Людовик XIV: відмінності між версіями

Через два роки після Людовика народився його брат Філіп I який спочатку носив титул герцога Анжуйського, а двадцятьма роками пізніше, після смерті його дядька [[Гастон Орлеанський|Гастона Орлеанського]], отримав титул герцога Орлеанського. Гастон проводив ворожу політику по відношенню дощодо [[кардинал Рішельє|кардинала Рішельє]], першого міністра Людовика XIII. Кардинал вважав Гастона прихильником Габсбургів, тому довгоочікуване народження дофіна, яке поховало надії Гастона на престол, стало політичною перемогою кардинала.

Відомий також під іменем ''Короля-Сонця'', Людовик XIV посилює монархічну владу, яка стає [[монархією Божою милістю]]. [[13 квітня]] 1655 року король видає 16 едиктів, спрямованих на поповнення державної казни, завдяки яким загальний дохід королівства збільшився ззі 130 мільйонів ліврів до більш ніж 160 мільйонів в 1659—1660<ref>[http://www.canalacademie.com/ida7430-Nicolas-Fouquet-le-coup-de-majeste-de-Louis-XIV-et-la-fete-de-Vaux-le-Vicomte-17-aout-1661.html ]</ref>. Існує легенда, що після цього король проголосив фразу, що стала крилатою: «Держава&nbsp;— це я!». Але цей факт не є доведеним, навпаки, помираючи в 1715, Людовик сказав наступне: «Я іду, але держава буде завжди».

Людовик проводив менш ворожу до [[єврей|євреїв]] політику, ніж його попередники. Початок його правління знаменується фактичною зміною королівської політики по відношенню достосовно євреїв: в [[1648]], в результаті [[Вестфальський мир 1648|Вестфальського миру]], Королівство Франція отримало [[Три єпископства]] та [[Ельзас]], і влада вирішуловирішила не виганяти євреїв з цих територій, хоча, формально, міг бути застосований едикт від [[1394]] про вигнання євреїв із Франції. Влада воліє проводити політику інтеграції євреїв у суспільство. В [[1657]] відбувся урочистий прийом молодого Людовика з його братом в синагозі м. [[Мец]]. На початку правління Людовика його політика, можливо, під впливом Кольбера, який вважав єврейство рушієм економічної активності, уможливила значний розвиток та збільшення єврейської общини в [[Лотарингія|Лотарингії]]. В той самий час португальські євреї, т.&nbsp;зв. «нові християни» з регіонів [[Бордо]] та [[Байонна|Байонни]], мали змогу жити у відносному мирі.

* В [[1654]], створюється [[Нова Франція]] ([[Акадія]] та частина сучасної [[Канада|Канади]]). Головна мета колонізації&nbsp;— використання природних ресурсів, особливо хутра. Для управління колонію створюється НовофрацузькаНовофранцузька компанія

На початку свого правління юний Людовик XIV та його головний міністр Мазаріні продовжують політику [[Кардинал Рішельє|кардинала Рішельє]], створюючи альянси з головними протестантськими силами в Європі в намаганні протистояти Габсбургам, що оточують Королівство Франція з усіх боків. Королівство Франція бере участь в [[Тридцятирічна війна|Тридцятирічній війні]], яка закінчується в [[1648]] [[Вестфальський мир 1648|Вестфальським миром]], проте бойові дії між Іспанською імперією та Францією тривають. Іспанська імперія підтримує [[Фронда|Фронду]] та заколот [[Людовик II Бурбон-Конде|принца Конде]] (1653) проти короля. В 1659 військовівоєнні перемоги Королівства Франція та альянс з англійськими [[пуритани|пуританами]] змушують Іспанську імперію укласти [[Піренейський договір]], закріплений шлюбом між Людовиком та іспанською інфантою, на включенні якого в мирний договір наполягає кардинал Мазаріні. Окрім того, йому вдається включити в угоду пункт про придане в 500 тисяч золотих екю за інфантою<ref>''История Франции'' в 3 т. / Під ред. А.&nbsp;З.&nbsp;Манфреда.&nbsp;— Москва: «Наука», 1972.&nbsp;— Т.2, стор. 270</ref>. Саме неспроможність Іспанської імперії надати обіцяну суму і призводять до нового спалаху конфлікту після смерті [[Філіп IV (король Іспанії)|іспанського короля]], коли Людовик розпочинає [[Деволюційна війна|Деволюційну війну]], заявляючи територіальні претензії на прикордонні міста в [[Іспанські Нідерланди|Іспанських Нідерландах]] як на придане. Війна була завершена в 1668 підписанням [[Перший Аахенський мир|Аахенського миру]], в результаті якого Королівство Франція змогло залишити собі одинадцять окупованих нею міст, проте змушена була повернути [[Франш-Конте]] іспанцям.

