Вікіпедія

Використання психіатрії в політичних цілях в СРСР: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Propodail (обговорення | внесок)
655 редагувань
Немає опису редагування
Propodail (обговорення | внесок)
655 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Використання психіатрії в політичних цілях в СРСР''' — практика боротьби радянської влади з [[Дисидент|дисидентами]] та [[Правозахисник|правозахисниками]], яка полягала у зловживанні [[Психіатрія|психіатричним]] діагнозом, лікуванням і утримуванням в ізоляції. Винесення психіатричного діагнозу дозволяло владі уникати гласного судового процесу над інакодумцями шляхом відправлення їх у психіатричні лікарні без суду й на невизначений строк. Крім того, оголошення незгодних психічно хворими дозволяло владі ігнорувати питання про політичних в'язнів.
 
За визначенням психіатра, президента Асоціації психіатрів України, колишнього дисидента й політв'язня [[Глузман Семен Фішельович|Семена Глузмана]], зловживанням психіатрією, зокрема в політичних цілях, є ще й навмисна екскульпація (визнання неосудними) громадян, які за своїм психічним станом не потребують ані психіатричних заходів обмеження, ані психіатричного лікування<ref name="Этиология злоупотреблений">{{статьястаття |заголовок=Этиология злоупотреблений в психиатрии: попытка мультидисциплинарного анализа |издание=Нейponews: Психоневрология и нейропсихиатрия |номер=1 (20) |ссылка=http://neuronews.com.ua/page/etiologiya-zloupotreblenij-v-psihiatrii-popytka-multidisciplinarnogo-analiza |мова=ua |тип=журнал |автор=Глузман С.Ф. |месяц=1 |год=2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20151117022255/http://neuronews.com.ua/page/etiologiya-zloupotreblenij-v-psihiatrii-popytka-multidisciplinarnogo-analiza |archivedate=2015-11-17 }}</ref>. За визначенням всесвітньої організації «Глобальна ініціатива у психіатрії», під використанням психіатрії в політичних цілях розуміється зловживання психіатричним діагнозом, лікуванням і утримуванням в ізоляції з метою обмеження фундаментальних прав людини для певних осіб або груп у суспільстві<ref name="van Voren">{{статьястаття |заголовок=Political Abuse of Psychiatry—An Historical Overview |издание=[[Schizophrenia Bulletin]] |том=36 |номер=1 |страницы=33—35 |pmid=19892821 |doi=10.1093/schbul/sbp119 |ссылка=http://www.gip-global.org/images/46/516.pdf |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110726102504/http://www.gip-global.org/images/46/516.pdf |archivedate=2011-07-26 |accessdate=2010-06-17 |мова=en |тип=journal |автор=Van Voren R. |месяц=1 |год=2010}} {{Wayback|url=http://www.gip-global.org/images/46/516.pdf |date=20110726102504 }}</ref>.
 
В [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] траплялися систематичні зловживання психіатрією в політичних цілях<ref name="Этиология злоупотреблений"/><ref>{{книга |заголовок=Medicine betrayed: the participation of doctors in human rights abuses |год=1992 |издательство={{Нп3|Zed Books}} |isbn=1-85649-104-8 |ссылка=https://books.google.com/books?id=bMTu_oIfVsIC&pg=PA66 |страницы=66 |мова=en |автор=British Medical Association}}</ref><ref name="Bonnie"/><ref name="Van Voren-Ending">{публікація|стаття|автор=Van Voren R|заголовок=Ending political abuse of psychiatry: where we are at and what needs to be done|видання=BJPsych Bull|рік=2016 Feb|посилання=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4768845/|issue=1|volume=40|pages=30–33|pmid=26958357|doi=10.1192/pb.bp.114.049494}}</ref><ref name="Gershman"/><ref>{{книга |заголовок=Mental health policy and practice across Europe: the future direction of mental health care |год=2007 |издательство=McGraw-Hill International |isbn=0-335-21467-3 |ссылка=https://books.google.com/books?id=_KnuP8OwJbMC&pg=PA406 |страницы=406 |мова=en |автор=Knapp, Martin}}</ref><ref>{{книга |заголовок=Abuse of psychiatry for political repression in the Soviet Union: Hearing, Ninety-second Congress, second session, Part 1 |год=1972 |издательство=U.S. Government Printing Office |место=Washington, D.C. |ссылка=https://books.google.com/books?id=CQ42AAAAIAAJ |мова=en}}</ref><ref>{{книга |заголовок=Abuse of psychiatry for political repression in the Soviet Union: Hearing, Ninety-second Congress, second session, Volume 2 |год=1975 |издательство=U.S. Government Printing Office |место=Washington, D.C. |ссылка=https://books.google.com/books?id=yjgTAAAAIAAJ |мова=en}}</ref><ref name="hearing-1983"/><ref name="От политических">{{статьястаття|автор=Ван Ворен Р. |заголовок=От политических злоупотреблений психиатрией до реформы психиатрической службы |ссылка=http://www.mif-ua.com/archive/article/36250 |издание=Вестник Ассоциации психиатров Украины |год=2013 |номер=2}}</ref>. Протягом XIX століття в Росії відзначені лише поодинокі випадки використання психіатрії в політичних цілях<ref name="Ougrin">{{статьястаття|автор=Ougrin D, Gluzman S, Dratcu L |заголовок=Psychiatry in post-communist Ukraine: dismantling the past, paving the way for the future |ссылка=http://pb.rcpsych.org/content/30/12/456.short|издание=The Psychiatrist|год=February 16, 2007}}</ref>, поодинокими такі випадки були також у перші роки існування радянської держави<ref name="post-Soviet">{{книга|автор=Ван Ворен Р.|заголовок=Психиатрия как средство репрессий в постсоветских странах|ссылка=https://web.archive.org/web/20131230233134/http://www.gip-global.org/images/46/665.pdf|издательство=Европейский парламент. Департамент политики. Генеральное управление по внешней политике|год=2013|страниц=28|isbn=978-92-823-4595-5|doi=10.2861/28281}} {{Wayback|url=http://www.gip-global.org/images/46/665.pdf |date=20131230233134 }} См. также: {{статьястаття|автор=Ван Ворен Р.|заголовок=Психиатрия как средство репрессий в постсоветских странах|ссылка=http://www.mif-ua.com/archive/article/37543|издание=Вестник Ассоциации психиатров Украины|год=2013|номер=5}}</ref>. Набагато частішого характеру політичні зловживання психіатрією набули у 30–50-х роках XX століття<ref name="Ougrin"/><ref name="post-Soviet"/>, та лише в 1960-х роках психіатрія стала одним із головних інструментів репресій в СРСР<ref name="post-Soviet"/>.
 
Психіатрія брежнєвського періоду використовувалася як знаряддя для усунення політичних опонентів (дисидентів)&nbsp;— людей, які відкрито висловлювали погляди, що суперечили офіційно декларованим догмам<ref name="СДП">Короленко Ц. П., Дмитриева Н. В. [http://azps.ru/hrest/80/5050550.html Психиатрия советского периода.]&nbsp;— В кн.: Короленко Ц. П., Дмитриева Н.&nbsp;В.&nbsp;Социодинамическая психиатрия.&nbsp;— Новосибирск: Издательство НГПУ, 1999 г.; Академический проект, 2000 г., ISBN 5-8291-0015-0; Деловая книга, 2000 г. ISBN 5-88687-070-9</ref>. Політичні зловживання психіатрією в СРСР були засуджені світовою психіатричною спільнотою<ref name="От политических"/><ref name="Ougrin"/><ref name="Merskey">{{статьястаття |заголовок=Political neutrality and international cooperation in medicine |ссылка=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1154638/pdf/jmedeth00167-0020.pdf |издание={{Нп3|Journal of Medical Ethics}} |том=4 |номер=2 |страницы=74—77 |pmid=671475 |pmc=1154638 |мова=en |тип=journal |автор=Merskey, Harold |год=1978}}</ref><ref name="shadow">{{книга|автор=Bloch, Sidney; Reddaway, Peter |заголовок=Soviet psychiatric abuse: the shadow over world psychiatry|ссылка=http://www.books.google.com.ua/books?id=rgc1AAAAMAAJ|издательство=Westview Press|год=1985|isbn=0-8133-0209-9}}</ref><ref name="Блох, Реддауэй">{{книга |автор=Блох С., Реддауэй П. |заголовок=Диагноз: инакомыслие. Как советские психиатры лечат от политического инакомыслия |ссылка= |место=Лондон |издательство=Overseas Publications Interchange |год=1981 |pages= |allpages=418 |isbn=0903868334}}</ref>{{rp|330}}<ref name="Reich">{{статьястаття |заголовок=The World of Soviet Psychiatry |издание=The New York Times (USA) |5=issue |ссылка=https://www.nytimes.com/1983/01/30/magazine/the-world-of-soviet-psychiatry.html?&pagewanted=print |мова=en |автор=Reich W. |месяц=January 30 |год=1983 }} Перевод: {{cite web|author=|datepublished=|url=http://inosmi.ru/inrussia/20080515/241381.html|title=Мир советской психиатрии|format=|work=|publisher=|accessdate=|archiveurl=https://www.webcitation.org/65NUhc2Bz?url=http://inosmi.ru/inrussia/20080515/241381.html|archivedate=2012-02-11}}</ref>, що призвело до виходу Всесоюзного наукового товариства невропатологів і психіатрів з Всесвітньої психіатричної асоціації в 1983 році<ref name="shadow"/>.
 
Систематичне використання психіатрії в політичних цілях в СРСР припинилося в кінці 1980-х років, і на початку XXI століття в Росії та інших колишніх радянських республіках відзначаються лише окремі випадки такого роду<ref name="post-Soviet"/>.
 
== Передісторія. 1920–50-ті роки ==
Протягом перших років існування СРСР було кілька поодиноких спроб використовувати психіатрію в політичних цілях<ref name="post-Soviet"/>. Найпримітнішим випадком такого роду став випадок одної з лідерів Партії лівих соціалістів-революціонерів Марії Спірідонової<ref name="shadow"/>, поміщеної до Пречистенської психіатричної лікарні за наказом Дзержинського 1921 року<ref name="Прокопенко"/><ref name="Melenberg">{{статьястаття |автор=Меленберг А. |заголовок=Карательная психиатрия |ссылка=http://2003.novayagazeta.ru/nomer/2003/60n/n60n-s24.shtml |издание=[[Новая газета]] |год=18 августа 2003 |номер=60 |мова=ua |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080116052024/http://2003.novayagazeta.ru/nomer/2003/60n/n60n-s24.shtml |archivedate=2008-01-16 }}</ref>.
[[Файл:MarijaSpiridonova.jpg|thumb|150px|Марія Спиридонова, революціонерка, одна з керівниць партії лівих есерів]]
Політичні зловживання психіатрією почастішали в 1930-х роках. У політичних цілях використовувалася перша тюремна (спеціальна) лікарня в СРСР&nbsp;— Казанська тюремна психіатрична лікарня НКВС СРСР. За деякими даними, у ній містилося як безліч осіб, що страждали на психічні розлади, так і багато людей без психічних порушень<ref name="post-Soviet"/>. Існувало ще декілька тюремних психіатричних лікарень у 1940–50-ті роки, до яких належали, зокрема, створена в 1951 році в будівлі колишньої жіночої в'язниці (поруч зі знаменитими «Хрестами») Ленінградська ТПЛ; тюремно-психіатричне відділення Бутирської в'язниці; тюремно-психіатрична лікарня в районі міста Томська.<ref name="Подрабинек"/>.
Рядок 21:
 
=== Юридична ситуація ===
У жовтні 1960 року Верховна Рада РРФСР прийняла Кримінальний кодекс РРФСР, який замінив собою Кримінальний кодекс 1926&nbsp;р. Для засудження дисидентів використовувалося понад 40 статей КК РРФСР, до того ж у республіканських КК змінювався лише номер статті, але зміст був ідентичним. «Найвживанішою» статтею, за якою проходили дисиденти, у КК РРФСР 1960 року була стаття 70 КК «Антирадянська агітація і пропаганда».<ref name="Королева">{{статьястаття |заголовок=Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 1 |издание=Электронный журнал «Полемика» |номер=11 |ссылка=https://web.archive.org/web/20131500534400/http:/www.irex.ru/press/pub/polemika/11/koroleva/ |мова=ua |тип=журнал |автор=Королева Л.В, докт. ист. наук}}</ref>
 
Стаття КК 64 «Зрада Батьківщині», що містила згадування про «втечу за кордон або відмову повернутися з-за кордону в СРСР», дозволяла піддати репресіям, зокрема, тих, хто намагався емігрувати за кордон. Завдяки статті 72 «Організаційна діяльність, спрямована на вчинення особливо небезпечних державних злочинів, а так само участь в антирадянській організації» в ув'язненні опинялися члени організацій (у тому числі соціалістичних і комуністичних), створених не за вказівкою влади, а з ініціативи пересічних громадян. Особи, засуджені за статтями 70, 64 й 72, нерідко опинялися у психіатричних лікарнях.<ref name="Подрабинек">{{книга|автор=Подрабинек А.П.|заголовок=Карательная медицина|ссылка=https://www.webcitation.org/6OJBuMkj9?url=http://www.cchr.spb.ru/wp-content/uploads/podrabinek_karatelnaya_meditsina_1979_text%5b1%5d.pdf|место=Нью-Йорк|издательство=Хроника|год=1979|страницы=|страниц=223|isbn=0897200225}} {{Архивировано|url=https://www.webcitation.org/6OJBuMkj9?url=http://www.cchr.spb.ru/wp-content/uploads/podrabinek_karatelnaya_meditsina_1979_text%5b1%5d.pdf |date=2014-03-24 }}</ref>
Рядок 31:
У Кримінальному кодексі РРФСР існувала (проте в 1960-ті роки була вилучена з кодексу) стаття 148, згідно з якою «поміщення до лікарні для душевнохворих завідомо здорової людини з корисливих або особистих цілей» мало каратися позбавленням волі на строк до трьох років<ref name="Подрабинек"/>.
 
