Відмінності між версіями «The Beatles»

20 байтів вилучено ,  11 місяців тому
м
нема опису редагування
м
{{Докладніше|The Quarrymen}}
[[Файл:Indra-Club-Hamburg.png|left|thumb|[[Гамбург|Гамбурзький]] клуб Індра (фото 2007 року), де вперше в Гамбурзі виступили Бітлз]]
Учасники майбутнього гурту народилися та виросли у Ліверпулі — місті, де на кінці [[1950-ті|п'ятдесятих]] років спостерігався сильний вплив американської [[поп-музика|поп-музикипопмузики]].
 
Навесні 1957 року 16-річний [[Джон Леннон]], під впливом популярного тоді музичного напрямку [[скіфл]] та його провідного представника [[Лонні Донеган]]а, заснував гурт, до якого увійшли його однокласники зі школи «Кворрі Бенк» (''Quarry Bank School''). Спочатку вони називали себе ''The Black Jacks'', але згодом змінили назву на ''[[The Quarrymen]]'' ({{lang-uk|Хлопці із «Кворрі»}}), після того як дізналися, що інший місцевий гурт вже використовував це ім'я. Колектив був [[аматор]]ським — жоден із його учасників не мав [[музична освіта|музичної освіти]] й не грав на жодному [[музичний інструмент|інструменті]] до пуття. Сам Леннон у дитинстві співав у церковному [[хор]]і, пізніше вивчив кілька [[мелодія|мелодій]] на [[Губна гармоніка|губній гармоніці]] та освоїв найпростіші гітарні [[акорд]]и — цього вистачило, щоб стати лідером і солістом ансамблю. Сусід і найкращий друг Леннона, Айвен Воен, учився в тій самій школі з [[Пол Маккартні|Полом Маккартні]] та приятелював з ним. На його запрошення Маккартні, що також захоплювався сучасною музикою та грав на гітарі, прийшов на концерт гурту у саду [[парафія]]льної церкви [[Петро (апостол)|святого Петра]] у ліверпульському районі Вултон [[6 липня]] 1957 року. Він познайомився з Ленноном та іншими учасниками гурту і через кілька днів був запрошений до гурту. Хлопці добре спрацювались і вже скоро почали писати власні [[пісня|пісні]], що було явищем не характерним для тих років: звичайно виконавці користувалися або готовим матеріалом, або музикою, скомпонованою на їхнє замовлення.
У квітні 1961 року гурт повторно виступає в Гамбурзі з новими зачісками (першу таку почав носити Сеткліфф), відтоді відомими як «класичні бітлівські». По завершенні гамбурзьких концертів Сетклифф залишає The Beatles і знаходить роботу в Гамбурзькій художній галереї, — а рік пізніш, 10 квітня 1962, вмирає від крововиливу мозку. Зовсім випадково наприкінці 1961 на один із концертів The Beatles у «Каверні» заблукав ліверпулець [[Браян Епстайн]]: сам він, комісований за станом здоров'я з армії, рік учився в лондонській Королівській академії драматичного мистецтва, а потім поїхав додому й працював менеджером у батьківському магазині грамплатівок. Гурт був відомий Епстайну ще до відвідин «Каверни», оскільки він отримував чимало запитів на випущену в Німеччині платівку-сингл «My Bonnie» (який The Beatles записали в Гамбурзі, акомпануючи Тоні Шеридану під назвою The Boat Boys). Незабаром Епстайн став менеджером The Beatles. Першою справою для Епстайна була зміна іміджу музикантів: замість чорних шкірянок музиканти одягли фірмові піджаки-безкомірки [[П'єр Карден|П'єра Кардена]] (які й опісля отримали назву «бітловки») та змінили елвіс-преслівські зачіски на довгі чубчики.
 
