Кармазіна Марія Степанівна: відмінності між версіями

| примітки = [https://ipiend.gov.ua/employee/karmazina-mariia-stepanivna/ Персональна сторінка на сайті Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.  Ф.  Кураса НАН України]

'''Рід.''' Народилася у родині лікаря Степана Петровича Костецького та Наталії Андріївни (уродженої Швець). Батько й мати були нащадками українських козацько-селянських родів. Як свідчить сімейна генеалогія, збережена освіченими членами роду (як в усній, так і письмовій формах), починаючи із ХVІІІ століття щонайменше сім поколінь Костецьких мешкали у с.  [[Веприк (Фастівський район)|Веприк]], що неподалік [[Фастів|Фастова]] [[Київська область|Київської області]]; Швеці були вихідцями із [[Тальне|Тального]] на Черкащині.

'''Освіта.''' Закінчила Бишівську середню школу (1974 р. — вісім класів, у 1975  р. після екстернату на відмінно склала іспити та здобула загальну середню освіту); 1978 р. — Київське державне музичне училище ім. Р.  М.  Глієра (нині — [[Київська муніципальна академія музики імені Рейнгольда Глієра]]; 1985 р. з відзнакою — історичний факультет Київського державного педагогічного інституту ім.  О.  М.  Горького (нині — [[Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова|Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова]]); 1999 р. — докторантуру Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

'''Наукові ступені.''' У березні 1989 р. здобула ступінь кандидата історичних наук (тема: «Діяльність добровільних товариств Української РСР у період соціалістичної реконструкції народного господарства. 1926—1936», науковий керівник — доктор історичних наук, професор [[Кульчицький Станіслав Владиславович|Кульчицький Станіслав Владиславович]]); у травні 1999 р. — ступінь доктора політичних наук (тема: «Ідея державності в українській політичній думці. Кінець ХІХ—початокХІХ — початок ХХ століття», науковий консультант — доктор історичних наук, професор [[Шаповал Юрій Іванович|Шаповал Юрій Іванович]]).

У 1985—1986  рр. працювала лаборантом кафедри політекономії, завідувачкою кабінетом кафедри історії СРСР у КДПІ ім. О. М. Горького; з 1986 р. до 1991 р. — науково-допоміжним співробітником Інституту історії партії при ЦК Компартії України ; упродовж 1991—2002 рр. пройшла шлях від завідувачки кабінетом українознавства, старшого викладача та доцента кафедри філософії Київського торгово-економічного інституту (нині — Київський національний торговельно економічний університет) до професора кафедри філософських та соціальних наук. З 2002 р. працює у Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України: у 2002—2008 рр. обіймала посаду головного наукового співробітника відділу соціально-політичної історії, упродовж 2008—2010 — посаду головного наукового співробітника відділу теорії та історії політичної науки; з 2010 р. по теперішній час очолює відділ соціально-політичної історії ІПіЕНД ім. І.  Ф.  Кураса НАНУ.

У монографії «Ідея державності в українській політичній думці (кінець ХІХ–початокХІХ  ХХ– початок ХХ століття) (1999)», приділивши значну увагу становленню інтелектуальної еліти на українських землях, М. Кармазіна проаналізувала особливості її формування як, власне, української. Новації дослідження полягали у виокремленні та обґрунтуванні етапів інтелектуального визрівання еліти — українознавчого, українофільського та, зрештою, українського, кожен з яких характеризувався пошуком/трансформацією ідейних настанов, політичною боротьбою, моральним напруженням українських (не стільки за походженням, як за самосвідомістю) індивідів, які довели право української нації та її спроможність на створення власної державності.

Наслідком заглиблення у складну проблематику розвитку української інтелектуальної еліти стали публікації, присвячені як прихильникам ідеї федералізму в її середовищі на зламі ХІХ—ХІХ — ХХ століть, так і самостійницької. Зокрема  — статті, присвячені Юліану Охримовичу, Михайлу Драгоманову, Миколі Міхновському, Степану Рудницькому, Богдану Кістяківському та ін.; монографія «Леся Українка» (2003); розділи у І томі шеститомного видання «Політична історія України. ХХ століття» — «На зламі століть (кінець ХІХ ст. — 1917 р.)» (2002), у яких, аналізуючи тогочасну українську самосвідомість, глибину рефлексій еліти над проблемою інтересів української нації, що віддзеркалилося, з-поміж іншого, у процесі становлення української багатопартійності, проаналізувала феномен перебування «великоросів» на «роздоріжжі ідей та ідеалів», політичні практики російських ліворадикалів, конституціоналістів, монархістів, а також особливості процесу пошуку євреями та поляками, що мешкали на українських землях, політичної ідентифікації. Окрему увагу дослідниця приділила парадоксам стрімкої політизації українства у ході російської революції 1905—1907  рр., осмисленню інтелектуальною елітою західноукраїнських земель здобутків і втрат українців упродовж ХІХ  століття, пробудження партійного життя у регіоні наприкінці ХІХ  — початку ХХ  століть та подальшу боротьбу представників української нації за свої права.

