Любченко Панас Петрович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
MikeZah (обговорення | внесок) Скасовано останні 2 редагування (212.22.209.162) і відновлено версію 29926346 MikeZah Мітка: Ручний відкіт |
MikeZah (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
||
Рядок 37:
}}
[[Файл:Liubchenko Soc Kiev 1936 11 p01.jpg|thumb|270px|Голова Раднаркому УСРР на трибуні Надзвичайного VIII Всесоюзного з'їзду Рад, листопад 1936 року]]
'''Лю́бченко Пана́с Петро́вич''' ({{ДН2|14|1|1897|2}}, [[Кагарлик]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] — {{ДС|30|8|1937}}, [[Київ]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська РСР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]) — український радянський партійний та [[державний діяч]], відіграв керівну роль у [[Колективізація в УРСР|колективізації]] та [[Споживча кооперація в Україні|кооперації]] в Українській СРР. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в грудні 1925 — листопаді 1927 року. Член [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КП(б)У]] в листопаді 1927 — серпні 1937 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — серпні 1937 року. Кандидат у члени Політбюро ЦК КП(б)У в квітні 1929 — квітні 1934 року. Член [[Політбюро ЦК КПУ|Політбюро ЦК КП(б)У]] в квітні 1934 — серпні 1937 року. Кандидат у члени [[Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу|ЦК ВКП(б)]] в лютому 1934 — серпні 1937 року.
== Біографія ==
Рядок 82:
Одразу після перерви й за відсутності Л. пленум ЦК КП(б)У ухвалив: "На підставі матеріалів слідства та очних ставок Любченка з заарештованими учасниками контрреволюційної націоналістичної організації […], а також на підставі заяви Хвилі на ім'я т. Єжова, Пленум ЦК КП(б)У вважає встановленим, що Любченко П.П. не тільки був особисто тісно зв'язаний з керівною групою націоналістичної української контрреволюційної організації, а й входив до складу керівництва цієї антирадянської організації". Одразу потому присутнім на пленумі повідомили, що в перерві між засіданнями пленуму Л. застрелив дружину Марію Миколаївну Крупеник й застрелився сам. С.Косіор з цього приводу додав: "Поки ми з вами приймали рішення, Любченко застрелився, підтвердивши тим самим, що ми правильно цю справу розібрали".
У 1965 році реабілітований. Перший секретар Компартії України [[Шелест Петро Юхимович|Петро Шелест]] особисто звертався до ЦК КПРС із проханням «дати згоду на розгляд питання про посмертну реабілітацію у партійному відношенні» голови Раднаркому УСРР в 1934–1937 роках, одного з лідерів партії боротьбистів Панаса Любченка{{sfn|Бажан|2011|с=217.}}.
| |||