Військові перемоги значно підняли престиж Королівства Франція у Європі, дозволили Людовику безкарно проводити загарбницьку політику по відношенню допроти своїх сусідів, наприклад, в 1681 французька армія анексувала [[Страсбург]]<ref>''История Франции'' в 3 т. / Під ред. А.&nbsp;З.&nbsp;Манфреда.&nbsp;— Москва: «Наука», 1972.&nbsp;— Т.2, Стор. 271</ref>. Настає період французької гегемонії в Європі.

Непомірні апетити Людовика та постійна загроза з боку Королівства Франція призводять до утворення оборонного союзу між [[Священна Римська Імперія|СвященноїСвященною РимськоїРимською імперією]], [[Республіка Об'єднаних провінцій|Республікою Об'єднаних провінцій]], [[Шведська імперія|Шведською імперією]], [[Іспанська імперія|Іспанською імперією]] та іншими державами, який отримує назву [[Аугсбурзька ліга]]. В 1688 до Ліги приєднується [[Королівство Англія]].

Людовик також провів військову реформу, спираючись на [[Мішель Летельльє|Мішеля]] та [[Франсуа-Мішель Летелльє|Лувуа Летелльє]]. Реформи були спрямовані на зменшення незалежності аристократів, наведення порядку при дворі й у війську. Дні, коли генерали затягували прикордонні війни, сварилися й не зважали на накази зі столиці, минули. Стара військова аристократиіяаристократія (аристократія шпаги) теж втратила монополію на вищі військові пости й звання. Лувуа, зокрема, присвятив себе модернізації армії, реорганізації її в професійні, добре вишколену диспиплінованудисципліновану силу. Він намагався покращити матеріальне становище солдатів й підняти дух армії.

Законодавчі реформи Людовика вводилися в дію через численні ''Великі декрети''. Дореволюційна Франція в правовому полі була зіткана із локальних правових систем, кожна провінція мала своє звичаєве право. Співіснували дві різні правові традиції&nbsp;— звичаєве право на півночі та римське право на півдні<ref>Merryman, John Henry. «The Civil Law Tradition: An Introduction to the Legal Systems of Europe and Latin America», 2007 Stanford University Press.</ref>. Кодекс Людовика 1667 року зробив спробу встановити єдині правила цивільних процедур у всій країні. Зокрема, він установив обов'язкову реєстрацію хрещень, шлюбів та смертей державними, а не церковними органами, а також регулював права ''парламентів''<ref>Antoine, Michel, ''Louis XV'', Fayard, Paris, 1989, p. 33</ref>. Кодекс зіграв важливу роль ув історії французького права і став основою [[Кодекс Наполеона|Кодексу Наполеона]]. який у свою чергу був зразком для багатьох сучасних правових систем.

Тіло Людовика виставляється протягом восьми днів зу салоні Геркулеса&nbsp;— одному з приміщень [[Версальський палац|Версальського палацу]]. Вночі 9 серпня (для запобігання скупченню людей на шляху траурної процесії)<ref>[[Alain Baraton]], ''Vice et Versailles&nbsp;— Crimes, trahisons et autres empoisonnements au palais du Roi-Soleil'', Grasset, 2011, 208 p.</ref> тіло транспортується до [[Абатство Сен-Дені|Сен-Дені]], де короля і ховають згідно з католицькими обрядами, як і належить «Найхристианнійшому королю».