Як зазначає історик-архівіст, консультант Комісії з реабілітації жертв політичних репресій при Президентові РФ<ref name="Петрюк-рец">{{статьястаття|автор=Петрюк П. Т., Петрюк А. П.|заголовок=Рецензия на книгу: Карательная психиатрия: Сборник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — М.: АСТ; Минск: Харвест, 2005. — 608 с. — (Серия «Библиотека практической психологии») |ссылка=http://www.psychiatry.ua/articles/paper227.htm |издание=Психічне здоров’я |год=2006 |выпуск=4 |страницы=89—94}}</ref> А. Прокопенко, оголошення неугодних людей неосудними дозволяло без привернення уваги світової громадськості й пов'язаного з цим шуму ізолювати їх у психіатричних лікарнях. До того ж можна було заявляти, що в СРСР сповідається найліберальніша концепція права, оскільки правопорушник у подібних випадках розглядається скоріше як хворий, якого слід лікувати, ніж як злочинець, який підлягає кримінальному покаранню<ref name="Прокопенко">{{книга |автор= |часть=''Прокопенко А. С.'' Безумная психиатрия |заголовок=Карательная психиатрия: Сборник |ответственный=Под общ. ред. А. Е. Тараса |место=Москва — Минск |издательство=[[АСТ (издательство)|АСТ]], [[Харвест]] |год=2005 |страниц=608 |isbn=5170301723|ссылка часть=https://web.archive.org/web/20100219221427/http://h-v-p.boom.ru/book.htm }}</ref>.
 
Окрім політичних статей, до інакодумців, зокрема тих, які поміщалися до психіатричних лікарень, часом застосовувалися і кримінальні статті&nbsp;— наприклад, стаття 209 «Систематичне заняття бродяжництвом або жебрацтвом»<ref name="Подрабинек"/>; звинувачення в «хуліганстві», «паразитизмі», «участі в незаконній торгівлі»<ref name="hearing-1983"/>. Використання кримінальних статей було ще одним способом уникнути широкого громадського резонансу, який в низці випадків отримували політичні справи<ref name="Подрабинек"/>.
Рядок 52:
29 квітня 1969 року Ю.&nbsp;В.&nbsp;Андропов направив до ЦК партії проєкт плану розширення мережі психіатричних лікарень і пропозиції щодо вдосконалення використання психлікарень для захисту інтересів радянської держави і суспільного ладу. Крім того, приймалися й відповідні закриті постанови ЦК партії й Ради Міністрів.<ref name="Королева"/>
 
Спеціальні (тюремні) психіатричні лікарні (скорочено&nbsp;— СПЛ, ТПЛ) були створені в 1930-х роках з ініціативи А. Вишинського.<ref name="СахаровII-6">{{книга|автор=Сахаров А.Д. Часть вторая|часть=Глава 6. «Памятная записка». Дело Файнберга и Борисова. Михаил Александрович Леонтович. Использование психиатрии в политических целях. Крымские татары|заголовок=Сахаров А.Д. Воспоминания|ссылка часть=http://www.bibliotekar.ru/saharov/25.htm|ссылка=http://www.bibliotekar.ru/saharov/index.htm}}</ref> З початку 1960-х рр. створюється широка й постійно зростаюча мережа тюремних психіатричних лікарень.<ref name="Диагноз-карта">{{статьястаття|автор=Блох С., Реддауэй П.|заголовок=Диагноз: инакомыслие|ссылка=http://www.hro.org/editions/karta/nr1314/blox.htm|издание=Карта: Российский независимый и правозащитный журнал|номер=13—14|страницы=56—67|год=1996|archiveurl=https://web.archive.org/web/20060322012229/http://www.hro.org/editions/karta/nr1314/blox.htm|archivedate=2006-03-22|url=http://www.hro.org/editions/karta/nr1314/blox.htm|deadlink=да}}</ref> . Динаміка їхнього будівництва в 1960-ті роки виглядала таким чином:
* [[1961 рік]]&nbsp;— Сичовська ТПЛ (Смоленська область)<ref name="Прокопенко"/>;
* [[1964 рік]]&nbsp;— Благовіщенська ТПЛ (Амурська область)<ref name="Прокопенко"/>;
Рядок 69:
 
=== Діаґнози ===
Аналіз конкретних випадків психіатричного репресування інакодумців свідчить про те, що діагностичними «масками», використовуваними в репресивних цілях, найчастіше були «сутяжно-паранояльний розвиток особистості» та «повільноплинна шизофренія»<ref name="Этиология злоупотреблений"/><ref name="Глузман">{{статьястаття|автор=Глузман С. Ф. |заголовок=Украинское лицо судебной психиатрии |оригинал= |ссылка=http://novosti.mif-ua.com/archive/issue-9615/article-9643/ |автор издания= |издание=Новости медицины и фармации |тип= |место= |издательство=Издательский дом «ЗАСЛАВСКИЙ» |год=2009 |выпуск= |том= |номер=15 (289) |страницы= |isbn=}}</ref>. Решта діагнозів (зокрема, параноїдна шизофренія: в окремих випадках цей діагноз ставився інакодумцям, які ніколи не виказували психотичної симптоматики і згодом були визнані психічно здоровими) дисидентам майже не виставлялися<ref name="Этиология злоупотреблений"/><ref name="Буковский, Глузман">{{статьястаття |заголовок=Пособие по психиатрии для инакомыслящих |издание=Хроника защиты прав в СССР |номер=13 |страницы=36—61 |ссылка=http://tribunanaroda.info/content/view/2918 |автор=''[[Буковский, Владимир Константинович|Буковский В.]], [[Глузман, Семён Фишелевич|Глузман С.]]'' |месяц=январь — февраль |год=1975 }}</ref>. Особливо часто для обґрунтування неосудності дисидентів використовували діагноз повільноплинної (малопрогредієнтної) шизофренії<ref name="Reich"/><ref name="Коротенко">{{книга |автор=Коротенко А. И., Аликина Н. В. |заголовок=Советская психиатрия: Заблуждения и умысел |ссылка= |место=Киев |издательство=Сфера |год=2002 |страницы= |страниц=329 |isbn=9667841367}}</ref>{{rp|18}}.
 
;Повільноплинна шизофренія
Часто висловлюється думка, що саме розширювальні діагностичні критерії повільноплинної шизофренії, які поширювалися А.&nbsp;В.&nbsp;Снєжневським та іншими представниками московської школи, зумовили використання цього діагнозу в репресивних цілях<ref name="Reich"/><ref name="Глузман"/><ref name="Коротенко"/><ref name="Пуховский">{{книга |автор=Пуховский Н.Н. |заголовок=Очерки общей психопатологии шизофрении |ссылка= |место=Москва |издательство=Академический проект |год=2001 |страницы= |страниц=366 |isbn=5829101548}}</ref>{{rp|259}}<ref name="Нуллер">{{книга|автор=Нуллер Ю.Л.|часть=О парадигме в психиатрии|заголовок=Парадигмы в психиатрии|ссылка=https://web.archive.org/web/20110825065413/http://psychiatry.spsma.spb.ru/lib/nuller/paradigma.htm|место=Киів|издательство=Видання Асоціац ii психіатрів Украіні|год=1993|страницы=|страниц=|isbn=|ссылка часть=http://psychiatry.spsma.spb.ru/lib/nuller/paradigma.htm#1}} {{Wayback|url=http://psychiatry.spsma.spb.ru/lib/nuller/paradigma.htm |date=20110825065413 }}</ref><ref name="О парадигме">{{статьястаття |автор=Нуллер Ю.Л. |заголовок=О парадигме в психиатрии |ссылка=
|издание=Обозрение психиатрии и медицинской психологии имени В.М. Бехтерева |тип=научный журнал |место=Л. |издательство=Институт им. В.М. Бехтерева |год=1991 |том= |номер=4 |страницы=5—13}}</ref>.
 
Рядок 87:
Французький історик психіатрії Ж. Гаррабе зазначає, що критеріям шизофренії, прийнятим на Заході, цей діагноз не відповідав: пацієнти, яким був поставлений діагноз «повільноплинна шизофренія» представниками московської школи психіатрії, не розглядалися як шизофреніки психіатрами в західних країнах на підставі прийнятих там діагностичних критеріїв, незабаром офіційно закріплених в МКХ-9<ref name="Гаррабе-вялотекущая">Garrabé J. Histoire de la schizophrénie.&nbsp;— Paris, 1992. Перевод: [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7 История шизофрении]. См. [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7/chapter/84 Вялотекущая шизофрения] (в гл. XI).</ref>.
 
Діагноз застосовувався у випадках, коли обвинувачені заперечували вину, не співпрацювали зі слідством і було незручно засуджувати правозахисників до тюремного ув'язнення<ref name="Королева"/><ref name="Буковский, Глузман"/><ref name="Королева2">{{статьястаття |заголовок=Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 2 |издание=Электронный журнал «Полемика» |номер=12 |ссылка=http://www.irex.ru/press/pub/polemika/12/koroleva.html |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140221163429/http://www.irex.ru/press/pub/polemika/12/koroleva.html |archivedate=2014-02-21 |accessdate=2010-06-02 |мова=ua |тип=журнал |автор=Королева Л.В., докт. ист. наук}} {{Wayback|url=http://www.irex.ru/press/pub/polemika/12/koroleva.html |date=20140221163429 }}</ref>.
 
[[Буковський Володимир Костянтинович|В. Буковський]] і С. Глузман наводять слова професора Тимофєєва, який писав, що інакомислення може бути обумовленим хворобою мозку, коли патологічний процес розвивається дуже повільно, м'яко, а інші його ознаки до певного часу, іноді до скоєння кримінального вчинку, залишаються непомітними<ref name="Буковский, Глузман"/>.
Рядок 110:
 
==== Використання психіатрії проти окремих осіб ====
Посилення зловживань психіатрією почалося після 1968 року<ref name="Ковалев">{{статьястаття|автор=Ковалев А. А. |заголовок=Взгляд очевидца на предысторию принятия закона о психиатрической помощи |оригинал= |ссылка=http://www.npar.ru/journal/2007/3/view.htm|автор издания=|издание=Независимый психиатрический журнал |тип= |место= |издательство= |год=2007 |выпуск= |том=|номер=3|страницы=|isbn=}}</ref>. 25 серпня 1968 року вісім радянських дисидентів (Костянтин Бабицький, Тетяна Баєва, Лариса Богораз, Наталія Горбаневська, Вадим Делоне, Володимир Дремлюга, Павло Литвинов і Віктор Файнберг) провели у Лобного місця на Красній площі сидячу демонстрацію, протестувавши проти введення до Чехословаччини військ СРСР і країн Варшавського договору. Війська були введені в ніч з 20 на 21 серпня 1968 року з метою зупинити в Чехословаччині суспільно-політичні реформи, що отримали назву Празької весни.
 
