Мала Пелопоннеська війна: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Haida (обговорення | внесок) Створена сторінка: {{Infobox Military Conflict |conflict=Мала Пелопоннеська війна |image=300px |caption=... |
Haida (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
{{в роботі}}
{{Infobox Military Conflict
|conflict=Мала Пелопоннеська війна
Рядок 15 ⟶ 16:
}}
'''Мала Пелопоннеська війна''' ([[460 до н. е.]] — [[445 до н. е.]]) — перша війна між союзами [[Стародавня Греція|давньогрецьких]] [[поліс]]ів: [[Делосський союз|Делоським]] на чолі з [[Стародавні Афіни|Афінами]] і [[Пелопоннеський союз|Пелопоннеським]] на чолі зі [[Спарта|Спартою]]. Відома також як Перша Пелопоннеська війна.
== Передумови ==
На завершальному етапі греко-перських війн визначилося поступове протистояння Афін та Спарти, які спиралис яна своїх союзників — Делоський і Пелопоннеських союзи відповідно. У 470-х роках до н. е. Спарта остаточно поступилася гегемонію на морі Афінам.
У 465 році до н. е. після сильного землетрусу в Спарті повстали ілоти. Повстання охопило значну територію, а ілоти навіть зважилися почати похід на саму Спарту. Переконавшись в тому, що не зможуть придушити повстання своїми силами, спартанці звернулися до своїх союзників, зокрема до Афін. Афінський контингент прибув з великим запізненням, і спартанці, які вже перейшли у наступ, запідозрили афінян в співчутті до повсталих і відіслали їх назад. Афіняни, ображені такою відповіддю спартанців, різко змінили вектор зовнішньої політики, уклавши союз з Фессалією і з традиційно ворожим Спарті Аргосом. Афіни також домоглися виходу з Пелопоннесского союзу і приєднання до Афінського морського союзу Мегар, чим перегородили Спарті і Коринфу шлях до Середньої Греції. Незабаром після цього афінський флот розбив об'єднаний флот взяв в облогу Егіну. У той же час афіняни завершили зведення [[Довгі мури|Довгих мурів]].
== Основні події ==
У 457 році до н. е. спартанці разом з союзниками переправилися до Середньої Греції. Разом з військами фіванців вони створили безпосередню загрозу Афінам. Афіняни з союзниками були змушені виступити їм назустріч. У впертій битві при Танагрі афіняни зазнали поразки, але відступили в повному порядку. В свою чергу спартанці були занадто знекровлені, щоб зважитися на вторгнення в Аттику. Спартанці повернулися додому через Мегариду, під час чого афінські залоги не наважилися перетнути їм шлях і перешкодити плюндруванню оливкових гаїв.
Афіняни зуміли досить швидко відновитися. Через 2 місяці афінське військо вдерлося до Беотії, де в битві біля Енофітів, завдало супротивникові поразки. Беотія, Фокида і Озольская Локрида були змушені підкоритися Афінам. У тому ж році впала Егіна.
Навесні 456 року до н. е. афіняни під командуванням [[Толмід]]а здійснили морський похід навколо Пелопоннесу. Афіняни сплюндрували спартанський острів Кіфера, верфі в Гітіі, вийшли до Іонічного моря, де до Афінського морського союзу приєднали острова Закінф і Кефалонію. Крім того, афіняни висадилися близько Сікіона, де в сухопутної битві перемогли сікіонське військо.
У 454 році до н. е. Афіни спробували відновити владу Ореста, тага Фессалії. Блоковані фессалийской кіннотою на чолі із Ехекратидом Фарсальським, нездатні боротися з нею, афінські гопліти були змушені відступити.
[[Перікл]] почав новий похід на Пелопоннес, де переміг військо Сікіону, потім переправився до Акарнанії, де деякий час безуспішно облягав Еніади, і знову повернувся до Афін.
У 449 році до н. е. Афіни і їх союзники підписали з Перським царством Калліїв мир, який завершив греко-перські війни. Втім це не стало фінансовим і військовим полегшенням, оскліьки Афіни були вимушені втрутитися на боці фокидян у [[Друга Священна війна|Другій Священній війні]]. Афінські війська на чолі із Періклом зайняла Дельфи, передавши мітсо фокідянам.
У 447 році до н. е. е. почалося повстання беотійських міст проти панування Афін. За підтримки всього населення демократичний уряд Беотійського союзу було повалено, а афінські війська, відправлені на придушення повстання, після початкових успіхів зазнали поразки в битві біля Коронеї.
Невдовзі спалахнуло повстання на Евбеї. Від Афін відпала Мегара, що вступила в змову з Коринфом і Сікіоном, а афінські залоги були всюди знищені. Врятувалися лише деякі афіняни, які втекли з Мегари в мегарський порт Нісею.
До Аттики вдерлася спартанська армія під командуванням царя [[Плістоанакт]]а. спустошив її і дійшов до Елевсина. Згідно з Плутархом, афінський стратег Перикл поспішив з армією до Елевсина, однак не наважився вступити в бій з сильною армією спартанців. Помітивши, що Плістоанакт в усьому слухається і підпорядковується ефору Клеандріду (батьку Гіліппа), Перикл підкупив їх обох хабаром у 10 талантів і вмовив відвести спартанську армію з-під Афін. За іншими даними, Плістоанакт вважався занадто юним, аби самостійно командувати військом. Є думки, що Перикл спокусив не стільки грошима, скільки вигідними мирними пропозиціями, які не підтвердив після відходу спартанського війська.
Перікл з 50 кораблями і військом в 5 тис. гоплітів висадився на Евбеї, де почав заново підпорядковувати одне місто за іншим. Місто Гестею було в покарання очищено від мешканців і заселено афінськими колоністами, інші евбейські міста втратили частину території. Всі жителі Евбеї були змушені принести присягу Афінам під загрозою позбавлення цивільних прав і конфіскації майна.
== Підсумки війни ==
Наприкінці 446 року до н. е. до Спарти вирушило афінське посольство, яке уклало мирну угоду. Відповідно до нього Афіни відмовляються від усіх земель і міст, захоплених ними на Пелопоннесі. Обидві сторони зобов'язалися не брати в свої союзи міста-перебіжчики. Міста, які не перебувавали у складі союзів, могли вступити в них на свій розсуд. Егіна отримувала певну автономію, а Аргос, який не брав участі в цьому договорі, міг укласти з Афінами окремий договір. Всі суперечки між Афінами і Спартою повинні були вирішуватися шляхом переговорів або через третейський суд.
== Джерела ==
* Kagan, Donald. The Outbreak of the Peloponnesian War (Cornell, 1969). ISBN 0-8014-9556-3
* de Ste. Croix, G.E.M., The Origins of the Peloponnesian War, (Duckworth and Co., 1972) ISBN 0-7156-0640-9
[[Категорія:Війни Стародавньої Греції]]
| |||
