Мовний знак: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Створена сторінка: '''Мовний знак''' — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків... |
+Категорія:Знаки; ±Категорія:Мовознавство→Категорія:Семіотика за допомогою HotCat (з рувікі), вікіфікація, джерела |
||
Рядок 1:
{{без виносок|дата=29 грудня 2020}}
'''Мовний знак''' — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.
Мова є однією зі знакових систем. У цьому легко переконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак іншої семіотичної системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом. Так, скажімо, можна показати рукою на двері, а можна цей знак замінити словом вийдіть; математичний знак + передати словом плюс, сигнал азбуки Морзе • • •_____ • • • — словом SOS.
Однак не все, що є в мові, можна вважати знаком, а лише те, що служить для передачі інформації. Окремо взяті звуки мови не є знаками, бо вони нічого не означають. Вони мають план вираження і не мають плану змісту. Тому спілкуватися за допомогою лише окремих звуків неможливо.
[[Мельничук Олександр Савич|О.
З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.
# ''Інформаційна'', тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління.
# ''Комунікативна'', тобто функція спілкування.
# ''Культурологічна'' (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).
Характеризуючи мовні знаки, [[Фердинанд де Соссюр|Ф. де Соссюр]] виділив такі три їх властивості:
# Довільність.
# Лінійний характер позначаючого.
# Змінність.
Мовний знак, на думку вчених, об'єднує в собі матеріальне і ідеальне. Ідеальне характеризує людську свідомість, що є вищою формою відображення об'єктивної дійсності. Лише людина єдина в світі спроможна створити значення, використовуючи для цього матеріальне. Природа неспроможна створювати такі знаки, бо в природі можливі лише сигнали, за допомогою яких спілкуються між собою тварини. Сигнали залишаються незмінними (так, голодний кіт нявкає так само, як і кілька тисяч років тому). Знаки, якими користуються для спілкування люди, завжди змінні, бо немає у світі таких людських мов, які б залишалися незмінними протягом кількох тисяч років. Це стосується й інших знакових систем, якими люди передають інформацію. Тому стає зрозумілим, чому '''багато мовознавців розрізняють природні знаки й умовні'''.
''Природні знаки'' використовуються в буденній і науковій мовах, народно-розмовній і літературній, мові засобів масової інформації і професійній і т. д.
''Штучні знаки'' створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій тощо. До них належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних знаків — їх допоміжна роль у відношенні до природних.
У сучасному мовознавстві дискусійним є питання, які одиниці мови слід вважати знаками. Існує думка, що оскільки мова є знаковою системою, то всі її одиниці (фонеми, морфеми, слова, словосполучення, речення), є знаками.
Проте, підстав уважати повноцінним знаком морфему немає, бо самостійно вона, як правило, значення не виражає, а тільки у складі слова. Так, зокрема, визначити, яке значення має ізольовано взяте закінчення -а, неможливо, тоді як у складі конкретних слів воно легко встановлюється. Наприклад: рік-а — називний відмінок, однина, жіночий рід; стол-а — родовий відмінок, однина, чоловічий рід; імен-а — називний відмінок, множина, середній рід. Морфема не може самостійно реалізувати своє значення, тому її називають напівзнаком.
Основним мовним знаком, на думку [[Семчинський Станіслав Володимирович|С. В. Семчинського]], слід вважати лексему (слово). Вона має план вираження і план змісту, який реалізується самостійно, тому лексему вважають справжнім знаком. Лексема як знак складається з незнаків (фонем). За допомогою обмеженого числа фонем (за термінологією датського лінгвіста [[Отто Єсперсен|О. Єсперсена]] — фігур) можна створити необмежену кількість знаків (лексем). У цьому виявляється так званий принцип мовної економії.
Щодо речення, то його не можна вважати знаком, бо воно вже складається зі знаків і належить до рівня структур.
Однак мова як знакова система відрізняється від усіх інших знакових систем. Вона на відміну від інших знакових систем, які є штучними, особлива, дуже складна природна знакова система. Ця особливість стосується не тільки її структури, яка має багаторівневу організацію, а й багатства її функцій. Мова є універсальною, всеосяжною знаковою системою. Будь-яку іншу знакову систему можна передати мовою, а навпаки зробити неможливо. Усе, що ми можемо передати за допомогою мови, неможливо передати ні дорожніми сигналами, ні математичною чи хімічною символікою, ні навіть тими знаковими системами, які є похідними від мови (азбука Морзе, мова жестів тощо).
Особливе місце мови серед знакових систем пояснюється ще й тим, що мова є найпотужнішим засобом формування думки.
[[Категорія:Мовознавство]]▼
== Джерела ==
* Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. — 2009
{{Бібліоінформація}}
{{мовознавство-доробити}}
[[Категорія:Знаки]]
|