Барановський Ярослав Володимирович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м інтервікі |
Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
[[Зображення:Yaroslav Baranivsliy.jpg|thumb|Барановський Ярослав|]]
'''Барано́вський Яросла́в''' ([[1906]]—[[1943]]) — бойовик, засуджений польським судом у [[1926]] р. З [[1930]] р. перебував за кордоном. Із [[1933]] р. — секретар Проводу [[ОУН]]. Вбитий у [[Львів|Львові]].
== Юність ==
Ярослав Барановський народився [[10 липня]] [[1906]] року у селі [[Темирівці]] тепер [[Галицький район|Галицького району]] [[Івано-Франківська область|Івано-Франківської области]] в родині отця Володимира і Мальвіни Барановських. Виховувався у патріотичній сім’ї. У травні [[1924]] року закінчив Станіславську гімназію і став студентом правничого факультету [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівського університету]].
Ще під час навчання в гімназії Ярослав вступив до «Пласту» і [[УВО]]. Був членом 11-го Пластового полку ім. гетьмана Івана Мазепи. Крім того, був обраний сотником Юліаном Головінським у члени так званої «Летючої бригади». У «Летючій бригаді» був наймолодшим, однак у [[1924]]–[[1925]] роках узяв участь у багатьох її акціях. Його, як і більшість бойовиків, спіткала та сама доля – він потрапив у руки поліції і опинився на лаві підсудних. По так званому процесі «поштовців» у [[Львів|Львові]], що відбувся в червні [[1926]] року, Ярослав Барановський отримав три тяжких роки тюрми.
== Подальше політичне життя ==
Після тюрми Ярослав емігрує до [[Чехословаччина|Чехословаччини]], де закінчує правничий факультет Празького університету і здобуває титул доктора права і суспільних наук. На еміграції познайомився з полковником [[Євген Коновалець|Євгеном Коновальцем]]. На його пропозицію бере участь у Першому Конгресі [[Організація Українських Націоналістів|Українських Націоналістів]]. Щоб поширювати ідеї [[Націоналізм|націоналізму]] серед молоді, підпорядковує студентський рух націоналістичному рухові. У [[Прага|Празі]] поринає у внутрішнє життя секції «Зарево», душею якого був [[Олег Ольжич|Олег Кандиба-Ольжич]].
У лютому [[1933]] р. на 9-му з’їзді [[ЦЕСУС]] у [[Прага|Празі]] Барановського було обрано президентом цієї [[ЦЕСУС|української світової студентської організації]]. Після арешту багатьох членів [[ЦЕСУС]] він змушений був шукати іншого пристановища, тож перебирається до [[Відень|Відня]]. Там одружується з [[Ганна Чемеринська|Анною Чемеринською]], членом [[УВО]], [[ОУН]]. Він, як президент [[ЦЕСУС]], виконував також обов’язки секретаря ПУН, міжнародного референта і вирішував справу легалізації Союзу в [[Австрія|Австрії]]. Президентом [[ЦЕСУС]] був до [[1939]] року. ІІ з’їзд [[ЦЕСУС]], який відбувся у [[Відень|Відні]]в червні [[1939]] року, обрав його почесним президентом. Особливо відзначився він активністю у [[1938]] році — в [[Карпатська Україна|Карпатській Україні]], а пізніше — на [[Лемківщина|Лемківщині]] та [[Бойківщина|Бойківщині]].
Як секретар ПУН, Барановський став членом вужчого проводу — найбільш наближених до [[Євген Коновалець|Євгена Коновальця]] людей. У середині 30–40-х років його вплив в [[ОУН]] настільки відчувався, що про нього почали говорити як про людину, котра визначає політику організації, є найближчим помічником [[Євген Коновалець|Коновальця]]. В його обов’язки входили контакти з Краєм. А це була найважливіша ділянка роботи в ПУН. [[Євген Коновалець]] безмежно довіряв Барановському, цінував його за відданість справі, [[патріотизм]], принциповість. Саме Макар спланував і організував безпечний перехід через кордон [[Мацейко Григорій|Григорія Мацейка]] (після відомого атентату на Пєрацького), особисто зустрів його, як героя, в карпатських лісових хащах та подбав про подальшу його безпеку на території [[Чехословаччина|Чехословаччини]].
