Народно-визвольна армія Югославії: відмінності між версіями

[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
Poltavski (обговорення | внесок)
позначено шаблонами сумнівні і оригінальні твердження, див. СО
Рядок 1:
{{Сумнівні твердження}}
{{Infobox Military Unit
|unit_name=Народно-визвольна армія Югославії
Рядок 43 ⟶ 44:
 
== Передісторія створення ==
6 квітня 1941 року крайїни Осі — [[Третій Рейх]], [[фашистська Італія]] і [[гортистська Угорщина]] оголосили війну Югославії. Вони зломили опір Югославської королівської армії за 11 діб і примусили її до капітуляції. Король Петро II Карагеоргієвич, уряд і вище командування емігрували за кордон. Територія країни була [[поділ Югославії|окупована і поділена]] між учасниками агресії.
Югославської королівської армії за 11 діб і примусили її до капітуляції. Король Петро II Карагеоргієвич, уряд і вище командування емігрували за кордон. Територія країни була [[поділ Югославії|окупована і поділена]] між учасниками агресії.
 
Для керівництва збройною боротьбою проти окупантів [[Комуністична партія Югославії]] створила Військовий комітет, який спрямовував дії місцевих військових комітетів. 27 червня створено Головний штаб (з вересня 1941 року Верховний штаб) партизанських загонів Югославії на чолі з Й. Тіто. До цього часу на території Югославії перебували 4 німецькі, 12 італійських, 2 болгарські дивізії та 5 дивізій колишньої югославської армії, 12 угорських тєі болгарських бригад, ряд окремих частин і підрозділів — всього близько 400 тис. вояків.
 
== Початок діяльності ==
Бойову діяльність югославські партизани розвернули 22 червня 1941 року. Їх першою акцією було вбивство двох сербських жандармів. Але активна діяльність почалася у липні 1941 року, коли демобілізовані югославські солдати і комуністи [[Чорногорія|Чорногорії]] почали збройні дії проти італійців. Збройне повстання перекинулося на Словенію і Боснію, а потім на Сербію<ref>Югославия в XX веке, 2011, с. 415</ref>. У Сербії комуніст Йосип Броз (псевдонім "Тіто") прийняв на себе загальне керівництво повстанням. У розпорядженні Тіто було близько 8000 чоловік, яких він організував в загони. На озброєнні кожного загону були югославські і трофейні гвинтівки, а також ручні кулемети. На чолі загонів стояли комісари. Незабаром великі території навколо Белграда повністю контролювалися загонами Тіто. На цій стадії війни партизани виступали разом з націоналістичними формуваннями четників. Досягнувши успіху, Тіто сформував верховне командування і {{fact2|розділив Югославію на тактичні зони|07|09|2020}}. Однак у вересні німці перейшли в контрнаступ. Був виданий наказ розстрілювати по сотні заручників за кожного вбитого німецького солдата, крім того, в Югославію було направлено ще кілька піхотних дивізій і танкова бригада. До грудня німцям вдалося придушити повстання. Тіто разом з дев'ятьма загонами відступив в контрольовану італійцями, а тому більш безпечну, східну Боснію. Там війська Тіто поповнили свої поріділі ряди за рахунок місцевих партизанів. Йосип Броз вирішив припинити відкриту війну і перейти до партизанської тактики, досвід якої на Балканах сформувався за століття турецького панування. Крім того, гориста місцевість Югославії дуже сприяла веденню партизанських дій. Тіто розформував колишні загони і створив на їх базі 1-ю пролетарську бригаду, що налічувала близько 1000 чоловік і складається з трьох батальйонів по 300-400 чоловік в кожному.
 
В середині січня 1942 року [[Вермахт|великі сили німців]] і [[Усташі|хорватів]] {{fact2|атакували штаб Тіто|07|09|2020}}. Партизани були змушені відступити на південь до Ягорінсських горах, {{fact2|де просиділи до початку лютого, коли гітлерівці припинили активні бойові дії|07|09|2020}}. У березні Тіто сформував 2-ю пролетарську бригаду і три територіальні бригади. У свої ряди Тіто приймав всіх бажаючих, незалежно від національності і віросповідання. Завдяки такій політиці НВАЮ не вистачала брак в живій силі. Загони мимовільно організовувалися всюди і майже в кожному місті існувала своя підпільна організація. Тіто звернувся за допомогою до Радянського Союзу, але [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталін]] надав руху тільки моральну підтримку<ref>Югославия в XX веке, 2011, с. 418—430.</ref>.
 
У березні 1942 року німці почали новий наступ, але війська Тіто змогли прорвати кільце і {{fact2|вийти в Чорногорію, де об'єдналися з місцевими партизанами. Поповнивши ряди, Тіто здійнив рейд на північ і до серпня захопив кілька районів у центральній і східній Боснії|07|09|2020}}. У листопаді війська Тіто взяли місто [[Бихач]] на півночі Боснії. Сили Тіто на той час налічували близько 150000 чоловік. Вони складалися з двох корпусів, що налічували вісім "дивізій" чисельністю по 3500 осіб кожна. Дивізія складалася з трьох піхотних і однієї артилерійської бригад, озброєних трофейними гвинтівками, ручними кулеметами, протитанковими гарматами і польовою артилерією. Крім того, в складі армії Тіто було кілька мобільних частин, оснащених трофейними італійськими легкими танками, {{fact2|а в танковій частині 36 окремих бригад, 79 загонів, 70 батальйонів і 15 рот|07|09|2020}}.
 
