Відмінності між версіями «Японія»

3 байти додано ,  1 місяць тому
м
нема опису редагування
(Новий правопис.)
м
'''Япо́нія''' ({{lang-ja|日本, にっぽん / にほん}}, {{МФА2|nip̚.poɴ}} / [nihoɴ]), офіційна назва&nbsp;— '''Япо́нська Держа́ва'''<ref>{{lang-ja|日本国, にっぽんこく / にほんこく}}, {{МФА2|nip̚.poɴ koku̥}} / [nihoɴ koku̥].</ref>&nbsp;— [[острівна держава]] в [[Східна Азія|Східній Азії]]. Розташована на [[Японський архіпелаг|Японському архіпелазі]], межує з [[Японське море|Японським морем]] на заході й [[Тихий океан|Тихим океаном]] на сході, також простягається від [[Охотське море|Охотського моря]] на північному сході до [[Східно-Китайське море|Східно-Китайського]] та [[Філіппінське море|Філіппінського]] морів на південному заході. Будучи частиною [[Тихоокеанське вогняне коло|Тихоокеанського вогняного кола]], Японія охоплює [[Японський архіпелаг|архіпелаг]] [[Список островів Японії|з 6 852 островів]]; п'ятьма основними островами, з півночі на південь є [[Хоккайдо]], [[Хонсю|Хоншю]], [[Сікоку|Шікоку]], [[Кюсю|Кюшю]] та [[Окінава (острів)|Окінава]].
 
Офіційно поділена на 47 адміністративних одиниць&nbsp;— [[Префектури Японії|префектур]] та [[Регіони Японії|8 традиційних регіонів]]. Приблизно три чверті [[Географія Японії|місцевості країни]] гірські. Як результат, Японія&nbsp;— одна з [[Список країн за густотою населення|найбільш густонаселених]] та урбанізованих країн світу. Найбільша урбанізована територія&nbsp;— [[Велике Токіо]], зосереджена на столиці, [[Токіо]], яка є [[Міста-мільйонники світу|найбільш населеним мегаполісом у світі]], де проживає понад 38 мільйонів людей. З населенням у 126,2 мільйонимільйона, Японія є [[Список країн за населенням|одинадцятою найбільш населеною країною світу]].
 
Археологічні дані свідчать, що [[Палеоліт Японії|Японія була заселена]] ще в період [[Пізній палеоліт|пізнього палеоліту]]. Перші згадки про країну з'являються в [[Ханьшу|китайських текстах]] з [[I століття]] нашої ери. Між [[IV століття|ІV]] та [[IX століття|IX]] століттями королівства Японії поступово об'єднувались під [[Імператор Японії|Імператором]] та [[Імператорський дім Японії|імператорським двором]], які базувавалисябазувалися в [[Хейан-кьо|Хейан-Кьо]] (сучасне [[Кіото]]). Однак, починаючи з [[XII століття|XII століття]], політичну владу утримували наступники військових диктаторів ([[сьоґун|шьоґун]]и), магнатів ([[даймьо]]) та класу воїнської знаті ([[Самурай|самураї]]). Після [[Період Сенґоку|багатовікового періоду громадянської війни]], країну було об'єднано в 1603 році під [[Сьоґунат Едо|шьоґунатом Токугава]], який запровадив [[Сакоку|політику зовнішнього ізоляціонізму]]. Даний період закінчився в 1854 році, коли флот США примусив Японію [[Бакумацу|відкритись Заходу]], що призвело до падіння [[сьоґунат|шьоґунат]]у та відновлення імперської влади в 1868 році. У результаті [[Реставрація Мейдзі|періоду Мейджі]], Японія прийняла [[Конституція Великої Японської імперії|уряд західного типу]] і розпочала програму швидкої [[Індустріалізація|індустріалізації]] та модернізації. У 1937 році [[Японська імперія|Японська Імперія]] вторглась до [[Республіка Китай (1912—1949)|Китаю]], розпочавши тим самим [[Японсько-китайська війна (1937—1945)|другу японсько-китайську війну]]; у 1941 році Японія вступила до [[Друга світова війна|Другої світової війни]] на стороні [[Країни Осі|країн Осі]]. Потерпівши низку серйозних поразок у [[Тихоокеанський театр воєнних дій Другої світової війни|Тихоокеанському театрі]] та переживши [[Ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі|два атомні вибухи]], [[Капітуляція Японії|Японія капітувала]] перед [[Антигітлерівська коаліція|союзниками]] в 1945 році, потрапивши під [[Окупація Японії|семирічну окупацію]] та прийнявши [[Конституція Японії|післявоєнну конституцію]]. З тих пір,Відтоді Японія дотримується моделі [[Унітарна держава|унітарної]] [[Парламентаризм|парламентської]] [[Конституційна монархія|конституційної монархії]] з імператором в ролі [[Глава держави|глави держави]] та обраним законодавчим органом, відомим як [[Парламент Японії|Коккай]].
 
