Дехтяр Борис Якимович: відмінності між версіями

Народився Борис Дехтяр [[19 травня]] [[1922]] року в містечку [[Любар]] (на той час&nbsp;— [[Полонський повіт|Полонського повіту]] [[Волинська губернія|Волинської губернії]]), в [[Євреї|єврейській]] сім'ї<ref name="A">{{Cite web|url=https://lib-avt.ru/kraevedenie/peoples/boris-akimovich-dehtyar-19051922-6022012|title=Борис Акимович Дехтяр (19.05.1922 – 6.02.2012)|last=|first=|date=|website=Централизованная библиотечная система Автозаводского района города Нижнего Новгорода|publisher=|language=рос.|accessdate=10.01.2021}}</ref>.

Його батьки, учасники [[Перша світова війна|Першої світової війни]] (батько&nbsp;— піхотинець, мати&nbsp;— [[Сестри милосердя|сестра милосердя]]), познайомилися й одружилися на фронті. [[1919]] року в складі групи добровольців вони спасали від епідемії [[тиф]]у жителів Любара. Потім вони були серед засновників дитячого будинку для сиріт війни, а пізніше&nbsp;— дитячого містечка для вихідців із голодуючого [[Надволжя]]<ref>{{Cite web|url=https://gpd.government-nnov.ru/?id=16314|title=Борис Акимович Дехтяр|last=|first=|date=|website=|publisher=// Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 18|language=|accessdate=10.01.2021}}</ref>.

Батько, Аківа (Яків) Соломонович Дехтяр, після встановлення влади більшовиків працював інспектором праці у Любарському виконкомі, керував відділом соціальної допомоги<ref>{{Cite web|url=https://gpd.government-nnov.ru/?id=16314|title=Борис Акимович Дехтяр|last=|first=|date=|website=|publisher=// Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 19|language=|accessdate=10.01.2021}}</ref>. Після першого арешту [[1934]] року перейшов працювати рахівником до Любарської [[Машинно-тракторна станція|МТС]]<ref>{{Cite web|url=https://gpd.government-nnov.ru/?id=16314|title=Борис Акимович Дехтяр|last=|first=|date=|website=|publisher=// Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 19, 21.|language=|accessdate=10.01.2021}}</ref>. Удруге заарештований [[1937]] року, загинув у січні [[1938]] року від катувань у [[Бердичів]]ській в'язниці<ref>{{Cite web|url=https://gpd.government-nnov.ru/?id=16314|title=Борис Акимович Дехтяр|last=|first=|date=|website=|publisher=// Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 22, 23.|language=|accessdate=10.01.2021}}</ref>.

Мати, Гінда Борисівна (у дівоцтві&nbsp;— Кауфман або Кофман), працювала вчителькою в єврейській школі-семирічці, викладала хімію та біологію. Після другого арешту чоловіка, її звільнили зі школи, тому Борис був змушений замінити батька і взяти на себе сімейні турботи (окрім нього й матері в сім'ї було ще двоє молодших сестер&nbsp;— Лариса і Майя&nbsp;— та старенька бабуся Шева). Також, сім'ї допомагали колишні учні матері, серед яких відомий письменник [[Фалікман Іхил Шмулевич|І. Фалікман]]<ref>{{Cite web|url=https://gpd.government-nnov.ru/?id=16314|title=Борис Акимович Дехтяр|last=|first=|date=|website=|publisher=// Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 18, 22, 23|language=|accessdate=10.01.2021}}</ref>.

[[1939]] року Борис відмінно закінчив середню школу, вступив до заочного Учительського інституту на фізико-математичний факультет; почав працювати сільським учителем&nbsp;— спочатку молодших класів, а з кінця [[1940]] року&nbsp;— учителем математики та фізики в 5-7 класах. [[24 травня]] [[1941]] року його, попри відтермінування (як учителя) від призову, як сина [[Ворог народу|ворога народу]] призвали до армії й відправили до [[Будбат|будівельного батальйону]] до [[Західна Україна|Західної України]] на кордон біля [[Любомль|Любомля]]<ref>Рассказ первый. Борис Акимович Дехтяр (19.05.1922 г.&nbsp;— 06.02.2012 г.) // Ковальчук С.&nbsp;В.&nbsp;Великая Отечественная война глазами очевидцев &nbsp;/ С.&nbsp;В.&nbsp;Ковальчук —  «ЛитРес: Самиздат»,  2020.&nbsp;— С. 8.</ref><ref>{{Cite web|url=https://gpd.government-nnov.ru/?id=16314|title=Борис Акимович Дехтяр|last=|first=|date=|website=|publisher=// Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 23|language=|accessdate=10.01.2021}}</ref>.

