Відмінності між версіями «Підводні човни типу «Середня»»

м
Граматичні, орфографічні та стилістичні помилки. Переформулювання частих деяких речень.
м (Граматичні та синтаксичні помилки.)
Мітки: Візуальний редактор перше редагування Завдання новачку
м (Граматичні, орфографічні та стилістичні помилки. Переформулювання частих деяких речень.)
Мітки: Візуальний редактор Завдання новачку
 
[[Файл: U-boot E-1.png | thumb | left | 300px | «E-1» на стапелях в Іспанії]]
В підсумку делегація рекомендувала прийняття проєкту підводного човна водотоннажністю 700 тонн на базі іспанської «E-1», переробленої під радянське озброєння і механізми. Таке рішення пояснювалося істотною економією часу: фірмі «IvS» було потрібно всього чотири тижні для розроблення ескізного проєкту і ще 15 днів для видачі будівельних креслень. У квітні [[1933]] року «[[Союзверфь]]» і «[[Дешімаг]]» (IvS приблизно тоді ж була розформована і увійшла до складу «Дешімаг») уклали договір на розробку проєкту. Договір набув чинності [[12 серпня]] 1933 року, після завершення серії випробувань, які показали реальність гарантій, що надаються німецькою стороною. Розробка креслень проєкту «E-2», позначеного тепер як тип «Н» (німецька), або серія IX, була закінчена фахівцями СКБ до початку [[1935]] року. З [[20 жовтня]] [[1937 рік|1937 року]] тип «Н» перейменували в тип «С»&nbsp;— середній. [[Рудницький Михайло Олексійович|М.&nbsp;А.&nbsp;Рудницький]] запропонував на базі типу «Н» розробити проєкт човна з єдиним двигуном, що отримав позначення «МТ»: [[Парова турбіна|паротурбінна]] силова установка як паливо споживала порошковий [[алюміній]], що спалюється в струмені чистого [[кисень|кисню]]. Такий двигун був би безпечний для екіпажу і вельми ефективний,. протеПроте через дефіцит алюмінію, а також складності систем подачі алюмінієвого порошку в топку і видалення продуктів горіння проєкт не опрацьовувався<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. с. 14</ref>. Після початку серійного будівництва серії IX проєкт був повністю перероблений з метою повного переходу на радянське обладнання та з урахуванням зауважень<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. с. 10</ref>. Доопрацьований проєкт отримав позначення IX-біс. Основні зміни стосувалися руховоїдвигунної установки: німецькі дизелі [[MAN М6 V49/48]] були замінені на радянські дизельні двигуни моделі 1Д (глибока модернізація не пішла в серію дизелів 47ЛН8) виробництва [[Коломенський завод|Коломенського заводу]]. Для цього потрібна була серйозна переробка систем [[Система мастила ДВЗ|мастила]], [[Система живлення ДВЗ|живлення]], [[Система впуску ДВЗ|впуску]] і [[Система охолодження двигуна внутрішнього згоряння|охолодження]]. Крім того, була змінена конструкція рубки: щити, що закривають 100-мм гармату, заважали роботі артилерійської обслуги, тому від них відмовилися. На трьох човнах серії IX огорожу гармати було демонтовано. [[29 лютого]] [[1940]] а Управління кораблебудування затвердило список доробок, які необхідно було врахувати в розробці нового проєкту субмарин. У відповідному листі з [[Рубін (конструкторське бюро)|ЦКБ-18]] було запропоновано відмовитися від розробки нового проєкту і виправити зауваження в модернізованому проєкті серії IX-біс. Пропозиція була прийнята Управлінням кораблебудування ВМФ. Новий проєкт отримав позначення «№&nbsp;97», серія XVI ілітерну назву «СМ» (зварна масова), також у деяких джерелах зустрічається його назва «IX-біс-2». Доопрацювання проєкту полягали в заміні двигунів 1Д на модель 4Д, встановленні приладів беспузирной торпедної стрільби системи Наумова, введенні «м'яких» фундаментів і амортизаторів, що оберігають обладнання від пошкоджень при вибухах [[Глибинна бомба|глибинних бомб]] і знижують шумність. Велика увага приділялася питанням спрощення будівництва човнів.
 
