Фессалонікійська імперія: відмінності між версіями

Піднесення Фессалоніки було недовгим, і закінчилось катастрофічною битвою при [[Клокотниця|Клокотниці]], в якій Феодор Комнін Дука був захоплений в полон. Зведений до болгарського васала, Феодорів брат та наступник Мануїл Комнін Дука був безсилим завадити втраті більшості завоювань брата в [[Македонія (історична область)|Македонії]] та [[Фракія|Фракії]], в той час, як ядро держави - [[Епірський деспотат]] відколовся під владою [[Михайло II Комнін Дука|Михайла II Комніна Дуки]]. Феодор відновив ФессалонікиФессалонік в 1237 році, поставивши свого сина Іоанна Комніна Дуку, та, згодом, Димитрія Ангела Дуку, правителями міста, тоді як Мануїл, за підтримки Нікеї, захопив [[Фессалія|Фессалію]]. Правителі ФессалонікиФессалонік носили титул імператора з 1225/7 року до 1242, коли вони були змушені відмовитись від нього та визнати сюзеренітет суперницької Нікейської імперії. Комніни Дуки правили як деспоти ФессалонікиФессалонік ще 4 роки після цього, проте в 1246 році Нікея анексувала місто.

Після захоплення [[Падіння Константинополя (1204)|ЧетвертимКонстантинополя хрестовим походом Константинополяхрестоносцями]] у квітні 1204 року Візантійська імперія розпалась та була розділена між лідерами хрестоносців та [[Венеціанська республіка|Венеціанською республікою]]. [[Латинська імперія]] утворилась в самому Константинополі, тоді як більшість північних та західних земель в континентальній Греції відійшли [[Королівство Фессалоніки|Королівству Фессалоніки]] під керівництвом [[Боніфацій I Монферратський|Боніфація I Монферратського]].{{sfn|Nicol|1993|pp=8–12}}{{sfn|Fine|1994|pp=62–65}} Одночасно виникли дві основні візантійські грецькі держави, які кинулисуперничали викликза вплив з латинянам і претентдувалипретендували на спадщину Візантії, а саме так звана [[Нікейська імперія]] з лідером [[Феодор I Ласкаріс|Феодором I Ласкарісом]] в [[Мала Азія|Малій Азії]], та так званий [[Епірський деспотат]] у західній Греції з [[Михайло І Комнін Дука|Михайлом I Комніном Дукою]], тоді як третя грецька держава-уламок, [[Трапезундська імперія]], установиларозміщувалась своєна існуванняпівнічному-сході наАнатолії віддаленихта берегахне [[Понт|Понту]]брала участі у боротьбі за Грецію.{{sfn|Nicol|1993|pp=10–12}}{{sfn|Hendy|1999|pp=1, 6}} Михайло І Комнін Дука швидко розширив свої володіння на [[Фессалія|Фессалію]], а його наступник [[Феодор Комнін Дука]] захопив Фессалоніки в 1224 році.{{sfn|Nicol|1993|pp=12–13}}{{sfn|Fine|1994|pp=112–114, 119}}

Захоплення ФессалонікиФессалонік, традиційно другого міста Візантійської імперії після Константинополя, дозволило Феодору оскаржити нікейські претензії на візантійський імператорський титул. За підтримки єпископів йогоу володінь,Фессалоніках вінйого був коронованийпроголосив імператором в Фессалоніці [[Охрид|охридським]] архієпископомархієпископ ДимитріємДимитрій ХоматіаномХоматіан. Точна дата цієї події невідома, проте встановлюється або в 1225 році, або в 1227-8 роках.{{sfn|Nicol|1993|pp=13, 20}}{{sfn|Fine|1994|pp=119–120}} Відкрито заявивши про свої імперські амбіції, Феодор звернув погляд на Константинополь. Лише нікейський імператор [[Іоанн III Дука Ватац]] і болгарський цар [[Іван Асен II|Іван II Асен]] були досить сильними, щоб кинути йому виклик. Прагнучи випередити Феодора, в 1225 році нікейці захопили [[Едірне|Адріанополь]] у латинян в 1225 році, але він швидко пішов у Фракію і змусив нікейців залишити свої європейські володіння йому. Федір бувмав вільнийзмогу атакувати Константинополь, але з невідомих причин затримавне цейзробив нападцього. Тим часом нікейці та латиняни врегулювали свої розбіжності, і, хоча офіційно Іван II Асен мав союз з Феодором, він також вступив у переговори про династичний союз між Латинською імперією та Болгарією.{{sfn|Fine|1994|pp=122–124}} У 1230 році Феодор нарешті пішов на Константинополь, але несподівано повернув свою армію на північ до Болгарії. У битві під Клокотницею з болгарами армія Федора була знищена, а сам він потрапив у полон, і там згодом був осліплений.{{sfn|Fine|1994|pp=124–125}}{{sfn|Nicol|1993|pp=13, 22}}