Судовий процес над учасниками демонстрації викликав великий суспільний резонанс в СРСР і за кордоном. У КДБ СРСР виникла складність: одному з учасників (В. Файнбергу) на допитах вибили всі передні зуби, і демонстрація його в суді була визнана небажаною<ref name="СахаровII-6"/>. Вихід був знайдений у відправленні В. Файнберга до спеціальної психіатричної лікарні<ref name="СахаровII-6"/> (таке рішення могло бути винесене судом без присутності підсудного й без права оскарження у вищому суді). Експертизу Файнберга проводила комісія Інституту ім. Сербського у складі Г.&nbsp;В.&nbsp;Морозова, Д.&nbsp;Р.&nbsp;Лунца і Л.&nbsp;Л.&nbsp;Ландау. У їх акті №&nbsp;35/с від 10 жовтня 1968 року навмисно не згадувалося про введення військ до Чехословаччини, яке стало приводом для цієї демонстрації, вчинок Файнберга описувався лише як «порушення громадського порядку на Красній площі», а його психічний стан описувався таким чином:
Рядок 116:
Унаслідок Файнберга визнали неосудним і направили до Ленінградської спецпсихлікарні, де він перебував 4 роки&nbsp;— з січня 1969-го по лютий 1973 року<ref name="Прокопенко"/>. Разом з Володимиром Борисовим тримав голодування в березні&nbsp;— червні 1971-го, протестувавши проти поміщення інакодумців до психіатричних лікарень і нестерпних умов утримання в них; після невиконання адміністрацією обіцянки поліпшити умови утримання в'язнів Борисов і Файнберг тримали голодування повторно&nbsp;— з грудня 1971-го по лютий 1972 року<ref name="Инициативная группа">{{книга|заголовок=Документы Инициативной группы по защите прав человека в СССР |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/ig/docs/igdocs.html |ответственный=Составители Г. В. Кузовкин, А. А. Макаров |место=Москва|год=2009}}</ref>.
 
Наталія Горбаневська неодноразово піддавалася судово-психіатричній експертизі з політичних мотивів, двічі примусово направлялася до психіатричних лікарень. У вину їй ставили участь у демонстрації на Красній площі проти введення радянських військ до Чехословаччини, написання й розповсюдження листа про цю демонстрацію, участь у виданні «Хроніки поточних подій» та ін.<ref name="Инициативная группа"/> За висновком професора Д.&nbsp;Р.&nbsp;Лунца, ''«не виключена можливість в'яло протікаючої шизофренії», «повинна бути визнана неосудною й поміщена на примусове лікування до психіатричної лікарні спеціального типу»''<ref name="Полдень">{{книга |автор=Горбаневская Н.Е. |часть=Психэкспертиза |заголовок=Полдень: Дело о демонстрации 25 августа 1968 года на Красной площади |ссылка=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/auth_book288d.html?id=87064&aid=395 |место=Frankfurt/M |издательство=Посев |год=1970 |страницы=121 |страниц=497 |isbn=|ссылка часть=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/auth_pages368b.html?Key=4714&page=118 }}</ref>. Остаточний діагноз «повільноплинна шизофренія» був виставлений у 1970 році.<ref name="gorbanevskaya-npar">{{статьястаття|заголовок=Что было: свидетельствует Наталья Горбаневская |ссылка=http://www.npar.ru/journal/2009/3/18_gorbanevskaya.htm |издание=Независимый психиатрический журнал |год=2009 |номер=3}}</ref>
 
На прикладі експертизи, проведеної 6 квітня 1970 року стосовно Наталії Горбаневської, відомий французький психіатр Ж. Гаррабе робить висновок про низьку якість судово-медичних експертиз, що проводилися стосовно дисидентів: відсутність у клінічному описі змін мислення, емоцій і здатності до критики, характерних для шизофренії; відсутність хоч якогось встановленого експертизою зв'язку між дією, що спричинила звинувачення, і психічною хворобою, яка може її пояснити; вказівка ​​у клінічному описі лише депресивної симптоматики, яка не потребує госпіталізації до психіатричної лікарні<ref name="Гаррабе-вялотекущая"/>.
 
Іллю (Еліягу) Ріпса, який вчинив спробу самоспалення в знак протесту проти введення радянських військ до Чехословаччини і був звинувачений за статтею 65 КК Латвійської РСР, що відповідала ст. 70 КК РРФСР (антирадянська агітація і пропаганда)<ref name="Судьба инакомыслящих">{{статьястаття |заголовок=Судьба инакомыслящих, объявленных психически больными |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 8 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr8.htm |мова=ua |тип=журнал |месяц=30 июня |год=1969 }}</ref>, направили на примусове лікування у «психлікарні особливого типу» з тим самим діагнозом.
 
Як приклади можна навести ще багатьох. Цей діагноз намагалися поставити В. Буковському<ref name="Тюремная психиатрия, 10:55">См. 10:55 от начала фильма: «Или другой диагноз&nbsp;— так называемая вялотекущая шизофрения&nbsp;— диагноз, изобретённый нашим отечественным, уважаемым психиатром профессором Снежневским, и идея, состоящая в том, что шизофрения может развиваться так незаметно и так долго, что только он, Снежневский, может это заметить. Мне он поставил диагноз „вялотекущая шизофрения“ в шестьдесят втором году. Я счастлив сообщить, что она до сих пор течёт вяло». {{cite web|author=Ярошевский А.|datepublished=2005|url=http://video.yandex.ru/users/doskado/view/156/|title=Фильм «Тюремная психиатрия»|publisher=rutube|accessdate=2010-05-14|archiveurl=https://www.webcitation.org/6IDfuci7E?url=http://video.yandex.ru/users/doskado/view/156/|archivedate=2013-07-19}}</ref>, але комісія, що складалася переважно із супротивників теорії повільноплинної шизофренії, внаслідок визнала його осудним. Також цей діагноз був поставлений В'ячеславу Ігрунову, який поширював «Архіпелаг ГУЛАГ», [[Плющ Леонід Іванович|Леоніду Плющу]], [[Новодворська Валерія Іллівна|Валерії Новодворській]]<ref name="Документы МХГ"/>.
Рядок 126:
Леонід Плющ у 1972 році був звинувачений за статтею 62 КК Української РСР в антирадянській агітації та пропаганді. Тричі проходив судово-психіатричну експертизу. За підсумками першої експертизи (проведеної в київському слідчому ізоляторі КДБ УРСР) його визнали психічно здоровим. Другу і третю експертизи проходив в Інституті ім. Сербського; друга і третя експертні комісії дійшли висновку про наявність у Плюща «психічного захворювання у формі шизофренії». Був поміщений до Дніпропетровської СПЛ, внаслідок застосування високих доз галоперидолу відчував украй болісні рухові порушення. Згодом відзначав важкі умови перебування у спецлікарні (побиття, зловживання ін'єкціями). За звільнення Л. Плюща боролися міжнародні організації, відомі російські правозахисники (А. Сахаров, Т. Ходорович, С. Ковальов та ін.). Після 4-річного перебування у психіатричній лікарні був виписаний і вивезений за кордон. Л. Плющ емігрував.<ref name="Коротенко"/>{{rp|49—50,65—67}}<!--к абзацу-->
[[Файл:Josef Brodsky crop.jpg|thumb|180px|Йосип Бродський]]
Йосип Бродський у лютому&nbsp;— березні 1964 року після арешту проходив примусову судово-психіатричну експертизу на «Пряжці» (психіатрична лікарня №&nbsp;2 в Ленінграді)<ref name="brodsky">{{статьястаття|заголовок=Иосиф Бродский о своих судебно-психиатрических экспертизах|ссылка=http://www.npar.ru/journal/2005/4/brodsky.htm|издание=Независимый психиатрический журнал |год=2005|выпуск=4}}</ref>. Це було друге перебування поета у психіатричній лікарні: першого разу, ще до арешту, він добровільно ліг до Московської психіатричної лікарні імені П.&nbsp;П.&nbsp;Кащенко, оскільки він і його друзі вважали, що отримання довідки про психічну нестійкість Бродського знизить ризик переслідувань; проте лікарня вплинула на Бродського важко, і він попросив друзів домогтися його виписки<ref name="Лихтенштейн">{{публикация|статьястаття|автор=Лихтенштейн И.Е.|заголовок=«Я одинок. Я сильно одинок». Штрихи к портрету Иосифа Бродского|издание=Новости медицины и фармации|год=2016|номер=5 (574)|ссылка=http://dom-uchenyh-0620092.narod.ru/likhten/licht_brodsky.pdf|страницы=38—41}}</ref>. 18 лютого 1964 року суд постановив направити Бродського на примусову судово-психіатричну експертизу<ref name="Вигдорова">{{публикация|статьястаття|заголовок=Суд над Иосифом Бродским: [Записала Ф. Вигдорова]|издание=Polit.ru|год=14 марта 2004|ссылка=http://www.polit.ru/article/2004/03/14/brodsky1/}}</ref>. У лікарні на «Пряжці» Бродський провів три тижні<ref name="Лихтенштейн"/> и впоследствии отмечал: ''та згодом зазначав: «…це був найгірший час у моєму житті». За спогадом Бродського, у психіатричній лікарні до нього застосовували «укрутку»: «Глибокої ночі будили, занурювали у крижану ванну, загортали в мокре простирадло й поміщали поруч із батареєю. Від жару батарей простирадло висихало і врізалася в тіло»''<ref name="brodsky"/>. У висновку експертизи зазначалося: «У наявності психопатичні риси характеру, але працездатний. Тому можуть бути застосовані заходи адміністративного порядку»''<ref name="Лихтенштейн"/><ref name="Вигдорова"/>.
 
Олександр Єсенін-Вольпін, син Сергія Єсеніна, був п'ять разів госпіталізований протягом 19 років (у 1950–60-ті роки) з політичних причин: написання віршів «антирадянського» характеру, подана заява про виїзну візу після того, як його запросили на наукову конференцію до США тощо. Про репресії, яким його піддали, згодом (у 1972 році) дав свідчення Правовому комітету Сенату США. У 1975-му відомий психіатр Сідней Блох провів неофіційне обстеження психічного стану Єсеніна-Вольпіна й не знайшов у нього ознак психічного захворювання як на момент обстеження, так і в минулому.<ref name="Диагноз-карта"/><!--к абзацу-->
Рядок 132:
Відомий геофізик Микола Самсонов був заарештований у 1956 році після написання ним трактату «Думки вголос», де розглядалося питання про створення бюрократичної еліти та спотворення ленінських принципів. До вересня 1964 року перебував у Ленінградській тюремній психіатричній лікарні. За даними «Хроніки поточних подій», психіатри лікарні вважали Самсонова здоровим, проте радили йому визнати свій трактат плодом хворої уяви, що «свідчило б про його одужання». Лише у 1964 році, після того як йому почали вводити аміназин і стан його здоров'я погіршився, Самсонов підписав заяву, де стверджував, що під час написання трактату був душевно хворим.<ref name="Диагноз-карта"/><!--к абзацу-->
 
Віктор Рафальський, автор неопублікованих романів, п'єс і коротких оповідань, звинувачувався у приналежності до таємної марксистської групи, написанні антирадянської прози та зберіганні антирадянської літератури.<ref name="Struk">{{книга|автор=Struk D |заголовок=Encyclopedia of Ukraine |место=London |издательство=University of Toronto Press Incorporated |год=1993 |том=4 |страницы=308 |isbn=0-8020-3009-2}}</ref> Маючи діагноз «шизофренія», провів 26 років у психіатричних лікарнях, з них 20 років&nbsp;— у лікарнях спеціального типу. Побував у психіатричних лікарнях Києва, Харкова, Львова, Москви, Вільнюса, а також у ленінградській, дніпропетровській, казанській і сичовській спецлікарнях.<ref name="Коротенко"/>{{rp|60—62}} У 1987 році був реабілітований і визнаний психічно здоровим.<ref name="Struk"/> Згодом були опубліковані його спогади «Репортаж нізвідки», що описують перебування Рафальського в радянських психіатричних лікарнях.<ref name="Репортаж">{{статьястаття|автор=Рафальский В.|заголовок=Репортаж из ниоткуда |ссылка=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=12581 |издание=Воля: журнал узников тоталитарных систем |год=1995 |номер=4—5 |страницы=162—181}}</ref>
 
