Відкрити головне меню

Зміни

1794 байти додано ,  10 років тому
шаблон
{{Пам'ятка
[[Зображення:Gandzasar111.jpg|зправа|300 пкс|thumb|Монастир Гандзасар]]
|тип = Монастир
'''Гандзаса́р''' ({{lang-hy|Գանձասար}}, досл. «гора скарбів», '''Гандзасарський монастир''', '''Монастир Гандзасар''') — визначна пам'ятка [[Вірменська культура|вірменської культури]] <ref>Якобсон А. Л. Из истории армянского средневекового зодчества Гадзасарский монастырь XIII в. — Вестн. обществ, наук АН АрмССР, 1977, № 12{{ref-ru}}</ref><ref>Якобсон А. Л. Очерк истории зодчества Армении V—XVII вв., М-Л., 1950{{ref-ru}}</ref>, діючий <ref>В советские годы Гандзасарский монастырь св. Иоанна Крестителя был закрыт. Функционирует с 1 октября 1989 г. В постановлениях Совета Министров Аз. ССР № 140 от 2 апреля 1968 г. и № 145 от 27 апреля 1988 года, в которых утверждены списки охраняемых государством памятников на территории Аз. ССР, этот монастырь не упоминается.{{ref-ru}}</ref> монастир [[Вірменська апостольська церква|Вірменської Апостольської Церкви]], розташований на лівому березі річки [[Хаченагет]], поблизу села Ванк [[Мартакертський район|Мартакертського району]] [[Нагірно-Карабаська Республіка|Нагірно-Карабаської Республіки]]. Гандзасар вперше згадується вірменським католикосом Ананією Мокаці в середині [[X століття]]. Новий, відомий в даний час храм, побудований князем Гасан-Джалал Дола «чоловіком благочестивим, богобоязливим і скромним, [[вірмени]]ном за походженням» <ref>[[Кіракос Гандзакеці]], гл.55{{ref-ru}}</ref><ref name="Тарон Саарян">[http://caucasian-albania.net/granici.html Т. Саарян, Границы Великой Армении и Кавказской Албании и этническая история Арцаха]{{ref-ru}}</ref> на місці старого храму, що згадується в [[X століття|X столітті]], урочисто освячений [[22 липня]] [[1240]] р. Згідно з переказами, в усипальниці храму похована відрубана [[Ірод]]ом голова [[Іоанн Хреститель|Іоанна Хрестителя]], принесена сюди з [[Кілікійська Вірменія|Кілікійської Вірменії]] під час одного з хрестових походів, через що храм отримав назву Сурб Ованес Мкртич (св. Івана Хрестителя). У XII-XIII ст. в [[Арцах]] повищилося вірменське феодальне князівство [[Хачен]] із споконвічно вірменським населенням <ref>Петрушевский И.П., Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI - начале XIX в.в., Л., 1949, с. 28: «''[[Есаи Гасан-Джалалян|Хасан-Джалалян]] происходил из знатной '''армянской''' фамилии наследственных меликов округа Хачен в '''нагорной части Карабага, населенной армянами'''; предок этой фамилии Хасан-Джалал был князем хачена в период монгольского завоевания, в XIII в. При кызылбашском владычестве Хасан-Джалаляны сохранили своё положение меликов хаченских...''» {{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.kulichki.com/~gumilev/HE2/he2510.htm История Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века]{{ref-ru}}</ref>. Центр [[Арцах]]-[[Хачен]]ського князівства займав басейн річок [[Хаченагет]], [[Каркар]] і [[Трту]]. В [[1214]] році сюзереном князем [[Хачен]]а стає [[Гасан-Джалал Дола]] ([[1215]]-[[1261]] рр.) — нащадок вірменських <ref>К.В. Тревер. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. – VII в. н. э. (источники и литература). Издание Академии наук СССР, М.-Л., 1959, стр., 232:«''Не имеем ли мы тут дело с захватом власти [[Михраниды|местным гардманским владетелем]] (может быть, с помощью персов), уничтожившим представителей '''армянских''' княжеских родов, владевших землями в этой области. Историк в рассказе своем говорит о враждебности Михрана к древнему '''армянскому роду Ераншахиков (владетели Арцаха)''', членов которого он почти поголовно истребляет. Все это дает основание думать, что в сохраненном у автора предании мы имеем дело с отзвуками борьбы между арменизированными албанскими и '''армянскими феодальными родами''' за захват сюзеренных прав над феодальной Албанией.''»{{ref-ru}}</ref><ref name="Шнирельман">В.А.Шнирельман, «Войны памяти. Мифы, идентичность и политика в Закавказье», М., 2003 {{ref-ru}}</ref> князів пізніх Араншахів, один з нащадків [[Сахл Смбатян|Сахла Смбатяна]] (Сахл ібн Сунбат ал-Армані).
|назва = Гандзасар
|оригінальна назва = {{lang-hy|Գանձասար}}
|зображення = Gandzasar111.jpg
|зображення_розмір =
|зображення_підпис =
|статус = діючий
|країна = [[Нагірно-Карабаська Республіка]]
|місто = с. Ванк
|назва розташування = район
|розташування = [[Мартакертський район|Мартакертський]]
|lat_dir = N|lat_deg = 40|lat_min = 03|lat_sec = 24.62
|lon_dir = E|lon_deg = 46|lon_min = 31|lon_sec = 52.44
|region =
|CoordScale =
|конфесія = [[Вірменська апостольська церква]]
|єпархія = [[Арцаська єпархія|Арцаська]]
|орденська приналежність =
|тип монастиря =
|тип будівлі =
|архітектурний стиль =
|автор проекту =
|будівельник =
|засновник = Гасан-Джалал Дола
|перша згадка = [[X століття]]
|заснування = [[XIII століття]]
|основні дати =
|скасований =
|початок будівництва =
|завершення будівництва =
|будівлі =
|прибудови =
|відомі мешканці =
|реліквії =
|настоятель =
|cтан =
|cайт =
|Commons = Gandzasar
}}
 