Ця поразка різко зменшила силу ФессалонікиФессалонікської імперії. Держава, що була побудована на основі швидкої військової експансії і спиралась на спроможність свого правителя, не змогла впоратися з поразкою. Її території в Фракії, а також більшій частині Македонії та Албанії були стрімко втрачені на користь болгар, які постали як найсильніша балканська держава.{{sfn|Nicol|1993|pp=13, 22}}{{sfn|Fine|1994|pp=125–126}} Феодоровим наступником став його брат [[Мануїл Комнін Дука]]. Він все ще контролював околиці ФессалонікиФессалонік, а також землі у Фессалії та Епірі, але був змушений визнати себе васалом Асена. Щоб зберегти деяку свободу маневру, Мануїл навіть звернувся до колишніх конкурентів свого брата в Нікеї, запропонувавши визнати авторитет Дук Ватаців і [[Патріарх Константинопольський|Константинопольського патріарха]], який проживав у Нікеї.{{sfn|Fine|1994|pp=126–128}} МануельМануїл також не зміг перешкодити [[Михайло II Комнін Дука|Михайлу II Комніну Дуці]], байстрюкубастарду свого старшого зведеного брата-байстрюкабастарда Михайла I, повернутися з заслання після Клокотниці та захопити контроль над Епіром, де він, очевидно, користувався значною підтримкою. Врешті-решт Мануїл був змушений прийняти факт, і визнати Михайла II правителем Епіру під своїм власним сюзеренітетом. На знак цього він присвоїв Михайлу титул деспота. З самого початку сюзеренітет був радше номінальним, і в 1236-37 роках Михайло діяв як незалежний правитель, захопивши [[Керкіра|Керкіру]], та видаючи хартії та підписуючи договори від свого власного імені.{{sfn|Fine|1994|p=128}}

Правління Мануїла тривало до 1237 року, коли його було скинуто в результаті перевороту попередником Феодором. Останній був звільнений з полону і таємно повернувся до Фессалоніки після того, як Іван II Асен закохався і одружився на його дочці Ірині. Засліплений, Феодор не міг претендувати на трон і коронував свого сина Іоанна Комніна Дуку, але залишався фактичною володарем за престолом і фіктивним регентом.{{sfn|Nicol|1993|p=22}}{{sfn|Fine|1994|p=133}} Мануїл згодом втік до Нікеї, де вінприсягнув пообіцявна вірність Ватацу. Так у 1239 р. Мануїлу було дозволено відплисти до Фессалії, де він почав збирати армію для походу на Фессалоніку. Після того, як він захопив Ларису, Феодор запропонував йому договір, за яким він сам і його син утримуватимуть ФессалонікуФессалоніки, Мануїл отримає Фессалію, а інший брат, Костянтин Комнін Дука, правитиме [[Етолія|Етолією]] та [[Акарнанія|Акарнанією]], які він уже мав як [[апанаж]] з 1220-х років. Мануель погодився і керував Фессалією до своєї смерті в 1241 році, після чого її швидко захопив [[Михайло II Комнін Дука|Михайло II]].{{sfn|Fine|1994|pp=133–134}}

У 1244 році Іоанн помер і його наступником став його молодший брат Димитрій Ангел Дука. Димитрій був легковажним правителем, який швидко став непопулярним серед підданих.{{sfn|Fine|1994|p=157}} У 1246 році Ватац знову прибув до Європи. У тримісячному поході він завоював значну частину Фракії, а також більшість Македонії у Болгарії, яка тепер стала його васалом, тоді як Михайло II Епірський також розширив свою територію в західній Македонії.{{sfn|Fine|1994|p=156}} Після цього визначного успіху Ватац повернувся до Фессалоніки, де провіднічастина громадянижителів уже змовились скинути Димитрія та віддати місто йому. Коли перед містом з’явились Ватац, Димитрій відмовився вийти і віддати пошану своєму сюзерену, але прихильники Нікеї всередині міста відкрили ворота і впустили нікейську армію. Фессалоніки були включені до складу Нікейської держави, з [[Андронік Палеолог|Андроніком Палеологом]] в якості губернатора, в той час як Димитрій був відправлений в комфортне заслання в маєтки, надані йому в Малій Азії., І навпаки,а його батька Феодора заслали до [[Едеса (Греція)|Водени]].{{sfn|Nicol|1993|p=22}}{{sfn|Fine|1994|pp=157–158}}

Незважаючи на кінець ФесалонікськоїФессалонікської держави, [[Михайло II Комнін Дука]] взявся за реалізацію претензій своєї родини. Він намагався захопити Фессалоніки і відновити сильну західну грецьку державу, здатну кинути виклик Нікеї на першість та візантійську імперську спадщину. Перший напад у 1251–53 роках, підтриманий старим Феодором Комніном Дукою, не вдався, і Михайло був змушений змиритися. Проте це недовго стримувало Михайла, який після 1257 року домагався союзу з іншими державами проти зростаючої загрози Нікеї, включаючи [[Ахейське князівство]] та [[Манфред (король Сицилії)|Манфреда Сицилійського]]. Однак амбіції Михайла були зруйновані в битві при Пелагонії ву 1259 році. Після Пелагонії навіть [[Епір (географічний регіон)|Епір]] і [[Фессалія]] були на короткий час окуповані нікейцями. Що ще важливіше, перемога відкрила шлях для нікейського відвоювання Константинополя 15 серпня 1261 року та відновлення Візантійської імперії під династією [[Палеологи|Палеологів]].{{sfn|Fine|1994|pp=157–165}}{{sfn|Nicol|1993|pp=24, 28–29, 31–36}}