Подільське князівство: відмінності між версіями

|common_languages = [[Староукраїнська мова]]

|currency =

 

'''Подільське князівство''' ({{lang-en|Principality of Podillia}}, {{lang-pl|Księstwo podolskie}}) — князівство Південно-західної Русі, яке утворилося внаслідок боротьби за спадщину [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]] (Руського Королівства). Засноване князем [[Юрій Коріятович|Юрієм Коріятовичем]], сином [[Коріят Гедимінович|Михайла-Коріята Ґедиміновича]].

 

За [[Гваньїні|Ґваньїні]], Подільський край дуже широкий: із заходу йде від [[Мунтенія|мультянського]] та волоського кордону і простягається до ріки [[Дон]]. Тут мався на увазі Подільський улус Золотої Орди. А П. князівство займало власне землі Малого Поділля.

== Історія ==

Останнім галицько-волинським монархом був [[Юрій II Болеслав]]&nbsp;— син дочки [[Юрій I Львович|Юрія I Львовича]] [[Марія Галицька|Марії]] та мазовецького князя [[Тройден I|Тройдена I]]. Він врегулював відносини із Золотою Ордою<ref>''[[Войтович Леонтій Вікторович|Войтович Л]].'' [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/k-doba_5/011-vojtovych.pdf Князь Юрій-Болеслав Тройденович: ескіз портрета] // Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича.&nbsp;— Львів, 2011.&nbsp;— Вип. 5.&nbsp;— С. 217.</ref>, {{джерело|визнав свою залежність від неї}}, здійснив у [[1337]] році спільний з ординськими військами похід на Польщу,<ref>''Войтович Л.'' [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/k-doba_5/011-vojtovych.pdf Князь Юрій-Болеслав Тройденович: ескіз портрета].&nbsp;— С. 218.</ref> пробуючи повернути захоплену поляками 1303-го Люблінщину<ref>Юрій II Болеслав // [http://history.franko.lviv.ua/IIIju.htm Довідник з історії України]. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.&nbsp;— К. : Генеза, 1993.</ref>. Підтримуючи мир з Литвою і Тевтонським орденом, Юрій II був у неладах з Польщею та Угорщиною, які готували спільний наступ на Галицько-Волинське князівство. Після його отруєння в 1340&nbsp;р. розгонулась боротьба за землі Галицько-Володимирської держави між <!-- правителем Королівства Русі--> великим князем Волинським, [[Любарт]]ом і польським королем [[Казимир ІІІ|Казимиром ІІІ]]. 1349 року король Казимир III захопив Галицьку землю. У квітні 1350 року угорський король [[Людовик Угорський|Людовик]] уклав з Казимиром ІІІ угоду, за якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство пожиттєво Казимирові III.

Після смерті в [[1370]]-му Казимира III син його сестри [[Людовик Угорський]] став <!-- титулярним --> [[Король Руси|Королем Руси]] за [[Другий з'їзд монархів у Вишеграді|вишеградськими домовленостями]]. [[1372]] року він передав владу над Галичиною своєму наміснику&nbsp;— князю [[Сілезія|сілезькому]] [[Владислав Опольчик|Владиславу Опольчику]] ([[1372]]–[[1379]], [[1385]]–[[1387]]).

[[1377]]&nbsp;— князі Олександр і Борис, внаслідок військового походу угорського короля Людовика на руські землі, визнали [[Лен (феод)|ленну залежність]] від нього, свідченням чого є знайдена монета [[Подільський полугрошик|подільського півгроша]] із зображенням на реверсі анжуйського герба&nbsp; Карбувалася монета у [[Смотрич (смт)|Смотричі]], першій столиці Подільського князівства. «Дуетів» старших Коріатовичів було декілька: Юрія та Олександра, Олександра й Бориса, Бориса й Костянтина, Костянтина та Федора, Федора й Василя. Із цією традицією не узгоджується той факт, що монети, які останнім часом атрибутуються Коріатовичам, несуть на собі ім'я лише одного із них&nbsp;— Костянтина. Таких монет збереглося лише декілька. На них зображено, з одного боку, Юрія Змієборця, з другого&nbsp;— герб [[Карл I Роберт|Карла I Роберта]]&nbsp;— зліва біло-червоні смуги [[Арпади|Арпадів]], зправа&nbsp;— жовті лілії на синьому щиті [[Анжуйська династія Капетингів|Анжу-сицілійської династії]]; двосторонній напис прочитується фахівцями як «Монета князя [[Костянтин Коріятович|Костянтина]], дідичного господаря Смотрича». Монети були взоровані за «руськими грошиками», які карбувались у Львові, і мали назву «подільських півгрошиків».