Сьогодні, Японія є членом численних міжнародних організацій, серед яких [[Організація Об'єднаних Націй]], [[Організація економічного співробітництва та розвитку]] та [[G7|Велика сімка]]. Незважаючи на те, що країна [[Дев'ята стаття Конституції Японії|офіційно відмовилася від свого права оголосити війну]], Японія підтримує [[Сили самооборони Японії|сучасні збройні сили]] з метою [[Миротворча діяльність|миротворчої діяльності]] та самооборони, які займають четверте місце у світі. Станом на 2019 рік, [[Економіка Японії|економіка країни]] є [[Список країн за ВВП (номінал)|третьою за величиною номінального ВВП]] у світі та [[Список країн за ВВП (ПКС)|четвертою за величиною за паритету купівельної спроможності]]. Японія посідає «дуже високе» місце в [[Індекс людського розвитку|індексі людського розвитку]]; її громадяни користуються високими якістю [[Освіта в Японії|вищої освіти]] та [[Список країн за очікуваною тривалістю життя|найдовшою тривалістю життя у світі]], хоча зараз її населення зазнає прогнозованого зниження. У [[Культура Японії|культурному плані]], Японія славиться своїм [[Мистецтво Японії|мистецтвом]], [[Японська кухня|кухнею]], [[Музика Японії|музикою]] та популярною культурою, яка включає в себе відомі галузі [[Манґа|коміксів]], [[Аніме|анімації]] та [[Відеоігри в Японії|відеоігор]].
=== Середньовіччя ===
[[Файл:Honda tadatomo1.png|міні|250px|праворуч|Самурайський бій]]
Поява [[самурай|самураїв]] поклала початок боротьбі за перерозподіл влади, яка здавна належала аристократам. Першими самураїськимисамурайськими диктаторами стали представники [[рід Тайра|роду Тайра]], який [[1185]] року було повалено зусиллями [[рід Мінамото|родини Мінамото]]. Останні, на чолі з [[Мінамото но Йорітомо]], заснували перший самурайський уряд&nbsp;— [[сьоґунат Камакура|шьоґунат у місті Камакура]]. Цей уряд спромігся відбити [[Монгольські вторгнення в Японію|монгольські навали]] [[1274]] і [[1281]] років, але занепав через невдалу внутрішню політику.
 
