Еволюційна школа: відмінності між версіями
| [очікує на перевірку] | [очікує на перевірку] |
Вилучено вміст Додано вміст
м додано авторську класифікацію течій еволюціонізму та джерело інформації |
|||
Рядок 46:
# Прибічники культурного релятивізму вказували на унікальність кожного етносу і у зв'язку з цим неможливість ранжирувати їх за єдиною шкалою диференціації, зрілості або прогресивності. З цієї позиції багато незахідних суспільств, які можуть здатися європейцям відсталими, такими не є, вони просто відмінні від західних.
# Дифузіоністи вказували на ігнорування еволюціоністами факту впливу прямого втручання (колонізація, завоювання, міграції, демонстративні ефекти тощо) на процеси соціальних змін, оскільки в результаті вищезгаданих процесів часто відбувається пропуск або прискорене проходження стадій розвитку суспільства.{{Див. також|Критика еволюціонізму}}
== Класифікація течій еволюціонізму ==
Модернізуючись, еволюціонізм змінював своє обличчя. В його межах продовжували виникати різноманітні напрями та школи, нетотожні за світоглядними орієнтирами, соціальними ідеалами, методиками дослідження. Продемонструвати взаємодію між цими напрямами та школами, їх взаємопов’язаність, не втрачаючи при цьому з виду властиву їм спільну (чи близьку до такої) основу, відділяючи критику, спрямовану проти певних напрямів та шкіл від критики еволюційного підходу взагалі, показуючи широту та можливості еволюціоністської парадигми, допомагає класифікація течій еволюціонізму за певними ознаками:
#За інтерпретацією масштабності та структури еволюції – органіцистські й голістські, яким загалом властиве ототожнення еволюції з процесом, що через нього проходить конкретне явище в цілому, долаючи східці наростаючого ускладнення, та партикуляристські, які зосереджуються здебільшого на процесі розвитку окремих компонентів досліджуваного явища.
#За принципами, згідно з якими відбувається еволюція, – біологізаторські та соціологізаторські.
#За дослідницькими пріоритетами – матеріалістичні, в центрі уваги яких перебуває еволюція знарядь праці, засобів виробництва, форм господарства, техніки й організації праці, зростання міст, торгівлі й науки, та ідеалістичні, які зосереджуються насамперед на проблемах розвитку релігії, моралі, політичної ідеології, естетики.
#З точки зору наявності провідних та визначальних первнів в еволюції – плюралістичні, для яких є характерним урахування взаємодії в перебігу еволюції різних чинників (екзогенних та ендогенних), та детерміністські, а в межах останніх – механіцистські, які пояснюють еволюцію в термінах діючої причини і визначають її «з минулого», та фіналістські (телеологічні, есхатологічні), які пояснюють еволюцію в термінах мети і визначають її з «прийдешнього».
#За соціально-політичними ідеалами – індивідуалістично-демократичні, чи ліберальні, які пов’язують поступ у соціальному житті з благодійними наслідками «спонтанного» розвитку в умовах вільної конкуренції, виконуючої роль «природного добору»; соціалістично-демократичні, які наголошують на необхідності активнішого втручання суспільства й уряду в соціальні, економічні та культурні процеси, «справедливішого» розподілу суспільного продукту й надання кожному «рівної» можливості самореалізації; індивідуалістично-аристократичні, які вважають природну нерівність рушієм усякого поступу, а будь-яку «невільницьку мораль», що заперечує права «пана», – знаменням занепаду й розкладу; соціал-аристократичні, які, визнаючи життя ареною боротьби за існування, її учасниками бачать не лише індивідів, але насамперед – раси, групи й народи, а майбутніми переможцями – аристократичні держави та спільноти. Г. Спенсер, В. Самнер, К. Менгер, Ф. Бастіа та їхні однодумці за посередництвом еволюціоністської парадигми обгрунтовували власні демократично-індивідуалістичні переконання, доводячи дієвість доктрини «laisser faire, laisser paisser» й будуючи відповідні програми життя, тоді як носії лівих поглядів обстоювали вартості соціал-демократії, соціалізму чи комунізму, а послідовники А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона – індивідуалістично-аристократичні цінності. Аналогічну тенденцію спостерігаємо й на прикладі творчості видатних постатей вітчизняної історії, зокрема М. Драгоманова, який, за визначенням І. Франка, був істориком-еволюціоністом і за допомогою еволюціоністської парадигми обстоював помірковано ліберальні ідеали, тоді як сам І. Франко (і М. Грушевський) – народницькі, а В. Липинський чи Д. Донцов – елітаристські.
#За розумінням самого терміну «еволюція» – прогресистські, які еволюцію фактично ототожнюють із прогресом як більш-менш цілісним розвитком, здійснюваним у напрямку від нижчого до вищого, від менш досконалого до досконалішого, від гомогенного до гетерогенного, від нерозрізнюваного до виразного, від примітивних форм організації до складніших і т. ін.; індиферентистські, які в еволюції вбачають насамперед процес індиферентного розвитку, який містить у собі як кількісні, так і якісні зміни й перетворення буття та свідомості, і за визначенням не може бути ні прогресом, ні регресом; адаптаціоністські, які сприймають усяку еволюцію (і культурну, і біологічну) в якості процесу безперервного пристосування до випадкових обставин, що їх неможливо передбачити, визнаючи при цьому механізм пристосування на всіх його рівнях, які є у світі.<ref>Никифоренко Н.О., Никифоренко А.Р. Становлення еволюціоністської парадигми в соціогуманітаристиці. ''Габітус.'' 2019. №8. С. 7–11. URL: http://habitus.od.ua/journals/2019/8-2019/8-2019.pdf</ref>
== Джерела ==
| |||