, тоді як народжуваність залишалася високою. Коефіцієнт природного приросту в українських губерніях у 1870–1880х1870—1880-х роках зріс до 15-2015—20 на 1000 осіб. Наприкінці 19XIX ст. рівень природного приросту стабілізувався, деяке зниження смертності нівелювалося зниженням рівня народжуваності. У 1900–19041900—1904&nbsp;рр. коефіцієнт природного приросту в українських губерніях Російської імперії становив бл. 20 на 1000, у передвоєнне десятиліття знизився до 16-1816—18 на 1000. Природний приріст на австрійській частині був дещо меншим, за рахунок нижчого рівня народжуваності. Середньорічний природний приріст населення ув 1900–19141900—1914&nbsp;р. на українських землях становив в середньому 600–650600—650 тис. осіб, з них 500–550500—550 тис. на російській частині та бл. 100 тис. на австрійській частині.<ref name="rashinnatural">А.&nbsp;Г.&nbsp;Рашин. Население России за 100 лет. [http://demoscope.ru/weekly/knigi/rashyn/glava08.pdf Глава 8. Естественный прирост населения России за 1861–1913 гг.]</ref>.
 
У середині 1920-х природний приріст вперше досяг довоєнного рівня. У 1926 р. в Українській РСР народжуваність перевищувала смертність на 689,3 тис., річний природний приріст населення становив 24 на 1000.<ref name="natural1926"/>.
 
З кінця 1920-х в УРСР почалося зменшення природного приросту, пов'язане зі стрімким падінням рівня народжуваності. У 1932–19331932—1933&nbsp;рр. відбувся різкий сплеск смертності і було зафіксовано природне скорочення чисельності населення. З середини 1930-х коефіцієнт природного приросту стабілізувався, проте на рівні нижчому ніж у 1920-іті роки. У 1940&nbsp;р. він становив 13,0 осіб на 1000 (для УРСР у нових кордона) і зберігався на такому рівні, за винятком воєнних років та голоду 1946–19471946—1947&nbsp;рр., до кінця 1950-х. У 1950&nbsp;р. коефіцієнт природного приросту становив 14,3 на 1000, у 1955&nbsp;р.&nbsp;— 12,6, у 1960&nbsp;р.&nbsp;— 13,6 на 1000.<ref name="zb1965">[http://istmat.info/node/31715 Численность, состав и движение населения СССР. Статистические материалы. (1965)&nbsp;— Cтатистика, Москва. 1965]</ref>.
 
Черговий етап зниження природного приросту почався на початку 1960-х років і тривав, до початку 2000-х років. Особливо швидкі темпи скорочення були зафіксовані ув 1960-19651960—1965 рр., коли коефіцієнт природного приросту зменшився з 13,6 до 7,7 на 1000 осіб, та ув 1986-19951986—1995 рр., коли коефіцієнт зменшився з 4,4 до -5–5,8 на 1000.<ref name="zb1973"/>.
 
Крім демографічних причин зниження темпів природного приросту (старіння населення, низький рівень фертильності), які були основними ув 1960–19701960—1970&nbsp;рр., все більшу роль з кінця 1980-х рр. почали відігравати інші фактори, особливо погіршення економічної ситуації. Найнижчий рівень природного приросту (-7–7,6 осіб на 1000) було зафіксовано у 2000–20022000—2002&nbsp;рр. та 2005&nbsp;р. У 2000–20012000—2001&nbsp;рр. смертність перевищувала народжуваність на 370–373370—373 тис. З 2006&nbsp;р. по 2012&nbsp;р. відбувалося зниження темпів природного скорочення, до −3,1 осіб на 1000. У 2013&nbsp;р. природне скорочення досягло −3,5 на 1000, у 2014&nbsp;р. −3,9 на 1000. Загалом, з 1991–20141991—2014&nbsp;рр. смертність в Україні перевищила народжуваність на 6,15&nbsp;млн осіб. На природне скорочення припадало 92,3 % всього зменшення чисельності населення України.<ref name="passport"/>.
 
{| class="standard"
| смертності||23,4||18,1||14,3||8,5||7,5||6,9||7,6||8,9||10,0||11,4||12,1||12,1||15,4||15,4||16,6||15,2||14,5||14,7
|-
| природного приросту||18,8||24,0||13,0||14,3||12,6||13,6||7,7||6,3||5,1||3,4||2,9||0,5||-5–5,8||-7–7,6||-7–7,6||-4–4,4||-3–3,1||-3–3,9
|}
{{-}}
У більшості центральних областей процес природної депопуляції розпочався у середині 1980-х років, тоді як у західних&nbsp;— в середині 1990-х. У Закарпатській та Рівненській областях смертність перевищила народжуваність тільки ув 1999&nbsp;р. У другій половині 2000-х років у деяких регіонах знову почав фіксуватися природний приріст населення. З 2006&nbsp;р. народжуваність перевищувала смертність у Закарпатській області, з 2008&nbsp;р.&nbsp;— у Волинській, Рівненській областях та Києві. У Івано-Франківській області природний приріст спостерігався у 2012&nbsp;р., а Чернівецькій області у 2011–20122011—2012 та 2014 роках.<ref name="passport"/>
 
Регіони України за роком початку природного скорочення чисельності населення<ref name="passport"/>
| 1932<ref name="ukssr1926"/>||24 372…151 572||0,4…5,4
|-
| 1933<ref name="ukssr1926"/>||-3–3 179 000…-1000…–1 458 900||-107–107,5…-455…–45,8
|-
| 1934<ref name="ukssr1926"/>||42 100…89 000||0,8…3,4
| 1990||27 600||0,5
|-
| 1991||-39–39 147||-0–0,8
|-
| 1992||-100–100 325||-1–1,9
|-
| 1993||-184–184 175||-3–3,5
|-
| 1994||-243–243 124||-4–4,7
|-
| 1995||-299–299 726||-5–5,8
|-
| 1996||-309–309 506||-6–6,0
|-
| 1997||-311–311 570||-6–6,2
|-
| 1998||-300–300 671||-6–6,0
|-
| 1999||-349–349 962||-7–7,1
|-
| 2000||-372–372 956||-7–7,6
|-
| 2001||-369–369 474||-7–7,5
|-
| 2002||-364–364 223||-7–7,6
|-
| 2003||-356–356 819||-7–7,5
|-
| 2004||-334–334 002||-7–7,0
|-
| 2005||-355–355 875||-7–7,6
|-
| 2006||-297–297 724||-6–6,4
|-
| 2007||-290–290 220||-6–6,2
|-
| 2008||-243–243 871||-5–5,4
|-
| 2009||-194–194 214||-4–4,2
|-
| 2010||-200–200 546||-4–4,4
|-
| 2011||-161–161 993||-3–3,5
|-
| 2012||-142–142 434||-3–3,0
|-
| 2013||-158–158 711||-3–3,5
|-
| 2014<ref name="wocrimea"/>||-166–166 774||-3–3,9
|}
 
=== Народжуваність ===
{{Main|Народжуваність в Україні}}
До початку 20XX ст. українські землі характеризувалися високим рівнем народжуваності. На початку 1860-х років на кожну 1 тис. населення в середньому припадало по 50 народжень, на початку 20XX ст.&nbsp;— 45 народжень. Відчутне падіння народжуваності почало фіксуватися з 1890-х років, проте кількість народжень була стабільною через загальне зростання чисельності населення. У 1900–19131900—1913&nbsp;рр. на території України в середньому народжувалося по 1,4-14—1,45&nbsp;млн дітей, зокрема у межах Росії 1,2&nbsp;— 1,25&nbsp;млн, у межах Австро-Угорщини 0,2&nbsp;— 0,23&nbsp;млн. Коефіцієнт народжуваності в українських губерніях Російської імперії становив у 1900–19041900—1904&nbsp;рр.&nbsp;— 45,9, у 1905–19091905—1909&nbsp;рр.&nbsp;— 42,7, у 1910–19141910—1914&nbsp;рр.&nbsp;— 40,1 народжень на 1000 осіб.<ref name="empzbir"/><ref name="rashinbirth"/>
 
Після значного падіння у роки громадянської війни, рівень народжуваності швидко відновився і вже у середині 1920-х років досягнув довоєнного рівня. У 1924–19271924—1927&nbsp;рр. в УРСР у тогочасних кордонах щорічно народжувалося в середньому по 1,19&nbsp;млн дітей, а загалом народжуваність на українських землях, незважаючи на людські втрати ув 1914–19221914—1922&nbsp;рр., досягла абсолютного рівня 1900–19131900—1913&nbsp;рр. і становила понад 1,4&nbsp;млн дітей.<ref name="natural1926"/>
 
З кінця 1920-х років почалося швидке падіння народжуваності в УРСР. Кількість народжених у 1931&nbsp;р. скоротилася на 19,6 % порівняно з 1926&nbsp;р. і продовжила падіння у наступні роки, досягнувши історичного мінімуму ув 1933–19341933—1934&nbsp;рр. До кінця 1930-х років народжуваність зросла, проте стабілізувалася на рівні значно нижчому за показники 1920-х років. У 1940&nbsp;р. в УРСР у нових кордонах було зареєстровано 1,13&nbsp;млн народжень (27,3 на 1000 осіб), на всю територію України у сучасних кордонах припадало бл. 1,16&nbsp;млн народжень.<ref name="zb1965"/><ref name="birth100"/><ref name="ptuha"/>
 