[[29 лютого]] [[1940]] року Управління кораблебудування затвердило список доробок, які необхідно було врахувати в розробці нового проєкту субмарин. У відповідному листі з [[Рубін (конструкторське бюро)|ЦКБ-18]] було запропоновано відмовитися від розробки нового проєкту і виправити зауваження в модернізованому проєкті серії IX-біс. Пропозиція була прийнята Управлінням кораблебудування ВМФ. Новий проєкт отримав позначення «№&nbsp;97», серія XVI ілітерну назву «СМ» (зварна масова), також у деяких джерелах зустрічається його назва «IX-біс-2». Доопрацювання проєкту полягали в заміні двигунів 1Д на модель 4Д, встановленні приладів безпузирної торпедної стрільби системи Наумова, введенні «м'яких» фундаментів і амортизаторів, що оберігають обладнання від пошкоджень при вибухах [[Глибинна бомба|глибинних бомб]] і знижують шумність. Велика увага приділялася питанням спрощення будівництва човнів.
Проєкт 97 до початку [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] завершений не був. ЦКБ-18, евакуйоване в Горький, закінчило проєктні роботи лише до [[1942]] року. Після війни удосконалення «типу №&nbsp;97» велося під позначенням «проєкт 601».
 
 
== Конструкція ==
Підводні човни типу «С» поділялися на 7 [[відсік|відсіків]] ів<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008.&nbsp;— 128 с.&nbsp;— ISBN 978-5-699-25627-3 с. 15</ref>:
* Перший відсік-сховище: [[Торпедний відсік|торпедний]], житлове приміщення для [[матрос|рядового складу]].
* Другий відсік: [[Акумуляторний відсік|акумуляторний]], 62 елементи носової групи [[акумуляторна батарея|акумуляторних батарей]], [[каюта]] [[Капітан судна|командира]], житлові приміщення [[Офіцер|офіцерського складу]].
== Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання ==
Стандартний комплект радіоапаратури підводних човнів типу «С» включав в себе<ref>Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. с. 30</ref>:
* [[Довгі хвилі|ДХ]]-передавач " «<nowiki/>[[Окунь (передавач)|Окунь]] «<nowiki/>»,
<nowiki>*</nowiki> [[Короткі хвилі|КХ]]-передавач» «<nowiki/>[[Щука (передавач)|Щука]] «<nowiki/>»,
<nowiki>*</nowiki> ДХ-приймач» «<nowiki/>[[Дозор (приймач)|Дозор]] "<nowiki/>»,
<nowiki>*</nowiki> КХ-приймач « <nowiki/>[[Хуртовина (приймач)|Заметіль]]<nowiki/>»,
<nowiki>*</nowiki> [[Ультракороткі хвилі|УКХ]]-прийомопередатчик « <nowiki/>[[Рейд (прийомопередатчик)|Рейд]]<nowiki/>».
 
На деяких човнах стояли КХ-приймачі « <nowiki/>[[Пурга (приймач)|Пурга]]» і ДХ / Кх-приймачі « <nowiki/>[[Вихор (приймач)|Вихор]]», окремі кораблі оснащувалися радіопеленгатором типів «Бурун» або «Градус» . Вже під час війни для зв'язку з перископної глибині човна була розроблена [[перископна антена]] ВАН-3П, випробування якої показали добрі результати.
 
У стандартний комплект навігаційного обладнання «Есок» входили<ref>Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. с. 31-32</ref>:
[[Файл:Soviet S-1 sea trials 1936.jpg|thumb|right|300px|[[С-1]] на морських випробуванях. Носову 100-мм гармату ще не встановлено, але добре видно її огордження перед рубкою.]]
 
