Вікіпедія

Едвард Ґіббон: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
Рядок 14:
}}
 
'''Едва́рд Ґіббо́н''' ({{lang-en|Edward Gibbon}}; *[[{{ДН|27 квітня]] [[|4|1737]]}}, [[Путні]] — †[[{{ДС|16 січня]] [[|1|1794]]}}, [[Лондон]]) — [[Велика Британія|британський]] [[історик]], член [[Парламент Великої Британії|Парламенту]].
 
Вважається одним з найвидатніших англійських істориків [[XVIII століття]]. Його найбільша та найвідоміша шеститомна праця «[[Історія занепаду та загибелі Римської імперії]]» ({{lang-en|History of the decline and fall of the Roman empire}}) була опублікована з [[1776]] по [[1788]] роки. Багато дослідників схильні вважати саме її початком сучасної західноєвропейської історичної науки{{джерело}}.
 
== Біографія ==
Рядок 23:
Мемуари ({{lang-en|Memoirs of my life and writings}}) і листи Ґібона, дають багато матеріалів для його біографії. Історик належав до стародавнього роду, від якого, втім, не отримав «ні слави, ні ганьби». З найближчих пращурів Ґіббона особливо видатним був його розумний дід, що успішно вів великі торговельні підприємства. Батько вельми невдало займався сільським господарством. Дитинство Ґіббона, кволого від природи, пройшло досить безладно: хворобливість заважала систематичності занять, але допомагала розвитку в ньому любові до читання, приковуючи дитину надовго до ліжка. Хлопчик захоплювався подорожами, причому познайомився досить докладно з історією Сходу. Результатом цього знайомства була спроба в 16 років написати «Століття Сезостриса».
 
Виховувався вдома, а також відвідував приватні школи, в 1748—1750 р.р рр. навчався у Вестмінстер-скул.
 
При надходженні в Магдален-коледж Оксфорда в 1752 році він мав масу відомостей з історії [[Турки|турок]] і сарацинів, римлян і греків. В університеті він став займатися [[богослов'я]]м і під впливом цих занять перейшов з [[Англіканство | англіканства]] в [[католицизм]]. Обрядова сторона католицького віросповідання на нього подіяла досить сильно. До того ж читання творів [[Жак Бенінь Боссюе | Боссюе]]: «Історія різновидів англійського протестантизму» ({{lang-fr|Histoire des variations des églises protestantes}}) і «Пояснення католицького вчення» ({{lang-fr|Exposition de la doctrine catholique}}) переконало його в перевазі католицького вчення над [[Протестантизм | протестантським]].
Рядок 35:
У 1758 році Ґіббон пішов капітаном в англійські війська, набрані з нагоди [[Семирічна війна | Семирічної війни]]. Знайомство з військовою справою відбилося згодом у його майстерних описах походів Юліана, Велизарія і Нарсеса. Поїздка в [[Рим]] визначила його покликання: «15 жовтня 1764 року, — пише Гібон, — сидячи на руїнах [[Капітолій (пагорб) | Капітолію]], я заглибився в мрії про велич стародавнього Риму, а в цей же час, біля ніг моїх босоногі католицькі монахи співали вечірню на руїнах [[Храм Юпітера | храму Юпітера]]: в цю-то хвилину в мені блиснула вперше думка написати історію падіння і руйнування Риму». Повернувшись до Англії, Ґіббон був обраний в члени [[Парламент Великої Британії|парламенту]], але не брав активної участі в політичних справах.
 
У міністерстві Норта в [[1779]]у році, Ґіббон отримав завідування торгівлею і колоніями, але цим положенням він був зобов'язаний виключно дружбі з одним з міністрів і дивився на нього, як на приємну синекуру.
 
== Головна праця ==
Після 12-річної роботи, в [[1776]]у році, з'явився перший том знаменитої книги «[[Історія занепаду і руйнування Римської імперії]]», що охоплювала долю Римської імперії від кінця II ст. до 476 року. Спочатку Ґіббон на цьому хотів закінчити роботу, але, займаючись розробкою матеріалу, він побачив, що після падіння Стародавнього Риму залишився новий Рим — [[Константинополь]], і тому вирішив написати і його історію до падіння, тобто до [[1453]]го року.
 
Останній том праці Ґіббона вийшов у [[1787]] році в Лозанні, куди він остаточно переселився у [[1782]] році. Охоплюючи період часу майже в півтора тисячоліття, переслідуючи завдання усвідомити умови, при яких була знищена римська держава, твір Ґіббона блискучим чином подолав всі труднощі такої складної теми. Але критика аж до XIX століття знаходила в ньому і великі недоліки, і насамперед — його ставлення до християнства, рельєфно виразилося в главах XV і XVI.
 
Тут історик, в поясненні причин успіхів християнства, відсуваючи на другий план сутність християнського вчення, вважає наступні факти найголовнішими агентами поширення релігії Христа: 1) Нетерпимі ревнощі християн; 2) Чудесні дії, приписувані первісній Церкві; 3) Вчення про загробне життя, 4) Чистоту та строгість моралі віруючих, і 5) Одностайність і тверду організацію громадян християнської республіки. Нападки на ці розділи були такі численні і дискусії такі запеклі, що Гібон був змушений на них відповісти особливою ​​брошурою: «На виправдання деяких місць з XV і XVI глав» Історії падіння … "". Якщо в зазначеному відношенні Ґіббона до християнства можна бачити вплив французької освітньої літератури, то в його зображенні Юліана можна говорити про особливу точку зору історика.
 
У спротив [[Вольтер]]у і енциклопедистам, він бачив у цьому імператорі не раціоналіста, який виступив у боротьбу з християнством в силу філософських принципів, а лише типового представника відживаючого політичного світогляду, повного забобонів, упередження і марнославства.
Рядок 61:
{{бібліоінформація}}
{{Bio-stub}}
{{DEFAULTSORT:ГіббонҐіббон Едвард}}
 
[[Категорія:Англійські історики]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Едвард_Ґіббон