Віктора Некіпєлова, звинуваченого за статтею 190-1 КК РРФСР («поширення завідомо неправдивих вигадувань, що ганьблять радянський державний лад»), направили на обстеження до Інституту Сербського з таким висновком, винесеним експертною комісією м. Володимира: «Зайва, надмірна запальність, зарозумілість… схильність до правдошукацтва, реформаторства, а також реакції опозиції. Діагноз: повільноплинна шизофренія або психопатія». В Інституті ім. Сербського Некіпєлова визнали психічно здоровим, строк відбував у кримінальному таборі. Про Інститут Сербського написав документальну книгу «Інститут дурнів», яка стала знаменитою.<ref name=autogenerated3>{{статьястаття|автор=Савенко Ю. С.|заголовок=«Институт дураков» Виктора Некипелова |оригинал= |ссылка=http://www.npar.ru/journal/2005/4/fools.htm|автор издания=|издание=Независимый психиатрический журнал |тип=|место=|издательство=|год=2005|выпуск=|том=|номер=4|страницы=|isbn=}}</ref><!--к абзацу-->
 
Письменник Михайло Наріца був заарештований у 1961 році за звинуваченням в «антирадянській агітації та пропаганді» (70-та стаття) і визнаний неосудним.<ref name="Писатели-диссиденты">{{статьястаття |заголовок=Писатели-диссиденты: Биобиблиографические статьи (Продолжение) |ссылка=http://magazines.russ.ru/nlo/2004/67/diss25.html |издание=Новое литературное обозрение |год=2004 |номер=67 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170217180031/http://magazines.russ.ru/nlo/2004/67/diss25.html |archivedate=2017-02-17 }}</ref><ref name="Поверх барьеров">{{cite web|url=http://archive.svoboda.org/programs/OTB/2002/OBT.042502.asp |title=Поверх барьеров: судьба Михаила Нарицы|author=Автор [[Татьяна Вольтская]], ведущий Иван Толстой |publisher=Радио «Свобода» |accessdate=2013-10-18}}</ref> У медичному висновку стверджувалося: ''«Має власну систему поглядів на державний устрій з позицій вільних ідей. Радянську дійсність оцінює болісно неправильно, виходячи з неправомірних узагальнень окремих недоліків. Страждає на психічне захворювання у формі параноїчного розвитку особистості й не може усвідомлювати свої дії й керувати ними»''.<ref name="Поверх барьеров"/> Поміщений до Ленінградської спецпсихлікарні, вийшов на волю у 1964 році. У 1975-му відбувся ще один арешт і нова психіатрична експертиза<ref name="Писатели-диссиденты"/><ref name="Поверх барьеров"/>, цього разу Михайла Наріцу визнали осудним<ref name="Писатели-диссиденты"/>.
 
Відомий білоруський дисидент Михайло Кукобака піддався примусовій госпіталізації після того, як у 1969 році написав англійському письменнику Айвору Монтегю відкритого листа, який хотів опублікувати в газеті «Комсомольска правда». Унаслідок цієї госпіталізації провів шість років у психлікарнях тюремного типу. Кукобаку тричі піддавали судово-психіатричній експертизі в Інституті ім. Сербського, на нього було заведено кілька кримінальних справ. У вину йому ставили, за словами Кукобаки, відмову від участі у виборах, суботниках і заходах КПРС, поширення тексту Загальної декларації прав людини в гуртожитку м. Бобруйська.<ref name="Кукобака">[http://www.dw.de/dw/article/0,,14958829,00.html Радиостанция Deutsche Welle («Немецкая волна»): «Михаил Кукобака: портрет самого известного белорусского диссидента»]</ref> Зокрема, у путівці на госпіталізацію, виданій психоневрологічним диспансером у 1976 році, зазначалося: ''«за відомостями держбезпеки[,] поширював антирадянську літературу, страждає на манію перебудови суспільства, соціально небезпечний»''.<ref name="Инициативная группа"/> У в'язницях і психіатричних лікарнях тюремного типу знаходився загалом 17 років.<ref name="Кукобака"/>
 
Ольга Іофе звинувачувалася за статтею 70 КК РРФСР у тому, що вона брала активну участь у виготовленні листівок антирадянського змісту, зберіганні та розповсюдженні документів антирадянського змісту, вилучених у неї під час обшуку. Попередня експертиза, проведена Інститутом ім. Сербського (професор Морозов, доктор медичних наук Д.&nbsp;Р.&nbsp;Лунц, лікарі Фелінський, Мартиненко), визнала О. Іофе неосудною з діагнозом «повільноплинна шизофренія, проста форма»<ref>{{статьястаття |заголовок=Суд над Ольгой Иофе |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 15 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr15.htm |мова=ua |месяц=31 августа |год=1970 }}</ref><ref name="Чернявский, окон.">{{статьястаття |заголовок=Преступники в белых халатах (окончание) |издание=Интернет-приложение к газете «Каскад» |номер=194 |ссылка=http://kackad.com/kackad/?p=3692 |автор=''[[Чернявский, Георгий Иосифович|Чернявский Г.]]'', докт. ист. наук |месяц=24 июля — 8 августа |год=2003 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150119210844/http://kackad.com/kackad/?p=3692 |archivedate=2015-01-19 }}</ref>.
 
Петро Григоренко, відомий дисидент, генерал-майор Червоної Армії, критикував політику партії й уряду, закликав до відновлення ленінських принципів і норм, відкрито виступав під час політичних судових процесів над дисидентами. Неодноразово був направлений на експертизу до Інституту ім. Сербського, унаслідок із діагнозом «паранояльний розвиток» провів кілька років у спеціалізованих психіатричних лікарнях. В експертизах брали участь А.&nbsp;В.&nbsp;Снежневский, Д.&nbsp;Р.&nbsp;Лунц, Г.&nbsp;В.&nbsp;Морозов, В.&nbsp;М.&nbsp;Морозов та інші імениті психіатри.<ref name="Коротенко"/>{{rp|22—23,27}}<!--к абзацу-->
 
29 травня 1970 року в калузькій психіатричній лікарні опинився відомий біолог і публіцист Жорес Медведєв, написавший декілька статей про порушення прав людини в СРСР, серед яких був нарис про цензуру радянської пошти. У ньому Медведєв стверджував, що будь-який лист будь-якого громадянина могли розпечатати працівники КДБ<ref name="Тюремная психиатрия, 13:55">См. 13:55 от начала фильма {{cite web|author=Ярошевский А.|datepublished=2005|url=http://rutube.ru/tracks/745138.html?v=ae1ddf89fb4eaa2123d4bc8d7a3470fe|title=Фильм «Тюремная психиатрия»|publisher=rutube|accessdate=2010-05-14|archiveurl=https://archive.today/20120214130517/http://rutube.ru/tracks/745138.html?v=ae1ddf89fb4eaa2123d4bc8d7a3470fe|archivedate=2012-02-14|deadlink=yes}}</ref>. Вночі додому до Медведєва приїхали головний лікар калузької психлікарні О.&nbsp;Є.&nbsp;Лівшиц, завідувач обнінським психдиспансером Ю.&nbsp;В.&nbsp;Кирюшин і наряд міліції на чолі з майором М.&nbsp;Ф.&nbsp;Нємовим. Не пред'явивши ні документів, ні висновку лікарів, вони вимагали, щоб Медведєв поїхав з ними до Калуги на психіатричну експертизу<ref name="Сага">{{книга |автор=Терновский Л. Б. |заголовок=Сага о «Хронике» / Воспоминания и статьи |ссылка=http://wikilivres.ru/Сага_о_«Хронике»_(Терновский)/16 |место=Москва |издательство=Возвращение |год=2006 |страницы= |страниц= |isbn=}}</ref><ref name="Заключение Медведева">{{статьястаття |заголовок=Заключение Медведева в психиатрическую больницу |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 14 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr14.htm |мова=ua |месяц=30 июня |год=1970 }}</ref>. Медведєв відповів, що добровільно не поїде, але й чинити опору не буде. Колеги Медведєва, які прийшли до нього додому, стали висловлювати обурення. Нємов відповів: «Ми&nbsp;— орган насильства, а ви можете скаржитися куди завгодно». На їхніх очах Медведєву заламали за спину руки, посадили його в автобус, що стояв біля під'їзду, й увезли з Обнінська до Калуги.<ref name="Сага"/><ref name="Заключение Медведева"/>.
 
