От як описує [[Джеральд Даррелл]] гуанако в книзі «Земля шерехів»:
{{початок цитати}}
«У нього були довгі, точенівиточені, як у скакового коня, ноги, струнке тіло і довга граціозна шия, що дещо нагадуєнагадувала жирафьюжираф’ячу. МордаПисок набагато довшадовший і витонченішавитонченіший, ніж у лами, але з таким же зарозумілим виразом. Очі були чорні і величезні. Прядаючи маленькими витонченими вухами і підкинувши підборіддя, гуанако як би роздивлявся нас в уявний лорнет. Позаду нього тісною і боязкою зграйкою стояли три його дружини і два малюки, кожен ростом не більше тер'єра. Величезні, широко розкриті очі додавали їм до того безневинний вигляд, що це видовище викинуловикликало ув жіночої половини експедиції захоплені зітхання ій сюсюкання. Хутро тварин було не грязно—буримбрудно-бурим, як я чекав, а майже червоним. Тільки у шиї і ніг був світлий відтінок, як у піску на сонці, а тулуб був покритий густим хутром красивого червонувато-коричневого кольору».