Там його з самих перших днів застала й [[Німецько-радянська війна]]. За його спогадами, його батальйон обороняв кордон більше десяти днів, несучи великі втрати, потім поступово відступав на схід<ref>Рассказ первый. Борис Акимович Дехтяр (19.05.1922 г.&nbsp;— 06.02.2012 г.) // Ковальчук С.&nbsp;В.&nbsp;Великая Отечественная война глазами очевидцев &nbsp;/ С.&nbsp;В.&nbsp;Ковальчук —  «ЛитРес: Самиздат»,  2020.&nbsp;— С. 8-10.</ref>. Борис Якимович брав участь у [[Битва за Київ (1941)|обороні Києва]], отримав [[медаль «За оборону Києва»]]. Пізніше були запеклі бої на [[Дніпро|Дніпрі]], під [[Суми|Сумами]], на [[Донбас]]і та [[Сталінградська битва]]. Всю війну був [[Рядовий|рядовим]] [[Стрілець (посада)|стрільцем]], пізніше&nbsp;— [[Радист (професія)|радистом]] у піхоті, у складі військ [[Південно-Західний фронт (Друга світова війна)|Південно-Західного]], [[Сталінградський фронт|Сталінградського]], [[Донський фронт|Донського]], [[1-й Прибалтійський фронт|1-го]] та [[2-й Прибалтійський фронт|2-го Прибалтійського]] та [[Ленінградський фронт|Ленінградського]] фронтів<ref>{{Cite web|url=https://www.gaz23.com/rus/dextyar_soul_1.htm|title=Грани души // «Автозаводец»|last=|first=Троицкая Д.|date=19.09.1986|website=ГАЗ-23|publisher=|language=рос.|accessdate=10.01.2021}}</ref>. Закінчив війну у [[Балтійські країни|Прибалтиці]], був тричі поранений, контужений, [[інвалід війни]] II групи<ref name="A"/>. Нагороджений орденами [[Орден Червоної Зірки|Червоної Зірки]] ([[1944]]<ref>{{Cite web|url=http://www.podvignaroda.ru/?#id=36125528&tab=navDetailManAward|title=Записи о награждении Орденом Красной Звезды|last=|first=|date=|website=Электронный банк документов «Подвиг народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.»|publisher=|language=рос.|accessdate=10.01.2021}}</ref>) та [[Орден Вітчизняної війни|Вітчизняної війни I-го ступеня]] ([[1985]]<ref>{{Cite web|url=http://www.podvignaroda.ru/?#id=1515576674&tab=navDetailManUbil|title=Запись о награждении Орденом Великой Отечественной войны|last=|first=|date=|website=Электронный банк документов «Подвиг народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.»|publisher=|language=рос.|accessdate=10.01.2021}}</ref>), медалями.

Поки Борис воював, німці захопили Любар і [[13 вересня]] [[1941]] року вбили майже 3000 євреїв містечка, серед яких були його сім'я, рідні та близькі. Борис Якимович разом із дружиною, Юдит Наумівною, після війни проводили численні бесіди з жителями, зустрічі з очевидцями, працювали в архівах, що дало змогу відновити більше 2000 імен загиблих любарських євреїв, прослідкувати долі багатьох сімей Любара. За його ініціативою в Любарі щорічно проводився День пам'яті, велася Книга пам'яті загиблих, яка пізніше була передана до музею [[Яд Вашем]] і [[Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця|Міжнародного Червоного Хреста]]. Борис Якимович допомагав створенню Любарського краєзнавчого музею ([[1960]]), зібрав книгу спогадів своїх земляків, що вижили&nbsp;— «Загибель містечка»<ref name="B">{{Cite web|url=http://www.hesedsara.ru/sites/default/files/druzya_uhodyat_o_dehtyare_b.a_0.pdf|title=Друзья уходят... // Бэяхад, 2012, № 1 (29). - С. 4.|last=Деречинская Е.|first=|date=|website=Благотворительный фонд еврейский центр "Хэсэд Сара"|publisher=|language=рос.|accessdate=10.01.2021}}</ref>.

