Чарлз Бредлоу: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
правопис |
стиль |
||
Рядок 9:
1848 року на нього дуже вплинув [[Чартизм|чартистський]] рух, і він став відвідувати чартистські мітинги. У той же час у нього з'явилися релігійні сумніви. Батько, за допомогою духовних осіб, намагався розвіяти їх, але не мав успіху, і син, щоб уникнути закидів, залишив місце, втік з рідного дому й оселився у друга, який поділяв усі його переконання. Відтоді Бредлоу брав приватні уроки для заповнення прогалин своєї освіти, часто виступав на мітингах, влаштовуваних товариствами тверезості, брав участь у сходках на користь польських і угорських революціонерів, писав вірші, які присвячував [[Лайош Кошут|Кошуту]] і [[Джузеппе Мадзіні|Мадзіні]], читав і друкував лекції.
Познайомившись з Голіоком (Holyoake), засновником руху [[Секуляризм|секуляристів]], на 18-му році життя видав першу свою брошуру
Щоб захистити себе (і свого роботодавця) від нападок, які могли відняти у нього шматок хліба, він став друкувати свої статті під псевдонімом «<nowiki/>[[Іконоборство|іконоборця]]<nowiki/>». Цим епітетом він правильно визначив характер своєї агітації, яка прагнула до радикального перетворення суспільного ладу, і вів її з надзвичайною енергією і красномовством. Засобами для цієї агітації
1856 року Бредлоу видав низку брошур під заголовком: «Half hours with Freethinkers», і почав писати коментарі до [[П'ятикнижжя]], видані згодом під заголовком: «The Bibel as it is». 1858 року він, як адвокат і журналіст, взяв участь у захисті книгопродавця Трюлева і д-ра Бернарда, звинувачених перед англійськими судами в участі в замаху {{Нп|Феліче Орсіні|Орсіні|ru|Орсини, Феличе}} на життя імператора [[Наполеон III Бонапарт|Наполеона III]]. Цього ж року він мав перші богословські дебати з одним нонконформістським проповідником у Шеффілді і на місце Холіока обраний президентом лондонського товариства мирян (Secular society).
Рядок 17:
У 1858—1859 роках був редактором вільнодумної газети «The Investigator». Завдяки багатьом богословським дебатам, які Бредлоу протягом 1859 року мав з нонконформістськими проповідниками і рабинами в [[Нортгемптон]]і, [[Шеффілд]]і, [[Глазго]] і {{Нп|Галіфакс (Англія)|Галіфаксі|en|Halifax, West Yorkshire}}, його ім'я набуло загальної популярності. З одного боку, біля нього зібралася партія вільнодумних з робітників; з іншого — озброїлося духовенство для систематичної протидії йому.
Крім критичного ставлення до Біблії, особливе враження на робітничі маси справляла рішучість, з якою Бредлоу вказував їм на практичні наслідки вчення [[Томас Мальтус|Мальтуса]].
1868 року він виступив кандидатом радикальної партії в Нортгемптоні і отримав серйозну меншість 1100 голосів. Наступного десятиліття продовжував роз'їжджати по країні і хвилювати громадську думку своїми лекціями, випустив серію книг. З них варто відзначити: «Heresy, its utility and morality» (1870); «Jesus, Shelley and Malthus, or pious poverty and heterodox happiness» (1877); «A plea for atheism» (1877); «The laws relating to blasphemy and heresy» (1878) тощо. 1877 року його притягнули до суду за видання «Плодів філософії» (Fruits of Philosophy) — твору, в якому він відстоював практичне застосування вчення Мальтуса до статевих стосунків і який звинувачували в злочинній непристойності. Бредлоу наполягав на науковому характері свого твору; попри те, його засуджено першою інстанцією, але звільнено від покарання, завдяки майстерному вказанню на допущене судом порушення законних форм.
| |||