Відмінності між версіями «Галілео (космічний апарат)»

м
Відкинуто редагування 93.73.230.17 (обговорення) до зробленого Manefon1989
м (Відкинуто редагування 93.73.230.17 (обговорення) до зробленого Manefon1989)
Мітка: Відкіт
{{Otheruses|Галілео}}
[[Файл:Artwork Galileo-Io-Jupiter.JPG|thumb|300px|Автоматичний [[Космічний зонд]] '''«Galileo».''']]
 
'''«Галілео»''' ({{lang-en|Galileo}}) — автоматичний [[космічний зондапарат]] [[НАСА]], створений для дослідження [[Юпітер (планета)|Юпітера]] і його [[супутники Юпітера|супутників]]. Апарат було запущено [[1990-ті в музиці|19901989]] року, він працював до [[20042003]] року. Це був перший космічний апарат, який вийшов на орбіту Юпітера, досліджував планету тривалий час і скинув на планету дослідний космічний зонд. [[Космічний зонд|Космічний Зонд]]Станція передала більше 30 гігабайт інформації, зокрема 14,2 тисяч зображень планети й її супутників, а також унікальну інформацію про атмосферу Юпітера. [[Космічний зонд|Космічний Зонд]]Станцію названо ім'ям [[Галілео Галілей|Галілео Галілея]], який [[1610]] року відкрив перші чотири супутники Юпітера.
 
== Історія створення ==
Спочатку планувалося, що «Галілео» буде виведений на навколоземну орбіту за допомогою «[[шатл]]а», а потім розігнаний за допомогою прискорювача «Кентавр» у бік Юпітера. Але після загибелі «[[Челленджер (шатл)|Челленджера»]] доставка «Кентавра» на орбіту за допомогою «шатла» була заборонена. Після аналізу було знайдено траєкторію перельоту, яка значно економила паливо й дозволяла обійтися без «Кентавра». Ця траєкторія, яку назвали ''VEEGA (Venus-Earth-Earth Gravity Assist)'', використовувала тяжіння Венери і Землі для здійснення [[пертурбація|пертурбаційних]] маневрів.
 
Апарат полетів спочатку до [[Венера (планета)|Венери]] і двічі пролетів поблизу [[Земля|Землі]], перед тим як вийти на траєкторію до Юпітера, час польоту становив близько 6 років. «Галілео» здійснив дослідження Венери й двох астероїдів ([[951 Гаспра|950 Гаспра]], [[243 Іда]]). Унаслідок змін початкової траєкторії знадобився додатковий сонячний захист. Оскільки поблизу [[Сонце|Сонця]] апарат мав бути повернутий таким чином, щоб перебувати в тіні сонячного захисту, використання основної антени було неможливим. Тому було вирішено не розкривати її, поки апарат не відійде від Сонця на безпечну відстань, а для підтримання зв'язку було встановлено додаткову малопотужну антену. Але основна антена згодом так і не розкрилася.
 
Сумарні витрати на місію «Галілео» склали 1,5 млрд доларів.
Основні події:
 
* Апарат було запущено [[18 серпняжовтня]] [[19901989]] року з борту космічного корабля «[[Атлантіс]]» (місія STS-34). Старт не раз переносився через катастрофу «[[Челленджер (шатл)|Челленджера»]].
 
* [[1990]] року пролетів біля [[Венера (планета)|Венери]], здійснивши деякі дослідження цієї планети.
* Передбачалось, що біля Юпітера «Галілео» працюватиме два роки, переходячи з однієї орбіти на іншу з метою зближення з кожним із великих супутників. Усього було розроблено 11 орбіт. Насправді «Галілео» «освоїв» набагато більше орбіт, зробивши 35 обертів навколо Юпітера впродовж 8 років.
 
* [[21 вересня]] [[20042003]] року, після 6 років польоту і 8 років дослідження системи Юпітера, місію «Галілео» було завершено. Апарат було спрямовано в [[атмосфера планети|атмосферу]] Юпітера зі швидкістю близько 50 км/с аби уникнути занесення земних мікроорганізмів на супутники Юпітера. «Галілео» згорів у верхніх шарах атмосфери Юпітера.
 
