Ізенгеймський вівтар: відмінності між версіями

'''Ізенгеймський вівтар'''<ref name="Гриценко">Культурологія: Навчальний посібник / Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. &nbsp;— К.: Центр навчальної літератури, 2007. &nbsp;— 392 c.</ref> ({{lang-de|Isenheimer Altar}})&nbsp;— головний і найвідоміший твір [[Німеччина|німецького]] художника [[Північне Відродження|Північного Відродження]] [[Маттіас Грюневальд|Маттіаса Грюневальда]] і шедевр німецької живопису, нині зберігається в [[Музей Унтерлінден|музеї Унтерлінден]] на території домініканського монастиря в [[ельзас]]ькому місті [[Кольмар (Верхній Рейн)|Кольмар]], тепер [[Франція]].

[[Вівтар]] був замовлений Грюневальду [[Жебручий орден|орденом]] антонітів для свого монастиря в [[Іссенайм|Ізенгеймі]] ({{lang-fr|Issenheim}}) &nbsp;— містечку, розташованому в Ельзасі за 20 &nbsp;км від Кольмара &nbsp;— і став його головним вівтарем. Точна дата створення вівтаря невідома, Маттіас Грюневальд написав його приблизно в період з 1506 по 1515 рік. Скульптури і різьблені роботи по дереву для вівтаря були виконані ельзаським майстром Ніколасом з Агено.

Ізенгеймський вівтар має стулчасту будову, тобто є вівтарем-складнем, і складається з основної частини &nbsp;— короба і двох пар рухомих живописних стулок, і таким чином можливі три варіанти розгортки (конфігурації) вівтаря. На першій (зовнішній) розгортці зображена сцена розп'яття Христа &nbsp;— «Голгофа».<ref name="Гриценко" />

В Ізенгеймському монастирі вже був стулковий вівтар під назвою «Вівтар Орліако». У закритому вигляді на його двох зовнішніх стулках була зображена сцена [[Благовіщення Пресвятої Богородиці|Благовіщення]]: на лівій стулці &nbsp;— ангел, на правій &nbsp;— [[Діва Марія]]. На внутрішніх стулках були зображені сцена поклоніння немовляті з одного боку і св. Антоній та настоятель Ізенгеймського монастиря Жан Орліако (''Jean d'Orliaco'') &nbsp;— з іншого. На замовлення настоятеля чотири фігури на внутрішніх стулках вівтаря були виконані в 1475 році художником [[Мартин Шонгауер|Мартином Шонгауером]]. В центрі вівтаря розташовувалася дерев'яна скульптура Діви Марії (тепер в [[Лувр]]і). Проте вже до 1485 року настоятель Орліако замовив у різьбяра Ніколаса з Агено (''{{iw|Niklaus von Hagenau||de}}'') нові дерев'яні скульптури для нового вівтаря. Німецький історик мистецтва Цирманн припускає, що до того часу вівтар Орліако вважався застарілим. Коли і чому саме Грюневальду був доручений розпис вівтаря для цього [[Воґези|воґезького]] монастиря, залишилося невідомим.

Під час [[адвент]]у і [[Піст|посту]] вівтар перебував у закритому стані. Перед глядачами в ці дні поставала картина «Голгофа» &nbsp;— трагічна сцена [[Розп'яття Христове|розп'яття Христа]] &nbsp;— з образами [[Святий Антоній|св. Антонія]] і [[Святий Севастіан|св. Севастіана]] на бічних стулках і [[пределла]] із зображенням сцени оплакування Христа (яку іноді називають «Покладанням в труну»). Такий вид вівтаря називається першою розгорткою.

Картина «Голгофа» Ізенгеймського вівтаря висотою 269 &nbsp;см і шириною 307 &nbsp;см є найбільшим твором на цей сюжет в історії європейського живопису. Дещо зміщений від центру праворуч, на ній домінує хрест. Дугоподібна лінія перекладини хреста направлена ​​до фігур святих на стулках, еліпс в композиції картини замикає фігура Христа на пределлє, підійнятого на руках [[Іван Богослов|Івана]].

