Кармазіна Марія Степанівна: відмінності між версіями

'''Марія Степанівна Кармазіна''' ({{ДН|06|05|1959}}, село [[Бишів (Макарівський район)|Бишів]], [[Макарівський район|Макарівського району]], [[Київська область|Київської області]]) — український політолог, доктор політичних наук (1999), кандидат історичних наук (1989), професор (2002), заслужений діяч науки і техніки України (2010); фахівець із сучасних політичних процесів в Україні та української інтелектуальної історії ХІХ—ХХІ століть. З 2010 — завідувачка відділом соціально-політичної історії [[Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України|Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України]].

'''Наукові ступені.''' У березні 1989  р. здобула ступінь кандидата історичних наук (тема: «Діяльність добровільних товариств Української РСР у період соціалістичної реконструкції народного господарства. 1926—1936, науковий керівник — доктор історичних наук, професор Кульчицький Станіслав Владиславович); у травні 1999  р.  — ступінь доктора політичних наук (тема: «Ідея державності в українській політичній думці. Кінець ХІХ—початок ХХ  століття, науковий консультант  — доктор історичних наук, професор Шаповал Юрій Іванович).

У 1985—1986 рр. працювала лаборантом кафедри політекономії, завідувачкою кабінетом кафедри історії СРСР у КДПІ ім. О. М. Горького; з 1986  р. до 1991  р. — науково-допоміжним співробітником Інституту історії партії при ЦК Компартії України ; упродовж 1991—2002 рр. пройшла шлях від завідувачки кабінетом українознавства, старшого викладача та доцента кафедри філософії Київського торгово-економічного інституту (нині — Київський національний торговельно економічний університет) до професора кафедри філософських та соціальних наук. З 2002  р. працює у Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім.  І.  Ф.  Кураса НАН України: у 2002—2008  рр. обіймала посаду головного наукового співробітника відділу соціально-політичної історії, упродовж 2008—2010 — посаду головного наукового співробітника відділу теорії та історії політичної науки; з 2010 р. по теперішній час очолює відділ соціально-політичної історії ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАНУ.

З 1999  р. по теперішній час  — професор кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Член громадської організації «Українська Академія політичних наук» (з 2004 р.  — член-кореспондент, з 2010 р.  — академік).

'''Особисте життя:''' одружена. Чоловік  — Анатолій Кармазін (1946 р. н.), науковець, кандидат фізико-математичних наук; син  — Андрій Кармазін (1989 р. н.).

Автор близько 350  публікацій з проблематики сучасних політичних процесів в Україні, української інтелектуальної історії.

Наслідком заглиблення у складну проблематику розвитку української інтелектуальної еліти стали публікації, присвячені як прихильникам ідеї федералізму в її середовищі на зламі ХІХ— ХХ  століть, так і самостійницької. Зокрема — статті, присвячені Юліану Охримовичу, Михайлу Драгоманову, Миколі Міхновському, Степану Рудницькому, Богдану Кістяківському та ін.; монографія «Леся Українка» (2003); розділи у І томі шеститомного видання «Політична історія України. ХХ століття» — «На зламі століть (кінець ХІХ ст. — 1917 р.)» (2002), у яких, аналізуючи тогочасну українську самосвідомість, глибину рефлексій еліти над проблемою інтересів української нації, що віддзеркалилося, з-поміж іншого, у процесі становлення української багатопартійності, проаналізувала феномен перебування «великоросів» на «роздоріжжі ідей та ідеалів», політичні практики російських ліворадикалів, конституціоналістів, монархістів, а також особливості процесу пошуку євреями та поляками, що мешкали на українських землях, політичної ідентифікації. Окрему увагу дослідниця приділила парадоксам стрімкої політизації українства у ході російської революції 1905—1907 рр., осмисленню інтелектуальною елітою західноукраїнських земель здобутків і втрат українців упродовж ХІХ століття, пробудження партійного життя у регіоні наприкінці ХІХ — початку ХХ століть та подальшу боротьбу представників української нації за свої права.

Подальший інтерес М.  Кармазіної до інститут президентства по-своєму віддзеркалився у таких статтях, як «Еволюція структури президентського Cекретаріату» (2009), «Інститут президентства: між авторитаризмом і демократією» (2009), «Пріоритети й орієнтири Віктора Ющенка: аналіз президентських документів (2005  — поч. 2010  рр.) (2010) та ін.

