Сонант: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Назви літер для сонантів: вікіфікація, уточнення |
→Назви літер для сонантів: вікіфікація, уточнення |
||
Рядок 11:
== Назви літер для сонантів ==
У [[латинська абетка|латинській абетці]] характерною особливістю назв літер для сонантів ('''[[L (латиниця)|l]]''', '''[[M (латиниця)|m]]''', '''[[N (латиниця)|n]]''', '''[[R (латиниця)|r]]''',) було те, що вони починалися з голосної «e»: «ель», «ем», «ен», «ер». Це пов'язане з півголосним характером відповідних звуків (вони так і називалися ''semivocales'', тобто «півголосні»), у той час як назви літер для «чисто приголосних» починалися на приголосний: «бе», «ке», «де» тощо. Назви літер '''[[F (латиниця)|f]]''' і '''[[S (латиниця)|s]]''' теж починаються на «е»: літера '''f''', колись запозичена з халкідонського алфавіту, первісно передавала півголосний /w/ (надалі стала позначати фонему [[глухий губно-зубний фрикативний|/f/]]), а назву «ес» для літери '''s''' пояснюють особливим, сакральним значенням звука [[глухий ясенний фрикативний|[s]]] у Стародавньому Римі, через що його теж прилічили до ''semivocales''. З латинського алфавіту назви літер відповідних звуків перейшли і до [[кирилиця|кириличних абеток]], витіснивши у XIX — напочатку XX ст. старі кириличні («аз», «буки», «віди»). Старі назви літер сонантів, а також літер для /s/ і /f/ («
== Примітки ==
|