Станіславський Костянтин Сергійович: відмінності між версіями

'''Костянтин Сергійович Станіславський''' ([[Російська мова|рос]].: Константи́н Серге́евич Станисла́вськийСтанисла́вский; 17 січня [5 січня] 1863 - — 7 серпня 1938) був російським [[Театральний режисер|театральним режисером]]. Він був визнаний талановитим за його гру багатьох персонажів та за якісні постановки, які здобули йому репутацію одного з провідних театральних режисерів свого покоління. Однак його основна слава та вплив походять з його [[Система Станіславського|"«системи"»]] підготовки акторів та техніки репетицій.

Станіславський (його [[сценічне ім'я]]) працював [[Аматор|режисером-аматором]] до 33 років, коли заснував з [[Немирович-Данченко Володимир Іванович|Володимиром Немировичем-Данченком]] всесвітньо відому компанію [[Московський художній театр|Московського художнього театру]] (МАТ), після відомої 18-годинної дискусії. Його впливові гастролі по Європі (1906 &nbsp;р.) Та США (1923–24 рр.) Та визначні постановки «Чайки» (1898 &nbsp;р.) Та «Гамлет» (1911–12 рр.) створили потужну репутацію та відкрили нові можливості для мистецтва театру<ref>{{Cite news|title=Stanislavski: A Biography|url=http://dx.doi.org/10.2307/3207577|work=Theatre Journal|date=1990-03|accessdate=2020-03-25|issn=0192-2882|doi=10.2307/3207577|pages=134|volume=42|issue=1|first=Sharon Marie|last=Carnicke|first2=Jean|last2=Benedetti}}</ref>. За допомогою MAT Станіславський відіграв важливу роль у просуванні нової російської драми свого часу –&nbsp;— головним чином використовуючи роботи [[Чехов Антон Павлович|Антона Чехова]], [[Максим Горький|Максима Горького]] та [[Булгаков Михайло Опанасович|Михайла Булгакова]] –&nbsp;— перед публікою в Москві та в усьому світі; він також ставив найрізноманітніші та відомі постановки класичних російських і європейських п'єс.

Він співпрацював з режисером та дизайнером [[Едвард Гордон Крег|Едвардом Гордоном Крейгом]] і грав значиму роль у розвитку кількох інших головних практиків, зокрема [[Меєргольд Всеволод Емільович|Всеволода Мейєрхольда]] (якого Станіславський вважав своїм єдиним спадкоємцем у театрі), [[Євген Вахтангов|Євгена Вахтангова]] та [[Чехов Михайло Олександрович|Михайла Чехова]]<ref>{{Cite book|url=http://dx.doi.org/10.3366/edinburgh/9780748619870.003.0006|title=The Heroism of Hercules and the Beauty of Helen|last=Taxidou|first=Olga|date=2004-04-28|series=Tragedy, Modernity and Mourning|publisher=Edinburgh University Press|pages=133–156|isbn=978-0-7486-1987-0}}</ref>. На святкуванні 30-річного ювілею MAT в 1928 році інфаркт на сцені поклав кінець його акторській кар'єрі (хоча він чекав, поки завіса впаде, перш ніж звернутись по медичну допомогу)<ref>{{Cite news|title=Corrections and Clarifications|url=http://dx.doi.org/10.1126/science.309.5743.1999a|work=Science|date=2005-09-23|accessdate=2020-03-25|issn=0036-8075|doi=10.1126/science.309.5743.1999a|pages=1999a–1999a|volume=309|issue=5743}}</ref>. Він продовжував керувати, навчати та писати про акторські ігри до самої смерті: за кілька тижнів до виходу першого тома твору його життя, акторського посібника [[Акторська робота|«Акторська робота»]] (1938). Він був нагороджений [[Орден Червоного Прапора|орденами Червоного Прапора]] та [[Орден Леніна|орденом Леніна]] і одним із перших отримав звання [[Народний артист СРСР|народного артиста СРСР]].

Станіславський писав, що "«немає нічого більш утомлюючого, ніж біографія актора"» і що "«акторам слід заборонити говорити про себе"»<!-- Із записки, написаної Станіславським у 1911, цитовано Benedetti (1999a, 289) -->. Однак на прохання американського видавця він неохоче погодився написати свою [[Моє життя в мистецтві|автобіографію "«Моє життя в мистецтві"»]] (вперше опублікована англійською мовою в 1924 &nbsp;р. І в переглянутому російськомовному виданні в 1926 &nbsp;р.), Хоча її виклад його акторського розвитку не завжди точний. Опубліковано дві англомовні біографії: [[Девід Магаршак]] "«[[Станіславський: Життя]]"» (1950) та [[Жана Бенедетті]] [[Станіславський: Його життя та мистецтво|"«Станіславський: Його життя та мистецтво]]"»(1988, переглянута та розширена 1999).

