Франц Мезер: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 36:
Народився [[1830]] року на [[Волинь|Волині]]. Його батько і дід займалися фарфоро-фаянсової виробництвом, їх фабрика була відома в Європі своїми виробами: камінами, посудом, кахлем. Навчався живопису в [[Віденська академія мистецтв|Академії мистецтв]] у [[Відень|Відні]]. У 1852 році приїхав до [[Київ|Києва]] з дипломом художника. Кар'єру розпочав на посаді викладача малювання в [[Київський інститут шляхетних дівчат|Інституті шляхетних дівчат]]. Закохався у вихованку інституту Аліну Адамівну, з якою згодом одружився.
На початку 1850-х у Києві відкрилося
У грудні 1865 року Франц Мезер відкрив власну студію, ставши одним з піонерів київської фотографії. Розмістив свою майстерню в самому центрі міста — на розі Хрещатика і Прорізної, на першому поверсі будинку генерала Крилова. Приміщення взяв в оренду. Досить
Спочатку він пропонував клієнтам два розміри фотознімків: візитні (6 х 10) і кабінетні (11 х 16) картки. Згодом можна було замовити розкішні фотоальбоми, оправлені в шкіряні палітурки, а також подарункові книги з фотографічними видами Києва.
Рядок 44:
Знімав портрети киян та види міста. Для цього було потрібно брати купу дозволів в поліції. Одного разу Мезера відвели в поліцейську дільницю за те, що знімав еспланаду перед фортецею. Фотограф думав, що це просто красивий пустир, а жандарми вирішили, що Франц Мезер — турецький шпигун або польський диверсант. Для зйомок видів міста теж необхідно було отримати дозвіл, а ще мати і спеціальний допуск для фотографування високопоставлених осіб на церемоніях, парадах та інших масових заходах.
У 1871 році, вже через шість років після відкриття ательє, фотограф мав достатньо коштів для покупки земельної ділянки на престижному [[Хрещатик]]у. Там в 1872 році Франц Казимирович почав зводити прибутковий житловий комплекс — найбільший на той час у Києві. Дорогі квартири призначалися для здачі в оренду заможнім клієнтам. Високий статус будівлі підкреслювався нечувано пишним фасадом. Житловий комплекс, що складався з шикарного чотириповерхового цегляного будинку на лінії вулиці і флігеля в глибині садиби, зводився на кредитні гроші в 100 тис. рублів. Однак коштів на закінчення будівництва не вистачило. Мезер звернувся до Товариство взаємного кредиту з проханням збільшити розмір позики, адже будинок майже готовий, але отримав відмову. Залучивши приватні кошти своїх друзів у 1873 році будівництво було завершено. У власний будинок Мезер переніс і
Але з боргової ями Франц Мезер вибратися не зміг — невиплачених зобов'язань було набагато більше, ніж приносила здача квартир у найм. Численні кредитори подали на Мезеря позов, вимагаючи примусово стягнути з нього належні їм суми. Суд визнав фотографа неспроможним боржником. У 1874 році земельну ділянку і житловий комплекс виставили на торги. Домоволодіння придбав Полтавський земельний банк.
З 1874 по 1918 рр. — продовжував працювати у
У 1915 році, коли Київ став прифронтовим містом, маестро відсвяткував півстолітній ювілей свого підприємства. У 1918 році до [[Київ|Києва]] увірвалися більшовики, які оголосили фотоапарати та аксесуари до них предметами розкоші, які підлягають конфіскації. До 88-річного фотохудожника з'явилися чекісти, вилучили апаратуру і більшість безцінних негативів. Після цього Франц де Мезер закрив своє знамените підприємство. У 1922 році він помер від інфаркту.<ref>Александр Ляпин «Самый богатый киевский фотограф Франц Де Мезер».</ref><ref>Михаил Кальницкий «Цена мгновения»</ref>
| |||