Любченко Панас Петрович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
MikeZah (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
Немає опису редагування Мітки: Скасовано Візуальний редактор |
||
Рядок 37:
}}
[[Файл:Liubchenko Soc Kiev 1936 11 p01.jpg|thumb|270px|Голова Раднаркому УСРР на трибуні Надзвичайного VIII Всесоюзного з'їзду Рад, листопад 1936 року]]
'''Лю́бченко Пана́с Петро́вич''' ({{ДН2|14|1|1897|2}}, [[Кагарлик]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] — {{ДС|30|8|1937}}, [[Київ]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська РСР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]) — український радянський партійний та [[державний діяч]], відіграв керівну роль у
== Біографія ==
Рядок 52:
З червня 1917 входив до складу [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] та [[Мала Рада|Малої Ради]].
В УПСР був одним із лідерів лівої фракції, яка виступала за встановлення радянської влади в Україні, співпрацю з російськими більшовиками та вимагала відставки уряду Володимира Винниченка ([https://zn.ua/ukr/SOCIUM/mene_ne_bulo_posluhano,_abo_yak_mi_poshanovuemo_zapoviti_bortsyam_za_vizvolennya_volodimira_vinniche.html?fbclid=IwAR3sp4hwOKp-JNoFrvLxqcUt4bMny5zDI8HJ-qU6rcM230y3HsYW-Mb74vo "Заповіт борцям за визволення"]) через зближення УНР з австро-німецьким блоком. У грудні 1917 року був заарештований
У квітні — листопаді 1918 року — член Київського революційного комітету, перебував на нелегальному становищі. У грудні 1918 — січні 1919 року — член виконавчого комітету Київської Ради робітничих і солдатських депутатів, працював у підпіллі.
Рядок 58:
У лютому — серпні 1919 року — секретар виконавчого комітету Київської губернської Ради робітничих і солдатських депутатів, член Верховного революційного трибуналу в Києві. У 1919 році закінчив два курси Київського університету.
Після розколу УПСР з березня [[1919]] року належав до новоствореної [[Українська комуністична партія (боротьбистів)|Української партії соціалістів-революціонерів-боротьбистів
У березні [[1920]] року, як і переважна більшість провідних членів УКП (боротьбистів) разом із [[Довженко Олександр Петрович|Олександром Довженко]], [[Шумський Олександр Якович|Олександром Шумським]], [[Гринько Григорій Федорович|Григорієм Гриньком]] та іншими, увійшов до складу [[Комуністична партія України|Комуністичної партії (більшовиків) України [КП(б)У]]].
Рядок 72:
У грудні [[1925]] року обраний головою [[Київська округа|Київського окружного]] виконавчого комітету і [[Київська міська рада|Київської міської ради]] та займав ці посади до [[24 грудня]] [[1927]] року<ref>Протокол Ч. 51 IV позачергового пленуму Київського окрвиконкому Х склику від 24 грудня 1927 року // [[Державний архів Київської області|ДАКО]], ф. Р-112, оп. 1, спр. 5521, арк. 42.</ref>.
29 листопада 1927 — 14 червня 1934 року — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно, 25 лютого 1933 — 28 квітня 1934 року — 1-й заступник голови Раднаркому Української СРР. З 28 квітня 1934 року — до 1937 голова [[Рада народних комісарів УРСР|Раднаркому Української СРР]] (уряд). Після вступу на посаду очільника українського уряду припинив Голодомор на Україні ([[Суд над організаторами Голодомору в Україні|суд над організаторами голодомору]]).
Виступив громадським обвинувачем на [[Процес Спілки визволення України|процесі Спілки визволення України]]. Наприкінці жовтня 1932 року призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель у Вінницькій області.
Рядок 82 ⟶ 80:
Одразу після перерви й за відсутності Л. пленум ЦК КП(б)У ухвалив: "На підставі матеріалів слідства та очних ставок Любченка з заарештованими учасниками контрреволюційної націоналістичної організації […], а також на підставі заяви Хвилі на ім'я т. Єжова, Пленум ЦК КП(б)У вважає встановленим, що Любченко П.П. не тільки був особисто тісно зв'язаний з керівною групою націоналістичної української контрреволюційної організації, а й входив до складу керівництва цієї антирадянської організації". Одразу потому присутнім на пленумі повідомили, що в перерві між засіданнями пленуму Л. застрелив дружину Марію Миколаївну Крупеник й застрелився сам. С.Косіор з цього приводу додав: "Поки ми з вами приймали рішення, Любченко застрелився, підтвердивши тим самим, що ми правильно цю справу розібрали".
З приводу смерті Любченка існують різні версії, зокрема й та, що і його самого, і його дружину вбили співробітники НКВС.
Особливі [[Трійка НКВС|трійки НКВС]] були створені [[31 липня]] [[1937|1937,]] голова НКВС [[Микола Єжов]] підписав [[наказ НКВС № 00447]] «Стосовно операції з репресування колишніх [[Куркуль|куркулів]], карних злочинців і інших антирадянських елементів»
Після знищення Любченко, місце голови українського уряду короткочасно посідали М. І. Бондаренко та М. М. Марчак, які були розстріляні. В 1938 р. місце голови Раднаркому посів Д. С. Коротченко (входив до трійки НКВС), який 20 квітня 1938 року підписав спільну постанову РНК УРСР і ЦК КП (б) У «Про обов'язкове вивчення російської мови в неросійських школах України», відповідно до якого на офіційному рівні відкидався «український» курс попередніх років, була почата [[Русифікація України|русифікація України.]]
У 1965 році реабілітований. Перший секретар Компартії України [[Шелест Петро Юхимович|Петро Шелест]] особисто звертався до ЦК КПРС із проханням «дати згоду на розгляд питання про посмертну реабілітацію у партійному відношенні» голови Раднаркому УСРР в 1934–1937 роках, одного з лідерів партії боротьбистів Панаса Любченка{{sfn|Бажан|2011|с=217.}}.
| |||