Історична динаміка кількості народжень на один випадок смерті<ref name="empzbir"/><ref name="zb1965"/><ref name="ukrstat1"/><ref name="birthnumber"/><ref name="deathnumber"/>
| 1,82||1,71||2,33||1,90||2,68||2,68||2,97||2,02||1,72||1,51||1,31||1,24||1,04||0,62||0,51||0,54||0,71||0,74
|}
Після падіння у роки Другої світової війни, народжуваність у 1950-х роках знову стабілізувалася на рівні нижчому за попередній. У 1950–19541950—1954&nbsp;рр. в Україні щорічно народжувалося в середньому 838 тис. дітей, або 21,9 на 1000 осіб., у 1955–19591955—1959&nbsp;рр.&nbsp;— 843 тис. дітей, або 20,6 на 1000 осіб.<ref name="birthnumber"/>
 
У наступні десятиліття поступове зниження рівня народжуваності в Україні продовжувалося. У 1960–19641960—1964&nbsp;рр. в середньому народжувалося по 816 тис. дітей (18,6 на 1000), у 1970–19741970—1974&nbsp;рр.&nbsp;— 732 тис. (15,2 на 1000), у 1980–19841980—1984&nbsp;рр.&nbsp;— 764 тис. (15,2 на 1000). Швидке зниження рівня народжуваності почалося ув 1987&nbsp;р. і тривало до 2001&nbsp;р. За цей період кількість народжень зменшилася на 52 %, до 376&nbsp;тис., а коефіцієнт народжуваності на 50 %, до 7,8 на 1000 осіб.<ref name="ukrstat1"/><ref name="birthnumber"/>
 
З 2002&nbsp;р. народжуваність в Україні почала зростати. У 2012&nbsp;р. кількість народжень зросла порівняно з 2001&nbsp;р. на 38,3 %, до 521 тис., а коефіцієнт народжуваності зріс на 47,4 %, до 11,5 на 1000. У 2013&nbsp;р. в Україні народилося 504 тис. дітей (11,1 на 1000 осіб), у 2014&nbsp;р. без врахування Криму і Севастополя&nbsp;— 466 тис. дітей (10,8 на 1000).<ref name="ukrstat1"/>
 
{| class="standard collapsible collapsed"
==== Фертильність ====
[[Файл:UkraineFertiliytDynamics.png |thumb|280px|праворуч|Сумарний коефіцієнт народжуваності (коефіцієнт фертильності) в Україні, дітей на 1 жінку]]
Коефіцієнт фертильності (сумарний коефіцієнт народжуваності) є показником рівня народжуваності, який характеризує середню кількість потенційних народжень у кожної жінки в репродуктивному віці незалежно від зовнішніх факторів і смертності. Наприкінці 19XIX ст. коефіцієнт фертильності на території України становив бл. 7 дітей на одну жінку. Перед Першою світовою війною коефіцієнт сумарний коефіцієнт народжуваності становив близько 6 дітей на жінку. У 1910&nbsp;р. на кожен укладений шлюб в українських губерніях припадало в середньому 4,8 народжених дітей, від 4,4 до 5,4 в залежності від губернії.<ref name="rashinbirth">А.&nbsp;Г.&nbsp;Рашин. Население России за 100 лет.&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/knigi/rashyn/glava06.pdf Глава 6. Рождаемость населения России за 1861 −1913 гг.]</ref><ref>Kuczynsky R. Robert. The Balance of Births and Deaths. Volume II. Eastern and Southern Europe.&nbsp;— Washington, D. C.: The Brookings Institution, 1931.&nbsp;— P.61-64</ref>
 
Після спаду у роки громадянської війни, народжуваність досягла максимуму ув 1925 році, фертильність в УРСР у цей рік становила 5,4 дітей на жінку. Після 1925 року почалося зменшення коефіцієнту фертильності до 4,2 у 1929&nbsp;р., 3,8 у 1931&nbsp;р. У 1933–19341933—1934&nbsp;рр. сумарний коефіцієнт народжуваності опускався до 2. З 1935 по 1937&nbsp;рр. відбувалося швидше відновлення рівня фертильності, переважно внаслідок фактору відкладених у першій половині 1930-х народжень. У 1937&nbsp;р. коефіцієнт фертильності в Україні досягнув 4,5 дітей на жінку і з наступного року продовжив падіння. У 1938&nbsp;р. фертильність в Україні дорівнювала 4,1 дітей, у 1940&nbsp;р.&nbsp;— 3,8 дітей.<ref name="birth100">Курило И. А.&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/2011/0453/analit04.php#_FNR_2 Тенденции рождаемости в Украине за последние сто лет]</ref><ref name="ptuha"/>
 
Падіння фертильності продовжувалося і протягом 1940–19501940—1950&nbsp;рр. У 1950&nbsp;р. вона становила 2,8 дітей на жінку, у 1960&nbsp;— 2,2. У 1962&nbsp;р. фертильність населення УРСР становила 2,14 дітей на жінку, зокрема сільського&nbsp;— 2,43, міського&nbsp;— 1,89. У 1963&nbsp;р. народжуваність населення України опустилася [[Народжуваність нижче рівня відтворення|нижче рівня відтворення]] населення (2,1 дітей), серед міського населення це відбулося ще ув 1950-іті роки З середини 1960-х років до кінця 1980-х сумарний коефіцієнт народжуваності становив в середньому від 1,9 до 2,1 дітей на жінку.<ref name="zb1965"/>
 
З кінця 1980-х років почалася нова хвиля зменшення сумарного коефіцієнту народжуваності, яка тривала до початку 2000-х. Порівняно з 1986&nbsp;р. фертильність знизилася вдвічі, з 2,13 до 1,09 дітей на жінку. У 1999–20021999—2002&nbsp;рр. коефіцієнт фертильності в Україні був одним зіз найнижчих у світі. З 2001&nbsp;р. по 2012&nbsp;рр. фертильність в Україні зросла на 40 %, до 1,53 дітей на жінку. Середньорічний рівень фертильності зріс з 1,14 дітей у 2000–20042000—2004&nbsp;рр. до 1,48 дітей у 2010–20132010—2013&nbsp;рр.<ref name="ukrstat1"/><ref name="fertility1958">Демоскоп&nbsp;— [http://www.demoscope.ru/weekly/ssp/sng__tfr.php Коэффициент суммарной рождаемости]</ref>
 
==== Аборти ====
[[Файл:Births&AbortionsNumberUkraine.PNG|thumb|280px|праворуч|Народження і аборти в Україні ув 1966–20101966—2010&nbsp;рр. (''вертикальна вісь&nbsp;— сумарна кількість народжень і абортів'')]]
Динаміка кількості абортів в Україні з 1960 року<ref name="birthnumber"/><ref name="abortions">[http://demoscope.ru/weekly/app/app40ab.php Кількість абортів в розвинутих країнах (1960–2010)]</ref>
{| class="standard"
=== Смертність ===
{{Main|Смертність в Україні}}
У 1860–80х1860—1880-х роках коефіцієнт смертності населення українських губерній коливався в межах від 30 до 35 померлих на 1000 осіб. У 1867–18701867—1870&nbsp;рр. він становив 32,0 на 1000, у 1871–18751871—1875&nbsp;— 35,7, у 1876–18801876—1880&nbsp;— 31,9, 1881–18851881—1885&nbsp;— 32,5, 1891–18951891—1895&nbsp;— 31,7 на 1000.<ref name="rashindeath"/>
 
З середини 90-х років XIX ст. почалося поступове зниження смертності. У 1891–18951891—1895 рр. коефіцієнт смертності в українських губерніях становив 31,7 на 1000 осіб (зокрема у голодний 1892&nbsp;р.&nbsp;— 34 на 1000), у 1896–19001896—1900&nbsp;рр.&nbsp;— 27,6 на 1000. У 1901–19101901—1910 рр. коефіцієнт смертності в середньому дорівнював 26,1 на 1000, а ув 1911–19141911—1914&nbsp;рр.&nbsp;— 22,7 на 1000.<ref name="rashindeath"/>
 
У 1926&nbsp;р. коефіцієнт смертності населення Української РСР становив 18,1 випадків на 1000 осіб, проте за розрахунками, проведеними демографами після розсекречення архівних матеріалів, реальний рівень смертності був вище офіційно заявленого і для УРСР міг сягав 20 на 1000.<ref name="natural1926"/><ref name="holodomor"/><ref name="stalin"/>
 
Різке збільшення смертності спостерігалося ув 1931–19331931—1933&nbsp;р. За офіційними даними в УРСР у 1933&nbsp;р. померло 1909 тис. осіб (на 1,4&nbsp;млн більше ніж у 1928–19311928—1931&nbsp;рр.), а коефіцієнт смертності становив 61,3 на 1000 осіб. За оцінками дослідників, реальний рівень смертності в УРСР у 1933&nbsp;р. становив бл. 3629 тис. осіб (123 на 1000, або 12,3 % населення). Розрахункова смертність перевищувала офіційну ув 1927–19301927—1930&nbsp;рр. на 8-118—11 %, у 1931–19321931—1932&nbsp;рр. на 1932&nbsp;р. на 18,5-195—19,0 %, у 1933&nbsp;р. на 90,1 %.<ref name="holodomor"/>
{| class="standard"
! ||colspan="2"|кількість померлих, тис.||colspan="2"|коефіцієнт смертності (на 1000 осіб)
|}
 
У 1940&nbsp;р. коефіцієнт смертності в Україні у нових кордонах становив від 14,3 смертей на 1000 осіб (за офіційними даними радянської статистики) до 16-1716—17 смертей на 1000 осіб (за даними демографічного аналізу архівних матеріалів).<ref name="zb1973"/><ref name="stalin"/>.
 