Розташування стулок зі святими щодо центральної частини вівтаря має свою історію. Згідно з описом, наведеним в першій публікації про творчість Грюневальда ''Генріхом Альфредом Шмідом'' в 1911 році, аж до 1960 років [[Святий Антоній|св. Антоній]] традиційно розміщувався з ліворуч від «Голгофи» по відношенню до глядача, а [[Святий Севастіан|св. Севастіан]] &nbsp;— праворуч. Колони на стулках при такому розташуванні обрамляли центральну частину, а обидві фігури при такому розташуванні були розгорнуті до центральної сцени розп'яття.

Фігури святих на стулках першої розгортки повністю ховаються за наступною парою стулок. Вся увага глядача зосереджена на центральній частині вівтаря &nbsp;— так званому «Ангельському концерті» і «Втіленні Христа». Поділ центральної частини вівтаря на дві картини стає практично непомітним з деякою відстані. Одна сцена плавно перетікає в іншу через з'єднуючу сюжети чорну завісу. Різдвяна картина обрамлена з двох сторін стулками з [[Іконопис|іконографічно]] незвичайними зображеннями [[Благовіщення Пресвятої Богородиці|«Благовіщення»]] і [[Воскресіння Христа|«Воскресіння»]].

[[Файл:The Temptation of Saint Anthony (Grünewald) detail.jpg|thumb|riht|300px|Фрагмент сцени ''Спокуса святого Антонія'', правого крила третьої розгортки Ізенгеймського вівтаря, 1512-15161512—1516]]

За третьою парою стулок ховається головна картина вівтаря &nbsp;— дерев'яний короб вівтаря з багатофігурною скульптурною композицією, виконаною, як припускають, різьбярем по дереву Ніколасом. Це постаті святих [[Святий Антоній|Антонія]], [[Августин Аврелій|Августина]] і [[Ієронім Стридонський|Ієроніма]]. Ліворуч розташований Августин, якому антоніти зобов'язані своїм статутом. Біля ніг Августина &nbsp;— уклінна фігура замовника вівтаря Жана Орліако. У центрі на троні сидить св. Антоній. Бородатий городянин підносить святому півня, а селянин &nbsp;— свиню (в ті часи в кожному селі для антонітських монастирів спеціально відгодовували свиней для оплати лікування хворих в монастирських лікарнях). Св. Ієроніма праворуч від Антонія супроводжує вірний йому лев, якого святий відповідно до популярної притчі вилікував, вийнявши скалку з його лапи.

В пределлє третьої розгортки знаходяться скульптурні зображення Христа і [[Апостол|апостолів]]. Ця розгортка повністю присвячена св. Антонію &nbsp;— про життя святого оповідають бічні стулки вівтаря. Зліва зображена сцена відвідування св. Антонієм Павла Відлюдника, права стулка описує [[Спокуса|спокуси]] св. Антонія, на які натякає бісеня за спиною св. Антонія ще на найпершій стулці вівтаря. Фігура зліва в нижній частині правої стулки &nbsp;— хворий [[Ерготизм|«Антонієвим вогнем»]].

Розписана Грюневальдом [[пределла]] вівтаря має висоту 67 &nbsp;см і ширину 341 &nbsp;см. Зазвичай вона носить назву «Оплакування Христа», оскільки тут є персонаж, про присутність якого не згадується ні в одному з чотирьох [[Євангеліє|Євангелій]]: над тілом Христа схилився [[Іван Богослов|апостол Іван]]. За процесом спостерігає, ламаючи в муках руки, прихована хусткою Марія. За нею знаходиться фігура [[Марія Магдалина|Марії Магдалини]].