Експертна комісія у складі голови Б.&nbsp;В.&nbsp;Шостаковича (Інститут ім. Сербського) і декількох калузьких лікарів-психіатрів ''«не знайшла у Ж. Медведєва явних відхилень від психічної норми. Однак вона знайшла, що Медведєв виявляє підвищену нервозність і тому потребує деяного додаткового спостереження в умовах лікарні»''. На захист Медведєва виступали багато радянських учених, письменників та інших представників інтелігенції (серед яких П.&nbsp;Л.&nbsp;Капіца, А.&nbsp;Д.&nbsp;Сахаров, Б.&nbsp;Л.&nbsp;Астауров, І.&nbsp;Є.&nbsp;Тамм, О.&nbsp;Т.&nbsp;Твардовський, В.&nbsp;Ф.&nbsp;Тендряков, М.&nbsp;О.&nbsp;Леонтович, В.&nbsp;Ф.&nbsp;Турчин, Л.&nbsp;В.&nbsp;Альтшулер, В.&nbsp;М.&nbsp;Чалідзе та ін.), які направляли листи-протести до різних інстанцій і звернення до вчених, наукових і творчих працівників усього світу. 17 червня Жорес Медведєв був випущений на волю з психіатричної лікарні<ref name="Заключение Медведева"/>.
Рядок 150:
===== Список найвідоміших осіб, які стали жертвами репресій =====
* Абовін-Єгидес, Петро Маркович<ref name="zaprava"/><ref name="Люди августа"/>
* Айхенвальд, Юрій Олександрович<ref name="Писатели-диссиденты-1">{{публикация|статьястаття|заголовок=Писатели-диссиденты: биобиблиографические статьи (Начало)|ссылка=http://magazines.russ.ru/nlo/2004/66/pisat29.html |издание=Новое литературное обозрение|год=2004|номер=66}}</ref>
* Бєлов, Євген<ref name="shadow"/>
* Борисов, Володимир Євгенович<ref name="shadow"/><ref name="Алексеева. III"/><ref name="zaprava">{{книга|автор=|заголовок=Карательная психиатрия в России: Доклад о нарушениях прав человека в Российской Федерации при оказании психиатрической помощи|ссылка=https://web.archive.org/web/20130418230404/http://zaprava.ru/images/ps.pdf|место=Москва|издательство=Изд-во [[Международная хельсинкская федерация по правам человека|Международной Хельсинкской федерации по правам человека]]|год=2004|страницы=|страниц=496|isbn=}} {{Wayback|url=http://www.zaprava.ru/images/ps.pdf |date=20130418230404 }}</ref><ref name="gorbanevskaya-npar"/>
* Бродський, Йосип Олександрович<ref name="brodsky"/><ref name="Vasilenko">Василенко Н. Ю. [http://window.edu.ru/resource/932/40932/files/dvgu053.pdf «Основы социальной медицины», учебное пособие], Владивосток: Дальневосточный университет, 2004. С. 33.</ref><ref>{{публикация|статьястаття|автор=Сафронова Н.И.|заголовок=«Антипсихиатрические» заметки|издание=Независимый психиатрический журнал|год=1993|номер=3—4|ссылка=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963-4_1993.pdf|страницы=59—60}}</ref>
* Буковський, Володимир Костянтинович<ref name="shadow"/><ref name="Коротенко"/>{{rp|11}}<ref name="Гаррабе-1971">Garrabé J. Histoire de la schizophrénie.&nbsp;— Paris, 1992. Перевод: [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7 История шизофрении]. См. [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7/chapter/83 1971 год] (в гл. XI).</ref>
* Вишневська, Юлія Йосипівна<ref name="Инициативная группа"/><ref name="Казнимые"/>
* Галанськов, Юрій Тимофійович<ref name="Диагноз-карта"/><ref name="zaprava"/>
* Гершуні, Володимир Львович<ref name="Gershman">{{статьястаття |заголовок=Psychiatric abuse in the Soviet Union |издание=Society |том=21 |номер=5 |страницы=54—59 |pmid=11615169 |doi=10.1007/BF02695434 |ссылка=http://www.springerlink.com/content/d242g51470r84388/ |автор=Gershman, Carl |год=1984 }}{{Недоступная ссылка|date=Март 2020 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref name="hearing-1983">{{книга |заголовок=Abuse of psychiatry in the Soviet Union: hearing before the Subcommittee on Human Rights and International Organizations of the Committee on Foreign Affairs and the Commission on Security and Cooperation in Europe, House of Representatives, Ninety-eighth Congress, first session, September 20, 1983 |ссылка=https://books.google.com/?id=E1A1AAAAIAAJ |издательство=U.S. Government Printing Office |место=Washington |год=1984 |страниц=106 |мова=en}}</ref><ref name="Диагноз-карта"/><ref name="Писатели-диссиденты-1"/>
* Горбаневська, Наталія Євгенівна<ref name="shadow"/><ref name="Коротенко"/>{{rp|11}}<ref name="Гаррабе-вялотекущая"/>
* Григоренко, Петро Григорович<ref name="shadow"/><ref name="Коротенко"/>{{rp|11}}<ref name="Райч">{{книга |автор=Райч В. |часть=Четвертая экспертиза (приложение) |заголовок=''Григоренко П.Г.'' В подполье можно встретить только крыс |ссылка=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/auth_bookc0b9.html?id=86616&aid=287 |место=Нью-Йорк |издательство=Детинец |год=1981 |страницы=806—815 |страниц=845 |isbn=|ссылка часть=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/auth_pagese38f.html?Key=4821&page=806 }}</ref>
* Данчев, Володимир<ref name="hearing-1983"/>
* Євдокимов, Борис Дмитрович<ref name="shadow"/><ref name="Документы МХГ"/><ref name="Люди августа">{{публикация|статьястаття|заголовок=Люди августа 1968… |издание=Polit.ru|год=02 сентября 2008|ссылка=http://www.polit.ru/article/2008/09/02/people68/}}</ref>
* Єсенін-Вольпін, Олександр Сергійович<ref name="shadow"/><ref name="Vasilenko"/><ref>{{статьястаття|заголовок=Человек имеет право [Обсуждение с участием А. Прокопенко, Р. Чорного, В. Лапинского. Ведущий К. Агамиров]|ссылка=http://archive.svoboda.org/programs/hr/2005/hr.012505.asp|издание=Радио «Свобода»|год=25.01.05}}</ref><ref name="Асриянц, Чернова">{{статьястаття |заголовок=Юрий Савенко и Любовь Виноградова (Интервью) |издание=[[Новая газета]] |ссылка=http://www.novayagazeta.ru/st/online/768473/ |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100421041150/http://www.novayagazeta.ru/st/online/768473/ |archivedate=2010-04-21 |accessdate=2011-07-25 |мова=ua |автор=Асриянц С., Чернова Н. |месяц=17 февраля |год=2010 |тип=газета }} {{Wayback|url=http://www.novayagazeta.ru/st/online/768473/ |date=20100421041150 }}</ref>
* Зотов, Михайло Васильович<ref name="hearing-1983"/><ref name="Документы МХГ"/>
* Іванов, Порфирій Корнійович<ref>[http://sistemaivanova.narod.ru/foto/image/rehabilitation.htm Справка о реабилитации. Иванов Порфирий Корнеевич]. Прокуратура города Москвы</ref>
* Ігрунов, В'ячеслав Володимирович<ref name="Диагноз-карта"/><ref name="Glasser">{{статьястаття |заголовок=Psychiatry's Painful Past Resurfaces in Russian Case; Handling of Chechen Murder Reminds Many of Soviet Political Abuse of Mental Health System |ссылка=http://pqasb.pqarchiver.com/washingtonpost/access/266056771.html?FMT=ABS&FMTS=ABS:FT&date=Dec+15,+2002 |издание=The Washington Post (USA) |мова=en |тип=journal |автор=Glasser, Susan |число=15 |месяц=12 |год=2002}} Перевод: {{статьястаття|заголовок=Болезненное прошлое российской психиатрии вновь всплыло в судебном деле Буданова |ссылка=http://www.inosmi.ru/untitled/20021215/166738.html|издание=[[ИноСМИ.ру]] |год=2002}}</ref>
* Іофе, Ольга<ref name="shadow"/>
* Клєбанов Володимир Олександрович<ref name="Документы МХГ"/>
Рядок 172:
* Кукобака, Михайло Гнатович<ref name="shadow"/><ref name="On Dissidents">{{книга |автор=Van Voren R. |заголовок=On Dissidents and Madness: From the Soviet Union of Leonid Brezhnev to the “Soviet Union” of Vladimir Putin |ссылка=https://books.google.ru/books?id=tyDIKu8XsgcC&printsec=frontcover |место=Amsterdam—New York |издательство=Rodopi |год=2009 |pages= |allpages=296 |isbn=9789042025851}}</ref>{{rp|188}}
* Лєтов, Ігор Федорович
* Литвин-Молотов, Георгій Захарович<ref>{{публикация|статьястаття|автор=Тополянский В.Д.|заголовок=Испытание на конформизм|издание=Независимый психиатрический журнал|год=1998|номер=3|ссылка=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_1998.pdf}}</ref>
* Макєєва, Валерія Зороастровна<ref name="hearing-1983"/>
* Мальський, Ігор Степанович<ref>[http://banshur69.livejournal.com/29946.html Владимир Емельянов об Игоре Мальском]</ref><ref>[http://malski.chgk.info/ Игорь Степанович Мальский. Некролог на сайте ЧГК.инфо]</ref>
Рядок 179:
* Наріца, Михайло Олександрович<ref name="Инициативная группа"/><ref name="Писатели-диссиденты"/><ref name="Поверх барьеров"/>
* Некіпєлов, Віктор Олександрович<ref name="shadow"/><ref name=autogenerated3 />
* Новодворська, Валерія Іллівна<ref name="shadow"/><ref name="zaprava"/><ref name="against Dissenters">{{статьястаття|заголовок=Abuse of Psychiatry against Dissenters|ссылка=https://www.jstor.org/discover/10.2307/4369508?uid=3739232&uid=2134&uid=2&uid=70&uid=4&sid=21103246593151|издание=Economic and Political Weekly |год=Feb. 7, 1981 |том=16 |номер=6}}</ref>
* Овечкін, Валентин Володимирович<ref name="zaprava"/><ref name="Казнимые"/>
* Піменов, Револьт Іванович<ref name="Казнимые"/>
* Плахотнюк, Микола Григорович<ref name="Документы МХГ"/><ref name="Глузман-Снежневский">{{статьястаття|автор=Глузман С.Ф. |заголовок=Снежневский |ссылка=http://www.mif-ua.com/archive/article/37767|издание=Вестник Ассоциации психиатров Украины |год=2013|номер=6}}</ref><ref>{{статьястаття |заголовок=Биографии |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 57 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/XTC57-56.htm |мова=ua |месяц=3 августа |год=1980 }}</ref>
* Плющ, Леонід Іванович<ref name="shadow"/><ref name="Буковский, Глузман"/><ref name="Коротенко"/>
* Под'япольський, Григорій Сергійович<ref name="Инициативная группа"/><ref name="Писатели-диссиденты"/>
Рядок 190:
* Самойлов, Едуард Володимирович<ref name="shadow"/><ref name="Подрабинек"/><ref>''Рогозин Ю.'' [http://prpk.info/news/umer_ehduard_samojlov/2010-02-10-1333 Умер Эдуард Самойлов, человек, который хотел улучшить мир] {{Wayback|url=http://prpk.info/news/umer_ehduard_samojlov/2010-02-10-1333 |date=20101222001004 }} // Патриот&nbsp;— российский политический клуб.&nbsp;— [[10 лютого]] [[2010 рік]]а.</ref>
* Самсонов, Микола Миколайович<ref name="Диагноз-карта"/>
* Скобов, Олександр Валерійович<ref name="shadow"/><ref name="Документы МХГ"/><ref>{{статьястаття |заголовок=Суды над ЦУРКОВЫМ и СКОБОВЫМ |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 53 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/XTC53-11.htm |мова=ua |месяц=1 августа |год=1979 }}</ref>
* Соколов, Валентин Петрович (Валентин Зека)<ref name="shadow"/> (Валентин Зэка)
* Старчик, Петро Петрович<ref name="shadow"/><ref name="zaprava"/><ref name="against Dissenters"/>
* Стус, Василь Семенович<ref>{{книга|автор=Глузман С.|заголовок=Рисунки по памяти, или Воспоминания отсидента|издательство=Издательский дом Дмитрия Бураго|год=2012|страниц=520|isbn=978-966-489-121-6}}</ref><ref>{{статьястаття |заголовок=Краткие сообщения |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 25 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr25.htm |мова=ua |месяц=20 мая |год=1972 }}</ref>
* Тарасов, Олександр Миколайович<ref>{{статьястаття |автор= {{не перекладено|Різ Ерліх|en|Reese Erlich}}<!-- Проблема вікіфікації: Мовний код «reese erlich» не підтримується (BunykBot)--> |заголовок= Soviet Dissidents. Gone with the wind of change |издание= [[Chicago Tribune]] |год= 11.11.2001 |номер=}}</ref><ref name="Узлов">{{книга|автор=Узлов Н.Д.|заголовок=Шизофрения как клинический и культурный феномен: к проблеме шизофренизации массового сознания|ссылка=http://www.medpsy.ru/library/library156.pdf |место=Пермь |год=2009 |страниц=369}}</ref><ref name="NZ">{{статьястаття |автор= Тарасов А. Н. |заголовок= Возвращение на Лубянку: 1977-й |издание= Неприкосновенный запас |год= 2007 |номер= 2 |ссылка = http://magazines.russ.ru/nz/2007/2/ta16.html}}</ref>
* Тарсис, Валерій Якович<ref name="shadow"/><ref name="zaprava"/>
* Тереля, Йосип Михайлович<ref name="shadow"/><ref>{{статьястаття |заголовок=В психиатрических больницах |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 43 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/XTC43-10.htm |мова=ua |месяц=31 декабря |год=1976 }}</ref><ref>{{статьястаття |заголовок=В психиатрических больницах |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 45 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/XTC45-25.htm |мова=ua |месяц=25 мая |год=1977 }}</ref>
* Убожко, Лев Григорович<ref name="shadow"/><ref name="zaprava"/>
* Файнберг, Віктор Ісаакович<ref name="shadow"/><ref name="gorbanevskaya-npar"/>
* Шемякін, Михайло Михайлович<ref name="НТВ">{{cite web|author=|datepublished=2007-02-18|url=http://ip.ntv.ru/news/1565/|title=В России назрела психиатрическая революция|publisher=НТВ|accessdate=2010-03-07}}</ref>
* Шиманов, Геннадій Михайлович<ref name="Казнимые"/><ref name="Slater">{{статьястаття|автор=Slater E |заголовок=Russia's Political Hospitals. The Abuse of Psychiatry in the Soviet Union |издание=Journal of medical ethics |год=1978|номер=4|страницы=100—103}}</ref>
* Шиханович, Юрій Олександрович<ref name="Блох, Реддауэй"/><ref name="Диагноз-карта"/>
* Щаранський, Натан<ref name="zaprava"/>
* Яхимович, Іван Антонович<ref name="zaprava"/><ref name="Казнимые"/><ref>{{статьястаття |заголовок=Краткие сообщения |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 20 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr20.htm |мова=ua |месяц=2 июля |год=1971 }}</ref>
 
