Придніпровський хімічний завод: відмінності між версіями

 
Промисловий цикл з виробництва продукції ядерної галузі охоплював підприємства на теренах всього [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]], а ПХЗ був його важливою ланкою. Постачання сировини відбувалось з різних територій колишнього СРСР та Східної Європи: [[апатит]] — [[Кольський півострів]], уранові руди —[[Радянсько - німецьке підприємство "Вісмут"|родовище "Вісмут"]] [[Німецька Демократична Республіка|(Німецька Демократична Республіка]]), [[Мангишлак (півострів)|Мангишлак]] ([[Казахстан]]), [[Жовті Води]], де, одночасно із будівництвом ПХЗ, відбувалось будівництво [[Східний ГЗК|Східного гірничо-збагачувального комбінату]] з видобування уранової руди.
 
У 1992 році виробництво урану було припинене. Причиною цього стали розпад [[Організація Варшавського Договору|Організації Варшавського Договору]] (найбагатші руди постачались з НДР) та СРСР.
 
У 1999 році відбулась конверсія (розчленування) заводу на декілька підрозділів. Зокрема першим було відділено ДП «[[Бар'єр (підприємство)|Бар'єр]]», яке займалось доглядом за місцями захоронення відходів заводу. На базі підприємства було створено 12 окремих компаній, серед яких найпотужнішими є: [[Державне науково-виробниче підприємство «Цирконій»]], [[Державне підприємство «Смоли»]], [[ЗАТ «Амофос»]], [[Придніпровський державний металургійний завод]] та [[Придніпровський завод кольорових металів]].
Анонімний користувач