У січні 1943 року армія країн Осі, в тому числі 7-а дивізія СС "Принц Ойген", 369-а дивізія (Хорватський легіон) і італійський 5-й корпус атакували Бихач, {{fact2|що називався на той час Тітоград|07|09|2020}}. Війська Тіто відійшли в центральну Боснію, вивівши з собою біженців і поранених, а в лютому перейшли в контрнаступ. Партизани [[Битва на Неретві|атакували італійський гарнізон в долині річки Неретви]]. Італійці були відкинуті назад, але до них на виручку наспіли німецькі частини, які змусили Тіто форсувати Неретву і вторгнутися на територію, контрольовану четниками. Деморалізовані четники були витіснені в Чорногорію. Тим часом західні союзники, оцінивши діяльність Тіто, налагодили повітряний міст, по якому почали постачати партизанів необхідним. Тіто став отримувати допомогу, яку раніше союзники надавали четникам<ref>[http://www.znaci.net/00001/30_60.htm Битка на Неретви — кратак преглед]</ref>.
 
У травні 1943 року німці перекинули в Югославію дивізію "[[Бранденбург-800|Бранденбург]]", 1-ю гірськострілецьку дивізію, а також 61-й і 62-й болгарські піхотні полки. Ці війська{{уточнити}} оточили партизанів Тіто у гори Дурмітор в Чорногорії. Зазнавши значних втрат Тіто зміг вирватися з кільця і ​​піти в східну Боснію. У вересні 1943 року Італія вийшла з війни. Італійські війська на Балканах були роззброєні і Тіто захопив безліч зброї лежачої в арсеналах<ref>Югославия в XX веке, 2011, с. 481.</ref>. На сторону Тіто перейшли багато італійських солдат і Тіто почав формувати "бригади Гарібальді". Більш 18000 югославських солдатів, інтернованих в Італії, повернулися в Югославію через [[Барі]], який став шляхом, через який Тіто отримував допомогу союзників. Потім Тіто сформував п'ять "іноземних бригад". Вплив Тіто поширилося на Хорватію та Словенію. Тільки болгарська Македонія поки залишалася поза досяжністю.
 
Половина території Югославії була практично захопленапід комуністамиконтролем комуністів, а війська Тіто досягли чисельності 250.000 чоловік. Німці перекинули на Балкани 2-гу танкову армію і довели чисельність своїх військ до 13 дивізій, серед яких була 1-я козача дивізія. В кінці жовтня 5-й гірськострілецький корпус СС (дивізії СС "Принц Ойген" і "Хандшар") атакували партизанів в східній Боснії{{уточнити}}. {{fact2|Тіто вдалося відбити наступ ціною життя 11000 своїх солдатів.|07|09|2020}} Потім гітлерівці захопили далматинський острів Корчула. Втрата острова була тим більш чутливою для Тіто, оскільки через Корчулу йшли транспорти союзників.
 
{{fact2|На початку 1944 року німецькі сили, з складі яких було кілька ненадійних східних батальйонів, які вели оборонні бої.|07|09|2020}} Останню спробу розправитися з партизанами окупанти зробили в травні 1944 року, {{fact2|коли 2-а танкова армія атакувала Тітоград. У район Тітограда гітлерівці скинули масований десант, які розгромили штаб Тіто в Дварі.|07|09|2020}} Сам Тіто уцілів і на острові Віс за допомогою союзників зміг знову організувати керівництво партизанською війною. У жовтні 1944 року Червоною Армією спільно з НВАЮ був узятий Белград. {{fact2|Так була досягнута майже повна перемога|07|09|2020}}.
 
У травні 1945 року була ліквідована [[Незалежна держава Хорватія]]. 15 травня 1945 року 3-а армія НВАЮ [[Полянська битва|завдала поразки]] останньому великому угрупованню військ противника в Словенії, тим самим {{fact2|завершивши захоплення країни|07|09|2020}}<ref>Thomas, N., Mikulan, K. and Pavelic, D. ''Axis Forces in Yugoslavia 1941-45'', Osprey, London, 1995. {{ISBN|1-85532-473-3}}</ref>.
 
== Військові втрати ==
Рядок 71:
{{main|Злочини югославських партизанів у Другій світовій війні}}
 
Тіто наказав своїм партизанам нападати на противника всюди, ціна наслідків не мала значення. На територіях, що потрапили під їх контроль, вони встановлювали свої порядки, не рахуючись з народом. Комуністи анітрохи не ніяковіли проведенням терору. Крім окупантів, вони традиційно боролися з «ворогами народу» станами (зокрема, священиками), а також російськими білоемігрантами. І тих, і інших комуністи просто нещадно винищували. {{fact2|Так, наприклад, було вирізано поселення російських козаків. Вал югославського червоного терору став однією з причин створення російськими білоемігрантами так званого «[[Російський корпус (Третій Рейх)|Російського корпусу]]», який боровся виключно проти комуністів і співпрацював з Драголюбом Михайловичем|07|09|2020}} і його [[Четники|четниками]]<ref>[https://www.transcript-verlag.de/978-3-8376-2850-0/serbische-vergangenheitsaufarbeitung/ Mehler, Daniela. Serbische Vergangenheitsaufarbeitung : Normwandel und Deutungskämpfe im Umgang mit Kriegsverbrechen, 1991—2012. — Bielefeld: Transcript Verlag, 2015. — 368 с. — ISBN 3837628507.]</ref>.
 
{{fact2|У відповідь на терористичні акції комуністів окупаційна влада почала репресії проти мирного населення|07|09|2020}}.
 
== Коментар ==