Станіславський прожив привілейовану молодість, адже виріс в одній із найбагатших родин Росії&nbsp;— – "«Алєксеєвів"» . Він народився Костянтином Сергійовичем Алексєєвим, а прийняв сценічну назву "«Станіславський"» у 1884 році, щоб зберегти таємницю своєї діяльності від батьків<!-- Бенедетті (1999a, 21, 24). Мрія стати професійним актором була табуйованою для людини його классу; актори мали навіть нижчий соціальний статус у Росії, ніж у Європі. -->. До [[Комуністична революція|комуністичної революції]] 1917 &nbsp;р. Станіславський використовував своє успадковане багатство для фінансування своїх експериментів в акторській майстерності та режисурі<ref name=":0">{{Cite news|title=Chekhov: The Critical Heritage|url=http://dx.doi.org/10.2307/3206841|work=Theatre Journal|date=1982-12|accessdate=2020-03-25|issn=0192-2882|doi=10.2307/3206841|pages=559|volume=34|issue=4|first=Sharon M.|last=Carnicke|first2=Victor|last2=Emeljanow|first3=Jean-Pierre|last3=Barricelli}}</ref>. Розчарування його сім'ї означало, що він залишався любителем до тридцяти трьох років.

[[Файл:Glikeria_Fedotova.jpg|альт=|ліворуч|міні|[[Глікерія Федотова]], учениця Щепкіна, що закликала Станіславського залишити поняття [[натхнення]], а дисципліновано та старанно навчатись, спостерігати і "дивитись своєму партнерові прямо в очі, і відповідати йому відповідно до повідомлень, "«зчитаних"» з його очей та обличчя ".]]

У дитинстві Станіславський цікавився [[Цирк|циркомцирк]]ом, [[Балет|балетомбалет]]ом, [[Театр ляльок|ляльковим театром]]. Пізніше два приватні театри його сім'ї створили форум для його театральних поривів. Після його дебютного виступу в одному з 1877 року він розпочав те, що в майбутньому стане цілою серією зошитів, наповнених критичними спостереженнями за його акторською діяльністю, афоризмами та проблемами –&nbsp;— саме від цієї звички до самоаналізу та критики згодом виникла [[Система Станіславського|«система» Станіславського]]. Станіславський вирішив не відвідувати університет, вважаючи за краще працювати в сімейному бізнесі.

Все більше зацікавлений у «переживанні ролі», Станіславський експериментував із втіленням ролі в реальному житті. У 1884 &nbsp;р. Він розпочав навчання вокалу при [[Федір Коміссаржевський|Федорі Коміссаржевському]], з яким досліджував також координацію тіла і голосу. Через рік Станіславський ненадовго навчався в Московській театральній школі, але, розчарований їх підходом, пішов через два тижні<ref name=":0" />. Натомість він приділяв особливу увагу виставам [[Державний академічний Малий театр Росії|Малого Театру]], дому російського [[Психологічний реалізм|психологічного реалізму]] (розробленому в 19 столітті [[Пушкін Олександр Сергійович|Олександром Пушкіним]], [[Гоголь Микола Васильович|Миколою Гоголем]] та [[Щепкін Михайло Семенович|Михайлом Щепкіним]]).

Спадщина Щепкіна включала дисциплінований підхід, довготривалі репетиції та використання ретельних спостережень, самопізнання, уяви та емоцій як фундаменту ремесла. Станіславський називав "«Малого"» своїм університетом. Одна зі студентів Щепкіна, [[Глікерія Федотова]], викладала в Станіславського; вона відмовила його від використання натхнення як основи акторського мистецтва, і наголосила на важливості тренувань та дисципліни та заохотила до практики чуттєвої взаємодії з іншими акторами, яку Станіславський назвав «спілкуванням». Як і митці з Малого, вистави іноземних зірок впливали на Станіславського. Особливо вразила його легка, емоційна та зрозуміла гра італійця [[Ернесто Россі]], який виконав 18 травня в Москві головних шекспірівських трагічних героїв. Так само і в 1882 році виступу ролі [[Отелло]], [[Томмазо Сальвіні]].

* Історія вокального мистецтва / О. &nbsp;Д. &nbsp;Шуляр : [монографія] : Ч.ІІ. –&nbsp;— Івано-Франківськ, «Плай» 2012. –&nbsp;— С.61

* Carnicke (1998, 33), Golub (1998a, 1033), and Magarshack (1950, 385, 396).