Після закінчення війни Б.&nbsp;Я.&nbsp;Дехтяр демобілізувався й приїхав до [[Нижній Новгород|Горького]] до материної сестри. Протягом [[1945]]-[[1947]] років керував лабораторією у Горьківському автомеханічному технікумі. [[1951]] року закінчив Горьківський політехнічний інститут<ref name="A"/>.

З [[1947]] року до самої пенсії ([[1983]]) пропрацював на [[Горьківський автомобільний завод|Горьківському автомобільному заводі]] в конструкторсько-експериментальному відділі конструктором, провідним конструктором, керівником групи. Брав участь у створенні автомобілів [[ГАЗ-69]], [[ГАЗ-М-72]], [[М-73|ГАЗ-М-73]], проєктував мости й карданні передачі для автомобілів «Чайка» [[ГАЗ-13]], [[ГАЗ-14]], «Волга» [[ГАЗ-24]], [[ГАЗ-3102]], був провідним конструктором моделі [[ГАЗ-21#Модифікації#ГАЗ-23|ГАЗ-23]] (з [[1959]] року). Багато років він був ученим секретарем технічної ради конструкторсько-експериментального відділу, неодноразово отримував почесні звання «Кращий конструктор», а також «Кращий референт заводу» та «Заслужений автозаводець» ([[1996]]). Нагороджений почесною відзнакою Держстандарту СРСР «За заслуги у стандартизації»<ref name="A"/>.

Борис Якимович не мав наукових ступенів та звань, проте був дійсним ученим у своїй царині, опублікував більше 40 статей у спеціальних виданнях<ref name="A"/>. Основним напрямком його наукових досліджень стали [[Гіпоїдна передача|гіпоїдні передачі]] легкових автомобілів та [[Карданна передача|карданні передачі]] високої довговічності автомобілів ГАЗ, [[Ульяновський автомобільний завод|УАЗ]] і [[Запорізький автомобілебудівний завод|ЗАЗ]]<ref name="C">{{Cite web|url=https://lib-avt.ru/kraevedenie/texts/gvardii-ryadovoy|title=Гвардии рядовой // «Автозаводец»|last=|first=Шерстинский В.|date=14.03.2012|website=Централизованная библиотечная система Автозаводского района города Нижнего Новгорода|publisher=|language=рос.|accessdate=10.01.2021}}</ref>.

Після виходу на пенсію, Борис Якимович і надалі підтримував зв'язки зі своїм підприємством: багато допомагав заводському музею, писав статті для заводської газети, зокрема, про історію ГАЗу та участь євреїв у його будівництві та розвитку<ref>{{Cite web|url=https://gpd.government-nnov.ru/?id=16314|title=Борис Акимович Дехтяр|last=|first=|date=|website=|publisher=// Линия судьбы. Воспоминания детей "врагов народа". Четвертый сборник. - Нижний Новгород: Издательская группа "ПРО СВЕТ", 2012. - С. 25.|language=|accessdate=10.01.2021}}</ref>.

Борис Якимович вільно володів [[їдиш]], [[Українська мова|українською]], [[Російська мова|російською]] та [[Польська мова|польською]] мовами. Перекладав на російську, [[2003]] року видав книгу своїх віршів «Як ішли Другою світовою»<ref name="B"/>.

З дружиною Юдит Наумівною виховали двох синів, мали онуків і правнуків<ref name="C"/>.

Помер [[6 лютого]] [[2012]] року у Нижньому Новгороді. Похований на місцевому Федяковському кладовищі<ref>{{Cite web|url=http://niznov-nekropol.ucoz.ru/index/dekhtjar_b_a/0-1830|title=Дехтяр Борис Акимович (19 мая 1922 – 05 февраля 2012), конструктор автомобилей|last=|first=|date=|website=Нижегородский некрополь|publisher=|language=рос.|accessdate=10.01.2021}}</ref>.

{{примітки|2}}