Практично всі європейські фірми грамзапису відхилили музику The Beatles, отже Епстайн домігся контракту з Parlophone, що входила тоді до складу ЕМІ. У червні 1962 гурт прослухав продюсер [[Джордж Мартін (продюсер)|Джордж Мартін]] та підписав із нею контракт на місяць. А в серпні 1962 Леннон, Маккартні й Гаррісон прийшли до висновку, що Піт Бест не справляється з обов'язками барабанщика, й Бест — у ту пору єдиний [[секс-символ]] гурту, покинув її. На його місце був запрошений Рінго Старр, що грав у другому за популярністю ліверпульському гурті ''Rory Storme and the Hurricanes''. У вересні 1962 The Beatles записали свою першу «сорокап'ятку», у яку ввійшли «[[Love Me Do]]» й «[[P.S. І Love You]]», які попали в національну топ-двадцятку у жовтні. На початку 1963 композиція «[[Please Please Me]]» зайняла в хіт-параді Великої Британії друге місце, а 11 лютого 1963, усього за 13 годин, був записаний дебютний альбом гурту. Коли третій сингл «[[From Me To You]]» зайняв у чартах перше місце, індустрія звукозапису Великої Британії збагатилася новим терміном: ''Merseybeat'', тобто «ритми з берегів річки Мерсі». СправаРіч ву тому, що більшість гуртів, які працювали в стилі, аналогічному The Beatles, — ''Gerry and the Pacemakers'', ''Billy J. Kramer and the Dakotas'' і ''The Searchers'' — були вихідцями з Ліверпуля, розташованого на річці Мерсі.
 
=== Початок бітломанії ===
 
Після 1965 Леннон і Маккартні вже рідко писали пісні разом, хоча за умовами контракту (і за взаємною домовленістю) пісня кожного з них уважалася спільною творчістю. У 1965 The Beatles побували з концертами в Європі, Північній Америці, Австралії й на Близькому Сході. Другий фільм з їхньою участю [[Help!]] («[[Допоможіть! (фільм)|Допоможіть!]]»), режисер Річард Лестер, знімався в Англії, Австрії й на Багамських островах навесні 1965; прем'єра картини відбулася в США у серпні того ж року. 15 серпня 1965 The Beatles виступали перед 55 000 глядачів на нью-йоркському стадіоні «Ші», встановивши рекорд відвідуваності рок-концертів. Написана в той період композиція Пола Маккартні «[[Yesterday]]» (1-е місце, 1965) дотепер є найпопулярнішою в репертуарі більш ніж 500 виконавців.
У червні 1965 «за видатний внесок у справу процвітання Великої Британії» королева нагородила музикантів [[Орден Британської Імперії|орденом Британської імперії]] — подія була сприйнята неоднозначно, деякі кавалери ордена повернули свої регалії, однак 26 жовтня церемонія нагородження відбулася в [[Букінгемський палац|Букінгемскому палаці]] (у 1969 році Джон Леннон повернув свій орден). Вихід альбому ''[[Rubber Soul]]'' ознаменував новий етап у творчості гурту й вихід за рамки поп-формулипопформули. The Beatles і [[Боб Ділан]] залучили до рок-музики дорослу аудиторію; вони стали свого роду рупором післявоєнного покоління, тексти пісень гурту ставали дедалі поетично зрілішими й часто політичними. Улітку 1966 року Джон Леннон спричинив скандал, заявивши: «Християнство, рано чи пізно, зживе себе. Воно скулиться і зникне. Сперечатися з цього приводу безглуздо — я правий, і майбутнє покаже, що я правий. Ми вже зараз популярніші від [[Ісус Христос|Ісуса Христа»]]. Остання фраза призвела до масових спалень платівок гурту, і через деякий час Леннон був змушений принести своїперепросити вибаченняв усімусіх, чиї почуття він образив. [[29 серпня]] 1966 у Кендлстік-парку, [[Сан-Франциско]], The Beatles дали свій останній концерт і надалі зосередилися на експериментах у студії (точкою відліку, вочевидь, слід вважати композицію [[Norwegian Wood]] (1965), де вперше пролунав «екзотичний» інструмент [[ситар]]), першим результатом яких стала [[Rain]] з пущеними в зворотному напрямку треками. А такі речі, як [[Taxman]] і [[Love You Too]], що ввійшли до альбому ''[[Revolver]]'', свідчили про композиторський ріст Джорджа Гаррісона.
 