Третій син Великого дофіна, [[Карл герцог Беррійський|герцог Беррійський]], помирає в 1714 внаслідок падіння з коня, таким чином, єдиним законним спадкоємцем Людовика залишається [[Людовик XV|герцог Анжуйський]], наймолодший син [[Людовик герцог Бургундський|герцога Бургундського]], правнук Людовика XIV. У зв'язку з тим, що, окрім малого Людовика, якому на той час було чотири роки, не залишається спадкоємців (окрім дальніх принців крові з других гілок), Людовик XIV едиктом від 29 липня 1714 надає право наслідування всім принцам королівської крові<ref>François Lebrun, in ''Journal de la France…'', Quarto Gallimard, (2001)</ref>, тобто Луї-Огюсту, герцогу Менському, та Луї-Олександру, герцогу Тулузькому, двом незаконнородженимнешлюбним дітям короля від мадам де Монтеспан. Це рішення порушує загальні принципи наслідування французького трону, згідно з якими незаконнородженінеправонароджені діти не мають права наслідування трону. Едикт сприймається з повним нерозумінням, проте король, здається, готовий відстоювати своє рішення задля недопущення отримання корони його племінникам [[Філіп Орлеанський|Філіпом Орлеанським]], потенційним спадкоємцем, якого Людовик зневажає. Врешті-решт, спадкоємцем трону під ім'ям [[Людовик XV|Людовика XV]] стає «офіційний» правнук, на той час у віці п'яти років. Регентом до повноліття короля призначається Філіп Орлеаснький.

Людовик одружується з [[Марія Терезія Іспанська|Марією Терезією Іспанською]] в 1660. Дружина народила йому шість дітей, хоча до дорослого віку дожив тільки один син, Людовик. Попри існуючи свідчення глибоких почуттів по відношенню до Марії-Терези в перші роки шлюбу, король недовго зберігає вірність дружині&nbsp;— у нього була ціла низка коханок, офіційних та неофіційних, зокрема [[Луїза де Лавальєр]], [[Франсуаза-Атенаїс де Монтеспан|мадам де Монтеспан]] та [[Анжеліка де Фонтань|м-ль де Фонтань]]. Від цих зв'язків у Людовика народжується багато дітей, яких він одружує із членами молодших гілок королівської родини.

У XVІІ ст. в мистецтві панував стиль бароко, який найбільш повно виражав смаки аристократії. В інтер'єрі переважали яскраві кольори, позолота; розписні стелі, світлі блискучі підлоги, в яких відображалися кришталеві люстри, а також величезна кількість прикрас&nbsp;— все це створювало враження незвичайної пишноти. Вбрання епохи бароко було повністю підпорядкований етикету двору і відзначалося  пишністю і великою кількістю прикрас. Пишні костюми того часу прекрасно гармоніювали з яскравими, барвистими інтер'єрами бароко. Новий погляд на людську красу з'являється ще в ранній період розвитку стилю бароко. Згідно з новим естетичним уявленням краса полягає у монументальності і величі, багатстві і яскравості вбрання, причому сама людина відступає на задній план, гублячись на фоні  пишного вбрання. Разом з бароко у Франції також поширюється класицизм, основнимосновними принципами якого були любов до симетрії, суворість форм і монументальність. Класицизм досяг розквіту в пам'ятниках архітектури, живопису, однак майже не знайшов відображення в формах вбрання.<ref>Киреева Е.&nbsp;В.&nbsp;История костюма.&nbsp;— М.: Просвещение, 1970.&nbsp;— 166 с.</ref>

Протягом низки десятиліть  XVII&nbsp;ст. вбрання було неоднакове&nbsp;— воно змінювалося в залежності від змін історичних умов життя Королівства Франція. Але моду в країні завжди диктував королівськійкоролівський двір, тому всі намагалися наслідувати короля і одягалися відповідно до його смаків.

