В'язкість: відмінності між версіями

'''В'я́зкість''' або '''внутрішнє тертя'''  — явище переносу, властивість рідких речовин ([[рідина|рідин]] і [[газ]]ів) чинити опір переміщенню однієї їх частини відносно іншої. Одиниця вимірювання динамічного коефіцієнта в'язкості — [[Пуаз]] у системі [[СГС]] і Па·с в [[Міжнародна система одиниць (СІSI)|СІSI]].

В'язкість залежить від тиску, температури, а також іноді від градієнта зсуву ([[рідинаНеньютонівська неньютонівськарідина|неньютонівські середовища]]; їхня в'язкість охоплює і так звану структурну в'язкість). Рідини, в'язкість яких не залежить від градієнту зсуву, називають '''ідеально в’язкими''' ([[рідинаНьютонівська ньютонівськарідина|ньютонівськими]]). В'язкість рідин у загальному випадку з підвищенням тиску незначно збільшується, а з підвищенням температури зменшується.

Для твердого тіла, зокрема гірської породи, в'язкість — властивість необоротно поглинати енергію в процесі її деформування. В'язкість зумовлена пластичною деформацією і непружністю гірських порід. При пластичній деформації в'язкість кількісно характеризується відношенням величини дотичних напружень, які виникають у верстві, що підлягає зсуву, до швидкості пластичної течії, яке змінюється від 10¹³ до 10²⁰ Па·с. Величина в'язкості, яка пов’язана з непружністю (пружна післядія, термопружний ефект, пружний гістерезис) [[гірськіГірська породипорода|гірських порід]], пропорційна коефіцієнту механічних втрат (декременту згасання), значення якого коливаються від 10^–1 до 10^–3. При руйнуванні в'язкість оцінюється як [[Робота (фізика)|робота]] деформування гірської породи, віднесена до одиниці площі зразка. Визначається за результатами ударних випробувань зразків на копрі (ударна в'язкість). Може бути розрахована як добуток коефіцієнта пластичності на межу міцності гірських порід. На практиці визначають коефіцієнт відносної в'язкості (спеціальними зарядами, які закладаються в досліджуваний масив) як відношення зусилля, необхідного для відділення деякої частини гірської породи від масиву, до величини зусилля, необхідного для відділення від масиву вапняку, взятого за еталон. Величина цього коефіцієнта змінюється від 0,5 до 3 (наприклад, для [[мармур]]у 0,7; [[пісковик]]а 1,2; [[граніт]]у 1,3; [[кварцит]]у 1,9; [[базальт]]у 2,2). Із збільшення в'язкості зростає поглинання пружних хвиль, зменшуються повзучість і набрякання порід, зростає енергоємність процесів дроблення і розкришення порід під час переробки корисних копалин і вибухових робіт.

Найтриваліший [[Фізика|фізичний]] [[експеримент]] почав в [[Університет Квінсленда|Квінслендському університеті]] австралійського міста [[Брисбен]] професор [[Томас Парнелл (фізик)|Томас Парнелл]]. У [[1927]] році він помістив у скляну лійку на [[штатив]]і шматок твердої [[Смоли і бальзамиСмола|смоли]], яка за молекулярними властивостям є рідиною, хоча і дуже в'язкою. Парнелл нагрів лійку, щоб смола злегка розплавлась і затекла до носика воронки. У [[1938]] році перша крапля смоли впала в підставлений Парнеллом лабораторний стакан. Друга впала в [[1947]] році. Восени [[1948]] року професор помер, і спостереження продовжили його учні. Краплі падали в [[1954]], [[1962]], [[1970]], [[1979]], [[1988]], [[2000]] й [[2008]] роках. Періодичність падіння крапель 3285 діб. В останні десятиліття сповільнилася через роботу [[кондиціонер]]а. Цікаво, що жодного разу крапля не падала в присутності спостерігачів.

* [[Індекс в'язкості|Індекс в’язкості]]

* [[Коефіцієнт структурної в'язкості|Коефіцієнт структурної в’язкості]]