Любченко Панас Петрович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 82:
Одразу після перерви й за відсутності Л. пленум ЦК КП(б)У ухвалив: "На підставі матеріалів слідства та очних ставок Любченка з заарештованими учасниками контрреволюційної націоналістичної організації […], а також на підставі заяви Хвилі на ім'я т. Єжова, Пленум ЦК КП(б)У вважає встановленим, що Любченко П.П. не тільки був особисто тісно зв'язаний з керівною групою націоналістичної української контрреволюційної організації, а й входив до складу керівництва цієї антирадянської організації". Одразу потому присутнім на пленумі повідомили, що в перерві між засіданнями пленуму Л. застрелив дружину Марію Миколаївну Крупеник й застрелився сам. [[Косіор Станіслав Вікентійович|С.Косіор]] з цього приводу додав: "Поки ми з вами приймали рішення, Любченко застрелився, підтвердивши тим самим, що ми правильно цю справу розібрали".
 
[[Косіор Станіслав Вікентійович]], генеральний(поляк за національністю) Генеральний секретар ЦК КП(б)У з липеньлипеня 1928 — січень 1934 р. В липні 1932 на III Всеукраїнській конференції КП(б)У Косіор, добре знаючи незадовільне становище із забезпеченням населення хлібом, активно підтримав вимогу Л. Кагановича і В. Молотова повністю виконати значно завищенні плани хлібоздачі в Україні. За його інціативою було створено колгоспні фонди (постанова ЦК КП(б)У від 18.11.1932). Вилучення на поч. 1933 цих фондів (включно з насіневими) за директивою Й. Сталіна і В. Молотова і при безпосередній підтримці Косіора, у залік виконання плану хлібозаготівель стало однією з головних причин голодомору 1932-33 в Україні.
 
З приводу смерті Любченка існують різні версії, зокрема й та, що і його самого, і його дружину вбили співробітники НКВС.
 
[[31 липня]] [[1937]] голова НКВС [[Микола Єжов]] підписав [[наказ НКВС № 00447]] «Стосовно операції з репресування колишніх [[Куркуль|куркулів]], карних злочинців і інших антирадянських елементів».
 
У 1965 році реабілітований. Перший секретар Компартії України [[Шелест Петро Юхимович|Петро Шелест]] особисто звертався до ЦК КПРС із проханням «дати згоду на розгляд питання про посмертну реабілітацію у партійному відношенні» голови Раднаркому УСРР в 1934–1937 роках, одного з лідерів партії боротьбистів Панаса Любченка{{sfn|Бажан|2011|с=217.}}.