Близьким до антонітів, які займалися доглядом за хворими, був і [[Святий Севастіан|св. Севастіан]]. Антоніти брали в свої лікарні на лікування і чумних хворих, а св. Севастіан вважався зцілителем від чуми. Згідно з легендою начальник варти римського імператора Діоклетіана Севастіан, який таємно сповідував християнство, традиційно зображувався прив'язаним до дерева. Однак у Грюневальда пронизаний нумідійськими стрілами св. Севастіан стоїть біля колони. Мистецтвознавець Цирманн вважає, що дві колони на стулках поруч зі святими &nbsp;— це алюзія до мідних [[Боаз і Яхин|колон Яхин і Боаз]] в [[Єрусалимський Храм|храмі царя Соломона]]. Колона за Антонієм &nbsp;— це Боаз, Древо Пізнання і, отже, символ мудрості. Ренесансна [[капітель]] поруч зі св. Севастіаном символізує Яхин, Древо Життя.

Зліва від Ісуса Матіас Грюневальд помістив [[Марія Магдалина|Марію Магдалину]] у молитві. Поруч з нею її традиційний атрибут &nbsp;— посудина з притираннями, на ній можна розрізнити число 1515 &nbsp;— ймовірно, рік створення вівтаря. Обличчя Марії Магдалини звернене до Ісуса, рух її рук з переплетеними пальцями висловлює відчай.

[[Файл:Mathis Gothart Grünewald 031.jpg|thumb|«Благовіщення» &nbsp;— ліва стулка другої розгортки.]]

Сцена Благовіщення з [[Гавриїл|архангелом Гавриїлом]], який сповіщає Марії про її особливу долю, знаходить відображення в образотворчому мистецтві починаючи з III ст. Благовіщення часто зображувалося на вівтарях в XIV–XVXIV—XV ст. Поруч з Марією зазвичай знаходиться символ невинності &nbsp;— білосніжна [[лілія]] Мадонни.

Грюневальд відмовився від традиційної символіки, його «Благовіщення» відрізняється великою динамічністю. Мистецтвознавці називають появу архангела стрімким, його одяг майорить під поривом вітру. Жест його руки скоріш наказує, ніж вітає, а Марія, здається, з переляку відхиляється і відвертається від нього. Проте погляд її спрямований на ангела, його слова слухає її вухо. Тут також позначається вплив св. Августина, який вважав, що Марія почула слово Боже через віру. Живописці XV ст. зображали цей момент променем світла, що йде від [[голуб]]а &nbsp;— символу [[Святий Дух|Святого Духа]] &nbsp;— до вуха Марії. Є голуб і на картині Грюневальда: він наближається з глибини готичної каплиці.

Марія праворуч зображена в іконографічно традиційному саду ''«Hortus conclusus»''. [[Інжир|Смоківниця]] символізує церкву. Червона троянда без шипів &nbsp;— один із символів Діви Марії. На дальньому плані ангел сповіщає двом пастухам про народження Христа у [[Вифлеєм]]і. На картині відсутній [[Йосип з Назарету|Йосип]], що традиційно зображався в таких випадках.

На лівій половині картини Мадонна зображена в храмі з німбом як Цариця небесна. Її фігура тут набагато менших розмірів, від неї виходить сяйво, а її голова увінчана короною. Всі ангели дивляться на Марію, лише ближчий до глядача ангел, здається, спостерігає за сусідньою сценою в саду. Грюневальд надав своїм ангелам як чоловічих, так і жіночих рис, що дозволялося живописними канонами того часу: ангели у [[Мікеланджело]], наприклад, мають чоловічі риси, а у [[Альбрехт Дюрер|Дюрера]] або [[Тиціан]]а вони схожі на маленьких дівчаток. Сяйво ангелів нагадує про їх безтілесність. [[Серафим (Ангел)|Серафим]] зображений у відтінках червоного, [[Херувим]] &nbsp;— синього. Червоний і синій ангели витають у небі над Марією й на правій половині картини. Один з ангелів з ​​контрабасом зображений у відтінках зеленого, що має символічне значення: червоний колір &nbsp;— символ сходу сонця, синій &nbsp;— це полудень. Зелений колір слугував для зображення [[Рай|Раю]] і вічного життя.