=== ''«Револьвер»'' та ''«Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера»'' ===
{{Listen |filename=Beatles eleanor rigby.ogg |title="Eleanor Rigby" |description="[[Eleanor Rigby]]" з альбому ''[[Revolver]]'' (1966). Для альбому притаманний новаторський підхід до композиції, аранжування та техніки запису. В цій пісні використано класичні струнні інструменти, що стало характерним для нового стилю в музиці.}}
 
Тоді як «[[Rubber Soul]]» уже був значним кроком уперед, альбом ''[[Revolver]]'', що побачив світ у серпні 1966, за тиждень до останнього турне '''The Beatles''', пішов ще далі{{sfn|Gould|2008|p=348}}. За означенням [[Pitchfork Media|Pitchfork]] «звук гурту виростає до найвищого ступеня впевненості» й «перевизначає те, чого можна сподіватися від популярної музики»{{sfn|Plagenhoef|2009}}. Пісні альбому складні, репертуар музикальних стилів широкий: від новаторського аранжування класичних струнних інструментів до [[психоделічний рок|психоделічного року]]{{sfn|Gould|2008|p=348}}. Дизайнер обкладинки [[Клаус Форманн]], друг гурту ще з гамбурзьких днів, відмовився від традиційного зображення четвірки, зробивши чорно-білий [[колаж]] в стилі [[Обрі Бердслі]]{{sfn|Gould|2008|p=348}}. Перед альбомом вийшов сингл ''[[Paperback Writer]]'' із піснею ''[[Rain]]'' на зворотному боці. Для реклами синглу ''The Beatles'' зробили короткий фільм, який називають першим спражнімсправжнім відеокліпом{{sfn|Austerlitz|2007|p=18}}. Цей фільм показували програми ''[[Top of the Pops]]'' та [[Шоу Еда Саллівана]]{{sfn|Loker|2009|p=213}}{{sfn|Sawyers|2006|p=xxv}}.
 
Серед найбільш експериментальних пісень альбому ''Revolver'' виділяється ''[[Tomorrow Never Knows]]'', слова для якої Джон Леннон запозичив з книги [[Тімоті Лірі]] ''ПрисохелічнийПсиходелічний досвід: Підручник на основі тибетської Книги мертвих''. При створенні запису гурт використав 8 магнітофонів, розставлених в будинку студії звукозапису. Кожним із магнітофонів випадковим чином управляла людина, тоді як Мартін записував результат{{sfn|Gould|2008|pp=364–65}}.
 
У пісні [[Eleanor Rigby]] Маккартні використав [[струнний октет]], створивши сполучення, «що не зводилося до жодного відомого стилю чи жанру пісні»{{sfn|Gould|2008|pp=350, 402}}. Гаррісон теж розвивався як композитор, до альбому увійшли три його твори. У 2003 році журнал ''Rolling stone'' поставив ''Revolver'' на третє місце серед альбомів усіх часів{{sfn|Rolling Stone|2003}}.
 
=== ''Магічне таємниче турне'', ''Білий альбом'' та ''Жовта субмарина'' ===
''[[Magical Mystery Tour]]'', саундтрек до майбутнього телевізійного фільму, з'явився як [[подвійний альбом]] з 6 піснями на початку грудня 1967{{sfn|Gould|2008|p=452}}. У США [[LP]] з аналогічною назвою теж містила ці шість пісень, але, додатково, пісні з недавніх синглів гурту. За словами ''Allmusic'' щодо американського видання: «психоделічне звучання витримане в тому ж руслі, що й ''Sgt. Pepper'', і навіть подекуди об'ємніше (особливо звукові колажі з ''[[I Am the Walrus]]'')», і називає п'ять пісень із синглів 1967 року «величними, визначними й новаторськими»{{sfn|Unterberger|2009c}}. Альбом встановийвстановив новий рекорд продажу впродовж перших трьох тижнів у США серед платівок ''Capitol'', і саме одна з компіляцій ''[[Capitol Records|Capitol]]'' стала пізніше офіційним каноном студійного альбому{{sfn|Harry|2000a|p=699}}.
 
