Книга пам'яті полеглих за Україну: відмінності між версіями

 

== Історія ==

 

За словами Ярослава Тинченка, з початком бойових дій Військово-історичний музей почав спілкуватися з військовими частинами, офіцерами, збираючи дані про загиблих. Певний час були проблеми з наказовою базою, оскільки облік втрат регулювала система наказів і військових статутів, і на той час система не відповідала реаліям&nbsp;— в Україні не передбачалася війна, і, відповідно, загиблі у ній, тим більше такі, які залишаться не на нашій території. Не маючи змоги її використати, Музею для обліку втрат прийшлося приватними шляхами встановлювати контакти із співробітниками [[Міністерство внутрішніх справ України|МВС]], [[Національна гвардія України|Національної гвардії]] і [[Державна прикордонна служба України|Державної прикордонної служби України]]. У період травня-червня 2014 року, поки втрат було небагато, Музей вів облік, але з липня, коли з'явилося близько 300 загиблих, стало зрозуміло, що весь обсяг інформації не може бути оперативно опрацьований. У цей час Ярослав Тинченко дізнається про Максима Попова, що тоді розробляв сайт подібної тематики. Ярослав Тинченко з кількома працівниками музею взяли на себе функцію наповнення сайту інформацією. З обліком втрат та офіційними повідомленнями, за словами Ярослава Тинченка, пов'язані суттєві проблеми&nbsp;— прес-центри АТО чи Міністерства оборони називає лише кількість загиблих військовослужбовців [[Збройні сили України|Збройних сил України]], не зазначаючи [[Національна гвардія України|нацгвардійців]], добровольців, тощо. Іншою проблемою є та особливість, що офіційні джерела повідомляють про загибель лише у разі наявності тіла загиблого. Решта вважаються зниклими безвісти поки не буде знайдене тіло і проведена експертиза, проте ці смерті вже не потрапляють до щоденних чи тижневих звітів&nbsp;— проте всі імена публікуються на сайті Книги пам'яті.<ref name=":1" />