Ярослав Барановський дуже боляче пережив трагічну смерть [[Євген Коновалець|Євгена Коновальця]] в [[Роттердам|Роттердамі]]. Не раз він казав: «Чому, чому не мені судилася доля зустріти в Роттердамі Валюха?» Після смерти полковника [[Євген Коновалець|Коновальця]] вождем [[ОУН]] та ПУН у серпні [[1939]] року було обрано [[Мельник Андрій|Андрія Мельника]]. Ярослав Барановський кардинально впливав на політику нового лідера, що викликало спротив у [[Ріхард "Рико" Ярий|Р. Ярого]] та деяких крайовиків. (Варто зазначити, що одним із псевдо [[Ріхард "Рико" Ярий|Р. Ярого]], який працював на німецьку та більшовицьку розвідки, було «Ярослав Барановський».)
== Підступна пастка ==
Особливо жорстокий наступ на Барановського почався після падіння [[Польща|Польщі]], коли деякі крайовики вийшли із тюрем. Після його категоричної відмови перейти на бік розкольників певні сили почали вимагати від [[Мельник Андрій|Андрія Мельника]] вивести з Проводу Ярослава Барановського, [[Сеник Олекса|Олекса Сеника]] і С. Чучмана. [[Полковник]] відмовився виконати це абсурдне прохання. Тоді втрутилися в цю справу спецслужби [[Кремль|Кремля]], які всіляко намагалися поглибити конфлікт в [[ОУН]]. Через свого агента [[Ярослав Горбовий|Ярослава Горбового]] вони підкинули сфабриковані проти Барановського документи. Революційний трибунал [[ОУН]], який відбувся над ним і якого він сам вимагав, спростував усі звинувачення. На підставі присуду Голова ПУН відновив його в усіх його правах.
Нині кваліфіковані юристи та експерти, маючи доступ до архівів, спростували всі звинувачення проти Ярослава Барановського, і документи, за якими його було звинувачувано, визнали фальшивими. У спецповідомленні [[НКВС]] [[УРСР]] V4500/СН ЦК КП(б) [[Україна|України]] про роботу 5-го відділу УДБ [[НКВС]] [[УРСР]] саме йдеться про те, як вдалося обмовити одного із активних оунівців — Барановського, що нібито він співпрацював із польською розвідкою. Однак постійні звинувачення та шельмування, попри повне виправдання Революційним трибуналом, дуже вплинули на молодого амбітного політика, і він поволі відходить від організації. У вересні [[1940]] року добровільно залишає ПУН і переїжджає з дружиною до [[Краків|Кракова]], а в [[1941]] році — до [[Львів|Львова]].
== Трагічна загибель ==
У травні [[1942]] року мельниківський рух у Краї очолив [[Олег Ольжич|Олег Кандиба-Ольжич]]. Він запрошує Ярослава знову до політичної діяльности. Але не надовго судилося йому продовжити свою працю для блага України: [[11 травня]] [[1943]] року близько 1-ї години дня Ярослава Барановського не стало — на розі вулиць Рилєєва та Устияновича у м. [[Львів|Львові]] він загинув від пострілу з пістолета.
== Після смерті ==
Похорон його, що перетворився у велику процесію, відбувся [[14 травня]] [[1943]] року на [[Личаківський цвинтар|Личаківському цвинтарі]]. Домовину з каплиці, що на вул. Пекарській, несли [[Олег Ольжич|Олег Ольжич]], [[Соколовський Юрій Юрійович|Юрій Соколовський]], [[Богдан Онуфрик-Коник|Богдан Онуфрик-Коник]], [[Бойдуник Осип|Осип Бойдуник]]. Був також вінок і від [[Мельник Андрій|Андрія Мельника]] з написом «Мужньому воїнові — Андрій Мельник». Сумний обряд похорону закінчився піснею «Ой Морозе, Морозенку», яку виконав хор під орудою [[Колесса Микола Філаретович|Миколи Колесси]].
Після арешту [[Олег Ольжич|Олега Ольжича]] дружину Ярослава, [[Ганна Чемеринська|Ганну Чемеринську]], яка була його найближчою співробітницею та яка залишилася у [[Львів|Львові]], було заарештовано і вивезено до [[Берлін|Берліна]]. В [[1945]] році її звільнили, а в [[1953]] році вона емігрувала до [[США]].
== Дивись також ==
{{othernames|Барановський}}
Рядок 7 ⟶ 39:
[[Категорія:Персоналії Ба]]
[[Категорія:Діячі ОУН]]
[[Категорія:Поховані на Личаківському цвинтарі]]
[[pl:Jarosław Baranowśkyj]]
[[ru:Барановский, Ярослав]]
| |||