Фільм ''[[Магічне таємниче турне]]'', режисером якого був значною мірою Пол Маккартні, телебачення демонструвало [[26 грудня]]. Він уперше приніс гурту негативні відгуки британських критиків. ''[[Daily Express]]'' обізвав його «відвертим сміттям» й описав як сиру стрічку про те, як група людей сідає в автобус, їде в автобусі й виходить з нього{{sfn|Gould |2008|pp=455–56}}. ''[[Daily Mail]]'' назвала фільм «колосальним шахрайством», а ''[[The Guardian]]'' охарактеризувала його як «щось на кшталт фантазійної моралістичної п'єси про масу і тепло й тупість публіки»{{sfn|Gould |2008|pp=455–56}}. Як наслідок, у США фільм того року не стали показувати{{sfn|Harry|2000a|p=703}}. У січні гурт знявся в [[камео]] для мультфільму ''[[Жовта субмарина]]'' — фантазії, персонажами якої були намальовані мультиплікаційні зображення членів гурту. ''The Beatles'' також віддали авторам мультфільму кілька неопублікованих студійних записів. Мультфільм вийшов у червні 1968, і сподобався глядачам, окрім музики, новаторським стилем подання і гумором. Однак, саундтрек до фільму з'явився лише через сім місяців.
Упродовж цих місяців вийшов [[The Beatles (альбом)|The Beatles]] — подвійний LP, відомий як ''Білий альбом'' завдяки обкладинці, на якій майже нічого не було. Творча наснага надійшла із зовсім несподіваного джерела: після смерті Епштейна гурт звернувся до Магаріші Магеш Йогі з проханням стати їхнім гуру{{sfn|Harry|2000a|pp=705–6}}. Три місяці в [[ашрам]]і в [[Рішікеш]]і стали для гурту одним із найбільш творчих періодів. Було написано багато пісень, включно з більшою частиною тієї тридцятки, що увійшла до альбому{{sfn|Harry|2000a|pp=108–9}}. Старр поїхав через десять днів, Маккартні теж знудився й відбув ще через тиждень{{sfn|Gould|2008|pp=463–68}}. У Леннона й Гаррісона виникли сумніви, коли [[Янні Алексіс Мардас]], технік, що відповідав за електроніку, зауважив, що Магаріші намагається маніпулювати гуртом{{sfn|Harry|2000a|pp=705–6}}. Після того, як Мардас звинуватив Магаріші в сексуальних приставаннях до жінок, які приїхали на збір, Леннон вирішив негайно поїхати геть, забравши з собою непереконаного Гаррісона й решту своїх супутників{{sfn|Gould|2008|pp=463–68}}. Зі злості Леннон написав гостру пісню, яку назвав ''Maharishi'', але потім змінив назву на ''[[Sexy Sadie]]'', щоб запобігти судовому позову{{sfn|Harry|2000a|pp=705–6}}.
 
Запис альбому розтягнувся від кінця травня до середини жовтня 1968. У цей період стосунки між членами гурту так напружилися, що хлопці стали уникати один одного. На деякий час Старр пішов з гурту, і в кількох піснях на ударних грав Маккартні{{sfn|Lewisohn|1988a|p=151}}. Романтичне захоплення Леннона художницею-[[авангардизм|авангардисткою]] [[Йоко Оно]] теж викликало тертя в гурті, і Джон втратив бажання писати разом із МаккарніМаккартні{{sfn|Gould|2008|p=513}}. Всупереч домовленості, що вони не приводитимуть своїх дівчат у студію, Леннон вперто приводив з собою на всі сесії{{sfn|Harry|2000b|p=103}} Оно, яку Гаррісон не любив. Леннон дедалі частіше висловлював зневагу до доробку Маккартні й став називати його композиції «музикою для бабусь», а пісню ''[[Ob-La-Di, Ob-La-Da]]'' охарактеризував як «бабусине лайно»{{sfn|Emerick|Massey|2006|p=246}}. Пригадуючи запис ''Білого альбому'', Леннон говорив: «Усе було так, наче з нього вибрали пісню за піснею, й сказали — оце моя, оце Полова, … ось я і супровід, ось Пол і супровід, і мені це подобалося. Тоді ми й розійшлися»{{sfn|Harry|2000b|p=102}}. Маккартні також пригадує, що саме ця сесія стала початком розколу: «Доти проблемою був світ, а не ми»{{sfn|The Beatles|2000|p=237}}.
 