== Технічні характеристики ==
 
Вага апарата висотою 5 метрів склала 22202223 кг, зокрема 120118 кг наукового обладнання, 340339 кг — апарат приземлення, 930925 кг палива.
Електроенергетична установка складалась із двох [[ядерна батарея|радіоізотопних елементів]] потужністю близько 500 Вт (сонячні батареї не застосовувались через велику відстань від [[Сонце|Сонця]]).
 
На апараті було встановлено 4 антени&nbsp;— основну, малопотужну і приймальну для зв'язку з апаратом спуску<ref>[http://ziv.telescopes.ru/rubric/cosmonautics_xxi/?pub=1 Жизнь и смерть "Галилео" ЗиВ №3/2004 В.В. Шевченко, доктор физико-математических наук Государственный астрономический институт им. П.К. Штернберга, МГУ]</ref>. Основна антена не розкрилась, і зв'язок із Землею відбувався за допомогою малопотужної антени. Швидкість зв'язку становила 160 біт/с замість 134 Кбіт/с. Було розроблено алгоритми стиснення інформації (зокрема, обрізання темного фону фотознімків), але якість деяких фотознімків довелося зменшувати. Навантаження на основний комп'ютер значно зросло, стиснення частково виконувались на комп'ютері, який відповідав за систему орієнтації «Галілео». Стрічковий пристрій збереження інформації мав ємність 900 Мегабіт, але з ним також були проблеми.
 
Енергію для апарата виробляли дві радіоізотопні установки загальною початковою потужністю 570 [[Ват]] (480490 ват на час прибуття до Юпітера).
 
Апарат було оснащено ракетним двигуном тягою в 400 ньютонів (зробленим у ФРН) і 12 малими двигунами орієнтації по 10 ньютонів. Гальмування під час заходу на юпітеріанську орбіту виконувалось за допомогою основного двигуна, а переходи з однієї орбіти на іншу, здебільшого, за допомогою двигунів орієнтації, хоча в двох переходах застосовувався й основний двигун.
Фотополярометр був покликаний вимірювати інтенсивність і поляризацію світла, відбитого/розсіяного від Юпітера й поверхні його супутників. Прилад одночасно виконував функції полярометра, фотометра й радіометра. За допомогою фотополярометра робились оцінки, як складу й структури атмосфери, так і потоків теплового й відбитого випромінювання. Полярометр реєстрував електромагнітні хвилі довжиною до 110 мкм.
 
Ультрафіолетовий спектрометр працював у діапазоні хвиль від 54 до 128 нанометрів, а додатковий ультрафіолетовий спектрометр&nbsp;— від 120113 до 440438 нанометрів. За допомогою цих приладів визначалися характеристики атмосферних газів, [[полярне сяйво|полярних сяйв]], світіння атмосфери та іонізованої плазми навколо Юпітера й Іо. Крім того, ультрафіолетові спектрометри дозволяли визначати фізичний стан речовин на поверхні супутників: іній, крига, пісочна субстанція тощо.
 
Деякі прилади (детектор частинок високих енергій та ін.) застосовувалися, здебільшого, для вивчення плазми, що складає магнітосферу Юпітера. Детектор пилових часток реєстрував частки масою від 10<sup>-7</sup> до 10<sup>-16</sup> грам у космічному просторі й на орбіті Юпітера. Здійснювалися також небесномеханічні й радіоексперименти (наприклад, проходження радіосигналу через іоносферу й атмосферу).
 
[[Спускний апарат]] мав масу 340339 кг і розмір близько метра. Його було обладнано [[парашут]]ною системою, радіопередавачем для зв'язку з «Галілео» й науковими приладами. На ньому не було приймальної антени й власних двигунів. До комплекту приладів входили:
* прилад для визначення структури атмосфери (вимірювання температури, тиску й [[густина|густини]] впродовж спуску);
* [[мас-спектрометр]] (визначення хімічного складу атмосфери);