Юшка: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Lanamy (обговорення | внесок) доповнення + джерело Мітка: редагування коду 2017 |
м замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на кирилічні літери |
||
Рядок 9:
Уже в XI ст. були поширені різні м'ясні і рибні відвари, відомі під назвою «юха», яку згодом почали називати «юшкою».<ref>''Хмельницька Людмила''. [https://archive.org/details/evoliutsiia2019/page/52/mode/1up?view=theater Еволюція традиційної системи харчування українців] / Наукові записки з української історії. Збірник наукових статей. Вип. 46. — Переяслав-Хмельницький, 2019. — С. 52.</ref> «Юшкою» в середньовіччі називали всяку рідку страву, виготовлену і з овочів, і з фруктів, і з бобових, і з круп, і з риби чи м'яса.<ref name="eiu"/> «Юху», що згодом почала називатися «юшкою», готували як будь-який відвар з додаванням інших продуктів — гороху, крупів тощо.<ref>[https://archive.org/stream/stravi2002#page/n5/mode/1up З історії розвитку української кухні] // Українські страви / Упор. Фік Б. Н. — Харків : Світовид, 2002. — С. 4. — 256 с.</ref>
В українській мові слово «юшка» (рідка страва) існувало аж до XX ст., коли було витіснене терміном «суп».<ref name="eiu"/> До початку XX ст. слово юшка/юха позначало будь-який суп чи бульйон<ref name="Грінченко">{{Грінченко|Юха|66920-jukha}}</ref><ref>{{Грінченко|Юшка|66930-jushka}}</ref><ref>[https://r2u.org.ua/s?w=
Таку ж назву мали овочеві й [[квасоля]]но-горохові супи. Супи, заправлені крупами, називалися, нарівні з крупниками, юшками з крупою. Найпопулярнішою була юшка з курятини з локшиною. На Середньому Подніпров'ї вона обов'язково входила до складу урочистих трапез. У наші дні ця назва залишилася переважно за відваром із риби чи грибів, за рештою ж варіантів дедалі активніше закріплюється назва [[суп]].<ref>Кулінарна етнологія: кухня семи культур і не тільки. Навчально-методичний посібник / Баженова С.Е., Белінська К.О., Веселовська Т.Є. — Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2020. — 265-266. — 432 с.</ref>
|