Сонант: відмінності між версіями

У [[латинська абетка|латинській абетці]] характерною особливістю назв літер для сонантів ('''[[l]]''', '''[[m]]''', '''[[n]]''', '''[[r]]''',) було те, що вони починалися з голосної «e»: «ель», «ем», «ен», «ер». Це пов'язане з півголосним характером відповідних звуків (вони так і називалися ''semivocales'', тобто «півголосні»), у той час як назви літер для «чисто приголосних» починалися на приголосний: «бе», «ке», «де» тощо. Назви літер '''[[f]]''' і '''[[s]]''' теж починаються на «е»: літера '''f''', колись запозичена з халкідонського алфавіту, первісно передавала півголосний /w/ (надалі стала позначати фонему [[глухий губно-зубний фрикативний|/f/]]), а назву «ес» для літери '''s''' пояснюють особливим, сакральним значенням звука [[глухий ясенний фрикативний|[s]]] у Стародавньому Римі, через що його теж прилічили до ''semivocales''. З латинського алфавіту назви літер відповідних звуків перейшли і до [[кирилиця|кириличних абеток]], витіснивши у XIX&nbsp;— напочатку XX&nbsp;ст. старі кириличні («аз», «буки», «віди»). Старі назви літер сонантів, а також літер для /s/ і /f/ («люди», «мисліте», «наш», «рци», «слово», «ферт») були замінені на «ель», «ем», «ен», «ер», «ес», «еф», але у [[розмовний стиль мовлення|розмовному мовленні]] носіїв [[східнослов'янські мови|східнослов'янських мов]] зараз спостерігають тенденцію їх заміни на «лє», «ме», «не», «ре», «се», «фе»: за зразком назв літер для більшості приголосних<ref>{{Стаття |автор= Будейко В. Э.|посилання_на_автора= |назва= Имена букв в современном восточнославянском письме и латинский алфавит|посилання= http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/host/viking/db/ftp/univ/sl/sl_2014_08.pdf|відповідальний= Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка|видання= Studia Linguistica|видання посилання= |тип= Збірник наукових праць| місце= К.|видавництво= Видавничий дім Дмитра Бураго|рік= 2014|місяць= |том= |випуск= 8|номер= |сторінки= 31-35|issn= |bibcode= |doi= |pmid= |мова= }} {{ref-ru}}</ref>.