З часу написання кандидатської дисертації, присвяченій регламентованому та всебічно контрольованому КПРС сегменту громадянського суспільства — «добровільним товариствам», чия діяльність в УРСР у один із найтрагічніших періодів української історії (у 1926—1936  рр.  — часу колективізації, Голодомору та ін.) насильницькими методами припинялася владою, М. Кармазіна не втратила інтересу до громадянського суспільства в Україні на початку ХХІ  століття, про що засвідчили такі статті, як «Громадські організації: кого вони представляють?» (2013), «Оцінка вітчизняного законодавства, яке стосується громадських організацій» (2013), «Громадські організації експертів й аналітиків у галузі політики: загальна характеристика» (2016) тощо.

У 2013—2016  рр. наукові інтереси дослідниці зосередилися на вивченні ідентичностей українців, про що, зокрема, свідчила стаття «Громадянські ідентичності в Україні у контексті зовнішньополітичних впливів» (2014). Ще до початку російської агресії проти України М. Кармазіна розпочала вивчення політичних ідентичностей населення міста Донецька, результати якого акумулювалися у монографії «Політичні ідентичності в сучасній Україні: міська громада Донецька» (2016). У дослідженні з притаманною науковиці увагою до джерел проаналізовано політико-історичну ідентичність Донецька і, найперше — витоки «українського Донбасу» (з часів козаччини) та процес його нищення у совєтський час; соціально-економічні маркери міста у контексті інших українських обласних центрів на зламі ХХ—ХХІ  століть, «простір пам’яті», символіку Донецька, свята-ритуали як «зрізи» та наслідки політичних ідентичностей його мешканців, боротьбу місцевої еліти за ідентичності «шахтарського ресурсу», особливості самоідентифікації «донецьких» та підґрунтя «смертоносних ідентичностей» (до 2014  р.) тощо.

Наслідком посилення уваги М. Кармазіної до подій на Донбасі та в Криму став вихід монографій (у співавторстві) «Виклики й інтеграційні перспективи України в контексті російської агресії в Криму та Донбасі: аналіз оцінок зарубіжних аналітиків і експертів» (2017) та «Інтеграційні перспективи України в контексті російської агресії в Криму та на Донбасі: аналіз підходів парламентських політичних сил» (2018), а також розробка проблематики регіональних політичних режимів, про що засвідчила поява монографічних досліджень — «Регіональні політичні режими в Україні: підстави формування, специфіка функціонування, особливості трансформації» (2018, у співавторстві) та «Регіональні політичні еліти в Україні: аналіз літератури з проблеми та характеристика емпіричної бази для вивчення феномену. Кінець 1991–2018  рр.» (2019, у співавторстві).

Окремий дослідницький інтерес М. Кармазіна спрямувала на проблему розвитку політичної науки, у т. ч. — в Україні (стаття «Політична наука в Україні: дисертаційний аспект», 2008; «Політична наука: предмет, структура, методологія», 2010; «Політичні поняття і категорії: відтінки, іпостасі, метаморфози logos’у», 2010, та ін.); була одним із керівників та авторів «Політичної енциклопедії України» (К., 2011); членом редакційної колегії та одним із авторів (розділів ІІ, ІІІ, ІV частини І) монографії «Українська політична історія. ХХ—ХХІ  ст.», підготовленої Інститутом історії України та Інститутом політичних та етнонаціональних досліджень імені І.  Ф.  Кураса (2007); членом редколегій монографії «Політичні проблеми сучасної України» (2012) та фундаментальної двотомної праці «Політична наука в Україні. 1991–2016» і, зокрема — відповідальним редактором, упорядником і одним із авторів першого тому — «Політична наука: західні тренди розвитку й українська специфіка» (2016).

За редакцією дослідниці світ побачили такі праці, як: «Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х — початок 2012  рр.). Енциклопедичний довідник» (К., 2012); «Політичні партії України у парламентських виборах 2012 року» (К., 2013); «Політичні ідентичності в сучасній Україні» (2016); «Регіональні політичні еліти в Україні: аналіз літератури з проблеми та характеристика емпіричної бази для вивчення феномену (кінець 1991—2018  рр.) (2019) та ін.

У період листопада 1998—1998 — січня 1999 рр. на українському радіо звучала авторська програма М. Кармазіної «Українська державність: біля витоків ідеї», у 2003 р.  — авторська програма, присвячена Лесі Українці.

Підготувала до захисту 5  кандидатів наук, була науковим консультантом з підготовки 3 докторських дисертацій.

2014 р. — пам’ятний нагрудний знак «20  років Воєнно-дипломатичній академії»