Показник заломлення: відмінності між версіями

Першим із європейців, хто вивчав заломлення, був [[Архімед]]. Досліджуючи заломлення на межі міжводи водою йз повітрям, він правильно описав кілька законів заломлення й зору (наприклад, те, що падаючий і заломлений промінь лежать в одній площині, а люди сприймають зображення так, ніби промені завжди розповсюджуються по прямій). Також він встановив, що [[Заломлення#Термінологія|кут заломлення]] завжди менший за [[Кут падіння (оптика)|кут падіння]] (коли промінь йде з повітря у воду)<ref name="umanitoba">{{cite web |url=https://home.cc.umanitoba.ca/~lehn/_Papers_for_Download/history_of_refr.pdf|назва=Atmospheric refraction: a history |автор=Waldemar H. Lehn and Siebren van der Werf |дата=2005 |веб-сайт=University of Manitoba}}</ref>.

Через 100 років після Архімеда, питаннямпитання [[Заломлення|рефракції]] вивчав інший видатний античний вчений, [[Клавдій Птолемей|Птолемей]]. Він виміряввимірював кути заломлення при переході світла між повітрям і водою, повітрям і склом, водою й склом<ref>{{cite web |url=http://okina.univ-angers.fr/publications/ua13816/1/refrindexstor.pdf|назва=A short recall about the history of the concept of refractive index |автор=Jean-Luc Godet |веб-сайт=Université d'Angers}}</ref>. Він, намагавсянамагаючись знайти залежність між ними, проте вважав, що така залежність має вигляд квадратичної функції, тому виведене ним рівняння лише наближено описувало закони заломлення<ref name="umanitoba"></ref>. Втім, це було перше математичне рівняння для цього процесу. У формулі Птолемея був наявний аналог показника заломлення&nbsp;— число, що залежало від пари середовищ і визначало залежність кута падіння від кута заломлення. Птолемей пов'язував сильніше заломлення з різницею густини середовищ. Також він, аналізуючи видимий рух [[Зоря|зір]], зробив правильне припущення, що світло зазнає заломлення при переході в атмосферу з навколишнього простору, подібно до заломлення при переході з повітря у воду (а отже, що оптична густина повітря відрізняється від порожнечі), проте не зміг вимірятиописати це явище кількісно<ref name="umanitoba"></ref>.

Правильно сформулювати закон заломлення вперше зміг перський вчений {{не перекладено|Ібн Сахл|||Ibn Sahl (mathematician) }} у 984 році<ref name="umanitoba"></ref>. На жаль, його роботи не сталибули відомими в Європі, тому зараз цей закон відомий як [[закон Снеліуса]], на честь [[Вілеброрд Снеліус|Вілеброрда Снеліуса]], який відкрив його у 1621 році.

У 1658 році [[П'єр Ферма]] сформулював [[Принцип Ферма|принцип найменшого часу]], що дозволявдозволив звпов'язати заломлюючізаломлення властивостіна речовинмежі середовищ зі швидкістю світла у них<ref>{{cite web |url=https://www.britannica.com/science/Fermats-principle|назва=Fermat’s principle |дата=1998 |веб-сайт=Britannica}}</ref>.

На початку 18XVIII століття показники заломлення багатьох речовин виміряли [[Ісаак Ньютон]] і [[Френсіс Хоксбі]]{{sfn | Hutton | 1815 | с=299}}. Ньютон також помітив зв'язок між густиною cередовища і показником заломлення, іта зміг сформулювати емпіричне рівняння, що пов'язувало ці величини (відоме зараз як ''правило Ньютона&nbsp;— Лапласа''), згідно з яким величина <math>n^2-1</math> прямо пропорційна густині<ref name="substantia">{{cite journal |last1=Kragh |first1=Helge |date=2018|title=The Lorenz-Lorentz Formula: Origin and Early History|url=https://riviste.fupress.net/index.php/subs/article/view/56/37|journal=Substantia|volume=2|issue=2|pages=7-18|doi=10.13128/substantia-56 }}</ref>. Також Ньютон у 1666 році описав явище [[Дисперсія світла|дисперсії]] приза проходженніпроходження світла через скляну [[Призма (оптика)|призму]]<ref>{{cite web |url=https://spark.iop.org/spectrum-colours-dispersion-light|назва=A spectrum of colours: the dispersion of light |веб-сайт=Institute of Physics }}</ref>.

Розвиваючи зроблені Ньютоном дослідження дисперсії, у 1802 [[Вільям Волластон|Волластон]], а пізніше, незалежно від нього, [[Йозеф фон Фраунгофер|Фраунгофер]] у 1814, створили [[спектроскоп]], і спостерігали [[Фраунгоферові лінії|темні лінії]] у спектрі Сонця і зірок<ref>{{cite journal |last1= Bursey |first1=Maurice M. |date=2017|title=A brief history of spectroscopy|url=https://www.accessscience.com/content/a-brief-history-of-spectroscopy/BR0213171|journal=AccessScience|doi=10.1036/1097-8542.BR0213171 }}</ref>.

Також Волластон створив перший [[рефрактометр]]. Пізніше, у 1869 році Ернст Аббе вдосконалив його схему, і створив модель рефрактометра ([[рефрактометр Аббе]]), що є однією з найбільш популярних і донині<ref>{{cite web |url=http://www.refractometer.pl/refractometer-history|назва=History of refractometer |веб-сайт=refractometer.pl }}</ref>.