Підводні човни типу «Середня»: відмінності між версіями

Підводні човни типу «'''Сталінець'''», «'''Середній'''», «'''С'''» — загальне найменування для [[СРСР|радянських]] [[Підводний човен|підводних човнів]] серій IX, IX-біс і XVI, побудованих в [[1936]]–[[1948]] роках на базі проєкту, розробленого на замовлення радянської сторони, німецько-голландським конструкторським бюро [[NV Ingenieurskantoor voor Scheepsbouw|IvS]]. Всього було передано флоту 41 човен, до початку війни 17 човнів (С-1 — С-10, С-31 — С-34, С-54, С-101, С-102), в ході війни — 17 (С-11 — С-20, С-103, С-104, С-51 — С-53, С-55, С-56) і ще 7 човнів після війни (С-21 — С-26, С-35),.

Після будівництва перших серій радянських підводних човнів Управління Військово-морськими силами [[РСЧА]] приступило до пошуку шляхів ліквідації відставання в підводному [[Кораблебудування|кораблебудуванні]] від передових країн. Політична ситуація [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни]] і [[Інтервенція союзників в Росію|інтервенції]] не спонукала до діалогу з країнами [[Антанта|Антанти]], а найбільш реальним було співробітництво з [[Веймарська республіка|Веймарською Німеччиною]]. Відряджені до Німеччини навесні [[1930]] року радянські фахівці не змогли досягти значних результатів у зв'язку з тим, що за умовами [[Версальський мирний договір 1919|Версальського договору]] Німеччина не мала права будувати підводнийпідводні човнівчовни. Однак, зацікавленість у спільній роботі проявило входившее в компанію «[[Дешімаг]]» [[Нідерланди|голландське]] конструкторське бюро [[NV Ingenieurskantoor voor Scheepsbouw]] («IvS»), щояке входило до компанії «[[Дешімаг]]» та займалося удосконаленням проєктів найкращих німецьких субмарин часів [[Перша світова війна|Першої світової війни]] і будівництвом підводних човнів на експорт.

У листопаді [[1932]] ароку група радянських морських фахівців у складі А. К. Сівкова, П. Ю. Юрас, [[Перегудов, Володимир Миколайович|В. Н. Перегудова]] і В. А. Нікітіна була спрямована в закордонне відрядження для вивчення можливостей фірми «IvS» і ознайомлення з німецькими підприємствами, що випускають [[Дизельний двигун|дизельні двигуни]] з високою [[Питома потужність|питомою потужністю]] . [[22 листопада]] радянська сторона передала представникам «IvS» тактико-технічні завдання на два типи підводних човнів: [[водотоннажність|водотоннажністю]] м 700 і 1 200 тонн, розроблені А. К. Сівковою по дорозідорогою до Німеччини. Акцент в завданні робився на досягнення максимальної швидкості ходу, глибини і швидкості занурення. [[7 грудня]] 1932 замовлені проєкти були видані радянськоїрадянській делегації для вивчення, а як підтвердження якості роботи в «IvS» запропонували оглянути підводний човен «E-1», побудований в [[Іспанія|Іспанії]] по проєкту, аналогічногощо був аналогічним до 700-тонної версії. Випробування «E-1» підтвердили високі характеристики проєкту і значні його переваги перед радянськими човнами: човен відрізняласявідрізнявся більш досконалою конструкцією корпусу і [[Баластова цистерна|цистерн]], більш раціональною компоновкою механізмів, системою продувкипродування баласту за допомогою дизелів, а також високою автономністю і глибиною занурення.

В підсумку делегація рекомендувала прийняття проєкту підводного човна водотоннажністю 700 тонн на базі іспанської «E-1», переробленої під радянське озброєння і механізми. Таке рішення пояснювалося істотною економією часу: фірмі «IvS» було потрібно всього чотири тижні для розроблення ескізного проєкту і ще 15 днів для видачі будівельних креслень. У квітні [[1933]] року «[[Союзверфь]]» і «[[Дешімаг]]» (IvS приблизно тоді ж була розформована і увійшла до складу «Дешімаг») уклали договір на розробку проєкту. Договір набув чинності [[12 серпня]] 1933 року, після завершення серії випробувань, які показали реальність гарантій, що надаються німецькою стороною. Розробка креслень проєкту «E-2», позначеного тепер як тип «Н» (німецька), або серія IX, була закінчена фахівцями СКБ до початку [[1935]] року. CЗ [[20 жовтня]] [[1937 рік|1937 року]] а тип «Н» перейменували в тип «С»&nbsp;— середній. [[Рудницький Михайло Олексійович|М.&nbsp;А.&nbsp;Рудницький]] запропонував на базі типу «Н» розробити проєкт човничовна з єдиним двигуном, що отримав позначення «МТ»: [[Парова турбіна|паротурбінна]] силова установка як паливо споживала порошковий [[алюміній]], що спалюється в струмені чистого [[кисень|кисню]]. Такий двигун був би безпечний для екіпажу і вельми ефективний, проте через дефіцит алюмінію, а також складності систем подачі алюмінієвого порошку в топку і видалення продуктів горіння проєкт не опрацьовувався<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. с. 14</ref>. Після початку серійного будівництва серії IX проєкт був повністю перероблений з метою повного переходу на радянське обладнання та з урахуванням зауважень<ref> Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина.&nbsp;— М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. с. 10</ref>. Доопрацьований проєкт отримав позначення IX-біс. Основні зміни стосувалися рухової установки: німецькі дизелі [[MAN М6 V49/48]] були замінені на радянські дизельні двигуни моделі 1Д (глибока модернізація не пішла в серію дизелів 47ЛН8) виробництва [[Коломенський завод|Коломенського заводу]]. Для цього потрібна була серйозна переробка систем [[Система мастила ДВЗ|мастила]], [[Система живлення ДВЗ|живлення]], [[Система впуску ДВЗ|впуску]] і [[Система охолодження двигуна внутрішнього згоряння|охолодження]]. Крім того, була змінена конструкція рубки: щити, що закривають 100-мм гармату, заважали роботі артилерійської обслуги, тому від них відмовилися. На трьох човнах серії IX огорожу гармати було демонтовано. [[29 лютого]] [[1940]] а Управління кораблебудування затвердило список доробок, які необхідно було врахувати в розробці нового проєкту субмарин. У відповідному листі з [[Рубін (конструкторське бюро)|ЦКБ-18]] було запропоновано відмовитися від розробки нового проєкту і виправити зауваження в модернізованому проєкті серії IX-біс. Пропозиція була прийнята Управлінням кораблебудування ВМФ. Новий проєкт отримав позначення «№&nbsp;97», серія XVI ілітерну назву «СМ» (зварна масова), також у деяких джерелах зустрічається його назва «IX-біс-2». Доопрацювання проєкту полягали в заміні двигунів 1Д на модель 4Д, встановленні приладів беспузирной торпедної стрільби системи Наумова, введенні «м'яких» фундаментів і амортизаторів, що оберігають обладнання від пошкоджень при вибухах [[Глибинна бомба|глибинних бомб]] і знижують шумність. Велика увага приділялася питанням спрощення будівництва човнів.