Другим самурайським урядом був [[сьоґунат Муроматі|шьоґунат Муромачі]], заснований [[1338]] року [[Асікаґа Такаудзі|Ашікаґою Такауджі]]. Його нащадкам не вдалося створити ефективний централізований апарат, що стало причиною поступового розпаду Японії на регіональні протодержавні утворення [[даймьо|провінційних володарів]]. [[війна років Онін|Війна Онін]] ([[1467]]—[[1477]]) прискорила децентралізацію країни. Доба самурайських міжусобиць дістала назву [[період Сенґоку|період «воюючих країн»]].
[[1854]] року, під тиском американської ескадри американського [[комодор]]а [[Меттью Колбрайт Перрі|Меттью Перрі]], японський уряд був змушений відкрити країну для Заходу. Під час [[Реставрація Мейдзі|реставрації Мейджі]] [[1868]] року було ліквідовано [[сьоґунат Едо|шьоґунат]] і встановлено уряд на чолі з Імператором. [[Війна Босін|Громадянська війна Бошін]] ([[1868]]–[[1869]]) ліквідувала самурайську опозицію прибічників, забезпечила єдиновладдя Імператорського уряду і сприяла [[вестернізація|вестернізації]] країни. Японія була перетворена на парламентську монархію британського типу.
 
Реформи [[період Мейдзі|періоду Мейджі]] допомогли країні стати поряд із найсильнішими країнами Європи та США, та вступити у гонкуперегони озброєнь та боротьбу за здобуття колоній. Перемоги у [[перша японсько-китайська війна|першій японсько-китайській війні]] ([[1894]]–[[1895]]) та [[Російсько-японська війна|японсько-російській війні]] ([[1904]]–[[1905]]) забезпечили домінування Японії у Східно-азійськомуСхідноазійському регіоні. На [[1910]] році японці контролювали [[Корейський півострів|Корею]], [[Тайвань]] та південь [[Сахалін]]у. Наступного року було скасовано [[Договори Ансей|нерівноправні договори]] із країнами Заходу.
 
Початок 20 ст. ознаменувався встановленням [[Період Тайсьо|«демократії Тайшьо»]]. Японія вступила у [[перша світова війна|першу світову війну]] на боці країн [[Антанта|Антанти]], що дало змогу посилити позиції країни в тихо-азійському регіоні. [[1920]] року Японія приєдналася до [[Ліга Націй|Ліги Націй]], але вийшла з неї через 13 років внаслідок окупації [[Маньчжурія|Маньчжурії]]. [[1936]] року Японія підписала [[Антикомінтернівський пакт]] з [[Німеччина|Німеччиною]], а [[1940]] року приєдналася до [[Країни Осі|країн Осі]].
Найвищим органом державної влади є [[двопалатний парламент|двопалатний]] Парламент, найстаріший в [[Азія|Азії]]. Він складається з нижньої [[Палата Представників Японії|Палати представників]] і верхньої [[Палата Радників Японії|Палати радників]]. Перша формується з 500 депутатів. Із них 300 депутатів обираються з 300 малих виборчих округів, на які поділяється вся країна, а ще 200 депутатів – з 11 великих виборчих округів, пропорційно числу голосів, набраних кожною політичною партією, які обираються на 4 роки<ref>[http://www.shugiin.go.jp/index.nsf/html/index.htm Офіційна сторінка Палати представників]</ref>; друга&nbsp;— з 242 депутатів, які обираються на 6 років<ref>[http://www.sangiin.go.jp/ Офіційна сторінка Палати радників]</ref>. Парламент зобов'язаний приймати закони та бюджет країни. Він обирає прем'єр-міністра, надає уряду [[вотум довіри]] і позбавляє його довіри, звільняє некомпетентних суддів<ref name="КЯ"/>. Правлячою партією в Парламенті є [[Демократична партія Японії]]. Основна [[опозиція|опозиційна]] парламентська сила&nbsp;— [[Ліберал-демократична партія Японії|Ліберал-демократична партія]]. Обидві партії є послідовниками поміркованого [[лібералізм]]у.
 
Оскільки прийнята двопалатна система, бувають випадки, коли думки в двох палатах розходяться. Тому Конституцією визначено, що Палата представників має перевагу в прийнятті рішень, як, наприклад, винесення резолюції по законопроектахзаконопроєктах, бюджету, або призначення прем’єр прем'єр-міністра. Підставою для  цього  вважається те,  що  палата представників тісніше пов’язана з народом. У Парламенті є декілька допоміжних органів, які підтримують його діяльність. Державна парламентська бібліотека є одним із цих органів, вона надає парламенту такі послуги, як оцінка законопроектузаконопроєкту, експертиза законодавства,  експертиза  правової системи.  Палата радників за  задумом творців Конституції повинна відігравати роль стабілізуючого фактору, стримуючи та нівелюючи коливання політичного курсу в нижній палаті.
 