Після постання України як незалежної держави з’явилася низка досліджень М. Кармазіної, присвячених політичним інститутам та процесам в Україні початку ХХІ  століття. Зокрема, статті — «Демократи, соціалісти й «третя сила» в боротьбі за владу в Україні (1991—1994  рр.)» (2005); «Кланова конкуренція у «післяпомаранчевий» період» (2008); монографія «Інститут президентства: український варіант» (2007; посвята  — матері, яка свого часу самотужки забезпечувала інтелектуальні, фінансові та ін. умовумови для особистісного зростання найменшої доньки). У монографії із залученням широкого масиву первинних джерел та емпіричного матеріалу (що є відмітною рисою кожного дослідження науковиці) було проаналізовано особливості президентства Л.  Кравчука та Л.  Кучми: процес «нагромадження влади» президентами та декларування реформ, метання між Заходом і Москвою, популізм та авторитарні устремління, роль президентів у економічній деградації країни, розростанні корупції (як прояву їх «первісного гріха»), формуванні феномену «партія влади», специфіку протистояння з парламентською опозицією та суспільством, що перебувало під «пресом цензури та нагляду», тощо.

Проблемами формування та функціонування влади в державі здобули висвітлення у низці аналітичних доповідей, що в різні роки були підготовлені ІПіЕНД НАНУ ім. І. Ф. Кураса, і в яких М. Кармазіна виступала одним з авторів чи співавторів (напр., у доповідях: «Національний суверенітет України в умовах глобалізації: Національна доповідь», 2011; «Донбас у системі інформаційної безпеки держави: регіональні особливості, зовнішні виклики, інструменти боротьби з антиукраїнською пропагандою / Аналітична доповідь», 2015; «Суперечності ідентичностей в Україні та шляхи їх регулювання в контекстах політики громадянської консолідації української нації / Аналітична доповідь», 2015; «Цивілізаційний вибір України: парадигма осмислення і стратегія дії: Національна доповідь», 2016; «Політичний процес в Автономній Республіці Крим: особливості, суперечності, прорахунки (1991—2014  рр.) / Аналітична доповідь», 2016 та ін.), у таких статтях, як: «Fake-утворення і mock-об’єкти у контексті виборів до Верховної Ради України 2012  р.» (2013), «Становлення та трансформація політичної влади в Автономній Республіці Крим (1991—початок1991 — 2014початок 2014 рр.)» (2013) тощо.

Інститут політичних партій в Україні здобув висвітлення у об’ємній вступній статті під назвою «Українська багатопартійність: становлення та розвиток» до енциклопедичного довідника «Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х  — початок 2012  р.)» (2012), як і низці інших статей у зазначеному довіднику, що були присвячені окремим політичним партіям та їх лідерам, а також у статті «Українські політичні партії: 2013  рік» (2014), невеликій монографії «Політичні партії в Україні. 2014—2017  рр.» (2018) та в інших публікаціях.

З часу написання кандидатської дисертації, присвяченій регламентованому та всебічно контрольованому КПРС сегменту громадянського суспільства  — «добровільним товариствам», чия діяльність в УРСР у один із найтрагічніших періодів української історії (у 1926—1936 рр. — часу колективізації, Голодомору та ін.) насильницькими методами припинялася владою, М. Кармазіна не втратила інтересу до громадянського суспільства в Україні на початку ХХІ століття, про що засвідчили такі статті, як «Громадські організації: кого вони представляють?» (2013), «Оцінка вітчизняного законодавства, яке стосується громадських організацій» (2013), «Громадські організації експертів й аналітиків у галузі політики: загальна характеристика» (2016) тощо.

У 2013—2016 рр. наукові інтереси дослідниці зосередилися на вивченні ідентичностей українців, про що, зокрема, свідчила стаття «Громадянські ідентичності в Україні у контексті зовнішньополітичних впливів» (2014). Ще до початку російської агресії проти України М. Кармазіна розпочала вивчення політичних ідентичностей населення міста Донецька, результати якого акумулювалися у монографії «Політичні ідентичності в сучасній Україні: міська громада Донецька» (2016). У дослідженні з притаманною науковиці увагою до джерел проаналізовано політико-історичну ідентичність Донецька і, найперше  — витоки «українського Донбасу» (з часів козаччини) та процес його нищення у совєтський час; соціально-економічні маркери міста у контексті інших українських обласних центрів на зламі ХХ—ХХІ століть, «простір пам’яті», символіку Донецька, свята-ритуали як «зрізи» та наслідки політичних ідентичностей його мешканців, боротьбу місцевої еліти за ідентичності «шахтарського ресурсу», особливості самоідентифікації «донецьких» та підґрунтя «смертоносних ідентичностей» (до 2014 р.) тощо.