Човни типу «С» відносилися до торпедно-артилерійських. Торпедне озброєння складалося з шести [[Торпедний апарат|торпедних апаратів]] калібру 533 мм: чотирьох носових, розташованих у два ряди по два апарати, і двох кормових апаратів, розташованих горизонтально. Всі шість запасних торпед знаходилися в першому відсіку на спеціальних стелажах. Приладів [[Система безпузирної стрільби|безпузирної торпедної стрільби]] на човнах не було, але через зменшеноїзменшу довжинидовжину труб торпедних апаратів бульбашки при торпедноїторпедній стрільбистрільбі були набагато меншеменші, ніж у човнів інших проєктів. «Ески» могли використовувати багато типів торпед, що стояли на озброєнні ВМФ СРСР, в тому числі, через брак торпед, чорноморські «Ески» були оснащені решітчастими вставками для використання торпед калібру 450&nbsp;мм. Оригінальним був пристрій закривання кормових торпедних апаратів: замість звичайних щитів малася поворотна частина з нішами: в похідному положенні вона створювала обтічні форми кормової частини човна, а при переході в бойове положення&nbsp;— поверталася навколо поздовжньої осі на 180 °, встановлюючи свої ніші навпроти апаратів. Артилерійське озброєння човнів складалося з гармати [[Б-24ПЧ]] [[калібр]]у 100-мм, розташованої на палубі перед огородженням висувних пристроїв, і з гармати [[21-К]] калібру 45&nbsp;мм, яка знаходилося на надбудові рубки. На деяких човнах 45-мм гармату було замінено або доповнено [[кулемет]]ом [[ДШК]] калібру [[12,7 × 108 мм]]. Також на човнах знаходилися два [[Ручний кулемет|ручних кулемети]]<ref>Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. с. = 34</ref>.
 
== Експлуатація ==
30 човнів типу «С» брали участь у [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянськоїрадянській війнивійні]]. За підтвердженими, обомаданими воюючимиобох сторонами,воюючих данимисторін вони потопили 19 судів загальною водотоннажністю 78 942 [[брт]], 7 бойових кораблів, у тому числі один підводний човен, пошкодили 6 транспортів (27192 брт) і 6 бойових кораблів противника. Було втрачено 15 човнів цього типу, в тому числі всі три човни серії IX. За бойові заслуги двом підводним човнам присвоєні гвардійські звання і шість нагороджені [[Орден Червоного Прапора|орденом Червоного Прапора]], в тому числі [[С-56]] була удостоєна обох нагород.
 
Після закінчення [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] човни типу «С» продовжували нести службу у складі ВМФ СРСР до середини 1950-х років. До [[1948]] року були добудовані 8 човнів з числа закладених до війни. Інші, що знаходяться на ранніх стадіях готовності, були списані у [[1947]] році і розібрані на метал. У 1949—1950 роках [[С-21 (підводний човен СРСР)|С-21]], [[С-22 (підводний човен СРСР)|С-22]], [[С-23 (підводний човен СРСР)|С-23]], [[С-24 (підводний човен СРСР)|С-24]] , [[С-25 (підводний човен СРСР)|С-25]] перейшли північним шляхом на Тихий океан. [[С-56 (підводний човен СРСР)|С-56]] також виконав такий перехід у [[1953]] році, таким чином ставши першим радянським підводним човном, котрий здійснив [[Навколосвітня подорож|навколосвітнє плавання]], почавши його ще в роки війни переходом з Тихого океану через [[Панамський канал]] на північ. Всього човен пройшлапройшов два океани і дев'ять морів: [[Японське море|Японське]], [[Охотське море|Охотське]], [[Берингове море|Берингове]], [[Карибське море|Карибське]], [[Саргасове море|Саргасове]], [[Північне море|Північне]], [[Гренландське море|Гренландське]], [[Норвезьке море|Норвезьке]] і [[Баренцове море]], після чого повернувся по [[Північний морський шлях|Північному морському шляху]] під [[Владивосток]] (Владивосток-[[Полярний]]-Владивосток).
 
 
[[Файл: Bundesarchiv Bild 183-H27992, Lazarettschiff "Wilhelm Gustloff" in Danzig.jpg|thumb|300px|Шпитальне судно [[Вільгельм Густлофф (судно)|«Вільгельм Густлоф»]] в Данцінгу]]
[[Файл:Bundesarchiv N 1572 Bild-1925-079, Polarfahrt mit Dampfer "München", Advent-Bay.jpg|thumb|300px|Пасажирське судно «Генерал Штойбен» («Мюнхен»), 1925 рік.]]
На Балтиці «Ески» досягли найбільших успіхів: за роки війни вони потопили 11 судів і пошкодили 5, але і втрати тут максимальні. З десяти кораблів війну пережила тільки [[С-13]], яка потопила 5 суден і пошкодила одне судно,. вВ тому числі протягом 10 днів були потоплені два великих транспорту: шпитальне судно [[Вільгельм Густлофф (судно)|«Вільгельм Густлоф»]] і «[[Генерал Штойбен]]», при цьому загинуло 13 000&nbsp;— 20 000 людей, в основному жінок і дітей. Загибель цих суден увійшла в ряд [[Найбільші морські катастрофи XX століття|найбільших морських катастроф]]. Човен [[С-13]] (командир човна [[Маринеско Олександр Іванович|Маринеску О. І.]]) був нагороджений [[Орден Червоного Прапора|орденом Червоного Прапора]]<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. с. = 66</ref>.
 