Виконавча влада належить кабінету міністрів. Кабінет міністрів покликаний керувати державою. Він виконує закони і бюджет, ухвалені Парламентом. Кабінет складається з профільних міністерств і адміністрацій. Усі [[міністр]]и є цивільними особами, половина з яких має бути членами Парламенту. Прем'єр-міністр, голова Кабінету, має права розпуску Палати представників, призначення міністрів і суддів<ref name="КЯ" /><ref>[http://www.cao.go.jp/ Офіційна сторінка Кабінету міністрів Японії]</ref>. Кабінет міністрів виконує такі функції: загальне ведення державних справ (виконання загальних, адміністративних справ); сумлінне проведення в життя законів і скоординоване виконання державних справ, проведення зовнішньої політики; укладання  міжнародних  договорів; організація і  керівництво  державною службою (виконання формальностей, пов’язаних із державними службовцями); складання бюджету і подання його парламенту, прийняття постанов (видання урядових указів); прийняття рішення про амністію; надання порад імператору і схвалення його дій, що належать до справ держави; висунення голови Верховного суду і призначення інших суддів; розпуск палати голів.
Згідно з Конституцією японська держава не має [[збройні сили|збройних сил]]. Замість них у країні діє державна організація [[Сили самооборони Японії|Сил самооборони Японії]] (СС). Політику національної безпеки визначає [[Міністерство оборони Японії]]. Головнокомандувачем усіх воєнізованих формувань вважається прем'єр-міністр. За рішенням японського уряду витрати Японії на оборону не перевищують 1&nbsp;% щорічного ВВП країни. Зокрема, в 1997 році загальна сума витрат становила 4,9 трильйона єн. З них близько 800 мільярдів було витрачено на закупівлю озброєння і 160 мільярдів на дослідження та розробки у військовій сфері<ref name="ПМБ"/>.
 
Сили Самооборони складаються з трьох компонентів&nbsp;— [[сухопутні ССЯ|сухопутних]], [[морські ССЯ|морських]] та [[повітряні ССЯ|повітряних]] сил. В офіційних внутрішніх і міжнародних документах ця організація не називається військом, хоча має всі ознаки збройних сил, окрім відповідного статусу. Члени організації називаються державними службовцями, а не військовими. Станом на 30 червня 1997 року сухопутні СС мали в постійному контингенті 180 тисяч осіб і близько 43 тисяч в запасі. Вони поділялися на 5 загальнояпонських округів. До складу сухопутних СС входили 12 звичайних (піхотних) і 1 танкова дивізії, 2 змішані бригади, 4 особливі (артилерійські) групи, 8 високострільних особливих (протиповітряних) груп, 1 десантна бригада, 1 танкова група, 1 вертолітна бригада. На озброєнні сухопутних СС перебувало 1100 танків, 730 бронетранспортерів, 86 протитанкових і протиракетних гармат, 86 протитанкових вертольотів, 489 бойових вертольотів. Морські СС мали в постійному контингенті 45 тисяч осіб і близько 1,1 тисячтисячі в запасі. На озброєнні морських СС перебували 58 ескортних кораблів, тоннажністю 181 тисячтисяча тонтонн; 16 підводних човнів, тоннажністю 37 тисяч тонтонн; 156 бойових кораблів, тоннажністю 349 тисяч тонтонн; 99 патрульних протикорабельних літаків P-3C і 100 патрульних вертольотів. Повітряні СС мали в постійному контингенті 47 тисяч осіб і близько 800 в запасі. На озброєнні повітряних СС перебували 190 літаків-винищувачів F-15, 112 палубних багатоцільових винищувачів F-4EJ, 155 допоміжних та сповіщувальних літаків<ref name="ПМБ">Політика, міжнародні відносини, національна безпека // ''Енциклопедія Ніппоніка'': в 26 т. 2-е видання.&nbsp;— Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.</ref>.
 