Наслідком посилення уваги М. Кармазіної до подій на Донбасі та в Криму став вихід монографій (у співавторстві) «Виклики й інтеграційні перспективи України в контексті російської агресії в Криму та Донбасі: аналіз оцінок зарубіжних аналітиків і експертів» (2017) та «Інтеграційні перспективи України в контексті російської агресії в Криму та на Донбасі: аналіз підходів парламентських політичних сил» (2018), а також розробка проблематики регіональних політичних режимів, про що засвідчила поява монографічних досліджень  — «Регіональні політичні режими в Україні: підстави формування, специфіка функціонування, особливості трансформації» (2018, у співавторстві) та «Регіональні політичні еліти в Україні: аналіз літератури з проблеми та характеристика емпіричної бази для вивчення феномену. Кінець 1991–2018 рр.» (2019, у співавторстві).

Окремий дослідницький інтерес М.  Кармазіна спрямувала на проблему розвитку політичної науки, у т. ч.  — в Україні (стаття «Політична наука в Україні: дисертаційний аспект», 2008; «Політична наука: предмет, структура, методологія», 2010; «Політичні поняття і категорії: відтінки, іпостасі, метаморфози logos’у», 2010, та ін.); була одним із керівників та авторів «Політичної енциклопедії України» (К., 2011); членом редакційної колегії та одним із авторів (розділів ІІ, ІІІ, ІV частини І) монографії «Українська політична історія. ХХ—ХХІ ст.», підготовленої Інститутом історії України та Інститутом політичних та етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса (2007); членом редколегій монографії «Політичні проблеми сучасної України» (2012) та фундаментальної двотомної праці «Політична наука в Україні. 1991–2016» і, зокрема — відповідальним редактором, упорядником і одним із авторів першого тому — «Політична наука: західні тренди розвитку й українська специфіка» (2016).

За редакцією дослідниці світ побачили такі праці, як: «Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х  — початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник» (К., 2012); «Політичні партії України у парламентських виборах 2012 року» (К., 2013); «Політичні ідентичності в сучасній Україні» (2016); «Регіональні політичні еліти в Україні: аналіз літератури з проблеми та характеристика емпіричної бази для вивчення феномену (кінець 1991—2018 рр.) (2019) та ін.

Окреме місце в доробку М.  Кармазіної займає збірка праць «Між історією і політикою» (2015), що містить автобіографічні статті («Уклін учителю», «На хвилях пам’яті»), есе, присвячені Революції гідності, статті, що побачили світ на шпальтах газети «[[День (газета)|День]]», «[[Дзеркало тижня]]» та ін.

У період листопада 1998 — січня 1999 рр. на українському радіо звучала авторська програма М.  Кармазіної «Українська державність: біля витоків ідеї», у 2003  р. — авторська програма, присвячена Лесі Українці.

Підготувала до захисту 5 кандидатів наук, була науковим консультантом з підготовки 3  докторських дисертацій.

'''2019''' <br/>

'''2018''' <br/>

'''2017''' <br/>

'''2016''' <br/>

* [https://day.kyiv.ua/uk/article/panorama-dnya/u-ochikuvanni-vashingtona В очікуванні «Вашингтона»: історія і ризики.] ''[[День (газета)|День]]''. 2004. №&nbsp;47. 17&nbsp;березня. С.&nbsp;1, 4.

* [https://day.kyiv.ua/uk/article/nota-bene/nacionalna-ideya-chi-nadnacionalniy-ideal Національна ідея чи наднаціональний ідеал. Що нас об’єднає?] ''[[День (газета)|День]]''. 2004. №&nbsp;113. 2&nbsp;липня. С.&nbsp;4.

* [https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobici/cili-ta-cinnosti Цілі та цінності. Сучасні «обличчя» ліберальної демократії.] ''[[День (газета)|День]]''. 2004. №&nbsp;139. 7&nbsp;серпня. С.&nbsp;4.

* [https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobici/pro-prava-i-obovyazki Про права та обов’язки.] ''[[День (газета)|День]]''. 2004. №&nbsp;227. 11&nbsp;грудня. С.&nbsp;4.

* [https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/zhila-ukrayinskim-zhittyam-0 Жила українським життям… Леся Українка: коріння сімейне, коріння духу.] ''[[День (газета)|День]]''. 2004. №&nbsp;96. 5&nbsp;червня.

* [https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/zhila-ukrayinskim-zhittyam Жила українським життям… Леся Українка: коріння сімейне, коріння духу]. ''[[День (газета)|День]]''. 2004. №&nbsp;97. 12&nbsp;червня.