''Білий альбом'' вийшов у листопаді. Уперше його видав лейбл [[Apple Records]]. Цей новий лейбл був підпорядкований [[Apple Corps]], яку члени гурту сформували, повернувшись із Індії і втілюючи у життя план Епштейна — створити структуру, ефективну щодо податків{{sfn|Gould|2008|p=470}}. Альбом отримав понад два мільйони попередніх замовлень, і за місяць з лишком було продано майже чотири мільйони копій. Пісні з альбому домінували на американських радіостанціях{{sfn|Gould|2008|p=528}}. Незважаючи на популярність, критика не поспішала його хвалити. За словами Джонатана Ґулда:
Думка критиків про ''Білий альбом'' поступово поліпшувалася, і в 2003 році журнал ''Rolling Stone'' поставив його на десяте місце серед альбомів усіх часів{{sfn|Rolling Stone|2003}}. [[Pitchfork Media]] характеризує його як «великий і обширний, сповнений ідеями, але водночас і потураннями смакам публіки, укомпонований надзвичайно різноманітним матеріалом… його недоліки невід'ємні від його характеру та його тріумфу»{{sfn|Richardson|2009}}. ''Allmusic'' зауважує, що два найпотужніші генератори пісень ''The Beatles'' уже не були на одній сторінці, але те ж можна сказати про Джорджа та Рінго, і все ж Леннон виконує дві свої найкращі балади, пісні Маккартні приголомшують, Гаррісон уже почав писати гідні уваги пісні, а композиції Старра — суцільне задоволення{{sfn|Erlewine|2009d}}.
 
Лірику ''Beatles'' стали сприймати серйозно. Коли пісня Леннона ''[[Revolution]]'' вийшла синглом у серпні, напередодні ''Білого альбому'', її слова звучали ясно: «звільни свій розум» і «не розраховуй на мене» (count me out), коли мова йде про руйнацію як засіб досягнення мети{{sfn|Gould|2008|p=492}}. Того року світом прокотилися студентські протести — від польської політичної кризи 1968 до травневих протестів у Парижі й протестів на з'їзді демократичної партії США у Чикаго. Радикальна лівиця була обурена словами ''Beatles''{{sfn|MacDonald|2005|pp=295–96}}. Однак у версії пісні, що увійшла до ''Білого альбому,'' прозвучало ще одне слово: «count me out … ''in''», що, начебто, свідчило про зміну у ставленні гурту до подій. Насправді, хронологічний порядок був порушений. Неоднозначна версія, що увійшла до альбому, була записана спочатку. Однак, дехто сприйняв її як те, що Леннон уже не засуджує однозначно політичне насилля{{sfn|MacDonald|2005|pp=283–84}}.
 
Альбом ''[[Yellow Submarine]]'' побачив світ у січні 1969. У ньому було тільки чотири пісні, що не виходили раніше, і сім інструментальних п'єс, які склав Мартін. Пісня, яка дала йому назву, вже була в альбомі ''Revolver''. ''All You Need Is Love'' уже з'являлася в американській версії ''Magical Mystery Tour''. ''Allmusic'' відзначив, що альбом може виявитися несуттєвим, через бідність нової музики гурту, за винятком ''[[It's All Too Much]]'' Гаррісона — «діаманта серед нових пісень… пречудової у вихорі [[мелотрон]]а, більших за життя ударних, припливної хвилі гітари… віртуозні рейди в туманну психоделію»{{sfn|Unterberger|Eder|2009}}.
[[Файл:3 Savile Row.jpg|thumb|upright|right|alt=A terrace house with four floors and an attic. It is red brick, with a slate roof, and the ground floor rendered in imitation of stone and painted white. Each upper floor has four sash windows, divided into small panes. The door, with a canopy over it, occupies the place of the second window from the left on the ground floor.|Будинок Apple Corps за адресою Севіл-роу 3, на даху якого відбувся концерт ''Let It Be'']]
 
