Американо-ізраїльські відносини: відмінності між версіями

[[Організація Об'єднаних Націй]] на Другій сесії своєї [[Генеральна Асамблея ООН|Генеральної Асамблеї]] [[29 листопада|від 29 листопада]] [[1947|1947 року]] прийняла [[План ООН по розділенню Палестини|план розділу Палестини]] ([[План ООН по розділенню Палестини|резолюція Генеральної асамблеї ООН №  181]]) на дві держави: єврейську та арабську. Прийняття цього плану стало можливим завдяки його підтримці з боку найбільших держав  — [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] і США.

Серед політичної еліти США з цього питання існували серйозні розбіжності, і в підсумку вирішальну роль зіграла особиста позиція президента [[Гаррі Трумен|Гаррі Трумена]]а, який заради прийняття рішення про створення Ізраїлю пішов на прямий конфлікт з керівництвом [[Державний департамент США|Держдепартаменту]].

Ще в березні 1947 року Трумен в приватному порядку пообіцяв [[Хаїм Вейцман|Хаиму Вейцману]]   (майбутнього президента Ізраїлю) підтримку ідеї розділу Палестини, але на наступний день американський посол в ООН проголосувала за передачу Палестини під опіку ООН. Трумен прийшов в лють і звинуватив у події чиновників Держдепартаменту.

Однак за цим голосуванням стояла група високопоставлених осіб, включаючи держсекретаря [[Джордж Маршалл|Джорджа Маршалла]] та міністра оборони [[Джеймс Форрестол|Джеймса Форрестола]]. Багато співробітників Держдепартаменту на чолі з держсекретарем Джорджем Маршаллом побоювалися того, що явна підтримка єврейській державі призведе до того, що СРСР виступить в якості союзника арабським країнам і отримає широкий доступ в регіон. Як заявляв перший міністр оборони Джеймс Форрестол президенту Трумену: «Ви просто не усвідомлюєте, що існує 40 &nbsp;млн арабів і 400 тис. євреїв. Мільйони арабів візьмуть верх над тисячами євреїв. Нафта &nbsp;— ось та сторона, на якій ми повинні перебувати». З іншого боку, як вважав радник президента Кларк Кліффорд, «демократична держава на Близькому Сході, стане довгостроковою гарантією безпеки не тільки нашої країни, але і всього світу»<ref>{{Cite web|url=http://www.inosmi.ru/panorama/20080508/241250.html|title=Вашингтонская битва за рождение Израиля|last=Холбрук Р.|authorlink1=Холбрук, Ричард|date=7 мая 2008|publisher=[[The Washington Post]]|archiveurl=https://www.webcitation.org/67sT2nD9O?url=http://www.inosmi.ru/panorama/20080508/241250.html|archivedate=2012-05-23|accessdate=2012-4-5}}</ref><ref>{{Стаття|автор=[[Злобин, Николай Васильевич|Злобин Н. В.]]|Автор=[[Злобин,Злобін НиколайМикола ВасильевичВасильович|Злобин Н. В.]]|тип=журнал}}</ref>.

Конфлікт між Труменом і Маршаллом з цього питання загрожував перерости в урядову кризу. Однак розростання скандалу вдалося уникнути. Трумен наполіг на своєму рішенні підтримати створення Ізраїлю. Істотну роль тут зіграло і вплив єврейської громади в США, голосами якої хотів заручитися Трумен напередодні президентських виборів 1948 року. Крім того, як пише Е. &nbsp;Е. &nbsp;Епштейн у статті «Утворення держави Ізраїль і близькосхідна дипломатія США»: «Р. Трумен був південним баптистом і мав деяку релігійну симпатію до євреїв»<ref name="epsteinee">''Эпштейн Е. Е.'' [http://www.politex.info/content/view/193/30/ Образование государства Израиль и ближневосточная дипломатия США] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180509031855/http://www.politex.info/content/view/193/30 |date=9 травня 2018 }}. Политическая экспертиза: ПОЛИТЭКС. 2006. Т. 2. № &nbsp;1. С. 173—185</ref>.