==== Масові репресії ====
Багато випадків госпіталізації політичних в'язнів були добре задокументовані. Зокрема, таким репресіям піддавались активісти-правозахисники, представники національних рухів<ref name="shadow"/><ref name="Finlayson">{{статьястаття|автор=Finlayson J|заголовок=Political Abuse of Psychiatry with a Special Focus on the USSR Report of a meeting held at the Royal College of Psychiatrists on 18 November 1986 |ссылка=http://pb.rcpsych.org/content/11/4/144.full.pdf|издание=Psychiatric Bulletin |год=1987 |номер=11 |страницы=144—145|doi=10.1192/pb.11.4.144}}</ref>, громадяни, які прагнули до еміграції, релігійні інакодумці<ref name="hearing-1983"/><ref name="shadow"/><ref name="Finlayson"/>, учасники неофіційних груп, які намагалися відстоювати свої трудові права<ref name="hearing-1983"/><ref name="Документы МХГ">{{книга|заголовок=Документы Московской Хельсинкской группы|ссылка=http://library.khpg.org/files/docs/1372590915.pdf|ответственный=[Моск. Хельсинк. группа; о-во «Мемориал»; сост. Д. И. Зубарев, Г. В. Кузовкин]|место=М.|издательство=Моск. Хельсинк. группа|год=2006|страниц=592|isbn=5-98440-30-8}}</ref>, і особи, які відстоювали їх поодинці<ref name="Документы МХГ"/>. Нерідко в'язні сумління потрапляли до психіатричних лікарень з таких причин, як відмова віруючих від служби в армії, незаконний перехід кордону, фальсифіковані кримінальні звинувачення та ін.<ref name="СахаровIII-2">{{книга|автор=Сахаров А.Д. Часть третья. Горький|часть=Глава 2. Вновь Москва. Форум и принцип «пакета»|заголовок=Сахаров А.Д. Воспоминания|ссылка часть=http://www.bibliotekar.ru/saharov/52.htm|ссылка=http://www.bibliotekar.ru/saharov/index.htm}}</ref> Насильно поміщали до психіатричних лікарень також «підписантів»&nbsp;— осіб, які підписувалися під тими чи іншими значущими листами, що були відгуком на судові процеси та інші форми переслідувань<ref>{{публикация|книга|автор=Логинова М.А.|заголовок=Документ. Архив. История. Современность|часть=Л. Богораз: диссидентство — мощный прорыв к свободе. «Хроника текущих событий» (1968—1983) о правозащитном движении в СССР|место=Екатеринбург|издательство=Изд-во Урал. ун-та|год=2006|isbn=5-7996-0246-3|выпуск=6|страницы=318—335|ссылка часть=http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/30719/1/dais_06_23.pdf}}</ref>.
 
Проаналізувавши сотні випадків політичних зловживань психіатрією в Радянському Союзі, політолог П. Реддауей і психіатр С. Блох зазначали, що значну (близько 10&nbsp;%) частину з тих, хто зазнав переслідувань, становили представники національних рухів. Як правило, вони протестували проти утиску прав у сфері мови, культури й освіти (українці, грузини, латиші, естонці, кримські татари) або виступали за надання реальної автономії союзним республікам відповідно до Конституції СРСР<ref name="shadow"/><!--к абзацу-->.
Рядок 223:
С. Глузман зазначає, що значно більша кількість людей, у порівнянні з числом жертв репресій, які пройшли через судові процедури, була піддана позасудовим психіатричним репресіям. До числа таких репресій належали, зокрема, випадки недобровільної госпіталізації до психіатричних лікарень на короткий термін, найчастіше на один або два дні, за вказівкою партійних або державних органів<ref name="Глузман" />.
 
Двічі на рік люди, які перебували на психіатричному обліку, недобровільно госпіталізувалися до психіатричних стаціонарів не за медичними показаннями, а за вказівками чиновників. За два тижні до великих радянських свят&nbsp;— 7 листопада та 1 травня&nbsp;— райкоми та міськкоми КПРС секретно направляли до головних лікарів психлікарень розпорядження тимчасово госпіталізувати до психіатричних лікарень людей з непередбачуваною поведінкою<ref name="Тюремная психиатрия, 28:00">См. 28:00 от начала фильма {{cite web|author=Ярошевский А.|datepublished=2005|url=http://rutube.ru/tracks/745138.html?v=ae1ddf89fb4eaa2123d4bc8d7a3470fe|title=Фильм «Тюремная психиатрия»|publisher=rutube|accessdate=2010-03-21|archiveurl=https://archive.today/20120214130517/http://rutube.ru/tracks/745138.html?v=ae1ddf89fb4eaa2123d4bc8d7a3470fe|archivedate=2012-02-14|deadlink=yes}}</ref> (у тому числі інакодумців і багатьох віруючих<ref name="СахаровII-7">{{книга|автор=Сахаров А.Д. Часть вторая|часть=Глава 7. Обыск у Чалидзе. Суд над Красновым-Левитиным. Проблема религиозной свободы и свободы выбора страны проживания. Суд над Т. Обращение к Верховному Совету СССР о свободе эмиграции. В марте 1971 года открылся XXIV съезд КПСС|заголовок=Сахаров А.Д. Воспоминания|ссылка часть=http://www.bibliotekar.ru/saharov/26.htm|ссылка=http://www.bibliotekar.ru/saharov/index.htm}}</ref>), щоб забезпечити громадський порядок під час свят<ref name="Тюремная психиатрия, 28:00"/>, і психіатричні лікарні ставали тимчасовими в'язницями для «соціально небезпечних» людей<ref name="Psychiatry as ideology">{{публикация|статьястаття|автор=Bloch S|заголовок=Psychiatry as ideology in the USSR|издание=Journal of medical ethics|год=1978|ссылка=http://jme.bmj.com/content/medethics/4/3/126.full.pdf|issue=3|volume=4|pages=126—131|pmid=691016}}</ref>. Схожа ситуація відбувалася під час партійних з'їздів<ref name="Подрабинек"/>, візитів закордонних державних діячів<ref name="Подрабинек"/><ref name="Psychiatry as ideology"/>, коли багато дисидентів поміщалися до психіатричних лікарень загального типу на 1–2 тижні або місяць<ref name="Подрабинек"/>.
 
Порушенням прав пацієнтів була й «профілактична» госпіталізація людей, які перебували на обліку, перед головними міжнародними заходами на кшталт молодіжних фестивалів та Олімпійських ігор.<ref>{{статьястаття |заголовок=History and current condition of Russian psychiatry |издание={{Нп3|International Review of Psychiatry|Int Rev Psychiatry||International Review of Psychiatry}} |том=24 |номер=4 |страницы=328—333 |pmid=22950772 |doi=10.3109/09540261.2012.694857 |ссылка=http://informahealthcare.com/doi/abs/10.3109/09540261.2012.694857 |мова=en |тип=journal |автор=Krasnov V. N., Gurovich I. |месяц=8 |год=2012}}</ref> Формальним приводом для цього був лише облік у психоневрологічному диспансері, навіть у зв'язку з, наприклад, невротичними або патохарактерологічними реакціями.<ref>{{публикация|статьястаття|автор=Краснов В.Н.|заголовок=ИСТОРИЯ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ПСИХИАТРИИ Ю.А. Александровский. М.: «ГЭОТАР-Медиа», 2013. Т. 1-3 |издание=Социальная и клиническая психиатрия|год=2014|том=24|ссылка=http://cyberleninka.ru/article/n/istoriya-otechestvennoy-psihiatrii-yu-a-aleksandrovskiy-m-geotar-media-2013-t-1-3|выпуск=№2}}</ref> Зокрема, голова КДБ Ю.&nbsp;В.&nbsp;Андропов у своїй доповіді, направленій до ЦК КПРС, у 1980 році зазначав: ''«…з метою запобігання можливим провокаційним й антигромадським діям з боку психічно хворих осіб з агресивними намірами вживаються заходи спільно з органами охорони здоров'я та міліції, спрямовані на попереджувальну ізоляцію таких людей під час Олімпіади 1980&nbsp;р.»''.<ref name="post-Soviet"/>
 
Підготовка до Олімпійських ігор 1980 року стала приводом до хвилі арештів, що почалася в 1979 році й мала на меті остаточне придушення дисидентського руху. Деякі з дисидентів отримували особливо тривалі терміни таборів, інші госпіталізувалися до психіатричних лікарень. Міста, де проходила Олімпіада, були (як зазначає відомий радянолог, професор політології, генеральний секретар міжнародної організації «Глобальна ініціатива у психіатрії» Р. ван Ворен) «очищені від будь-кого, хто міг би зруйнувати гарний, але все ж крихкий образ гармонійного соціалістичного суспільства»: психіатричні пацієнти, алкоголіки, люди, які ведуть асоціальний спосіб життя, і дисиденти піддавалися масовим арештам, і багато хто з них поміщався до психіатричних установ.<ref name="О диссидентах">{{книга|автор=Ван Ворен Р. |заголовок=О диссидентах и безумии: от Советского Союза Леонида Брежнева к Советскому Союзу Владимира Путина|ответственный=Пер. с англ. К. Мужановского; предисл. И. Марценковского|место=Киев|издательство=Издательский дом Дмитрия Бураго|год=2012|страниц=332|isbn=978-966-489-158-2}}</ref><!--к абзацу-->
Рядок 273:
Ті з радянських громадян, хто пройшов через ув'язнення і в таборах, і у спеціальних психіатричних лікарнях, незмінно оцінювали свій досвід перебування у психлікарнях як той, який значно більше принижував людську гідність та був важчим переживанням<ref name="Gershman"/>.
 
Н. Адлер і С. Глузман (1992), проаналізувавши все різноманіття стресових факторів, які були випробувані на собі дисидентами&nbsp;— жертвами примусової госпіталізації, виділили, зокрема, такі стресори фізичного характеру:<ref name="Адлер">{{статьястаття|автор=Адлер Н., Глузман С.|заголовок=Пытка психиатрией. Механизм и последствия|ссылка=http://www.irc-kyiv.org/media/tortury-1-2001.pdf|издание=Социально-психологические и медицинские аспекты жестокости|год=2001|номер=1|страницы=118—135}}{{Недоступная ссылка|date=Июнь 2018 |bot=InternetArchiveBot }} См. также другие публикации статьи: Обозрение психиатрии и медицинской психологии им. В.&nbsp;М.&nbsp;Бехтерева, №&nbsp;3, 1992. С. 138—152; Вісник Асоціації психіатрів України, №&nbsp;2, 1995. С. 98–113.</ref>
* Надзвичайна скупченість у камерах. За свідченнями колишніх в'язнів спеціальних лікарень та свідченнями міжнародних експертів, пройти між ліжками було важко навіть одній людині; в'язням доводилося постійно перебувати на койках сидячи або лежачи, дихаючи спертим повітрям (відсутність примусової вентиляції в камерах було повсюдним).
* Відсутність у камерах туалетів, що було найбільш болісним стресором фізичного характеру. Відправлення фізіологічних потреб допускалося лише у встановлений адміністрацією час доби й у строго передбачені кілька хвилин для кожного.
Рядок 304:
===== Примусове застосування медичних заходів =====
Застосовувалися такі заходи:
* Ін'єкції сульфозину<ref name="Bonnie"/><ref name="О диссидентах"/><ref name="Адлер"/> (незважаючи на відсутність будь-яких серйозних досліджень, які на біохімічному або електрофізіологічному рівні підтверджували терапевтичну активність цього засобу<ref name="Адлер"/>). Тривале використання сульфозинотерапіі як методу покарання<ref name="Gershman"/><ref name="Адлер"/>, що призводив до інтенсивних м'язових болів, знесилюючого, астенізуючого пірогенного ефекту<ref name="Адлер"/>, знерухомлення, некрозу м'язів у місці ін'єкції<ref name="Bonnie"/><ref name="Коротенко"/>{{rp|60}}<ref name="report-of-us-delegation">{{статьястаття|заголовок=Report of the U.S. Delegation to assess recent changes in Soviet psychiatry |издание=Schizophr Bull|год=1989|том=15, suppl. 1|номер=4|страницы=1—219|pmid=2638045}} ''На русском:'' [http://www.gip-global.org/files/schizophrenia-report-in-russian.pdf Доклад делегации США по оценке недавних перемен в советской психиатрии]</ref>.
* Застосування атропінокоматозної терапії, що зазначалося як окремими дисидентами<ref name="Адлер"/>, так і міжнародними експертами, які відвідували психіатричні в'язниці в СРСР<ref name="Bonnie"/><ref name="report-of-us-delegation"/><ref name="Адлер"/>. Спеціальна медична література в СРСР підтверджує факт використання такого засобу, повідомляючи і про значну небезпеку цього застарілого методу лікування<ref name="Адлер"/>. Використання атропіну, що викликає минущі деліріозні стани й високу температуру, не є прийнятим лікувальним методом на Заході<ref name="report-of-us-delegation"/>.
* Інсулінокоматозна терапія<ref name="Bonnie"/><ref name="О диссидентах"/><ref name="Адлер"/> курсами, що складалися з 25–30 гіпоглікемічних ком<ref name="Gershman"/>.
Рядок 322:
* Побиття, яких в'язні зазнавали з боку санітарів&nbsp;— кримінальних злочинців. Часто ці побиття були настільки жорстокими, що спричиняли дуже важкі наслідки. Свідки розповідають і про конкретні випадки смертей внаслідок побиття, називаючи імена загиблих ув'язнених.
 