Охороною державних кордонів і захистом японських територіальних вод займається [[Берегова охорона Японії]].
{{col-end}}
 
Префектури поділяються на дрібніші адміністративні одиниці&nbsp;— ''міста'', ''містечка'' та ''села''. Особливе місце ув адміністративній системі посідає мегаполіс Токіо, який розділено на 23 міста. Щодо цих міст вживається окрема назва&nbsp;— ''спеціальний район''. Решта міст країни поділяються на ''райони''. В усіх містах Японії чиновників обирають.
 
Наразі у країні відбувається інтенсивний процес адміністративної реорганізації, який спричинив хвилю поглинання багатьох містечок і сіл містами. Цей процес має на меті скоротити адміністративні одиниці нижнього рівня і зменшити адміністративні витрати. Японський уряд планує здійснити у майбутньому адміністративну реформу, якою префектури буде об'єднано у більші адміністративні одиниці.
[[Файл:TokyoStockExchange1144.jpg|міні|праворуч|250пкс|[[Токійська фондова біржа|Токійська біржа]]— друга у світі за розміром біржа, з ринковою капіталізацією у 4 трильйони доларів США]]
 
[[Економіка Японії]] є однією з найпотужніших у світі. Вона посідає третє місце після [[Сполучені Штати Америки|США]] та [[Китай|Китаю]] за показниками [[ВВП]] ($4,123 трильйонитрильйона у [[2015]]) і третє місце після [[Сполучені Штати Америки|США]] і [[КНР]] за показниками купівельної спроможності. Японська економіка є однією з найбільших в [[Азія|Азії]]. Вона дуже залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу природних ресурсів.
 
Співпраця уряду і промисловців, розвинена культура бізнесової етики, розробки високих технологій та порівняно невеликі витрати на оборонні потреби забезпечили стрибкоподібне зростання японської економіки після [[друга світова війна|другої світової війни]]. З 1960-х по 1980-ті роки воно було вражаючим: 10&nbsp;% у 1960-х, 5&nbsp;% у 1970-х, 4&nbsp;% у 1980-х роках. Зростання призупинилося у 1990-х роках через надмірне інвестування наприкінці 1980-х та внутрішньополітичний курс, спрямований на виправлення спекулятивних ексцесів на біржі і ринку. Спроби уряду покращити ситуацію лише забуксували японське господарство у [[2000]] і [[2001]] роках.
[[Файл:Hosokawa family 1957.jpg|міні|праворуч|250пкс|Традиційна японська родина ([[1957]])]]
[[Файл:Japanese people of all ages.jpg|міні|праворуч|250пкс|Сучасна японська родина (2003)]]
Японія входить до числа найбільш заселених країн світу. За попередніми результатами [[перепис населення Японії 2010|перепису]] [[2010]] року в ній проживало {{СЧТ|128056026}} осіб, а середня густота населення становила 339 осіб/км². За даними [[перепис населення Японії 2005|перепису]] [[2005]] року, дані якого є остаточними, в Японії проживало {{СЧТ|127767994}} особи<ref name="П2005">[[Перепис населення Японії 2005]] [http://www.stat.go.jp/data/kokusei/2005/gaiyou.htm#1] // [[Служба статистики Японії]]</ref>, а густота населення становила 343 осіб<ref name="П2005"/>. Між [[2000]]&nbsp;— [[2005]] роками спостерігався повільний ріст населення, що в [[2005]]&nbsp;— [[2010]] роках змінився спадом<ref name="НСЛ">Населення Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання.&nbsp;— Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.</ref>. Японському населенню притаманний високій рівень [[урбанізація|урбанізації]]. Приблизно три чверті мешканців країни живе в містах. В [[1920]] році міське населення становило 18&nbsp;% , в [[1940]] році&nbsp;— 38&nbsp;%, в [[1970]] році&nbsp;— 72&nbsp;%. Основна маса жителів проживає в районах [[Токіо]], [[Осака|Осаки]] і [[Наґоя|Наґої]]. Чверть усього населення країни мешкає в східнояпонському регіоні [[регіон Канто|Канто]]<ref name="НСЛ"/>.
 