==== Чорноморський флот ====
 
Успіхи човнів типу «СередняСередній» на чорноморському [[Театр військових дій|театрі військових дій]] були мінімальні. Судноплавство противника було слабким, і більшість судівсуден мали невелику водотоннажність. «Ески» здійснили досить велике число бойових походів, брали участь у постачанні блокадного Севастополя, проводили артилерійські стрільби по німецьким берегових позиціях. [[С-31]] стала [[Орден Червоного Прапора|червонопрапорної]], а [[С-33]]&nbsp;— [[Радянська гвардія|гвардійської]].
 
==== Північний флот ====
 
Перші два човни типу «С», [[С -101]] і [[С-102]], прибули на [[Північний флот ВМФ Росії|Північний флот]] з Балтики у вересні [[1941]] року. В [[1943]] році у до них приєднались ще вісім човнів, у тому числі. [[С-51 (підводний човен)|С-51]], [[С-54 (підводний човен)|С- 54]], [[С-55]] та [[С-56]] прибули з [[Тихоокеанський флот ВМФ Росії|Тихоокеанського флоту]] через [[Тихий океан|Тихий]] і Атлантичний океани, а решта човнів надійшли з заводу «Червоне Сормово». В цілому човни себесудна показали себе добре, проявившита проявили свої морехідні і швидкісні якості в операціях з [[Арктичні конвої|конвоями]],. однакОднак успіхи були невеликі в зв'язку з низькою інтенсивністю судноплавства. Німецька сторона визнавала, що присутність радянських субмарин біля північних берегів [[Норвегія|Норвегії]] змушувало в максимально можливому обсязі використовувати для постачання норвезької угруповання військ більш дорогі в порівнянні з водними перевезеннями [[Автотранспорт|автомобільний]] і [[залізничний транспорт]] . [[С-51 (підводний човен)|С-51]]<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. с. 79</ref>, [[С-56]]<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008.с. 88</ref>, [[С-101]]<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008.с. 96</ref> і [[С-104]]<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008.с. 104</ref> стали [[Орден Червоного Прапора|Червонопрапорними]], а [[С-56]]&nbsp;— ще й гвардійським<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. c. 91</ref>.
 
==== Тихоокеанський флот ====
 
== Оцінка проєкту ==
Однією з причин втрат, поряд зі слабкою підготовкою підводників і помилок командування, є непристосованість «Есок», які створювались для дії у відкритому морі, вдо умовахумов порівняно мілководної [[Балтійське море|Балтики]], нашпигованої,яка була нашпигована тисячами контактних і неконтактних мін. Океанські підводні човни німецького [[Підводні човни типу IX|типу IX]], створені на основі тих же розробок, що і тип «С», прекрасно показали себе на океанських просторах в боротьбі на морських комунікаціях [[Велика Британія|Великої Британії]] і [ [США]], де повною мірою використовувалися швидкісні і морехідні якості субмарин. Для закритих театрів Балтики та Чорного моря «Ески» виявилися занадто великими. Потужне артилерійське озброєння човнів активно використовувалося як для потоплення кораблів, так і для обстрілу берегових об'єктів. Так, у жовтні 1941 року одна з «Щук» повідомила про активність на фінських залізничних станціях, після чого в морі була відправлена С-7, яка здійснила серію артобстрілів, а на Чорному морі наприкінці жовтня 1941 року [[С-31]] здійснювала артилерійський обстріл німецьких піхотних позицій у [[Перекоп]]а. Виконаний в 1943 році міжтеатровий перехід (з Тихоокеанського на Північний ТВД) показав гарну пристосованість човнів для океанських походів і дій у відкритих морях. Під час стоянки «есокЕсок» в [[Датч-Харбор]] е американські моряки були здивовані високими характеристиками човнів проєкту «С» і відсутністю на борту іноземних інструкторів. На Північному флоті «Ески» внесли найбільший внесок, потопивши торпедами 13 суден, тоді як човни всіх інших типів потопили сумарно 18 суден.
 
== Представники ==
17

редагувань