Біблія: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Убрал в слове "Сьвяте" букву "ь"
/* Крити
Рядок 173:
[[Росія|Російський]] [[уряд]] почав вбачати в ужитку української мови в церковних книгах — вияв українського [[сепаратизму]], і тому заборонено друк церковних книжок, що відрізнялися б будь-чим від московських.
 
А в XVIII ст. за [[Катерина II|Катерини II]] запроваджено по школах і церквах України '''московську вимову церковно-слов'янських текстів'''.
 
Але в XIX ст. [[Григорій Квітка]] в [[Харків|Харкові]], [[Маркіян Шашкевич]] на [[Галичина|Галичині]], майже одночасно, починають перекладати витяги з св. Письма Нового 3аповіту на українську мову. «Псальми, переложені на малорускоє нарєчіє» професором [[Михайло Максимович|Михайлом Максимовичем]].
Рядок 188:
 
== Проникнення в Україну ==
Святе Письмо, написане староєврейською ([[гебрейська мова|гебрейською]]), [[Арамейська мова|арамейською]] й [[Грецька мова|грецькою мовами]], було частково перекладене на [[Старослов'янська мова|старослов'янську мову]] в IX — X ст.ст., звич. для літургійного вжитку, й у такому виді разом з [[християнство]]м дісталося з [[Болгарія|Болгарії]] на [[Русь]]. Тому, почавши від [[Остромирове Євангеліє|Остромирового Євангелія]] 1056—1057 рр., найдавніші книги Святого Письма, збережені з [[Київська Русь|Княжої Доби]] — це богослужбові євангельські й апостольські та старозаповітні читання. При переписуванні ці тексти, як і повні переклади святих книг, що згодом також з'явилися на українських землях, набирали прикмет сучасної української мови. Але повний текст Святого Письма з'явився в [[Україна|Україні]] з виходом першої, друкованої 1581 р. церковно-слов'янською мовою, [[Острозька Біблія|Острозької Біблії]] за текстом «Олександрійської 70-ох» ([[Септуаґінта|Септуагінти]]), а подекуди [[Латинська мова|латиномовної]] [[Вульґата|Вульґати]]. Тоді, під впливом [[Реформація|реформації]], з'явилися вже переклади окремих частин Святого Письма на «живу мову», такі як [[Пересопницьке Євангеліє]] 1556—1561 рр., «Крехівський Апостол» 1560 р., тощо, «для ліпшого вирозумленя люду християнського посполитого». Однак з підпорядкуванням українських земель [[Росія|Росії]] такі переклади були заборонені і в історично насадженій [[Російська православна церква|російській православній Церкві]] в Україні вживалося тільки Святе Письмо церковно-слов'янською мовою з російською вимовою.
 
У [[19 століття|XIX ст.]] відновилися спроби перекласти Святе Письмо на [[українська мова|українську мову]], розпочаті [[Шашкевич Маркіян Семенович|Маркіяном Шашкевичем]] у [[Галичина|Галичині]] 1842 р. (Євангеліє Івана і Матея 1-5) і [[Морачевський Пилип Семенович|Пилипом Морачевським]] на східній Україні (4 Євангелія і Діяння) 1862. Оскільки [[Синод]] [[Російська православна церква|російської православної Церкви]] відкинув це [[Євангеліє]] і взагалі був проти друку україномовного Святого Письма, наступні переклади з'явилися поза межами [[Російська імперія|Російської імперії]]: 1869 р. у [[Львів|Львові]] 5 Мойсеєвих книг у перекладі [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймона Куліша]], 1871 р. у [[Відень|Відні]] Новий Заповіт (праця П. Куліша та [[Пулюй Іван Павлович|Івана Пулюя]]) і 1903 у Відні '''Біблія''' перекладу П. Куліша, І. Пулюя та [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|Івана Нечуя-Левицького]], накладом «Британського Біблійного Товариства». Проте [[Второканонічні книги|второканонічні]] книги Старого Заповіту не увійшли до неї, як і до перекладу Біблії з грекомовного тексту [[Іларіон (Огієнко)|І. Огієнка]] 1962 р., що його тепер уживають українські [[Православ'я|православні]] та [[Протестантизм|протестантські]] Церкви.