За прогнозами японських демографів в наступні десятиліття кількість мешканців країни буде неухильно зменшуватися через низький [[рівень народжуваності]]. Вона була високою в часи існування Японської імперії і особливо високою в [[1947]]&nbsp;— [[1949]] роках, під час повоєнної відбудови країни. До [[1950-ті|1950-х]] років рівень народжуваності становив 4,5&nbsp;%, а після різко спав до 2&nbsp;%. В 1960&nbsp;— 1970-х роках, в період економічного зростання, народжуваність в Японії знизилася до 1,5&nbsp;%<ref name="НСЛ"/>. У 2002 році була зафіксована рекордно низька позначка в 1,32&nbsp;%. Причинами низької народжуваності є [[вестернізація]] й [[фемінізація]] суспільства, а також наявність системи соціальних гарантій і [[пенсія|пенсій]] для літніх людей. Якщо до 1945 року середня японська [[сім'я]] мала 4-5 дітей, то на початок 21 століття&nbsp;— лише 1-2 дітей. Великі сім'ї, в яких жило декілька поколінь, змінилися малими сім'ями з трьох-чотирьох осіб. Догляд за людьми пенсійного віку часто здійснюють державні або громадські організації, а не члени їхніх сімей. Попри те, що в Японії кількість [[жінка|жінок]] переважає над кількістю [[чоловік|чоловічого]] населення, [[шлюб]]и реєструються рідше, порівняно з серединою 20 століття<ref name="НСЛ"/>.
[[Файл:Jappis ver.png|міні|праворуч|250пкс|Приклад письма: японська казка «[[Журавлина подяка]]», аналог української казки «[[Кривенька качечка]]»]]
 
Єдиною [[державна мова|державною]] [[офіційна мова|офіційною]] мовою в Японії є японська мова. Це рідна мова для більш як 120&nbsp;млн осіб. Хоча японська належить до найпоширеніших мов світу, вона рідко вживається за межами Японії. Причинами, які заважають цій мові стати [[Мова міжнаціонального спілкування|мовою міжнаціонального спілкування]], є складна [[японська писемність|система письма]], географічна та [[сакоку|культурна ізоляція]] Японії протягом раннього нового часу, поразка [[японська імперія|японської політичної експансії]] в середині [[20 сторіччя]]. Класифікація мови залишається нез'ясованою. У старих мовознавчих працях японську відносили до [[Алтайські мови|урало-алтайської мовної сім'ї]]. Проте цю теорію було відкинуто лінгвістами другої половини 20 століття. Новітні дослідження японської мови вказують на те, що вона є [[Ізольована мова|мовою-ізолятом]], сумішшю південно-азійськихпівденноазійських і північно-азійськихпівнічноазійських мов. Найближчою до японської є [[рюкюська мова]], яку разом з японською об'єднують в [[Японсько-рюкюські мови|японсько-рюкюську мовну сім'ю]] або вважають її [[діалект]]ом японської. Іншими близькими мовами є [[айнська мова|айнська]] і [[корейська мова|корейська]], проте чітких доказів їхньої належності до спільного предка або єдиної мовної сім'ї немає. В японській мові виділяють три діалекти або [[наріччя]]&nbsp;— східне, західне і кюсюське. Літературною нормою вважається говірка [[говірка Яманоте|Яманоте]] токійського говору східного наріччя. В японській мові існує п'ять [[голосні|голосних]] [a], [i], [u], [e], [o] та близько 20 приголосних&nbsp;— [k], [g], [s], [ɕ], [d͡z], [d͡ʑ], [t], [t͡ɕ], [t͡s], [d], [n], [ɲ], [h], [ɸ], [b], [p], [m], [ɾ], [j], [w], [ɴ]. У [[фонетика японської мови|фонетичній]] системі переважають відкриті склади. Існує протистояння дзвінких та глухих звуків. Приголосні з предиханням нетипові. Для [[синтаксис]]у характерна конструкція «підмет-додаток-присудок». Мова належить до [[аглютинативні мови|аглютинативних мов]], в якій граматичні форми й похідні слова утворюються за допомогою додавання суфіксів. Для дієслів, прикметників і дієприкметників існують дієвідміни. Час, відмінки, підсилення виражаються за допомогою додавання змінюваних закінчень до незмінюваних частин слова. Закінчення іменників і часток незмінні. Категорії числа і роду відсутні<ref name="ЯМ">Японська мова // ''Енциклопедія Ніппоніка'': в 26 т. 2-е видання.&nbsp;— Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.</ref>.
 
