Тютюнник Григір Михайлович: відмінності між версіями

Григір Тютюнник змушений був завойовувати прихильність читачів тоді, коли в пробудженій «хрущовською відлигою» літературі «гриміли» імена Ліни Костенко, Василя Симоненка, Івана Драча, Миколи Вінграновського; вже були відомі своїми тріумфальними дебютами молоді прозаїки Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Валерій Шевчук. Втім, відразу стало зрозуміло, що письменник, який вразив усіх глибокою правдою життя, займає окремішнє місце і в культурно-мистецькому житті України епохи шістдесятництва, і в її літературі: не належав до Клубу творчої молоді, не брав участі у його акціях. Та й писати починав спочатку російською — і тільки під впливом старшого брата Григорія (вже після його смерті) повернувся до рідної мови{{sfn|Тарнашинська|2011|с=6}}.

 

 

Щойно з'явилася збірка Григора Тютюнника «Батьківські пороги» (1972), як Семен Шаховський улаштував рознос з ідеологічним ухилом: «девальвація всього видатного, масштабного, що мав би художник помітити», «уразливі в ідейному розумінні» образи… Подібно висловлювався й Анатолій Гордієнко, філософ, який спеціалізувався на ідеологічній контрпропаганді: «в цілому його розуміння життя сучасника виявляється збідненим і спотвореним…»<ref name="Слово_і_час"/>