Стенфордський тюремний експеримент: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Arvich (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
|||
Рядок 3:
Добровольці грали ролі в’язнів та охоронців в імпровізованій [[тюрма|в’язниці]], влаштованій в корпусі кафедри психології. Учасники швидко адаптувались до своїх ролей. Ніхто не сподівався, проте почали виникати по-справжньому небезпечні ситуації. Кожен третій охоронець виявився схильним до [[садизм|садизму]], а в’язні були сильно [[моральна травма|морально травмовані]], двоє з них закінчили експеримент достроково. Незважаючи на очевидну втрату контролю над експериментом тільки один з 50 спостерігачів, Христина Маслач, виступила проти його продовження. Зімбардо припинив експеримент достроково.
Результати експерименту вразили і його автора, тому Філіп Зімбардо заявив, що подібне не повинно повторитися. Багато років він був засмучений кепською славою свого експерименту, що зробив ціле покоління психологів гранично обережними. "Психологи стали виходити з того, що людина настільки вразливе створіння, що коли вона не пройде той чи інший тест, то це назавжди зруйнує її самооцінку. Тому більшість тестів здійснювалося лише через опитування. Психологи тільки запитують:
З точки зору [[етика|етики]] експеримент часто порівнюють з [[експеримент Мілґрема|експериментом Мілґрема]], який в [[1963]] році в [[Йєльський університет|Йелському університеті]] провів Стенлі Мілґрем (він і Зімбардо колись училися разом)
== Цілі і засоби ==
| |||