Любченко Панас Петрович: відмінності між версіями

'''Лю́бченко Пана́с Петро́вич''' ({{ДН2|14|1|1897|2}}, [[Кагарлик]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] — {{ДС|30|8|1937}}, [[Київ]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська РСР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]) — творець української держави часів Центральної Ради, український радянський партійний та [[державний діяч]], одним з активних провідників політики Москви, відіграв керівну роль у [[Колективізація в УРСР|колективізаціїко]]<nowiki/>операції.

Голова правління Всеукраїнського союзу сільської кооперації «Сільський господар». Окремого аспекту діяльності на цій посаді П. Любченко торкається М. Журба, наводячи факти про участь П. Любченко у засіданні ЦК [[Міжнародний кооперативний альянс|Міжнародного кооперативного альянсу]] 1925 р. в Парижі.

Кандидат у члени ЦК КП(б)У в грудні 1925 — листопаді 1927 року. Член [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КП(б)У]] в листопаді 1927 — серпні 1937 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — серпні 1937 року. Кандидат у члени Політбюро ЦК КП(б)У в квітні 1929 — квітні 1934 року. Член [[Політбюро ЦК КПУ|Політбюро ЦК КП(б)У]] в квітні 1934 — серпні 1937 року. Кандидат у члени [[Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу|ЦК ВКП(б)]] в лютому 1934 — серпні 1937 року.

У квітні 1914 — квітні 1915 року — лікарський помічник (фельдшер) 33-го піхотного Єлецького полку російської імператорської армії.

У травні 1915 — лютому 1917 року — лікарський помічник військового госпіталю в Києві. У [[1916]]–[[1917]] роках брав участь у видавництві журналів «Соціалістична думка» та «Наше слово». У 1917 році здав екстерном на атестат зрілості при Київському навчальному окрузі.

З [[1917]] року — член [[Українська партія соціалістів-революціонерів|Української партії соціалістів-революціонерів (УПРС)]]. Більшість її членів були згодом репресовані та знищені, [[справа «Український національний центр»|справа «Український національний центр» та]] [[Справа «боротьбистів» 1935|справа «боротьбистів».]]

29 листопада 1927 — 14 червня 1934 року — секретар ЦК КП(б)У. Одночасно, 25 лютого 1933 — 28 квітня 1934 року — 1-й заступник голови Раднаркому Української СРР. З 28 квітня 1934 року — голова [[Рада народних комісарів УРСР|Раднаркому Української СРР]].

29 серпня 1937 на пленумі ЦК КП(б)У по доповіді С.Косіора на розгляд було поставлено санкціоноване Й. Сталіним (на основі наданих слідчими органами "свідчень" колиш.колишніх боротьбистів, колег Л.Любченко, зокрема А. Хвилі) питання "Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв'язок з цією організацією Любченка П.П.". Від 15-ї до 18-ї години в роботі пленуму було оголошено перерву.

Одразу після перерви й за відсутності Л. пленум ЦК КП(б)У ухвалив: "На підставі матеріалів слідства та очних ставок ЛюбченкаЛюбченко з заарештованими учасниками контрреволюційної націоналістичної організації […], а також на підставі заяви Хвилі на ім'я т. Єжова, Пленум ЦК КП(б)У вважає встановленим, що Любченко П.П. не тільки був особисто тісно зв'язаний з керівною групою націоналістичної української контрреволюційної організації, а й входив до складу керівництва цієї антирадянської організації". Одразу потому присутнім на пленумі повідомили, що в перерві між засіданнями пленуму Л. застрелив дружину Марію Миколаївну Крупеник й застрелився сам. С.Косіор з цього приводу додав: "Поки ми з вами приймали рішення, Любченко застрелився, підтвердивши тим самим, що ми правильно цю справу розібрали".

У літературі зЗ приводу смерті Л.Панаса Любченко існують різні версії, зокрема й та, що і його самого, і його дружину вбиливбило енкаведистиНКВС.

У 1965 році реабілітований. Перший секретар Компартії України [[Шелест Петро Юхимович|Петро Шелест]] особисто звертався до ЦК КПРС із проханням «дати згоду на розгляд питання про посмертну реабілітацію у партійному відношенні» голови Раднаркому УСРР в 1934–1937 роках, одного з лідерів партії боротьбистів Панаса ЛюбченкаЛюбченко{{sfn|Бажан|2011|с=217.}}.