Перші писемні пам'ятки японської мови датують [[5 століття]]м. Протягом [[8 століття|8]]&nbsp;— [[9 століття|9 століть]] кількість її голосних скоротилася з 8 до 5. У 16&nbsp;— 17 столітті відбулася велика зміна японської граматики та словотвору. Японську мову, що передувала зміні називають «старою», а мову, яка утворилася в результаті зміни,&nbsp;— «новою». У старій японській мові існувало 9 дієвідмін і 2 типи прикметників; в новій мові&nbsp;— 5 дієвідмін і 1 тип прикметників. Основна лексика залишалася практично незмінною протягом багатьох століть. Частки й допоміжні слова змінювалися залежно від епохи. Значний вплив на розвиток японської мови мала [[китайська мова]], з якої вона запозичила [[кандзі|систему письма]] та близько половини словникового запасу. Японські автентичні абетки [[хіраґана]] й [[катакана]] були розроблені на основі [[китайська писемність|китайських ієрогліфів]]. Поряд з ними вживається латинська абетка. З другої половини [[19 століття]], в результаті [[вестернізація|вестернізації]], японська лексика зазнала впливу європейських мов<ref name="ЯМ"/>.
{{Main|Релігія в Японії|Синто|Буддизм в Японії|Християнство в Японії}}
[[Файл:Meiji-Jingu-Shrine-01.jpg|міні|праворуч|250пкс|[[Торії]]&nbsp;— ворота до синтоїстького святилища ([[Святилище Мейдзі]], [[Сібуя, Токіо]])]]
Панівною релігією мешканців Японії є автохтонне [[язичництво]]&nbsp;— ''[[синто|шінто]]''. Воно поєднує в собі елементи [[анімізм]]у, [[фетишизм]]у, [[тотемізм]]у та примітивної [[магія|магії]]. Об'єктом вшанування цього пантеїстичного культу є божества ''[[камі (синто)|камі]]''&nbsp;— духи природи, визначні діячі минулого, герої японського фольклору. Історично синто розвивалося в діалозі з [[буддизм]]ом, [[даосизм]]ом, [[конфуціанство]]м і [[християнство]]м, які справили вплив на еволюцію язичницького світогляду, пантеону та обрядовості. Синто було [[державна релігія|державною релігією]] Японії протягом [[1870]]–[[1945]] років. Її першосвященикомпершосвященником виступав [[Імператор Японії|Імператор]], нащадок богині сонця [[Аматерасу]]. Після [[секуляризація|секуляризації]] країни у другій половині [[20 століття]] синто втратило державну підтримку, однак залишилося популярним серед японців. За урядовою статистикою станом на грудень [[2008]] року близько 105,8 мільйонівмільйона японців вважали себе синтоїстами<ref name="С2008">
{{Cite web
|url = http://www.mext.go.jp/b_menu/toukei/chousa07/shuukyou/1262852.htm