Застосовувалося також закручування непокірних мокрими простирадлами (рушниками), які, висихаючи, нестерпно стискали тіло<ref name="hearing-1983"/><ref name="СахаровII-6"/><ref name="Репортаж"/><ref>{{книга|автор=|часть=Обращение Виктора Файнберга|заголовок=Казнимые сумасшествием: Сборник документальных материалов о психиатрических преследованиях инакомыслящих в СССР|ссылка=https://web.archive.org/web/20100923133309/http://antisoviet.narod.ru/samizdat_kaznim.pdf|ответственный=Редакторы: А. Артемова, Л. Рар, М. Славинский|место=Франкфурт-на-Майне|издательство=Посев|год=1971|страницы=381—398|страниц=508|isbn=|url=http://antisoviet.narod.ru/samizdat_kaznim.pdf}}</ref>. Використовувалися покарання, зокрема фізичні<ref name="Петрюк-рец"/>; прив'язування до ліжка на тривалий термін&nbsp;— так, у Казанській спецпсихлікарні в'язнів прив'язували до ліжка на три дні й довше<ref>{{статьястаття |заголовок=Казанская спецпсихбольница |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 10 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/chr10.htm#p10 |мова=ua |месяц=31 октября |год=1969 }}</ref>. Дозування нейролептиків збільшували (або до схеми «лікування» вводився сульфозин), зокрема, після порушень режиму або скарг пацієнтів&nbsp;— приводом служила, наприклад, висловлювана стосовно лікарні критика, сигаретний попіл під ліжком пацієнта або нескромний погляд на груди медсестри<ref name="report-of-us-delegation"/>. Санітару, медсестрі або фельдшеру достатньо було поскаржитися лікарю на неправильну поведінку пацієнта або зробити запис про це в журналі спостережень, який щодня перевірявся лікарем, щоб спричинити каральні заходи<ref name="Битюцкая">{{публикация|книга|автор=Битюцкая В.В.|заголовок='''Век информации:''' Ценностные ориентиры отечественной журналистики: сб. науч. статей|часть=Публицистика советских политзаключенных, адресованная свободному читателю (1951—1991 годы)|ссылка=http://jf.spbu.ru/upload/files/file_1428065532_4462.pdf|ответственный=ред.-сост. Г. В. Жирков, К. В. Силантьев, С. Б. Никонов, Е. С. Георгиева|место=СПб|издательство=С.-Петерб. гос. ун-т, Ин-т «Высш. шк. журн. и мас. коммуникаций»|год=2015|выпуск=1(S1)|страницы=216—288|страниц=368}}</ref>.
 
Як покарання за відкрите невдоволення лікарняними порядками пацієнтів часом переводили до важкого, «буйного» відділення або позбавляли представлення на виписку<ref name="Подрабинек"/>. В одній з лікарень за написання листа з критикою умов утримання (у спеціальний, відведений для листування день) пацієнт був покараний трьома тижнями одиночного ув'язнення<ref name="report-of-us-delegation"/>.
Рядок 333:
 
==== Терміни ув'язнення й виписка ====
Терміни перебування інакодумців у звичайних психіатричних лікарнях у багатьох випадках були порівняно короткими (1–2 місяці); між тим інакодумці, поміщені до спеціальних психіатричних лікарень за рішенням суду, перебували в них протягом тривалого терміну, після закінчення якого їх нерідко переводили до загальних психіатричних лікарень і після декількох місяців перебування в такій лікарні випускали на свободу<ref name="Targum">{{публикация|статьястаття|автор=Targum SD, Chaban O, Mykhnyak S|заголовок=Psychiatry in the Ukraine|издание=Innov Clin Neurosci|год=2013 Apr|ссылка=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3659038/|issue=4|volume=10|pages=41–46}}</ref>.
 
Одним з морально-психологічних стресорів для ув'язнених спеціальних психіатричних лікарень була відсутність конкретного терміну ув'язнення<ref name="Адлер"/>. Зазвичай кожні пів року пацієнти спецпсихлікарень піддавалися переогляду психіатричною комісією, однак ці огляди проводилися суто формально<ref name="report-of-us-delegation"/><ref name="Адлер"/>. Кожному пацієнту приділялося кілька, максимум 10 хвилин; за день виїзна комісія або персонал спецлікарні пропускали дуже велику кількість пацієнтів. У багатьох випадках психіатр надавав інформацію про пацієнтів для розгляду комісією з Інституту ім. Сербського, яка приїжджала до СПЛ з Москви кожні пів року<ref name="report-of-us-delegation"/>.
Рядок 363:
 
=== Інші експертизи та огляди ===
У 1969 році після арешту П.&nbsp;Г.&nbsp;Григоренка в Ташкенті комісія місцевих лікарів під керівництвом професора Ф.&nbsp;Ф.&nbsp;Детенгофа прийшла до висновку: «Наразі Григоренко ознак психічного захворювання не виявляє, як не виявляв їх і в період здійснення (2-га половина 1965&nbsp;р.&nbsp;— по квітень 1969&nbsp;р.) інкримінованих йому злочинів»<ref name="Казнимые"/>. Після цього Григоренко перевезли до Інституту ім. Сербського, де внаслідок психіатричної експертизи його знову (у перший раз&nbsp;— в Інституті ім. Сербського в 1964 році) визнали неосудним, а потім помістили до Черняхівської спеціальної психіатричної лікарні<ref name="pesnya_sudby">{{статьястаття|автор=Феофанова А.|заголовок=Песня судьбы|ссылка=http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/pesnya_sudby.html|издание=[[Зеркало недели]]|год=4 апреля 1997}}</ref>. У висновку цієї психіатричної експертизи стверджувалося, що Григоренко «страждає на психічне захворювання у формі патологічного (паранояльного) розвитку особистості з наявністю ідей реформаторства, що виникли в особистості з психопатичними рисами характеру й початковими явищами атеросклерозу судин головного мозку»<ref name="Дело генерала">{{публикация|статьястаття|автор=Савенко Ю.|заголовок=Дело генерала Петра Григоренко по материалам посмертной экспертизы|издание=Независимый психиатрический журнал|год=1992|номер=3—4|ссылка=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963-4_1992.pdf|страницы=36—60}}</ref>.
[[Файл:Gluzman S.jpg|thumb|Семен Глузман, відомий психіатр, радянський дисидент, політв'язень]]
У 1971 році молодий психіатр Семен Глузман провів заочну судово-психіатричну експертизу по справі генерала Григоренка, скориставшись при цьому матеріалами кримінальної справи, отриманими від адвоката Григоренка Калістратової, а також поговоривши з близькими генералу людьми. Експертиза доводила неправомірність діагнозу, виставленого представниками офіційної психіатрії. Результати експертизи були опубліковані в самвидаві, після чого Глузман отримав сім років таборів суворого режиму й чотири роки заслання.<ref name="Коротенко"/>{{rp|23}}<!--к абзацу-->
Рядок 381:
Консультантом Робочої комісії також був Олександр Волошанович, який оглянув 27 осіб, що або були госпіталізовані раніше, або перебували під загрозою госпіталізації, і в жодному з випадків не знайшов підстав для насильницької ізоляції від суспільства. Згодом Королівський коледж психіатрів ретельно вивчив звіти Волошановича й високо оцінив їх професійний рівень.<ref name="shadow"/>
 
У 1988 році Державний департамент США вирішив почати офіційне розслідування, щоб з'ясувати ситуацію зі зловживаннями психіатрією в політичних цілях в СРСР.<ref name="От политических"/> У 1989 році делегація американських психіатрів відвідала Радянський Союз і провела переогляд 27 підозрюваних жертв зловживань, чиї прізвища були повідомлені делегації різними правозахисними організаціями, Гельсінською комісією США та Державним департаментом<ref name="Bonnie">{{статьястаття |заголовок=Political Abuse of Psychiatry in the Soviet Union and in China: Complexities and Controversies |издание=The Journal of the American Academy of Psychiatry and the Law |том=30 |номер=1 |страницы=136—144 |pmid=11931362 |ссылка=http://www.jaapl.org/cgi/reprint/30/1/136.pdf |мова=en |тип=journal |автор=Richard J., Bonnie L.L.B. |год=2002 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110928174809/http://www.jaapl.org/cgi/reprint/30/1/136.pdf |archivedate=2011-09-28 }}</ref>. Клінічна діагностика здійснювалася відповідно до американських (DSM-III-R) і міжнародних (МКХ-10, проєкт) критеріями<ref name="Коротенко"/>{{rp|9}}. Процес опитування кожного пацієнта тривав близько 4–6 годин<ref name="Cold war"/>{{rp|377}}. Проводилися також опитування членів сімей пацієнтів. Делегація прийшла до висновку, що в 17 з 27 випадків не було жодних клінічних підстав для визнання пацієнтів неосудними; у 14 випадках не виявлено жодних ознак психічних розладів<ref name="Bonnie"/>. Більшість з осіб, опитаних делегацією, звинувачувалися в політичних злочинах, як-от антирадянська агітація та пропаганда чи наклеп на радянську державу<ref name="Bonnie-Gluzman">{{статьястаття|автор=Bonnie RJ |заголовок=Semyon Gluzman and the unraveling of Soviet psychiatry |ссылка=http://www.jaapl.org/content/29/3/327.short |издание=J Am Acad Psychiatry Law |год=2001 |том=29 |номер=3 |страницы=327—329 |pmid=11592461}}</ref>. Огляд усіх випадків продемонстрував високу частоту діагнозу «шизофренія»<ref name="Коротенко"/>{{rp|10}}: 24 з 27 випадків<ref name="Bonnie"/>.
 
Крім цього, делегація Державного департаменту США прийшла до висновку, що, хоча безліч людей були госпіталізовані з політичних причин, серед них були також і ті, хто дійсно страждав на психічні захворювання, однак їх не слід було піддавати тому лікуванню, яке до них застосовувалося<ref name="post-Soviet"/>. За висновком делегації, систематичне використання психіатрії в політичних цілях не тільки практикувалося в СРСР, але й не припинилося до 1989 року<ref name="Cold war"/>{{rp|383}}.
Рядок 387:
У 1991 році СРСР відвідала комісія психіатрів Всесвітньої психіатричної асоціації, яку очолював Дж. Берлі. Вона виявила додаткові докази існування в СРСР політичних зловживань психіатрією й широкого виставлення невірних діагнозів. Обстеживши десять пацієнтів, у яких радянськими психіатрами раніше була діагностована шизофренія, комісія підтвердила цей діагноз лише в одному з десяти випадків; інші дев'ять пацієнтів, на думку комісії, ніколи не страждали на шизофренію. У п'яти з цих пацієнтів не було виявлено жодних ознак психічних захворювань. Шестеро пацієнтів з-поміж обстежених комісією раніше були госпіталізовані до психіатричних лікарень спеціального типу, причому четверо з цих шести&nbsp;— з причин, що носять явно політичний характер, і троє з цих чотирьох пацієнтів ніколи, за твердженням комісії, не були психічно хворими<ref name="Cold war"/>{{rp|451—452,454}}.
 