Хоча останнім альбомом гурту був ''[[Let It Be (альбом)|Let It Be]]'', більшість його пісень записана ще до виходу ''[[Abbey Road]]''. Спочатку альбом мав робочу назву ''Get Back''. За словами Мартіна, Маккартні висунув ідею приготувати новий матеріал і «виконати його вперше перед живою аудиторією, роблячи звукозапис і знімаючи фільм. Іншими словами, зробити живий альбом із нового матеріалу, чого раніше ніхто не робив»{{sfn|Harry|2000b|p=539}}. Більшість із пісень альбому виникли в студії. Багатогодинна робота над ними була знята на плівку режисером [[Майкл Ліндсей-Гоґґ|Майклом Ліндсей-Гоґґом]]. Мартін розповідав, що репетиції та записи для цього проектупроєкту, що тривав більшу частину січня 1969, «зовсім не були щасливими… То були часи, коли відносини між The Beatles перебували на найнижчому рівні»{{sfn|Harry|2000b|p=539}}. Маккартні й Леннон довели Гаррісона до того, що він на тиждень пішов із гурту. Він повернувся із клавішником [[Біллі Престон]]ом, який взяв участь в останніх 10 днях запису й був згаданий на обкладинці синглу ''[[Get Back]]''. Щодо місця проведення концерту хлопці ніяк не могли досягти згоди: вони відкинули ідеї про концерт на човні у морі, в туніській пустелі, в [[Колізей|Колізеї]]. Урешті-решт, останній виступ гурту в супроводі Престона зняли на даху будинку Apple Corps за адресою [[Севіл-роу]] 3 у Лондоні 30 січня 1969{{sfn|Harry|2000b|p=539}}.
 
Звукоінженер [[Глін Джонс]] кілька місяців працював над тим, щоб зібрати альбом ''Get Back'' із різних записів, а тим часом гурт мав інші турботи. Виник конфлікт щодо призначення фінансового радника, потреба в якому стала очевидною без Епштейна. Леннон, Гаррісон та Старр хотіли бачити на цій посаді [[Аллен Клейн|Аллена Клейна]], а Маккартні — брата [[Лінда Маккартні|Лінди Істмен]], з якою Пол одружився 12 березня — за 8 днів до одруження Джона й Оно{{sfn|Harry|2000a|p=612}}. Згоди досягти не вдалося, тож узяли обох, але конфлікт продовжувався й фінансові можливості були втрачені{{sfn|Harry|2000a|p=612}}.
Востаннє члени гурту зібралися разом в одній студії 20 серпня 1969 року на записі пісні ''[[I Want You (She's So Heavy)]]'' із альбому ''Abbey Road''. Леннон оголосив про свій вихід із гурту іншим хлопцям 20 вересня, але згодився не робити публічних оголошень, доки не будуть владнані різні юридичні аспекти справи.
 