Розвиток медицини, який відбувся ув 1940-іві роки, призвів до різкого зниження смертності від інфекцій, особливо дитячої. У 1950&nbsp;р. смертність населення України становила 8,5 випадків на 1000 осіб, у 1955&nbsp;р.&nbsp;— 7,4 на 1000. Історичний мінімум смертності в Україні було досягнуто ув 1958 і 1960&nbsp;р., коли коефіцієнт смертності був на рівні 6,9 на 1000. Тоді ж було зафіксовано і історичний мінімум кількості смертей за останні століття, у 1958&nbsp;р. померли тільки 287 тис. осіб, на 1 смерть припадало 3,05 народжень.<ref name="zb1973"/>.
 
З 1960-х років почалося поступове зростання рівня смертності населення, викликане старінням населення (збільшенням частки населення старшого віку) а також аномальним зниженням тривалості життя чоловіків. Так, за 1960–19651960—1965&nbsp;рр. кількість смертей в УРСР зросла на 15,7 %, до 342,7 тис., а коефіцієнт смертності зріс з 6,9 до 7,6 на 1000.<ref name="zb1973"/>.
 
У 1970&nbsp;р. коефіцієнт смертності становив вже 8,9 випадків на 1000, перевищивши рівень 1950 року, а загальна кількість смертей збільшилася до 418,7 тис. У 1975&nbsp;р. померло 489,6 тис. осіб (10 на 1000), у 1980&nbsp;р.&nbsp;— 568,2 тис. осіб (11,4 на 1000). У 1985&nbsp;р. кількість смертей досягла 617,5 тис., а коефіцієнт смертності&nbsp;— 12,1 на 1000. Порівняно з 1958&nbsp;р. кількість смертей у 1985&nbsp;р. була більшою у 2,1 рази, а коефіцієнт смертності населення&nbsp;— більшим на 75 %.<ref name="deathrate"/><ref name="deathnumber"/>
 
Антиалкогольна кампанія середини 1980-х років призвела до деякого зниження смертності ув 1986&nbsp;р. Порівняно з 1985&nbsp;р. кількість померлих зменшилася на 8,5 %, до 565,2 тис., а коефіцієнт смертності знизився з 12,1 до 11,1 на 1000 осіб. Проте вже з 1987&nbsp;р. смертність знову почала зростати, з 11,4 на 1000 осіб у 1987&nbsp;р. до 11,6 у 1988–19891988—1989&nbsp;рр..<ref name="deathrate"/>
 
З початку 1990-х років почалося швидке збільшення рівня смертності, пов'язане як зіз погіршенням економічної ситуації, так і з демографічною хвилею, початком смертності чисельного покоління, народженого ув 1920-іті роки. У 1990&nbsp;р. коефіцієнт смертності становив 12,1 на 1000 осіб, у 1991&nbsp;р.&nbsp;— 12,9, у 1993&nbsp;р.&nbsp;— 14,2, у 1995&nbsp;р.&nbsp;— 15,4 на 1000 осіб. У 1995&nbsp;р. було зафіксовано 792,6 тис. смертей, що стало історичним максимумом у повоєнний період.<ref name="ukrstat1"/>
 
У 1996–19981996—1998&nbsp;рр. відбулося короткочасне зниження рівня смертності, з 15,4 до 14,4 померлих на 1000 осіб. З 1999&nbsp;р. почалася нова хвиля зростання смертності, яка досягла піку у 2005&nbsp;р. У цей рік померло 782,0 тис. осіб (16,6 на 1000). Наступний період зниження смертності припадав на 2006–20112006—2011&nbsp;рр. До 2012&nbsp;р. коефіцієнт смертності знизився до 14,5 на 1000, а кількість смертей до 663,1 тис. У 2013&nbsp;р. смертність знову зросла до 14,6 на 1000. У 2014&nbsp;р. в Україні без тимчасово окупованої території Криму було зафіксовано 632,3 тис. смертей (14,7 на 1000).<ref name="ukrstat1"/>
 
{| class="standard collapsible collapsed"
 
==== Дитяча смертність ====
У 1867–18811867—1881&nbsp;рр. в українських губерніях Російської імперії у віці до 1 року в середньому вмирало 199 з 1000 народжених дітей, або 19,9 %, у 1896–18971896—1897&nbsp;рр.&nbsp;— 200 з 1000 народжених (20 %).<ref name="rashindeath">А.&nbsp;Г.&nbsp;Рашин. Население России за 100 лет (1811–1913 гг.)&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/knigi/rashyn/glava07.pdf Смертность населения России за 1861 −1913 гг.]</ref>. У 1909 році дитяча смертність становила 191 випадок на 1000 народжених, а ув епідемічному 1910 році, у віці до 1 року померли 218 з 1000 народжених дітей. За даними офіційної радянської статистики, у 1926&nbsp;р. смертність дітей до 1 року в УРСР становила 141,9 випадків на 1000 народжених, на неї припадала третина всієї смертності населення (~175 з 518 тис.).<ref name="natural1926"/> Проте за даними деяких демографічних досліджень, показники дитячої та загальної смертності в СРСР 1920-19301920—1930-х років була занижена або через недосконалість обліку смертей або з ідеологічних мотивів, і реальна дитяча смертність була суттєво вищою; в УРСР вона сягала близько 180–200180—200 випадків на 1000 народжень у 1926 і значно зросла ув 1932–19331932—1933&nbsp;рр.<ref name="stalin">А. Вишневский&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/2003/0103/tema03.php Демография сталинской эпохи]</ref><ref>Андреев Е., Дарский Л., Харькова Т. Демографическая история России: 1927–1959. М., 1998, с. 164–165.</ref>
 
Рівень дитячої смертності зменшувався з середини 1930-х років, проте до війни залишався порівняно високим (164 на 1000 народжених у 1940 році). У воєнні роки почалося широке використання антибіотиків у медицині, яке призвело до стрімкого зменшення рівня дитячої смертності, особливо від інфекційних хвороб.<ref>Е.&nbsp;А.&nbsp;Кваша&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/2003/0125/analit02.php Младенческая смертность в России в XX веке]</ref> У 1950&nbsp;р. дитяча смертність становила 73 випадки на 1000 народжених, у 1955&nbsp;р.&nbsp;— 56,0, у 1960&nbsp;р. знизилась 29,6 випадків на 1000 народжень, що майже у 6 разів менше ніж у 2 половині 1920-х років. Протягом наступних десятиліть продовжувалося повільне зменшення показника дитячої смертності завдяки розвитку медицини та підвищенню рівня життя.<ref name="zb1965"/><ref name="infantmort">Демоскоп&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/app/app4009.php Коэффициент младенческой смертности]</ref>
! період||смертність до 1 року<br/> (на 1000 народжених)
|-
| 1950-19541950—1954||70,0
|-
| 1955-19591955—1959||44,0
|-
| 1960-19641960—1964||25,1
|-
| 1965-19691965—1969||18,9
|-
| 1970-19741970—1974||17,5
|-
| 1975-19791975—1979||18,8
|-
| 1980-19841980—1984||16,1
|-
| 1985-19891985—1989||14,4
|-
| 1990-19941990—1994||14,0
|-
| 1995-19991995—1999||13,9
|-
| 2000-20042000—2004||10,5
|-
| 2005-20092005—2009||10,0
|-
| 2010-20132010—2013||8,7
|}
 
Загальна кількість смертей дітей у віці до 1 року в межах сучасної України з кінця 19XIX ст. до початку 1930-х років становила бл. 240–280240—280 тис. на рік. У 1940&nbsp;р. смертність дітей становила 196,9 тис., 1950&nbsp;— 63,2 тис., 1960&nbsp;р.&nbsp;— 26,0 тис. дітей, 1970&nbsp;р.&nbsp;— 12,4 тис., 1980&nbsp;р.&nbsp;— 12,3 тис., 1990&nbsp;р.&nbsp;— 8,4 тис., 2000&nbsp;р.&nbsp;— 4,6 тис., 2013&nbsp;р.&nbsp;— 4,0 тис. Частка смертності немовлят у загальній смертності населення до Другої світової війни становила 30-3530—35 %. У 1940&nbsp;р. на дітей до 1 року припадало 33,0 % загальної кількості смертей, у 1950&nbsp;р.&nbsp;— 20,0 %, 1955&nbsp;р.&nbsp;— 15,3 %, 1960&nbsp;р.&nbsp;— 8,8 %, 1990&nbsp;р.&nbsp;— 1,4 %, 2000&nbsp;р.&nbsp;— 0,6 %, 2013&nbsp;р.&nbsp;— 0,6 %.<ref name="zb1965"/><ref name="ukrstat1"/><ref name="birthnumber"/><ref name="deathnumber"/><ref name="infantmort"/>
 
==== Тривалість життя ====
{{main|Тривалість життя в Україні}}
У 1896–18971896—1897&nbsp;рр. середня очікувана тривалість життя при народженні в українських губерніях Російської імперії становила 35,9 років для населення чоловічої та 36,9 років для жіночої статі. Такий низький рівень був пов'язаний зіз високою смертністю дітей у віці до 5 років. Так, тривалість життя дітей, які доживали до 1 року, була вже на 9-119—11 років вищої, і становила 46,7 років для чоловіків та 45,8 років для жінок. А очікувана тривалість життя дітей, які доживали до 5 років становила 56,4 роки для чоловіків та 54,6 для жінок.<ref name="ptuha">М.&nbsp;В.&nbsp;Птуха&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/knigi/ptuha/ptuha.html Очерки по статистике населения]&nbsp;— Москва, Госстатиздат ЦСУ СССР, 1960</ref>
 
З розвитком медицини та зменшенням смертності, особливо дитячої, тривалість життя поступово зростала. Важливий імпульс її зростанню дало масове використання антибіотиків у медицині, яке розпочалося ув 1940-х роках. Середня очікувана тривалість життя при народженні ув 1950&nbsp;рр. збільшилася порівняно з 1939&nbsp;р. більше ніж на 15 років. Тривалість життя чоловіків зросла з 47,7 до 61,3 років, жінок зіз 52,5 до 69,7 років. У 1964&nbsp;р. середня очікувана тривалість життя при народженні досягла 71,5 років, чоловіків 67,9 років, жінок 74,6 років. На початку 1960-х тривалість життя в Україні була на рівні найрозвинутіших країн світу.<ref name="expectancy1age"/><ref name="expectancy1950"/>
 
Середня очікувана тривалість життя при народженні ув 1964&nbsp;р., років<ref name="expectancyworld"/>
{| class="standard"
|-
|}
 
З кінця 1960-х років в СРСР почали фіксувати зменшення тривалості життя, особливо серед чоловіків. Цей процес не оминув Україну, за 1964–19801964—1980&nbsp;рр. середня очікувана тривалість життя при народженні для чоловіків зменшилася на 3,9 роки, з 68,5 до 64,6 років, для жінок на 0,9 роки, з 75 до 74,1 років.року<ref name="expectancy1950"/>.
 
