Жало (тварин): відмінності між версіями

Форма жала, як правило, пряма, конусоподібна, інколи загнута у вигляді гачка ([[скорпіони]]). На бічних поверхнях жала можуть бути зазублини. Всередині жала є канал для стікання рідини. При основі жало з'єднане із залозами [[морфологія комах| черевця]], що виробляють отруту. Звичайно, жало розташоване на задньому кінці тіла. У спокої воно може бути видно зовні, але частіше цілком знаходиться всередині черевця, а назовні стирчить лише його кінчик.

Жало відрізняється від інших захисних структур живих істот. Наприклад, дія [[зуби|зубів]] спирається на кістковий апарат [[щелепи| щелепів]], голки [[їжак]]а, жалкі волоски кропиви і [[колючки]] інших рослин забезпечують лише пасивний захист. «Літаючі» голки [[дикобраз]]а вражають ворога на відстані і лише механічно. До того ж, вони «одноразові», так само як і [[жалкі клітини]] тварин типу [[Жалкі]]. Принципову схожість жало має із отруйними шипами. Вони є у [[качкодзьоб]]а, у [[хвостоколові|скатів-хвостоколів]]. Звісно, жало і ці шипи різні за походженням, їх можна вважати [[аналогічні органи|аналогічними органами]].

Власників жала найбільше серед [[комахи|комах]] ряду Перетинчатокрилі. Його мають всі представники інфраряду [[Aculeata]]&nbsp;— [[бджоли]], [[оси]], [[джмелі]] [[мурашки]] та інші. Відкладання яйця у них відбувається крізь статевий отвір при основі колишнього яйцекладу&nbsp;— адже його довгий канал став задіяним для виведення отруйної рідини. Коротеньке стебельце («талія»), яке з'єднує у них [[морфологія комах|груди]] й черевце, різко підвищує рухливість останнього. Це дозволяє урізноманітнити оперування жалом. Коли жалить [[бджола медоносна|медоносна бджола]], жало входить у субстрат окремими рухами трьох стулок, і кожен такий «крок» викликає вилив нової порції отрути<ref name="schwanwitsch">< /ref>.

У медоносних бджіл жало вкрите зазублинами. Через це, коли бджола встромить його у еластичну шкіру хребетних тварин або людини і злітає, воно відривається від її тіла і застряє у ранці. Разом з ним вириваються з черевця отруйні залози, [[ганглії|нервовий вузол]], фрагменти м'язів тощо. Цей «додаток» [[рефлекси| рефлекторно]] продовжує працювати декілька хвилин, впорскуючи у ранку нові порції отрути. Бджола ж, ужаливши, гине<ref>''Shing H. , Erickson E. H. '' Some ultrastructure of the honeybee (''Apis mellifera'' L.) sting //Apidologie,1982, v. 13, №&nbsp;3, p.203-213&nbsp;— https://hal.archives-ouvertes.fr/hal-00890568/</ref>. Оскільки робочих бджіл у родині багато і вони безплідні, втрата декількох десятків їх не настільки катастрофічна, як руйнація цілого гнізда, скажімо, [[ведмідь|ведмедем]]. Якщо ж бджола жалить іншу комаху (наприклад, [[бражник мертва голова|метелика мертва голова]], ласого до меду), то тверді [[хітин]]ові покриви метелика проламуються, і бджола легко витягає жало назад і може жалити знову й знову. Є жало і в бджолиної [[матка (бджільництво)|матки]], але самці ([[трутень|трутні]]) його не мають: адже вони не мали й яйцекладу.

Оси за допомогою жала не лише захищають себе і гніздо, а й здобувають їжу для личинок&nbsp;— паралізують жуків, [[павуки|павуків]], [[гусениця|гусениць]], [[коники|коників ]] тощо. Тому жало ос гладеньке. Це дозволяє їм використовувати його скільки завгодно разів. Таким чином, жало допомагає швидко здолати опір жертви&nbsp;— отрута паралізує її рухи, лишаючи її саму живою<ref >''Росс Г., Росс Ч., Росс, Д.'' Энтомология. Пер. под ред. Г.&nbsp;А.&nbsp;Мазохина-Поршнякова.&nbsp;— М.: «Мир», 1985.&nbsp;— 576 с.&nbsp;— Тираж 10 000 экз.</ref>.

У [[скорпіон]]ів теж є жало, але воно не є видозміненим яйцекладом: його вони, ймовірно, ніколи не мали. У них останній членик черевця на вершині витягнутий і загострений, а сам членик роздутий. В ньому знаходиться два мішечки отруйних залоз, а на кінчику жала&nbsp;— два отвори для виведення отрути. Скорпіон регуляює кількість отрути, яку випускає назовні. Звичайно скорпіон її «економить» і може вдарити ворога лише жалом, не впорскуючи отрути, аби не лишитись беззахисним. Вона стає йому у пригоді, коли треба боронитись від якоїсь великої тварини (їжак, лисиця). Їстівну ж здобич він намагається добути за допомогою клешень і ротового апарату. У деяких видів скорпіонів жало важливе під час парування&nbsp;— по його формі самиця розпізнає самців свого виду.<ref>Скорпионы&nbsp;— http://www.scorpionariy.ru/zhalo_2.php </ref>.

* У повсякденному житті люди часто-густо плутають два поняття&nbsp;— жалити і вкусити. Певна річ, жалити може лише істота, що має жало, а вкусити можна тільки зубами, щелепами. З точки зору біолога, називати жалом тонесенький роздвоєний язік [[змії]]&nbsp;— помилка. Тож, змія, [[комар]], павук&nbsp;— кусають, а бджола&nbsp;— не кусає, а жалить. Попри це, термін «жалити» прижився для позначення опіків від [[кропива|кропиви]], [[медузи|медуз]], [[коралові поліпи|коралових поліпів]] тощо. Жалом називають також загострений край інструментів (рубанка, коси, паяльника, викрутки, рибальського гачка)<ref>Словник української мови: в {{СУМ-11 томах.&nbsp;— Том 2, 1971, с. 505&nbsp;— http://sum.in.ua/s/zhalo|Жало}}</ref>.

* Англійська назва жала&nbsp;— stinger&nbsp;— стала маркою відомої [[FIM-92 Stinger |зброї ]] для збиття гелікоптерів та літаків.