 

 

=== Приєднання Поділля до Литви ===

 

За [[Острівська угода|Острівською угодою]] [[1392]]&nbsp;р., польський король [[Владислав II Ягайло]], двоюрідний брат Вітовта, визнав його довічним правителем [[Велике князівство Литовське|Литовського князівства]]. [[1393]] року Вітовт захопив [[Кам'янець-Подільський]]<ref>''Пламеницька О.'' Кам'янець- Подільський.&nbsp;— К. : Абрис, 2004.&nbsp;— С. 35.</ref>. Він ліквідував на території України найбільші удільні князівства&nbsp;— [[Волинське князівство|Волинське]], [[Київське князівство|Київське]], [[Сіверське князівство|Новгород-Сіверське]] та Подільське, створив замість них звичайні литовські провінції, в яких правили великокнязівські намісники, а Західне [[Поділля]] змушений був передати Ягайлові.

Після цього король польський [[Владислав II Ягайло|Ягайло]] посилає гінців до свого брата [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайла]], який в той час перебував у Прусії. Король сплачує великі суми за борги, в які князь увійшов, перебуваючи в землях хрестоносців. Тоді призначає на його утримання Подільську землю, викуплену за угодою від вдови Спитка з Мелштина, Єлизавети, і синів покійного, Яна і Спитка, за п'ять тисяч широких чеських грошів, а також [[Жидачівський повіт|Жидачівську землю]] і повіти Стрий, Шидлов, Стобніцу, Другню, Усьце; крім того, дає тисяч чотириста марок на рік з королівських соляних копалень.

 

 

У 1404&nbsp;р. Владислав здійснив похід в Подільську Землю зайняв Кам'янець. Король доручив правління над замками і землею Подільською Пйотрові Шафранцеві, через кілька років Петрові Карваціану, каштеляну добжинському, потім Анджею з Тенчина, підстолію краківському, після нього [[Пйотр Влодкович|Петрові Влодковичу Харбіновському]].<ref>Jana Długosza Kanonika Krakowskiego Dziejów polskich ksiąg dwanaście.&nbsp;— Krakow, 1868.&nbsp;— tom 3.&nbsp;— S. 527.</ref>

 

=== Подільська війна 1430-х років ===

Скориставшись міжусобицею в Литві, в 1430 р. польське військо знову вторглося на Поділля. Але поляки зустріли сильний опір місцевого населення, очолюваного князями [[Федір Несвізький|Федьком Несвизьким]], князем [[Олександр Ніс|Олександром Носом]] та [[Івашко Преслужич Рогатинський|Івашком Рогатинським]]. У [[Битва на Мурафі|битві на річці Мурафа]] поляки зазнали поразки від Федька, але згодом між великим литовським князем Свидригайлом і Федьком спалахнув конфлікт, в результаті якого останній перейшов на бік Польщі і допоміг полякам захопити Західне Поділля. Володіння кн. Федька (Вінниця, Хмельник, Соколець) перейшли до корони польської, й при допомозі молдавського воєводи полякам вдалось захопити Брацлав, який литовці відвоювали дещо пізніше<ref>[[Ян Длугош]] «Річники, або хроніки славного королівства Польського», в 11 томах, 12 книгах, 1455&nbsp;р. Ioannes Dlugossius, Longinus. Annales seu cronicae incliti Regni Poloniae</ref>.