Зміна тривалості життя чоловіків в Україні та США з 1960&nbsp;р.<ref name="expectancyworld">Демоскоп&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/app/app40e0.php Ожидаемая продолжительность жизни при рождении, 1960–2013 (лет)]</ref>
| [[Сполучені Штати Америки|США]]||66,6||66,8||66,6||67,4||69,1||70,0||71,1||71,3||72,3||73,1||74,2||75,0||75,7||76,4||76,4
|-
| різницяРізниця, років||+0,8||+1,6||+0,8||-0–0,9||-3–3,4||-5–5,4||-6–6,5||-4–4,8||-8–8,5||-11–11,6||-12–12,1||-13–13,0||-13–13,5||-10–10,3||-10–10,0
|}
 
Після деякого зростання ув 1981–19861981—1986&nbsp;рр., тривалість життя знову почала знижуватися і досягла ув 1995&nbsp;р. мінімального значення з початку 1950-х. Середня очікувана тривалість життя при народженні ув 1995&nbsp;р. становила 66,8 років (чоловіки 61,2 роки, жінки 72,5 роки). Низький рівень тривалості життя (67-6867—68 років) спостерігався до 2008&nbsp;р. З 2009 року тривалість життя зростала і у 2013 становила вже 71,4 роки (чоловіки 66,3 роки, жінки 76,2 роки), повернувшись на рівень початку 1960-х років. Тривалість життя серед жінок у 2012–20132012—2013&nbsp;рр. вже перевищувала історичні максимуми 50-річної давнини, тоді як тривалість життя чоловіків залишається на 1-21—2 роки нижчою.<ref name="ukrstat1"/><ref name="expectancy1950"/>
 
Динаміка тривалості життя у 20XX ст. відзначался поступовим зростанням розриву між тривалістю життя чоловіків і жінок. На початку 20XX ст. середня очікувана тривалість життя при народженні для жінок перевищувала тривалість для чоловіків приблизно на 1 рік. Наприкінці 1920-х років розрив зріс до 3-43—4 років, у 1960-х він становив вже бл. 6,5 років, у 1975–19851975—1985&nbsp;рр.&nbsp;— 9 років. У 1992–20111992—2011&nbsp;рр. тривалість життя жінок була вищою ніж у чоловіків більш ніж на 10 років, у 2005 і 2007 роках&nbsp;— на 11,9 років. З 2008 року тривалість життя чоловіків зростає швидшими темпами проте розрив залишається високим. У 2012–20132012—2013&nbsp;рр. середня очікувана тривалість життя для жінок була на 9,9 років більшою ніж для чоловіків.<ref name="ukrstat1"/><ref name="expectancy1950"/>
 
Середня очікувана тривалість життя при народженні, років<ref name="ukrstat1"/><ref name="expectancy1age">Демоскоп&nbsp;— [http://demoscope.ru/weekly/2008/0327/tema01.php Смертность населения Украины в трудоактивном возрасте]</ref><ref name="expectancy1950">Демоскоп&nbsp;— [http://www.demoscope.ru/weekly/ssp/sng_e0.php 15 новых независимых государств. Ожидаемая продолжительность жизни при рождении, 1950-2012]</ref>
! ||1900||1905||1912||1916||1920||1922||1923||1928||1933||1939||1942||1947||1948||1950||1955||1960||1965||1970||1975||1980||1985||1990||1995||2000||2004||2008||2013
|-
| чоловікиЧоловіки||36,9||35,0||41,1||31,0||29,0||35,0||42,3||45,1||11,3||47,7||17,7||40,3||53,3||61,3||65,4||67,4||67,9||66,3||65,5||64,6||65,2||65,7||61,3||62,3||62,0||62,2||66,3
|-
| жінкиЖінки||37,6||37,0||41,6||39,0||35,0||41,0||46,4||48,5||14,3||52,5||25,6||50,2||62,0||69,7||72,2||73,9||74,6||74,3||74,2||74,0||74,0||75,0||72,6||73,6||73,6||74,2||76,2
|}
 
[[Файл:MigrationGrowthUkraine1950.PNG|thumb|250px|Міграційний приріст населення з 1950 року]]
[[Файл:MigrationGrowth2012ua.PNG|thumb|250px|Міграційний приріст у 2012 році]]
Через відносну малозаселеність та сприятливі природні умови, українські землі здавна приваблювали мігрантів з сусідніх країн. На 14-15XIV—XV ст. припадає активне розселення поляків, німців та євреїв на Галичині та Волині, у другій половини 15XV ст.&nbsp;— на Поділлі та Київщині. Друга хвиля зовнішньої міграції почалася у другій половині 18XVIII ст. Влада Російської імперії заохочувала підданих європейських держав переселятися на малозаселені землі Причорномор'я, відвойовані у Туреччини. Найбільшими переселенськими групами у цей період були німці, болгари, молдовани та серби. У 19XIX ст. іміграція німців, чехів, болгар продовжувалася; важливим напрямком, окрім Причорномор'я, стала Волинь.<ref name="kabuzan"/>.
 
Іміграція росіян на територію України (переважно Слобощанщину та степові регіони) розпочалася ув 18XVIII ст. і значно прискорилася у другій половині 19XIX ст. За 18581858—1900-1900-іті роки їхня чисельність зросла більш ніж у 4 разів, з 0,5&nbsp;млн до 2,5&nbsp;млн осіб, а питома вага у населенні з 3,5 % до понад 8 %.<ref name="kabuzan"/>.
 
Наприкінці 19XIX ст. почалася і масова еміграція населення. Першими емігрантами були євреї, які їхали переважно у США, менше&nbsp;— до країн Західної Європи. У 1880-х почалася еміграція українців та поляків з австрійської Галичини до Північної та Південної Америки. З 1890-х років почалося переселення сільського населення російської України на малозаселені території Сибіру та Далекого сходу, яке досягло піку у десятиліття перед Першою світовою війною.<ref name="kabuzan"/>.
 
Перша світова війна, революція та громадянська війна призвели до значного міграційного відтоку населення всіх національностей. Міграційна привабливість УРСР знову виросла з середини 1920-х років, під час проведення індустріалізації. Після закінчення Другої світової війни, Українська РСР три десятиліття характеризувалася високим міграційним приростом населення. За 1950-іті роки кількість прибулих до Української РСР перевищила кількість вибулих на 580 тис. осіб, за 1960-іті на 489 тис. Міграційна ситуація змінилася у середині 1970-х років. Якщо ув 1970–19741970—1974&nbsp;рр. спостерігався міграційний приріст, який становив 294 тис. осіб, то ув 1975–19791975—1979&nbsp;рр. вже було зафіксоване міграційне скорочення у 22 тис. осіб, у 1980–19841980—1984&nbsp;рр.&nbsp;— на 14 тис. осіб.<ref name="migration1950"/>.
 
Міграційний приріст, пов'язаний зіз погіршенням економічної та соціально-політичної ситуації у деяких республіках СРСР та відтоком звідти населення, почав зростати з середини 1980-х, особливо з 1987&nbsp;р. та досяг піку у на початку 1990-х рр. Тільки за 1990–19911990—1991&nbsp;рр. в Україну в'їхали на 439 тис. осіб більше, ніж виїхали, а загалом за 1985–19921985—1992&nbsp;рр. міграційний приріст становив 768 тис. осіб. Внаслідок міграції, у 1993&nbsp;р. було зафіксовано історичний максимум чисельності населення України, 52,2&nbsp;млн осіб.<ref name="migration1950"/>.
 
Економічна криза в Україні та уповільнення міграції з республік колишнього СРСР призводили до різкого погіршення міграційного балансу. Якщо ув 1992&nbsp;р. міграційний приріст становив 287,8 тис. осіб, то ув 1993&nbsp;р. тільки 54,5 тис., а ув 1994&nbsp;р. вперше з 1984&nbsp;р. був зафіксований міграційний відтік, який становив 142,9 тис. осіб.<ref name="migration1950"/>.
 
За 1994–20011994—2001&nbsp;рр. кількість вибулих перевищила кількість прибулих на 1155,8 тис. осіб. За даними держкомстату, у 2005&nbsp;р. кількість прибулих знову перевищила кількість вибулих на 4,6 тис., за 2005–20132005—2013&nbsp;рр.&nbsp;— на 191,0 тис., а за період після перепису 2001 року&nbsp;— на 125,4 тис. осіб. Втім, ці дані можуть бути уточнені після проведення наступного перепису населення.<ref name="ukrstat1"/><ref name="dynamics"/>.
 
