Китайці Індонезії: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 134:
Антикитайські акції мали місце в Джакарті, [[Суракарта|Соло]] та інших великих містах Індонезії від [[Медан]]а до [[Макасар]]а. Натовп грабував і спалював магазини, знищував майно, що належало індонезійським китайцям, а також католицькі та протестантські церкви та інші культові споруди, поліцейські відділки та інші урядові будівлі; мало також місце систематичне зґвалтування китайських жінок. Понад 10 тис. осіб було вбито, хоча й не всі вони були китайцями. Пік заворушень припав на травень 1998 року. Події спровокували відставку Сухарто, а багато китайців покинуло Індонезію й виїхало до Сінгапуру, Гонконгу та Австралії.
Державна політика щодо етнічних китайців різко змінилася після падіння режиму Сухарто. Китайсько-індонезійські відносини почали поліпшуватися, а китайці Індонезії перестали розглядатися як «ризик для безпеки». В Індонезії відбувалася демократизація, в рамках якої почалося відродження китайської культури. Новий погляд на китайців Індонезії запровадив четвертий президент країни [[Абдуррахман Вахід]] (
Новий закон про громадянство, прийнятий у 2006 році, зробив індонезійських китайців повноцінними громадянами країни й юридично дозволив їм займати державні посади, включаючи можливість бути президентом Республіки Індонезія. Індонезійські китайці більше не змушені асимілюватися у велике індонезійське суспільство, вони отримали можливість зберігати й розвивати свою етнічну культуру та ідентичність. Указом президента [[Бухаруддин Юсуф Хабібі|Габібі]] (
Піднесення Китаю в останні роки справило великий вплив на китайців у Південно-Східній Азії в цілому й в Індонезії, зокрема. Глобалізація та демократизація спричинили відродження в Індонезії етнічної китайської ідентичності. Частина індонезійських китайців переорієнтовується на Китай, особливо в культурному та економічному плані. Існує етнічна свідомість, і багато етнічних китайців почали пишатися своїм етнічним походженням. Китайські релігії (китайський буддизм, конфуціанська релігія та даосизм) залучають нових послідовників. Стає популярною китайська мова. Знаковим є те, що її вивчають не лише етнічні китайці.
Проте даються взнаки ті зміни, яких зазнало китайське суспільство в роки «Нового порядку». Новий демократичний уряд Індонезії дозволив відновити китайську освіту, але повноцінних китайських середніх шкіл, які існували до доби Сухарто, не було відновлено. Більшість дітей індонезійських китайців вже не говорить і не пише китайською. Не вистачає місцевих викладачів китайської мови. Велика кількість так званих китайських шкіл у Джакарті та інших великих містах насправді є лише центрами навчання китайській мови, яке проводиться із залученням викладачів з Китаю. Відновлені китайські газети часто змушені закриватится через брак читацької аудиторії. Найбільшим китайським виданням в Індонезії стала газета Гюоцзі Жибао ({{lang-zh|国际日报}}, ''Guoji Ribao''), яка 2008 року виходила накладом близько 30 000 примірників.
{{пишу}}
| |||