Національна спілка театральних діячів України: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Durantas (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 5:
== Передісторія ==
 
Початок створення Національної спілки [[театральний діяч|театральних діячів]] України було покладено ще 1917 року. 12 березня 1917 року в приміщенні київського театру Миколи Садовського на вулиці Великій Васильківській (нині — приміщення Київського національного академічного театру оперети) відбулися збори театральних діячів. До комітету проведення Всеукраїнської театральної наради увійшли голова — С. Черкасенко й секретар — [[Лесь Курбас|Л.Лесь  Курбас]] та ін.інші; розпочався друк бюлетеня «Театральні вісті» (орган Українського театрального організаційного комітету), що став першим вітчизняним театральним часописом.
 
== Українське Театральне Товариство ==
 
Активні організаційні починання театральних діячів призупинили військові дії: більшовицька окупація (січень-лютий 1918 р.року), політичні зміни в українських урядах і військова поразка Української Народної Республіки. Лише у 1944 році Постановою РНК УРСР і ЦК КП (б) У за № ПБ — № 38/98 від 23.05. березня 1944 р.року, було створено Українське Театральне Товариство.
 
Ще тривала Друга світова війна, але більша частина території України було вже звільнена і театральні колективи поверталися з евакуації. В державі панувала розруха й нагальним питанням стало створення професійного об'єднання митців сцени, задля соціального захисту і сприяння розвою вітчизняного сценічного мистецтва. Тоді і виникло громадське професійне об'єднання — Українське театральне товариство. Безпосереднью участь у створенні УТТ взяли видатні діячі українського театру, які ввійшли до складу організаційного бюро: Паторжинський І. С., Литвиненко-Вольгемут М. І.,  Юра Г. П., Бучма А. М., Крушельницький М. М., Мар'яненко І. О., Хохлов К. П., Крамов О. Р., Шумський Ю. В., Ужвій Н. М., Гайдай З. М., Романицький Б. В., Ревуцький Л. М., Василько В. С., Смолич М. В.
Рядок 19:
У практичній роботі Товариства та його осередків, в театральних колективах вивірялися і утверджувалися ефективні форми участі УТТ в творчому процесі розвитку сценічного мистецтва. Значного поширення набули театральні фестивалі, огляди, конкурси, науково-творчі конференції, диспути, обговорення роботи театрів, відкриті рецензування вистав, проведення ювілейних вечорів визначних діячів українського театру та ін. Власним накладом УТТ видавав науково-методичні матеріали. Після перерви продовжив виходити журнал «Український театр», друкувалися інформаційно-рекламні «декадки».
 
Зміцнювалася матеріальна база Товариства. Уже в 1948 р.року почав роботу Львівський виробничий комбінат, в 1953 — Дніпропетровський. В 1959 р. — закінчується будівництво і відкривається Республіканський Будинок ветеранів сцени, 1964 р. — Будинок творчості «Чорноморка». В 1973 р.року завершується спорудженням і вступає в дію Харківська фабрика театрального реквізиту, в 1978 — Донецький, а в 1986 — Київський виробничі комбінати.
 
У період 1953—1983з 1953 до 1983 р.р.року Українське товариство провело II—VIII з'їзди, що стали певними віхами у розвитку організації, посилили вплив театральної громадськості на культурний процес в Україні.
 
== Національна спілка театральних діячів України ==
 
У травні 1987 р.року відбувся позачерговий з'їзд, на якому Українське театральне товариство було реорганізоване у Спілку театральних діячів України, структурно аналогічну іншим творчим спілкам України. 1998 року Указом Президента України Л. Д. Кучми Спілка театральних діячів набула статусу Національної.
 
Як і у Товариства, — у НСТДУ головним завданням є представляти і відстоювати інтереси діячів театрального мистецтва, працівників державних і недержавних драматичних, театрів опери та балету, театрів оперети і музичної комедії, тюгів, театрів ляльок, театральних майстерень і студій, творчих центрів і мистецьких об'єднань; сприяти розвитку театрального мистецтва в Україні загалом, надаючи кваліфіковану творчу і методичну допомогу працівникам театрів, здійснювати соціальний захист своїх членів.
Рядок 31:
Завдяки зусиллям НСТДУ друга половина вісімдесятих років минулого століття стала справжнім «ренесансом» сценічного мистецтва в Україні. Виникло близько 150 театрів-студій та недержавних творчих формувань, на сцену повернулася драматургія забути та репресованих авторів.
 
У роки незалежності України багаторічним незмінним головою спілки був [[Танюк Леонід Степанович|Лесь Танюк]] (1991—2016 рр.року). Протягом цього часу Спілка намагалася тримати в полі зору розвиток і становлення талантів, допомагати їм у формуванні власного мистецького обличчя, орієнтувати на найкращі зразки театральної творчості. З цією метою НСТД України спільно з Міністерством культури і мистецтв та Академією мистецтв України встановила 18 премій імені видатних діячів української культури і мистецтва, а також за окремим тематичним спрямуванням. Ствердилося вручення щорічних театральних премій і нагород Спілки — не лише в Києві (як приклад, «Київська Пектораль»), але й «Січеславна» та «Надія Січеславни» у Дніпропетровську (нині — м.місто Дніпро), «Тріумф» у Херсоні та інших.
 
Урядом України за поданням Міністерства культури і НСТД України в 1994 р. створено Державний (нині — Національний) центр театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. У 1990-і роки НСТД України надавала великого значення обміну досвідом і практиці діяльності близьких і суміжних організацій культури і мистецтва. НСТД України входить до Міжнародної конфедерації театральних спілок, має свої національні центри в організаціях АССІТЕЖ, УНІМА.
Рядок 37:
У 60-річний ювілей УТТ-НСТД України, який відбувся у 2004 році, митці сцени віддали данину пошани видатним діячам української театральної культури Паторжинському І. С., Ужвій Н. М., Кусенко О. Я., Данченку С. В., які в різні роки очолювали Спілку, своєю творчістю і громадською діяльністю підносили авторитет і славу театральної України.
 
У 2010 році разом з Конфедерацію творчих спілок (м.російське місто Москва) НСТДУ провела огляд вистав молодих режисерів на базі Міжнародного Чеховського фестивалю. У стажуванні взяли участь такі режисери, як Є. Худзик (м.місто Львів), Т. Буга (м.місто Біла Церква), П. Юров, І. Орленко (м.місто Київ), В. Самойленко (м.місто Харків). Це стало подією у театральному житті країни і підтримало театральну молодь.
 
== Початок нового періоду ==