{| class="standard collapsible collapsed"
! colspan="3"|Міграційний баланс України<ref name="ukrstat1"/><ref name="dynamics"/><ref name="migration1950">[http://demoscope.ru/weekly/app/app4004.php Міграційний приріст в промислово розвинутих країнах]</ref>
|-
! ||сальдоСальдо міграції,<br /> тис.||коефіцієнтКоефіцієнт міграційного<br /> приросту<br /> (на 1000 осіб)
|-
| 1950||106,1||2,9
| 1951||160,1||4,3
|-
| 1952||-72–72,0||-1–1,9
|-
| 1953||157,3||4,1
|-
| 1954||-245–245,6||-6–6,3
|-
| 1955||-27–27,5||-0–0,7
|-
| 1956||151,0||3,8
| 1960||46,0||1,1
|-
| 1961||-75–75,1||-1–1,7
|-
| 1962||38,3||0,9
| 1975||20,2||0,4
|-
| 1976||-10–10,0||-0–0,2
|-
| 1977||-20–20,2||-0–0,4
|-
| 1978||-28–28,6||-0–0,6
|-
| 1979||16,2||0,3
| 1981||11,4||0,2
|-
| 1982||-16–16,1||-0–0,3
|-
| 1983||-11–11,2||-0–0,2
|-
| 1984||-4–4,0||-0–0,1
|-
| 1985||22,8||0,4
| 1993||54,5||1,0
|-
| 1994||-142–142,9||-2–2,7
|-
| 1995||-131–131,6||-2–2,6
|-
| 1996||-169–169,2||-3–3,4
|-
| 1997||-136–136,0||-2–2,6
|-
| 1998||-152–152,0||-3–3,0
|-
| 1999||-138–138,3||-2–2,7
|-
| 2000||-133–133,6||-2–2,7
|-
| 2001||-152–152,2||-3–3,1
|-
| 2002||-33–33,8||-0–0,7
|-
| 2003||-24–24,2||-0–0,5
|-
| 2004||-7–7,6||-0–0,2
|-
| 2005||4,6||0,1
== Динаміка ==
[[Файл:AbsolutePopulationGrowthUkraine.png|thumb|220px|Історична динаміка природного та міграційного приросту]]
[[Файл:UaPopulation1989-2014.png|thumb|220px|Динаміка чисельності населення за 1989-20141989—2014 рр.]]
[[Файл:OverallGrowth2012.PNG|thumb|220px|Динаміка чисельності населення у 2012 році]]
Основним фактором зміни чисельності населення України був природний рух населення, різниця між кількістю народжених і померлих. У окремі історичні періоди значний вплив мала міграція: на початку 20XX ст. еміграція сільського населення у Сибір та на Далекий Схід, у 1920-19301920—1930-х роках іміграція населення з республік СРСР у промислові міста Східної України. У окремі роки під час Громадянської війни та Світових воєн спостерігалися як міграційний відтік населення, так і природне скорочення населення. Перевищення смертності над народжуваністю та міграційним сальдо спостерігалося також у окремі періоди під час голоду 1921–19231921—1923 та 1932–19331932—1933&nbsp;рр.<ref name="kabuzan"/>
 
Після 1947&nbsp;р. в Україні встановився високий рівень приросту населення, який тривав до середини 1960-х років. У 1950–19641950—1964&nbsp;рр. чисельність населення України збільшувалася в середньому на 570 тис. щорічно і за 15 років зросла на 23,4 % (8,55&nbsp;млн осіб). Основним фактором був природний рух населення, на який припадало 91,4 % всього приросту (7,81 млн), тоді як на міграційний приріст&nbsp;— 8,6 % (0,74 млн).<ref name="birthnumber"/><ref name="deathnumber"/><ref name="migration1950"/>
 
З кінця 1950-х почалося поступове зменшення приросту населення через зменшення як природного так і міграційного приросту. Середньорічний коефіцієнт приросту населення ув 1955–19591955—1959&nbsp;рр. становив 15,7 на 1000 осіб і зменшився у до 12,2 у 1960–19641960—1964&nbsp;рр., 8,6 у 1965–19691965—1969&nbsp;рр. і 7,3 у 1970–19741970—1974&nbsp;рр. У 1976–19841976—1984&nbsp;рр. сальдо міграції УРСР було від'ємним і весь приріст населення забезпечувався природним приростом. У цей період приріст населення досяг мінімуму, середньорічний коефіцієнт приросту населення ув 1975–19791975—1979&nbsp;рр. становив тільки 4,3 на 1000, у 1980–19841980—1984&nbsp;рр.&nbsp;— 3,6 на 1000, у 1985–19891985—1989&nbsp;рр.&nbsp;— 3,8 на 1000. Порівняно з 1950-ми роками темпи приросту населення зменшилися у 3-43—4 рази.<ref name="birthnumber"/><ref name="deathnumber"/><ref name="migration1950"/>
 
З 1991&nbsp;р. в Україні почалося природне скорочення чисельності населення, яке однак компенсувалося до 1992&nbsp;р. міграційним приростом. У 1993&nbsp;р. природне скорочення населення перевищило величину міграційного приросту і чисельність населення зменшилася вперше з 1940-х років. У 1994&nbsp;р. вперше було зафіксоване перше за 10 років міграційне скорочення, а темпи депопуляції зросли порівняно з 1993&nbsp;р. у 3 рази.<ref name="ukrstat1"/>
 
З 1994 по 2004&nbsp;р. динаміка населення України характеризувалася як природним скороченням так і міграційним відтоком. Максимального піку депопуляція досягла ув 1999–20011999—2001&nbsp;рр., коли чисельність населення щорічно зменшувалася на 480–520480—520 тис. осіб., а коефіцієнт приросту населення опускався до −10,7 на 1000 осіб. З 2002&nbsp;р. відбувалося зменшення природного скорочення та покращення міграційного сальдо, яке тривало до 2012&nbsp;р. Абсолютна величина депопуляції зменшилася з 521,7 тис. у 2001&nbsp;р. (-10–10,7 на 1000 осіб) до 61,8 тис. у 2012&nbsp;р. (-1–1,8 на 1000 осіб). У 2013&nbsp;р. знову було зафіксоване збільшення природного скорочення та зменшення міграційного приросту, яке продовжилося у 2014&nbsp;р.<ref name="ukrstat1"/>
 
За період 1991–20141991—2014&nbsp;рр. чисельність населення України скоротилася на 6662 тис. осіб. Частка природного скорочення становила 92,3 % (кількість смертей перевищувала кількість народжень на 6148 тис.), частка міграційного скорочення 7,7 % (кількість вибулих перевищила кількість прибулих на 514,2 тис.).<ref name="ukrstat1"/>.
У перший період (1991–19931991—1993 рр), який характеризувався значним міграційним приростом, загальний приріст чисельності населення становив 170 тис. осіб. (природне скорочення 324 тис., міграційний приріст 494 тис.). У другий період (1994–20051994—2005&nbsp;рр.), який характеризувався найвищими темпами як природної так і міграційної депопуляції, загальне скорочення чисельності населення становило 5185 тис. осіб (природне скорочення 3968 тис., міграційне скорочення 1217&nbsp;тис.). У третій період (2006–20142006—2014&nbsp;рр.), який характеризувався деяким покращенням демографічної ситуації, скорочення чисельності населення становило 1647 тис. осіб (природне скорочення 1856 тис., міграційний приріст 209 тис.).<ref name="ukrstat1"/>.
 
{| class="standard collapsible collapsed"
! colspan="5" |Щорічна динаміка населення України ув 1950-20141950—2014 рр.<ref name="ukrstat1"/><ref name="birthnumber"/><ref name="deathnumber"/><ref name="migration1950"/>
|-
!||природн.<br /> приріст||сальдо<br /> міграції||загальн.<br /> приріст||коеф.<br /> приросту
| 1951||530,5||160,1||690,6||18,4
|-
| 1952||520,7||-72–72,0||448,7||11,8
|-
| 1953||468,8||157,3||626,1||16,2
|-
| 1954||526,6||-245–245,6||281,0||7,2
|-
| 1955||496,5||-27–27,5||469,0||11,9
|-
| 1956||529,6||151,0||680,6||17,0
| 1960||582,6||46,0||628,6||14,7
|-
| 1961||539,1||-75–75,1||464,0||10,7
|-
| 1962||491,7||38,3||530,0||12,1
| 1975||249,3||20,2||269,5||5,5
|-
| 1976||246,5||-10–10,0||236,5||4,8
|-
| 1977||208,3||-20–20,2||188,1||3,8
|-
| 1978||202,5||-28–28,6||173,9||3,5
|-
| 1979||183,2||16,2||199,4||4,0
| 1981||164,4||11,4||175,8||3,5
|-
| 1982||177,4||-16–16,1||161,3||3,2
|-
| 1983||223,6||-11–11,2||212,4||4,2
|-
| 1984||181,7||-4–4,0||177,7||3,5
|-
| 1985||145,2||22,8||168,1||3,3
| 1990||27,6||78,3||105,9||2,0
|-
| 1991||-39–39,1||151,3||112,2||2,2
|-
| 1992||-100–100,3||287,8||187,5||3,7
|-
| 1993||-184–184,2||54,5||-129–129,7||-2–2,5
|-
| 1994||-243–243,1||-142–142,9||-386–386,0||-7–7,4
|-
| 1995||-299–299,7||-131–131,6||-431–431,3||-8–8,4
|-
| 1996||-309–309,5||-169–169,2||-478–478,7||-9–9,4
|-
| 1997||-311–311,6||-136–136,0||-447–447,6||-8–8,8
|-
| 1998||-300–300,7||-152–152,0||-452–452,7||-9–9,0
|-
| 1999||-350–350,0||-138–138,3||-488–488,3||-9–9,8
|-
| 2000||-373–373,0||-133–133,6||-506–506,6||-10–10,3
|-
| 2001||-369–369,5||-152–152,2||-521–521,7||-10–10,7
|-
| 2002||-364–364,2||-33–33,8||-398–398,0||-8–8,3
|-
| 2003||-356–356,8||-24–24,2||-381–381,0||-8–8,0
|-
| 2004||-334–334,0||-7–7,6||-341–341,6||-7–7,2
|-
| 2005||-355–355,9||4,6||-351–351,3||-7–7,5
|-
| 2006||-297–297,7||14,2||-283–283,5||-6–6,1
|-
| 2007||-290–290,2||16,8||-273–273,4||-5–5,8
|-
| 2008||-243–243,9||14,9||-229–229,0||-5–5,0
|-
| 2009||-194–194,2||13,4||-180–180,8||-3–3,9
|-
| 2010||-200–200,5||16,1||-184–184,4||-4–4,0
|-
| 2011||-162–162,0||17,1||-144–144,9||-3–3,1
|-
| 2012||-142–142,4||61,8||-80–80,6||-1–1,8
|-
| 2013||-158–158,7||31,9||-126–126,8||-2–2,8
|-
| 2014||-166–166,8||22,6||-144–144,2||-3–3,4
|}
 
