Герман фон Гельмгольц: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
вікіфікація
Рядок 22:
}}
 
'''Герман Людвіґ Фердинанд фон Гельмгольц''' ({{lang-de|Hermann Ludwig Ferdinand von Helmholtz}}; [[31 серпня]] [[1821]], [[Потсдам]] — [[8 вересня]] [[1894]], [[Шарлоттенбург (Берлін)|Шарлоттенбург]]) — [[Німеччина|німецький]] фізик, [[фізіолог]] та психолог.
 
== Біографія ==
Рядок 30:
З 1871 року отримує звання професора фізики і працює в [[Берлін]]і. У 1888 році Гельмгольц стає першим президентом Фізико-технічного імперського відомства в Шарлоттенбурзі.
 
В одній з перших робіт «Про збереження сили» (1847) Гельмгольц, дотримуючись ідеї єдності природи, математично обґрунтував закон збереження енергії і положення про те, що живий організм є фізико-хімічним середовищем, у якому зазначений закон точно виконується. Цей висновок завдав нищівного удару по [[віталізм]]у. Впроваджуючи фізичні методи в нервово-м'язову фізіологію, Гельмгольц виміряв швидкість поширення збудження в нервовому волокні. Отримані результати започаткували вивчення {{нп|«час реакції|часу реакції|ru|Время реакции}}&nbsp;— однієї з головних тем [[Експериментальна психологія|експериментальної психології]], що зароджувалася. Вони також мали важливий філософський зміст, оскільки розсіювали упередження про те, що нервово-психічні акти як явища особливого порядку відбуваються миттєво і не підлягають виміру. Важливими є роботи Гельмгольца в галузі фізіології [[Сенсорна система|органів чуття]] («Вчення про слухові відчуття як фізіологічну основу теорії музики», 1863<ref>Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage für die Theorie der Musik</ref>; «Фізіологічна оптика», 1867). Ці роботи розкрили причинну залежність відчуттів від впливу зовнішніх подразників на органи чуття. В першій з них була запропонована [[Нотація Гельмгольца|система нотації]], що використовується у музикознавчій літературі дотепер. Водночас Гельмгольц, приймаючи доктрину про «специфічну енергію органів чуття», висунув «теорію ієрогліфів», відповідно до якої відчуття є знаками об'єктивних властивостей речей. У роботах з фізіологічної оптики Гельмгольц приділив велику увагу механізму сприймання просторових відносин. Він висунув на передній план роль м'язових рухів і відчуттів у формуванні просторового образу і запропонував гіпотезу «несвідомих умовиводів», за якою сприймання величини предмета виводилося зі зв'язку між реальною величиною зображення на сітківці і ступенем напруги м'язів, що пристосовують око до відстаней. Тлумачення Гельмгольцем просторового бачення було прогресивнішим порівняно з поглядами його супротивників (нативістів), які заперечували первинну роль досвіду в психічному розвитку і вважали просторовість природженою властивістю свідомості. Ідеї Гельмгольца про роль м'яза та почуттєве пізнання були творчо розвиті з позицій рефлекторної теорії [[Сєченов Іван Михайлович|І.&nbsp;М.&nbsp;Сєченовим]].
 
== Цікавий факт ==