З 1665—1670 рік сталися деякі зміни в характері чоловічого костюмукостюма. Загальний вигляд чоловічого вбрання став більш мужнім і суворим. Замість короткої курточки поверх сорочки стали одягати довгий, вузький каптан. Спочатку каптан мав короткі рукаварукави, а згодом&nbsp;— довгі, з широким кольоровим манжетом. Такий каптан міцно охоплював тіло і носивмав назву жюстокор. Спочатку його носили тільки військові, але згодом він перетворився в придворний одяг. Жюстокор не мав комірця, а по талії зав'язувався широким шарфом, який збоку  зав'язувався бантом. Також жюстокар мав кишені у вигляді клапанів. Поява кишень мала велике значення для одягу, адже до того всі дрібні речі носили у поясі. Під каптан зазвичай одягали камзол&nbsp;— весту. У більшості випадків каптан і камзол робилися з однієї тканини, і тоді каптан носили розстебнутим, а камзол застебнутим на всі ґудзики. Як каптан, так і камзол робили на кольоровийкольоровій підкладці, яка дуже точно підбиралася до кольору верху. Так, наприклад, до темно-коричневого оксамитового каптанукаптана, підшивалася рожево-коричнева тафтова підкладка з витканим на ній малюнком квітів.

У 80-ті роки чоловічий костюм став ще суворішим за формою, темнішим за кольором. У ці роки в моду увійшли великі муфти, які носили на шнурку. ШляпуКапелюх зазвичай тримали в руках на згині лівої руки, не надягаючи на голову, так якоскільки величезна перука сама по собі заміняла її. До цього часу згідно етикетуз етикетом її знімали тільки в церкві, при королі, та під час їжі. Але з кінця  XVII&nbsp;ст. загальноприйнятим стало знімати головний убір у приміщенні у всіх випадках. Взуття теж дещо змінилося. Підбори стали меншими, зникли банти. 

У 50-60-ті роки для жіночого вбрання були характерними більш природні форми і м'які лінії. Але вже у 70-х роках жіноче вбрання стає більш пишним і екстравагантним. Жіноча мода намагається з'єднати строгість, яка диктувалась етикетом, з підкресленням форм жіночого тіла. Силует жіночого костюма зазнав помітних змін: талія стала тоншою і довшою, спідниця&nbsp;— мати шлейф, рукава повужчали. Корсети, роблені з китового вуса, туго зашнуровувались. Форма вирізу сукні теж змінювалась. Спочатку вона мала форму овалу, обшитого широким мереживом, потім він став більш горизонтальним&nbsp;— відкривав плечі, і нарешті в кінці  XVII&nbsp;ст. під впливом останньої фаворитки короля маркізи Монтенон, набув вигляд неширокого квадратуквадрата. Саме в цей період із жіночої сукні зник комірець, замість нього виріз сукні почали обшивати мереживом. Рукава стали коротші, вони були лише до ліктя, де обшивалися мереживом. Корсет також обшивали ошатними тканинами, прикрашали бантами із стрічок, і надягали окремо. В цей час жінки носили одночасно дві сукні. Зверху надягалась сукня, а під неї спідниця. Верхня сукня (роб) в придворних туалетах завжди закінчувалося шлейфом, довжина якого в ті часи регламентувалася. Так шлейф королеви мав довжину 11 ліктів (1 лікоть&nbsp;— 45&nbsp;см.), принцес&nbsp;— 5, герцогинь&nbsp;— 3, і&nbsp;т.&nbsp;д. 

Взуттям слугували туфлі на високих підборах, з дуже вузьким, загостреним носком. Взуття зазвичай виготовляли із дорогих тканин&nbsp;— оксамиту та парчі, так якпозаяк більшу частину життя дами проводили в приміщенні, а подорожі здійснювали в каретах. Верхнього одягу типу пальто не існувало, сукні досить надійно захищали від холоду. Часто під нижню зимову сукню підшивали хутро. У погану погоду на плечі накидали покривало або хутряну накидку. Руки захищали довгі до ліктя рукавички і оксамитові хутряні муфти.