| width="1%"|
|-
|1926—1939
|1926 - 1939
|
|1939—1959
|1939 - 1959
|
|1959—1970
|1959 - 1970
|
|}
| width="1%"|
|-
|1970—1979
|1970 - 1979
|
|1979—1989
|1979 - 1989
|
|1989—2001
|1989 - 2001
|
|}
| width="1%"|
|-
|1970—1979
|1970 - 1979
|
|1970—1989
|1970 - 1989
|
|1989—2012
|1989 - 2012
|
|1970—2010
|1970 - 2010
|
|}
| width="2%"|
|-
|1989—2001
|1989 - 2001
|
|2002—2006
|2002 - 2006
|
|2006—2010
|2006 - 2010
|
|2010—2014
|2010 - 2014
|
|}
 
== Урбанізація ==
[[Файл:Urbanization1897ua.PNG|thumb|220px|Частка міського населення ув 1897 р.]]
[[Файл:Urbanization1926ua.PNG|thumb|220px|Частка міського населення ув 1926 р.]]
[[Файл:Urbanization.PNG|thumb|220px|Частка міського населення у 2010 р.]]
Наприкінці 19XIX ст. у містах мешкало 12 % населення українських земель. Цей показник був найвищим у слабозаселених степових губерніях, Херсонській (28,9 % за переписом 1897&nbsp;р.) і Таврійській (20,0 %). Вище середнього (від 13 до 15 %) була частка міського населення у Київській і Харківській губерніях зіз великими губернськими містами, а також у австрійській Східній Галичині, де щільність населених пунктів зі статусом міста була історично вищою. Це відрізняло австрійську частину України від російської, де містечка офіційно не відносилися до міського населення. Найнижчий рівень урбанізації спостерігався у губерніях правобережної України, Подільській та Волинській, де міські жителі становили менше 8 %. Ці губернії характеризувалися і найбільшим поширенням містечок, перехідних населених пунктів, які мали певні ознаки міського населення, але офіційно до нього не відносилися. Перед Першою Світовою у містах мешкало понад 15 % населення України. Порівняно з початком століття чисельність міського населення зросла більше ніж на 60 %.<ref name="rashin"/>
 
За даними перепису 1926&nbsp;р. в Українській РСР і Криму налічувалося 5673 тис. міського населення, що становило 19,2 % всього населення. Рівень урбанізації був нерівномірним, від 11-1311—13 % у центральних областях до понад 30 % у Криму, Донецькій та Одеській областях. У сучасних межах п'яти східних областей налічувалося 2053 тис. міського населення, що становило 25,1 % їхнього загального населення, у чотирьох південних 1082 тис. (29,5 %). На центральні області разом зіз Києвом припадало 2538 тис. міських жителів, або 14,4 % всього населення).<ref name="zb1973"/>
 
На 19201920—1930-1930-іті припадає період форсованої індустріалізації в СРСР і безпрецедентного зростання чисельності міського населення, особливо на сході УРСР. Так, за період між переписами 1926–19391926—1939&nbsp;р. чисельність міського населення в межах Донецької області виросла у 3,7 рази (з 0,65 до 2,42 млн), Луганської&nbsp;— у 4,2 рази (з 0,29 до 1,21 млн), Запорізької&nbsp;— у 4,2 рази (з 0,13 до 0,55 млн), Дніпропетровської&nbsp;— у 3 рази (з 0,40 до 1,21 млн). У 1930-х роках у 5 регіонах (Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській та Криму) чисельність міського населення вперше перевищила чисельність сільського. У Донецькій області частка міського населення досягла 78 %, у Луганській 66 %. На 5 східних областей припадало 6,73&nbsp;млн міського населення, або 49,6 % загальноукраїнської чисельності. Рівень урбанізації східної України досяг у 1939&nbsp;р. 60,3 % населення, що майже вдвічі перевищувало середній показник по УРСР (33,5 %). У той же час у більшості центральних областей темпи урбанізації були дуже низькими, у деяких областях за 1926–19391926—1939&nbsp;рр. була зафіксована або стагнація чисельності міського населення (Хмельницька область) або навіть скорочення його чисельності (Вінницька область). Менше 12 % населення цих областей у 1939 р. відносилися до міських жителів.<ref name="zb1973"/>
 
Станом на 1939&nbsp;р. у межах УРСР ву кордонах 1926&nbsp;р. і Криму налічувалося 11,82&nbsp;млн міських жителів. Порівняно з 1926&nbsp;р. чисельність міського населення УРСР у старих кордонах зросла у 2,1 рази, а рівень урбанізації&nbsp;— з 19,2 % до 38,5 % населення. У 1939–19401939—1940&nbsp;рр. до складу УРСР увійшли 6 областей Галичини, Волині та Буковини, де за оцінками радянської статистики ув 1939&nbsp;р. налічувалося 1,75&nbsp;млн міських жителів, а рівень урбанізації становив 21,8 %. Найвища урбанізація серед новоприєднаних регіонів була зафіксована у межах сучасної Львівської області (31,7 %), а найнижча&nbsp;— у межах Рівненської та Тернопільської (12-1312—13 %). Загальна чисельність міського населення території України (без Закарпаття) у 1939&nbsp;р. становила 13,57&nbsp;млн осіб, або 33,5 % всього населення, сільського&nbsp;— 26,90 млн (66,5 %).<ref name="zb1973"/>.
 
За переписом 1959&nbsp;р. міське населення України налічувало 19,15&nbsp;млн осіб, або 45,7 % населення. На початку 1960-х чисельність міського населення України вперше перевищила чисельність сільського. За переписом 1970&nbsp;р. у міських поселеннях мешкало 25,69&nbsp;млн осіб (54,5 % населення), за переписом 1979&nbsp;р.&nbsp;— 30,51 млн (61,3 %), за переписом 1989 року&nbsp;— 34,59 млн (66,9 %).<ref name="tabl1">Банк даних Державноі служби статистики України - [http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/varval.asp?ma=19A0501_01&ti=19A0501_01.%20%CA%B3%EB%FC%EA%B3%F1%F2%FC%20%ED%E0%FF%E2%ED%EE%E3%EE%20%ED%E0%F1%E5%EB%E5%ED%ED%FF%20%280%29&path=../Database/Census/01/&lang=1&multilang=uk Таблиця: 19A0501_01. Кількість наявного населення (0)]</ref>.
 
Чисельність міського та сільського населення України, тис.<ref name="tabl1"/>
|}
 
Протягом 1970-19801970—1980-х років темпи урбанізації поступово зменшувалися, досягнувши мінімуму ув 1990-іті роки. За період між переписами 1989 і 2001&nbsp;рр. чисельність міського населення України скоротилася на 2,01&nbsp;млн осіб, до 32,57&nbsp;млн, а рівень урбанізації у 2001&nbsp;р. порівняно з 1989&nbsp;р. зріс всього на 0,3 відсоткові пункти, до 67,2 %. За даними держкомстату станом на 1 січня 2014&nbsp;р. у міських поселеннях України проживали 31,34&nbsp;млн осіб (69,0 %), що на 3,8 % менше ніж за результатами останнього перепису.<ref name="tabl1"/>.
 
=== Найбільші міста ===
{{Main|Міста України (за населенням)}}
До 14XIV ст. найбільшим за населенням містом на території України був Київ, з 14XIV ст. до середини 19XIX ст.&nbsp;— Львів. Станом на 1810&nbsp;р. у Львові мешкало 41,4 тис. осіб, у Києві 23,3 тис. Населення інших великих міст (Одеси, Харкова, Полтави, Бродів, Тернополя) не перевищувало 10-1410—14 тис. осіб.<ref name="rashin"/>.
 
У першій половині 19XIX ст. швидко зростала чисельність населення міст Причорномор'я, особливо Одеси, чиє населення ув 1840&nbsp;р. налічувало 55 тис. осіб. Львів у цей час ще залишався найбільшим містом на території України з населення бл. 58 тис. осіб, проте темпи його росту були порівняно низькими. Київ був за чисельністю населення третім містом на українських землях, у ньому в 1840&nbsp;р. проживало 44,7 тис. осіб.<ref name="rashin"/><ref name="cities1840">[http://dlib.rsl.ru/viewer/01003542943#page2?page=1 Таблицы о состояніи городовъ Россійской имперіи.&nbsp;— СПб: тип. Ф. Крайя, 1840]</ref>.
 