''Abbey Road'' вийшов через шість днів після оголошення Леннона. За два місяці було продано чотири мільйони платівок. Альбом протримався на вершині британського чарту одинадцять тижнів{{sfn|Everett|1999|p=271}}. Друга пісня з альбому, балада ''[[Something]]'' вийшла окремим синглом — уперше пісня Гаррісона була записана на стороні А{{sfn|Miles|1997|p=553}}. Відгуки ''Abbey Road'' отримала змішані, хоча музичну естафетаестафету загалом хвалили{{sfn|Gould|2008|p=593}}. ''Allmusic'' характеризував її як «гідну лебедину пісню гурту», в якій є «гармонії, що належать до найвизначніших у рок-музиці»{{sfn|Unterberger|2009d}}. Макдональд називає альбом «невпорядкованим і часто порожнім»: «якби не внесок Маккартні як компонувальника довгої естафети… ''Abbey Road'' не створювала б враження єдиності й когерентності, що змушує виглядати альбом кращим, ніж він є насправді»{{sfn|MacDonald|2005|p=367}}. Мартін називає альбом своїм улюбленим серед усіх альбомів гурту; Леннон говорив, що альбом «компетентний», але «в ньому нема життя», називаючи ''[[Maxwell's Silver Hammer]]'' ще одним прикладом музики для бабусь, яку писав Маккартні{{sfn|Harry|2000b|p=3}}{{sfn|Emerick|Massey|2006|p=281}}. Інженер звукозапису Емерік відзначав, що заміна [[вакуумна лампа|вакуумних ламп]] в апаратурі на транзистори дала менш різкий звук, і гурт залишився невдоволеним звучанням, «добрішим і ніжнішим», ніж у попередніх альбомах{{sfn|Emerick|Massey|2006|pp=277–78}}.
 
Остання пісня все ще незавершеного альбому ''Get Back'' ''[[I Me Mine]]'' Гаррісона, була записана 3 січня 1970. Леннон тоді був у Данії і в запису участі не брав{{sfn|Lewisohn|1988b}}. Щоб завершити альбом, який уже отримав нову назву — ''Let It Be'', у березні Клейн віддав записані стрічки американському продюсеру [[Філ Спектор|Філу Спектору]]. Відомий своєю [[Стіна звуку|стіною звуку]], Спектор нещодавно продюсував сольний сингл Леннона ''[[Instant Karma!]]''. Окрім ремікшування матеріалу ''Get Back'' Спектор відредагував записи, які повинні були йти як «живі». Маккартні залишився невдоволеним тим, що Спектор зробив із матеріалом, особливо, із оркеструванням пісні ''[[The Long and Winding Road]]'', до якого були залучені хор та інструментальний ансамбль із 34 інструментів. Пол намагався зупинити випуск Спекторової версії, але не зміг цього зробити{{sfn|Harry|2000a|p=682}}. Маккартні зробив публічне оголошення про вихід із гурту 10 квітня, за тиждень до виходу свого першого сольного альбому ''[[McCartney (альбом)|McCartney]]''{{sfn|Spitz|2005|p=853}}.
 
