Джафар ас-Садик: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
вікіфікація |
м вікіфікація |
||
Рядок 29:
'''Джафар ібн Мухаммед Абу Абдаллах''' ({{lang-ar|جعفر بن محمد الصادق}}) — 6-й [[Імамія|імамітський]] імам. Засновник [[Джафаритський мазхаб|Джафаритського мазхабу]]. Народився, жив і помер у [[Медина|Медині]].
Джафар ас-Садик не брав ніякої участі у політичній діяльності та не претендував на [[імамат]]. Він був переконаним противником збройної боротьби за владу, засуджував виступи своїх родичів (Зайда ібн Алі в [[Куфа|Куфі]] у 739—740 рр., Мухаммеда ан-Нафс аз-Закія в 762 р. у [[Хіджаз]]і), зберігав мирні стосунки з [[Омеяди|омеядським]] [[халіф]]ом Хішамом та [[Аббасиди|аббасидським]] халіфом Мансуром, не зважаючи на їх жорстокі репресії проти [[Аліди|Алідів]]. Більше того, після поразки Омеядів він відмовився від халіфату, запропонованого йому як голові Алідів. Основну роль, очевидно, відіграв тверезий розрахунок — реальна влада знаходилась тоді в руках прибічників Аббасидів.
Продовжуючи сімейну традицію у вивченні релігійних наук ([[хадис]]ів, [[тафсир]]у, [[фікх]]у), Джафар ас-Садик став духовним вождем «поміркованих» шиїтів. Саме вони стали популяризаторами його знань та релігійного авторитету. Вплив Джафара ас-Садика на формування релігійно-політичних поглядів «поміркованих» шиїтів був досить суттєвим. Відомо, що він був організатором зібрань, на яких обговорювались правові й богословські питання. Багато хто з учасників цих зібрань, що проголосили себе учнями Джафара ас-Садика, були авторами творів, у яких від імені імама з «дому Пророка» викладали різні аспекти шиїтської догматики, що перебувала на стадії формування. Йому приписують багато творів у різних областях знань — від традиційно мусульманських (хадиси, фікх, [[екзегетика]]) до [[окультизм|окультних]] ([[магія]], [[астрологія]], [[алхімія]]). Прихильники «прихованого» (батин) сенсу «одкровення» проголосили його творцем вчення про алегоричне трактування тексту [[Коран]]у. Деякі сучасні мусульманські вчені схильні бачити в Джафарі ас-Садику «батька арабської наукової традиції».
Сунніти шанували і шанують Джафара ас-Садика як авторитетного знавця передань, що походять від самого пророка [[Мухаммед]]а. Різні [[Суфізм|суфійські]] братства визнавали його своїм духовним наставником. Виняткову роль в історії шиїтського ісламу відводять йому шиїти-імаміти. Вони приписують йому розробку імамітської доктрини [[імамат]]у. Імамітська традиція вважає Джафара ас-Садика творцем особливої богословської системи. В богослов'ї Джафара ас-Садика помітний вплив [[Мутазиліти|мутазилітів]], передовсім у запереченні ним [[антропоморфізм]]у. У питанні напередвизначення, що гостро дискутувалося у той час, він зайняв проміжну позицію: заперечуючи мутазалітську догму про свободу волі, він водночас не визнавав і безумовного напередвизначення.<br/>
З іменем Джафара ас-Садика пов'язане уявлення про джафр — [[Езотерика|езотеричні]] знання, що передавалися з роду в рід серед нащадків [[Алі ібн Абі Таліб]]а.
Імаміти вважають Джафара ас-Садика творцем особливої правової системи, названої його іменем — [[Джафаритський мазхаб|джафаритського мазхабу]], визнаного п'ятим «правовірним» [[мазхаб]]ом. Питання про те, якою мірою правові уявлення Джафара ас-Садика вплинули на формування джафаритського мазхабу, досі лишається невирішеним.<br/>
Після смерті Джафара ас-Садика його прихильники поділилися на кілька спільнот. З часом більшість визнала законним імамом Мусу ібн Джафар аль-Казима, що став сьомим шиїтським імамом. Одначе ще раніше частина шиїтів визнала імамат іншого сина Джафара ас-Садика — [[Ісмаїл ібн Джафар|Ісмаїла ібн Джафара]] († 762 р.), поклавши цим початок найбільшого розколу в середовищі шиїтів — утворенню [[Ісмаїлізм|ісмаїлітської]] гілки
| |||