З середини 19XIX ст. найбільшим містом на українських землях стала Одеса, у 1863&nbsp;р. її населення становило 119,0 тис. осіб, в той час як у Львові бл. 77 тис. осіб, у Києві&nbsp;— 68,4 тис. осіб. Іншими великими містами ув 1863&nbsp;р. були Миколаїв (64,6 тис.), Бердичів (53,2 тис..), Харків (52,0 тис.), Херсон (40,1 тис.), Житомир (38,4 тис.).<ref name="rashin"/>.
 
У другій половині 19XIX ст. зростання чисельності населення найбільших міст значно прискорилося. За переписом 1897 року в Одесі проживало 403,8 тис. осіб, у Києві 247,7 тис., у Харкові 174,0 тис. Львів за чисельністю населення посідав вже тільки четверте місце, у ньому мешкало бл 165 тис. осіб. Населення Катеринослава становило 112,8 тис. осіб, Миколаєва 92,0 тис., Житомира 65,9 тис., Кременчука 63,0 тис., Чернівців і Єлисаветграда&nbsp;— бл. 62 тис. осіб.<ref name="rashin"/>.
 
Перед Першою Світовою війною найбільшими містами на території України були Київ (520,5 тис.) і Одеса (499,5 тис.). Більше 100 тис. населення мали Харків (244,7 тис.), Львів (бл. 215 тис.), Катеринослав (211,1 тис.), Миколаїв (103,5 тис.). До найбільших міст станом на початок 1914 року належали також Херсон (96,2 тис.), Чернівці (бл. 90 тис.), Житомир (86,4&nbsp;тис.).<ref name="rashin"/>.
 
Світова війна, революція, громадянська війна та голод 1914–19231914—1923&nbsp;рр. призвели до економічного занепаду багатьох міст, їх депопуляції. За переписом 1926&nbsp;р. чисельність населення найбільших міст, Києва і Одеси, була меншою ніж до війни: у Києві мешкало 493,9 тис. осіб, у Одесі 411,4 тис. Значне зростання чисельності населення, до 409,5 тис. осіб, було зафіксоване у Харкові, який став першою столицею УРСР. У Львові проживало бл. 220 тис. осіб, у Дніпропетровську 187,6 тис., у Донецьку 105,7 тис.<ref name="urbanpopstat">[http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm Історична динаміка чисельності населення міських населених пунктів України]</ref>
 
Кінець 1920-х і 1930-іті роки характеризувалися бурхливим зростанням промислових міст сходу УРСР, особливо Донбасу. За переписом 1939&nbsp;р. 7 З 10 найбільших міст на території України знаходилися у п'яти східних областях (у 1926&nbsp;р.&nbsp;— тільки 3), з них 3&nbsp;— у Донецькій області. Найбільшими містами ув 1939&nbsp;р. залишалися Київ (846,7 тис.), Харків (832,9 тис.) та Одеса (601,7 тис.). Майже втричі за 13 років зросла чисельність населення Дніпропетровська, до 527,0 тис. осіб. Населення Донецька збільшилося у 4,4 рази, до 466,3 тис. осіб. Темпи зростання населення Львова значно поступалися темпам міст УРСР. До кінця 1930-х років він опустився на 6 місце за чисельністю, його населення становило 320 тис. осіб. Іншими великими містами ув 1939&nbsp;р. були Запоріжжя (за 13 років населення зросло у 5,1 рази, до 281,8 тис.), Макіївка (збільшення чисельності населення у 4,8 рази за 1926–19391926—1939&nbsp;рр., до 241,9 тис. Населення Маріуполя за міжпереписний період зросло у 5,4 рази, до 221,5&nbsp;тис., а Луганська&nbsp;— у 3 рази, до 214,6 тис.<ref name="urbanpopstat"/>
 
За переписом 1959&nbsp;р. найбільшими містами були Київ (1104,3 тис.) та Харків (934,1 тис.). На третє місце піднявся Донецьк (704,8 тис.), випередивши Одесу (667,2 тис.) та Дніпропетровськ (661,5 тис.). У Запоріжжі налічувалося 434,6 тис. жителів, у Львові 410,7 тис., у Кривому Розі 387,6 тис., у Макіївці 357,6 тис., у Горлівці 292,6 тис. Як і ув 1939&nbsp;р. найбільша концентрація великих міст була характерна для східних областей, 7 з 10 найбільших міст УРСР знаходилися там, зокрема 3 у Донецькій області.<ref name="urbanpopstat"/>.
 
Починаючи з 1960-х років прискорилися темпи зростання чисельності населення Києва, натомість значно зменшилися темпи у східних областях, особливо на Донбасі. Так, якщо ув 1959&nbsp;р. населення другого міста УРСР, Харкова, становило 85 % від населення Києва, то ув 1989&nbsp;р. тільки 62 %, населення Донецька&nbsp;— 64 % і 43 % відповідно. За переписом 1989&nbsp;р. 10 міст України мали населення понад 500 осіб, зокрема Київ (2587,9 тис.), Харків (1610,0 тис.), Дніпропетровськ (1177,9 тис.), Одеса (1115,4 тис.), Донецьк (1109,1 тис.), Запоріжжя (883,9 тис.), Львів (790,9 тис.), Кривий Ріг (713,1 тис.), Маріуполь (518,9 тис.), Миколаїв (502,8 тис.).<ref name="urbanpopstat"/>.
 
Депопуляція, яка почалася в Україні з 1990-х років, призвела до зниження чисельності населення у багатьох містах, особливо східних. Станом на початок 2014&nbsp;р. в Україні залишилося три міста-мільйонника: Київ (2868,7 тис.), Харків (1451,1 тис.) та Одеса (1017,0 тис.). Ще п'ять міст мають населення понад 500 тис. осіб: Дніпропетровськ (995,5 тис.), Донецьк (965,8 тис.), Запоріжжя (766,3 тис.), Львів (758,4 тис.), Кривий Ріг (654,9 тис.). До десятки найбільших міст увійшли також Миколаїв (494,9 тис.) та Маріуполь (480,4 тис.).<ref name="urbanpopstat"/>.
[[Файл:UkraineSettlementTypeDynamics1939.PNG|thumb|right|300px|Розселення населення України в залежності від типу поселень]]
Історична динаміка кількості великих міст (з населення понад 100 тис.<ref>без врахування населених пунктів, підпорядкованих міськрадам</ref>)<ref name="urbanpopstat"/>
!||1897||1926||1939||1959||1970||1979||1989||2001||2014
|-
| 100 - 250100—250 тис.||4||4||14||12||27||27||25||20||21
|-
| 250 - 500250—500 тис.||1||3||3||7||6||10||15||16||16
|-
| 500 - 750500—750 тис.|| ||||2||3||3||3||3||3||2
|-
| 750 - 1000750—1000 тис.|| ||||2||1||3||1||2||1||3
|-
| > 1000 тис.||||||||1||2||5||5||5||3
!всього ||5||7||21||24||41||46||50||45||45
|}
Протягом 20XX ст. більша частина приросту міського населення припадало на великі міста. Кількість міст зіз населенням понад 100 тис. на українських землях зросла з 5 у 1897 р. до 21 у 1939 р. і до 50 у 1989 р. Станом на 2014 р. таких міст налічувалося 45 і у них мешкало 57,8 % міського населення України.<ref name="urbanpopstat"/>
 
{| class="standard"
=== Регіональна динаміка ===
Історична динаміка рівня урбанізації (частки міського населення) українських макрорегіонів, %:<ref name="zb1973"/><ref name="database1979">Банк даних Державноі служби статистики України - [http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/varval.asp?ma=19A0501_03&ti=19A0501_03.%20%CA%B3%EB%FC%EA%B3%F1%F2%FC%20%ED%E0%FF%E2%ED%EE%E3%EE%20%ED%E0%F1%E5%EB%E5%ED%ED%FF%20%E7%E0%20%F2%E8%EF%EE%EC%20%EF%EE%F1%E5%EB%E5%ED%FC%20(0,1)&path=../Database/Census/01/&lang=1&multilang=uk Перепис населення. Кількість наявного населення за типом поселень, 1979 - 2001]</ref>
[[Файл:UrbanPopChangeUkraine1989-2010.PNG|thumb|200px|Зміна чисельності міського населення (1989 - 20101989—2010)]]
 
{| class="standard sortable"
! Україна||19,2||33,5||45,7||54,5||60,8||66,7||66,9||68,7
|}
[[Файл:RuralPopChangeUkraine1989-2010.PNG|thumb|200px|Зміна чисельності сільського населення (1989 - 20101989—2010)]]
[[Файл:UrbanChange2005-2010Ukr.png|thumb|200px|Зміна чисельності міського населення (2005 - 20102005—2010)]]
[[Файл:RuralChange2005-2010Ukr.png|thumb|200px|Зміна чисельності сільського населення (2005 - 20102005—2010)]]
{{-}}
[[Файл:UkraineUrbanRuralRegionalShare.PNG|thumb|280px|Питома вага макрорегіонів у чисельності міського та сільського населення]]
 
== Альтернативна демографія ==
Соціальні катаклізми XX&nbsp;ст. призвели до значних втрат населення та істотного зниження демографічного потенціалу України. Існують оцінки гіпотетичної чисельності населення України на базі вікової структури населення на рубежі 19XIX і 20XX ст. у випадку відсутності соціальних потрясінь XX&nbsp;ст. але при збереженні фактичного терміну демографічного переходу. Гіпотетична чисельність населення України з урахування міграційного чинника станом на піковий 1993 рік у такому випадку була би на 69 % більше ніж фактична (51,9&nbsp;млн осіб) і становила б 87,5&nbsp;млн осіб, з урахуванням міграційного чинника&nbsp;— 81,2&nbsp;млн осіб. За цією ж оцінкою гіпотетичне населення України у 2013&nbsp;р. мало становити 73,0&nbsp;— 79,1&nbsp;млн осіб в залежностізалежно від урахування міграційного приросту.<ref name="alternative1">Гладун О. М. [http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/dse_2013_2_16.pdf Оцінка гіпотетичних втрат населення України за період 1897–2012&nbsp;рр.]</ref>.
 