== Цікаві факти ==
# Остання спільна фотосесія всіх учасників гурту відбулася в 1969-му році. 22 серпня, квартет музикантів, а також Йоко Оно, Лінда Маккартні, вівчарка Марта і два віслючкавіслючки позували в Тіттенхерстському Парку.
# Джон Леннон частіше був ведучим вокалом в піснях гурту, ніж Пол Маккартні (102 проти 97).
# Пісня «Girl» стала першою у творчості «The Beatles», яку випустили в СРСР. Це сталося в 1967-му році.
# Перед першим масштабним турне гурту, компанія «Baskin-Robbins» виготовила спеціальне морозиво «Beatle Nut».
# Композиція «Can't Buy Me Love» була написана всього з 4-х дублів!
# У пісні «She Said, She Said» рядок: "«Вона сказала, вона сказала: " Я знаю, що значить бути мертвим ""». Цим знанням ділився мертвий Пітер Фонда з Джоном Ленноном в його галюцинації під ЛСД.
# Державний гімн Франції використаний у вступі пісні «All You Need Is Love».
# У пісні «Hey, Jude» можна почути вигук Джона: «Oh, fucking hell!». Це була реакція на неправильний акорд. За наполяганням Джона, фраза була залишена в оригінальному записі і лише злегка приглушена. Слухаємо з 2:56 по 2:58.
# Одного разу Джон Леннон на піку слави сказав, що Beatles популярніші за Ісуса Христа. Обурена цією заявою радіостанція [[KLUE]] з невеликого техаського містечка провела акцію публічного спалення платівок та інших символів Beatles, в якій взяли участь багато її слухачів. Наступного дня в будинок радіостанції вдарила блискавка, після чого обладнання було виведено з ладу, а диктор зомлів.
# У 1984 році на аукціоні продавалися видавничі права на пісні Beatles. Його виграв Майкл Джексон, заплативши майже 50 мільйонів доларів — більше, ніж пропонував сам Пол Маккартні. З цього часу Джексон отримував половину доходів від продажів Beatles (іншу половину отримували автори пісень, головним чином Маккартні).
# У Гамбурзі, куди ранні «бітли» приїхали на заробітки, господарі нічних клубів вимагали від музикантів епатажу. Доводилося епатувати: Джон красувався по Репербане і навколишніх вуличках в ніжно-рожевих трусах, з'являвся на сцені з сидінням від унітазуунітаза, надітим на шию як намисто. А одного разу навіть справив потребу на голови добропорядних бюргерів, які йшли до церкви. За останнє загримів у ділянку, але ненадовго: тітонька Мімі знайшла гроші на штраф.
# Під час виступу «Бітлз» в королівському вар'єте до їх слухачів приєдналася монарша родина. Публіка, відчуваючи «найвеличнішу» присутність, вела себеповодилася досить скуто і навіть аплодувала з оглядкою на королівську ложу. Помітивши це, Джон сказав після виконання однієї з пісень: «Публіка на дешевих місцях, не соромтеся, аплодуйте! А інші теж приєднуйтесь — трусіть своїми коштовностями!». Королева аніскільки не образилася на жартівника (ось воно, гарне почуття англійського гумору!) І навіть подарувала Леннону дорогу каблучку.
# Багато жартів «бітлів» сприймалися їхїхніми шанувальниками націлком повному серйозісерйозно. Одного разу Пол розповів журналістам про те, що дуже любить шоколадні цукерки, але їсть їх украй рідко — все солодке у нього конфіскує Джордж. Після цього [[бітломанія]] переросла в Шоколадоманію: студію «Apple» завалили купами шоколаду, а багато посилок приходили з поміткою: «Це не для Джорджа, а для Пола!». Шанувальники закидували музикантів цукерками і «наживо» — під час виступів
# Режисери німецького радіо не наважувалися випускати в ефір пісню Day Tripper, тому що слово «tripper» в німецькому сленгу означало гонорею.
# Рінго написав пісню Octopus's Garden під час відпустки після того, як йому подали м'ясо кальмара замість риби з картоплею. Коли він зацікавився стравою, якої він раніше ніколи не куштував, капітан розповів про звички восьминога і про те, що той має звичай збирати в своїй печері різні предмети і молюсків і влаштовувати з них якусь подобу невеликого саду.
# Під час допитів Чепмен стверджував, що зашифрований наказ убити Леннона він знайшов на сторінках повісті американського письменника Джерома Селінджера «Над прірвою в житі».
# Задовго до народження Стіва Джобса Пол Маккартні і Джон Леннон заснували компанію Apple для випуску музики і фільмів.
# На фільмі Magical Mystery Tour Стівен Спілберг навчався монтажу. Ця стрічка була знята The Beatles самостійно і розбита критиками наголовудощенту.
# Справжнє ім'я Рінго Старра — Річард Старкі.
# Італійський співак [[Адріано Челентано]] присвятив гурту «The Beatles» дві пісні. У тексті своєї пісні ''«Torno sui miei passi»'' 1967 року співак критикував вплив колективу на сучасність. Також у телепередачі ''«[[Sabato sera]]»'' (1967), перед виконанням пісні ''«[[Tre passi avanti]]»'', Челентано написав своєрідний символічний лист до гурту з проханням подумати про деяких шанувальників, які, захопившись їхньою музикою, в знак протесту пішли з дому чи почали приймати наркотики.<ref>{{cite book |url=http://iknigi.net/avtor-irina-fayt/75895-adriano-chelentano-neispravimyy-romantik-i-buntar-irina-fayt/read/page-6.html|title="Адриано Челентано. Неисправимый романтик и бунтарь"|date= 2013|website= iknigi.net|publisher= Ірина Файт|accessdate=8 жовтня 2016}} {{ref-ru}}</ref>