'''Гандзаса́р''' ({{lang-hy|Գանձասար}}, досл. «гора скарбів», '''Гандзасарський монастир''', '''Монастир Гандзасар''') — визначна пам'ятка [[Вірменська культура|вірменської культури]] <ref>Якобсон А. Л. Из истории армянского средневекового зодчества Гадзасарский монастырь XIII в. — Вестн. обществ, наук АН АрмССР, 1977, № 12{{ref-ru}}</ref><ref>Якобсон А. Л. Очерк истории зодчества Армении V—XVII вв., М-Л., 1950{{ref-ru}}</ref>, діючий <ref>В советские годы Гандзасарский монастырь св. Иоанна Крестителя был закрыт. Функционирует с 1 октября 1989 г. В постановлениях Совета Министров Аз. ССР № 140 от 2 апреля 1968 г. и № 145 от 27 апреля 1988 года, в которых утверждены списки охраняемых государством памятников на территории Аз. ССР, этот монастырь не упоминается.{{ref-ru}}</ref> монастир [[Вірменська апостольська церква|Вірменської Апостольської Церкви]], розташований на лівому березі річки [[Хаченагет]], поблизу села Ванк [[Мартакертський район|Мартакертського району]] [[Нагірно-Карабаська Республіка|Нагірно-Карабаської Республіки]]. Гандзасар вперше згадується вірменським католикосом Ананією Мокаці в середині [[X століття]]. Новий, відомий в даний час храм, побудований князем Гасан-Джалал Дола «чоловіком благочестивим, богобоязливим і скромним, [[вірмени]]ном за походженням» <ref>[[Кіракос Гандзакеці]], гл.55{{ref-ru}}</ref><ref name="Тарон Саарян">[http://caucasian-albania.net/granici.html Т. Саарян, Границы Великой Армении и Кавказской Албании и этническая история Арцаха]{{ref-ru}}</ref> на місці старого храму, що згадується в [[X століття|X столітті]], урочисто освячений [[22 липня]] [[1240]] р. Згідно з переказами, в усипальниці храму похована відрубана [[Ірод]]ом голова [[Іоанн Хреститель|Іоанна Хрестителя]], принесена сюди з [[КілікійськаКілікійське Вірменіяцарство|Кілікійської Вірменії]] під час одного з хрестових походів, через що храм отримав назву Сурб Ованес Мкртич (св. Івана Хрестителя). У [[XII століття|XII]]-[[XIII століття|XIII]] ст. в [[Арцах]] повищилося вірменське феодальне князівство [[Хачен]] із споконвічно вірменським населенням <ref>Петрушевский И.П., Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI - начале XIX в.в., Л., 1949, с. 28: «''[[Есаи Гасан-Джалалян|Хасан-Джалалян]] происходил из знатной '''армянской''' фамилии наследственных меликов округа Хачен в '''нагорной части Карабага, населенной армянами'''; предок этой фамилии Хасан-Джалал был князем хачена в период монгольского завоевания, в XIII в. При кызылбашском владычестве Хасан-Джалаляны сохранили своё положение меликов хаченских...''» {{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.kulichki.com/~gumilev/HE2/he2510.htm История Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века]{{ref-ru}}</ref>. Центр [[Арцах]]-[[Хачен]]ського князівства займав басейн річок [[Хаченагет]], [[Каркар]] і [[Трту]]. В [[1214]] році сюзереном князем [[Хачен]]а стає [[Гасан-Джалал Дола]] ([[1215]]-[[1261]] рр.) — нащадок вірменських <ref>К.В. Тревер. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. – VII в. н. э. (источники и литература). Издание Академии наук СССР, М.-Л., 1959, стр., 232:«''Не имеем ли мы тут дело с захватом власти [[Михраниды|местным гардманским владетелем]] (может быть, с помощью персов), уничтожившим представителей '''армянских''' княжеских родов, владевших землями в этой области. Историк в рассказе своем говорит о враждебности Михрана к древнему '''армянскому роду Ераншахиков (владетели Арцаха)''', членов которого он почти поголовно истребляет. Все это дает основание думать, что в сохраненном у автора предании мы имеем дело с отзвуками борьбы между арменизированными албанскими и '''армянскими феодальными родами''' за захват сюзеренных прав над феодальной Албанией.''»{{ref-ru}}</ref><ref name="Шнирельман">В.А.Шнирельман, «Войны памяти. Мифы, идентичность и политика в Закавказье», М., 2003 {{ref-ru}}</ref> князів пізніх Араншахів, один з нащадків [[Сахл Смбатян|Сахла Смбатяна]] (Сахл ібн Сунбат ал-Армані).
 
== Цікаві факти ==