Загальні демографічні втрати (прямі і непрямі) оцінюються у 27,7&nbsp;млн осіб. Найбільші демографічні втрати були наслідками Другої світової війни, Голодомору 1932–19331932—1933&nbsp;рр., періоду Першої Світової та громадянської воєн 1914–19221914—1922&nbsp;рр.<ref name="alternative1"/>
{| align="left" class="standard"
! період||основні події||загальні втрати <br/>(прямі та непрямі),<br/> млн осіб||% від загальної чисельності<br/> втрат у соціальних<br/> катаклізмах
| 1910||Епідемія холери||0,72||2,6
|-
| 1914-19171914—1917||Перша світова війна||3,49||12,6
|-
| 1918-19201918—1920||Революція та громадянська війна||3,79||13,7
|-
| 1921-19231921—1923||Голод та громадянська війна||2,69||9,7
|-
| 1932-19331932—1933||Голодомор||5,79||20,9
|-
| 1937-19381937—1938||«Великий терор»||0,25||0,9
|-
| 1939-19451939—1945||Друга світова війна||8,86||32,0
|-
| 1946-19471946—1947||Голод||0,80||2,9
|}
{{-}}
 
За даними іншого дослідження втрати населення України за 1900–19481900—1948&nbsp;рр. становили 26,5&nbsp;млн осіб, зокрема 20,7 млн&nbsp;— прямі людські втрати та 5,8 млн&nbsp;— дефіцит народжень внаслідок прямих втрат. Гіпотетична чисельність населення на 1949&nbsp;р.&nbsp;— 62,5&nbsp;млн осіб, на 74 % більше ніж фактична чисельність населення України ув 1949&nbsp;р., 36&nbsp;млн осіб.<ref name="expectancy1age"/>
 
Демографічні втрати населення України у першій половині XX&nbsp;ст., млн осіб<ref name="expectancy1age"/>
{| align="left" class="standard"
! ||1900-19131900—1913||1914-19171914—1917||1918-19231918—1923||1932-19341932—1934||1937-19401937—1940||1941-19451941—1945||1946-19481946—1948||всього<br/> за 1900–19481900—1948
|-
| втрати від підвищеної смертності||0,3||1,3||2,3||4,0||0,3||6,5||0,4||15,1
=== Національний склад===
{{main|Національний склад населення України}}
Етнічний склад населення України в сучасних кордонах (1897&nbsp;— 2001&nbsp;рр.),% (показані етноси, чисельність яких наприкінці 1920-х років перевищувала 1 % загальної чисельності населення)<ref name="chorny"/><ref>[http://demoscope.ru/weekly/ssp/sng_nac_70.php?reg=2 Всесоюзная перепись населения 1970 года. Национальный состав населения по республикам СССР. Украинская ССР]</ref><ref>[http://demoscope.ru/weekly/ssp/sng_nac_79.php?reg=2 Всесоюзная перепись населения 1979 года. Национальный состав населения по республикам СССР. Украинская ССР]</ref>
{| align="left" class="standard floatleft sortable"
|-
! !! 1897-19001897—1900!! 1926-19301926—1930 !! 1959 !!1970!! 1979!! 1989!! 2001
|-
| [[українці]] || align="center" |72,0 || align="center" |74,8 || align="center" |76,8 || align="center" |74,9|| align="center" |73,6|| align="center" |72,7 || align="center" |77,8
{| align="left" class="standard floatleft sortable"
|-
! !! 1897-19001897—1900!! 1920-19261920—1926!! 1959 !!1970!! 1979!! 1989!! 2001
|-
| [[українська мова]] || align="center" |70,7 || align="center" |71,3 || align="center" |73,0|| align="center" |69,4|| align="center" |66,4|| align="center" |64,7 || align="center" |67,5
== Освіта ==
{{main|Освіта в Україні}}
На початку 1880-х років рівень грамотності населення, що визначався як вміння читати, в українських губерніях Російської імперії не перевищував 10 %. Серед сільського населення Чернігівської губернії грамотними були 5,3 %, Полтавської і Харківської 6&nbsp;— 6,2 %. Серед новобранців, прийнятих на військову службу ув 1870–18801870—1880&nbsp;рр. грамотними були 1/7 частина, у 1894&nbsp;р.&nbsp;— кожен третій.<ref name="education100">А.&nbsp;Г.&nbsp;Рашин Население России за 100 лет (1813–1913)&nbsp;— [http://istmat.info/node/86 Грамотность населения в России в XIX и начале XX вв]</ref>
 
Рівень грамотності серед новобранців, прийнятих на військову службу, %<ref name="education100"/>
|}
 
За переписом 1897&nbsp;р. в українських губерніях Російської імперії рівень грамотності серед населення у віці від 9 до 45 років становив 27,9 %. Серед чоловіків грамотними були 41,7 %, серед жінок тільки 14,0 %. Серед міського населення&nbsp;— 53,9 %, серед сільського 23,5 %. Найвищий рівень грамотності ув 1897&nbsp;р. було зафіксовано серед міських чоловіків (65,1 %), найнижчий&nbsp;— серед сільських жінок (9,8 %).<ref name="zb1973"/>
 
Перша половина 20XX ст. відзначалася швидким зростанням рівня освіти населення. У 1920&nbsp;р. майже половина населення України у віці 9-459—45 років вміла читати. За переписом 1926&nbsp;р. рівень грамотності в УРСР становив вже 63,6 %, зокрема серед міського населення 82,1 %, серед сільського 58,7 %. Рівень грамотності серед чоловіків (81,1 %) продовжував значно випереджати рівень жіночого населення (47,2 %). Рівень грамотності міських чоловіків у 1926&nbsp;р. становив 90,0 %, тоді як сільських жінок тільки 40,3 %.<ref name="zb1973"/>
 
Історична динаміка рівня грамотності населення України у віці 9-459—45 років за переписами, %<ref name="zb1973"/>
{| class="standard"
|-
|}
 
За переписом 1939&nbsp;р. грамотними були 88,2 % населення УРСР у віці 9-459—45 років, зокрема 94,2 % міського та 85,0 % сільського. Рівень освіти чоловіків та жінок продовжував зближуватися, грамотність серед них становила 93,9 % і 82,9 % відповідно. За переписом 1959&nbsp;р. грамотність населення УРСР становила 99,1 %, за переписом 1970&nbsp;р.&nbsp;— 99,8 %. Практично зникли відмінності у рівні грамотності міського та сільського населення, а також чоловіків і жінок.<ref name="zb1973"/>
 
Частка неграмотних серед різних демографічних груп за переписами 1897-19701897—1970 рр., %<ref name="zb1973"/>
{| class="standard sortable"
|-
|}
 
За переписом 1939&nbsp;р. 12,0 % населення УРСР мали середню або вищу освітку. У 1959&nbsp;р. цей показник зріс до 37,3 %, у 1970&nbsp;р. до 49,4 %. У 1979 р. середню або вищу освіту мали 63,1 % населення, у 1989 р. - 73,1 % населення, у 2001 р. - 82,2 % населення.<ref name="zb1973"/>
 
Рівень освіти населення України за переписами<ref>[http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/varval.asp?ma=19A0503_011&ti=19A0503_011.%20%D0%EE%E7%EF%EE%E4%B3%EB%20%EF%EE%F1%F2%B3%E9%ED%EE%E3%EE%20%ED%E0%F1%E5%EB%E5%ED%ED%FF%20%E7%E0%20%F0%B3%E2%ED%E5%EC%20%EE%F1%E2%B3%F2%E8%20%280%29&path=../Database/Census/03/&lang=1&multilang=uk Розподіл постійного населення за рівнем освіти (1979, 1989, 2001)]</ref><ref>[http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/varval.asp?ma=19A0503_01&ti=19A0503_01.%20Розподіл%20наявного%20населення%20за%20рівнем%20освіти%20%280%29&path=../Database/Census/03/&lang=1&multilang=uk Розподіл наявного населення за рівнем освіти (1959, 1970)]</ref> (на 1000 осіб)
 
== Джерела ==
* ''О.&nbsp;С.&nbsp;Рубльов''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Zakhidnoukra_emigracija_v_USRR_1920_1930 Західноукраїнська еміграція в УСРР 1920–19301920—1930-х років] // {{ЕІУ|3|295}}
 
== Література ==
* Історична демографія України XVIII- початку ХХІ ст. : спецкурс / В. О. Романцов. Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 2010. 160 с. ISBN 966-355-052-7.
 
== Посилання ==
* Кабузан В.&nbsp;М. [https://web.archive.org/web/20150707154921/https://ru.scribd.com/doc/119074830/Кабузан-В-М-Украинцы-в-мире-динамика-численности-и-расселения#scribd &nbsp;Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века&nbsp;— 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса ]&nbsp;— Москва: Наука, 2006.&nbsp;— 658 с.
* Гладун О. М. [http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/dse_2013_2_16.pdf Оцінка гіпотетичних втрат населення України за період 1897-20121897—2012 рр.]
* [http://2001.ukrcensus.gov.ua/ Результати Всеукраїнського перепису населення 2001 року].
* [http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/ds.htm Державна служба статистики України. Демографічна та соціальна статистика / Населення та міграція (оперативна інформція)].
19 023

редагування