У пострадянській Україні на базі державних архівів протягом п'яти років проводили дослідження політичних зловживань у психіатрії. Загалом були повторно обстежені 60 осіб&nbsp;— громадян, засуджених за політичні злочини й госпіталізованих на території УРСР. За результатами цих обстежень було зроблено висновок, що жоден з підекспертних не потребував психіатричного лікування. Обстеження здійснила група українських експертів у галузі судової психіатрії; один із членів цієї групи працював у КДБ, а інший&nbsp;— в Інституті Сербського в Москві. Експерти були вражені тим фактом, що вони зустріли людей, які були психічно цілком здорові, але яким раніше вони самі ставили діагноз повільноплинної шизофренії.<ref name="voren-history">{{статьястаття|автор=Ван Ворен Р.|заголовок=История повторяется и в политической психиатрии|ссылка=http://www.mif-ua.com/archive/article/10983|издание=Новости медицины и фармации. Психиатрия |год=2009|номер=303}}</ref><!--к абзацу-->
 
=== Робоча комісія Московської Гельсінської групи з розслідування використання психіатрії в політичних цілях ===
5 січня 1977 року при Московській Гельсінській групі з ініціативи Олександра Подрабінека була створена Робоча комісія з розслідування використання психіатрії в політичних цілях.<ref name="Инициативная группа"/> Цілями організації було виявлення та оприлюднення відомостей про випадки зловживання психіатрією, а також надання допомоги жертвам психіатричних репресій<ref name="Gershman"/>.
 
Членами організації були Олександр Подрабінек, В'ячеслав Бахмін, Фелікс Серебров, Ірина Каплун, Джемма Бабич<ref name="hearing-1983"/>, а згодом&nbsp;— також Ірина Гривніна та Леонард Терновський<ref name="Алексеева. VI">{{Книга:Алексеева Л. М.: История инакомыслия в СССР|глава=Движение за права человека. VI. Хельсинкский период (1976—1981 гг.)}}</ref>. Від Московської Гельсінської групи до комісії входив Петро Григоренко<ref>{{публикация|статьястаття|автор=Сафронова Н.Н.|заголовок=С чистой совестью (Леонард Борисович Терновский)|издание=Независимый психиатрический журнал|год=1994|номер=3|ссылка=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_1994.pdf|страницы=33—35}}</ref>. Протягом року після створення комісії Ірина Каплун і Джемма Бабич вийшли з її складу<ref name="hearing-1983"/>. Крім того, в роботі комісії брали участь Олександр Волошанович, Анатолій Корягін<ref name="Committee">{{cite web |author=Lymanov K. |datepublished= |url=http://www.khpg.org/archive/en/index.php?id=1163095970 |title=Working committee against psychiatric abuse for political purposes |publisher=Dissident movement in Ukraine: Virtual Museum |accessdate=2010-06-15 |archiveurl=https://www.webcitation.org/65WA1t1Ms?url=http://www.khpg.org/archive/en/index.php?id=1163095970 |archivedate=2012-02-17 }}</ref> і Софія Калістратова<ref name="Инициативная группа"/>. Лікар-психіатр Олександр Волошанович<ref name="Док.123">{{cite web|author=Боннэр Е., Каллистратова С., Ковалев И., Ланда М., Осипова Т., Ярым-Агаев Ю.|datepublished=1980-02-13|url=http://www.mhg.ru/history/2234C3B|title=Документ № 123: Репрессии против Рабочей комиссии по расследованию использования психиатрии в политических целях|publisher=Московская Хельсинкская группа|accessdate=2010-06-15}}</ref> та юрист Софія Калістратова<ref name="Инициативная группа"/> були консультантами комісії. Згодом, з моменту еміграції Волошановича (лютий 1980&nbsp;р.) консультантом Робочої комісії став Анатолій Корягін<ref name="Алексеева. VI"/>.
 
Комісія провела велику роботу з надання допомоги особам, поміщеним до психіатричних лікарень, і членам їх сімей з перевірки умов утримання в'язнів сумління у психіатричних тюрмах, з розслідування й надання розголосу багатьом десяткам випадків необґрунтованого поміщення інакодумців і віруючих до психіатричних лікарень<ref name="Док.123"/>. За час свого існування комісія випустила 22 номери «Інформаційного бюлетеня», у якому публікувалися відомості про подібні випадки<ref name="On Dissidents"/>{{rp|45}}<ref name="Док.123"/><ref name="Док.176">{{cite web |author=Боннэр Е., Каллистратова С., Ковалев И. |datepublished=1981-07-29 |url=http://www.mhg.ru/history/228769C |title=Документ № 176: Осуждение последнего члена Рабочей Комиссии по расследованию использования психиатрии в политических целях Феликса Сереброва |publisher=Московская Хельсинкская группа |accessdate=2010-06-16}}</ref>.
Рядок 400:
Однак члени організації зазнали репресій<ref name="Gershman"/><ref name="Док.123"/>. Робоча комісія з розслідування використання психіатрії в політичних цілях припинила своє існування 21 липня 1981 року, коли її останній член Фелікс Серебров був засуджений до 5 років таборів і 5 років заслання<ref name="Док.176"/>. Інші члени організації були засуджені раніше: Олександра Подрабінека засудили до 3 років позбавлення волі (засуджений вдруге), В'ячеслава Бахміна&nbsp;— до 3 років позбавлення волі, Леонарда Терновського&nbsp;— до 3 років позбавлення волі, Ірину Гривніну&nbsp;— до 5 років заслання, лікаря-консультанта робочої комісії Анатолія Корягіна&nbsp;— до 7 років ув'язнення в таборах і 5 років подальшого заслання<ref name="Док.176"/>.
 
У той час як Корягін знаходився в ув'язненні, Генеральна Асамблея Всесвітньої психіатричної асоціації прийняла резолюцію про присвоєння йому статусу персонального почесного члена Всесвітньої психіатричної асоціації за «прояв у боротьбі зі збоченим використанням психіатрії в немедичних цілях професійної свідомості, мужності й відданості обов'язку»<ref name="Abuse">{{книга |заголовок=Abuse of psychiatry in the Soviet Union: hearing before the Subcommittee on Human Rights and International Organizations of the Committee on Foreign Affairs and the Commission on Security and Cooperation in Europe, House of Representatives, Ninety-eighth Congress, first session, September 20, 1983 |ссылка=https://books.google.ru/books?id=E1A1AAAAIAAJ |издательство=U.S. Government Printing Office |место=Washington |год=1984 |страниц=106 |мова=en}}</ref>{{rp|17}}. Американська психіатрична асоціація надала Анатолію Корягіну статус почесного члена, а Королівський коледж психіатрів, який також надав йому статус члена, направив Юрію Андропову лист із проханням про звільнення Корягіна<ref name="bmj">{{статьястаття |заголовок=Imprisonment of Dr. Anatoly Koryagin |издание=[[BMJ|British Medical Journal]] |том=286 |номер=6361 |страницы=309 |ссылка=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1546518/pdf/bmjcred00537-0065b.pdf |мова=en |автор=Wynn A. |месяц=January 22 |год=1983 |тип=journal}}</ref>. У 1983 році Американська асоціація з розвитку науки вшанувала його премією наукової свободи та відповідальності<ref name="scin83">{{статьястаття |заголовок=Scientific Freedom and Responsibility and Science Journalism Awards |издание=[[Science|Science]] |том=220 |номер=4601 |страницы=1037 |ссылка=https://www.jstor.org/stable/1690812 |мова=en |тип=journal |месяц=June 3 |год=1983}}</ref><ref name="AAAS Award">{{cite web|author=|datepublished=1983|url=http://archives.aaas.org/people.php?p_id=337|title=Anatolyi Koryagin: AAAS Scientific Freedom and Responsibility Award, 1983.|publisher=The American Association for the Advancement of Science (AAAS)|accessdate=2010-06-06|archiveurl=https://www.webcitation.org/67F0L6yQ1?url=http://archives.aaas.org/people.php?p_id=337|archivedate=2012-04-27}}</ref>. Зрештою Корягін був звільнений 19 лютого 1987 року<ref name="nyt">{{cite news|url=https://query.nytimes.com/gst/fullpage.html?sec=health&res=9B0DE6DD1631F934A25750C0A961948260 |title=Soviet Study of Abuse of Psychiatry Is Urged|date=1987-03-17 |first=Bill |last=Keller |work=[[New York Times]]}}</ref>.
 
=== Засудження політичних зловживань світовою психіатричною спільнотою ===
Рядок 414:
Тижнем раніше Всесвітня федерація психічного здоров'я сформулювала аналогічну позицію та звернулася з цього приводу до ВПА<ref name="hearing-1983"/>.
 
Також на VI конгресі Всесвітньої психіатричної асоціації прийняли рішення створити в рамках асоціації Комітет з розслідування випадків зловживання психіатрією ({{lang-en|WPA Committee to Review the Abuse of Psychiatry}}). Відповідно до своєї компетенції, він повинен розслідувати будь-які заявлені випадки зловживань у психіатрії<ref name="Kastrup">{{статьястаття |заголовок=The work of the WPA Committee to Review the Abuse of Psychiatry |издание={{Нп3|World Psychiatry}} |том=1 |номер=2 |страницы=126—127 |pmid=16946875 |pmc=1489863 |ссылка=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1489863/ |мова=en |тип=journal |автор=Kastrup M. |месяц=6 |год=2002 |издательство={{Нп3|Wiley-Blackwell}} }}</ref>. Цей комітет діє дотепер<ref name="Kastrup"/>. Крім того, була прийнята Гавайська декларація ({{lang-en|The Declaration of Hawaii}})<ref name="The Declaration">{{cite web|author=|datepublished=1977|url=http://www.codex.vr.se/texts/hawaii.html|title=The Declaration of Hawaii|publisher=World Psychiatric Association (WPA)|accessdate=2010-02-10|archiveurl=https://www.webcitation.org/65ujbN8T0?url=http://www.codex.vr.se/texts/hawaii.html|archivedate=2012-03-04}}</ref>&nbsp;— перший документ з викладом низки основних етичних норм, які стосуються діяльності психіатрів у всіх країнах.
 
Радянська сторона довгий час не відповідала на запити Комітету, що стосувалися тих чи інших випадків зловживань<ref name="shadow"/>, заперечувала факти зловживань і відмовлялася дозволити іноземним спостерігачам відвідати радянські психіатричні лікарні й побачити ув'язнених<ref name="Bonnie-Gluzman"/>. У серпні 1982 року правління Американської психіатричної асоціації розіслало всім національним товариствам психіатрів у складі Всесвітньої психіатричної асоціації лист про прийняту їм резолюцію, у якій стверджувалося:
Рядок 450:
Питання про притягнення до відповідальності осіб, які відігравали безпосередню роль у зловживанні психіатрією в СРСР, були проігноровані<ref name="Прокопенко"/><ref name="zaprava"/>; навпаки, багато хто з них продовжували керувати радянською психіатрією та представляти її за кордоном<ref name="zaprava"/>. Жодний Всеросійський з'їзд психіатрів не виступив перед громадськістю із заявою про відповідальність радянських керівників психіатрії за зловживання, за нелюдські умови утримання людей у психіатричних закладах<ref name="zaprava"/>. На початку 1990-х років директор Центру Сербського Тетяна Дмитрієва принесла слова покаяння за безпрецедентне за масштабами використання психіатрії в політичних цілях в СРСР, яке відбувалося для дискредитації, залякування та придушення правозахисного руху і здійснювалося насамперед саме в Центрі Сербського<ref name="Доклад МХГ"/>. Однак згодом, у 2001 році у своїй книзі «Альянс права й милосердя» Дмитрієва писала, що якщо в СРСР і були зловживання у психіатрії, то не більше, ніж у західних країнах<ref name="Доклад МХГ"/>.
 
Зловживання психіатрією в СРСР сильно вплинуло на формування й радикалізацію антипсихіатрічного руху на Заході. За словами Юрія Савенка, ніщо не послужило антипсихіатрії більше, ніж психіатричні репресії в Радянському Союзі, що відбувалися в 1960–80-х роках<ref name="Латентные формы">{{статьястаття |заголовок=Латентные формы антипсихиатрии как главная опасность |издание={{Нп3|Nezavisimiy Psikhiatricheskiy Zhurnal|Независимый психиатрический журнал||Nezavisimiy Psikhiatricheskiy Zhurnal}} |номер=4 |ссылка=http://www.npar.ru/journal/2005/4/latent.htm |мова=ua |тип=журнал |автор=Савенко Ю., Виноградова Л. |год=2005}}</ref>, оскільки практика радянських зловживань психіатрією виявилася особливо широкомасштабною й отримала найбільшого розголосу<ref name="Доклад МХГ">{{книга|автор=|часть=''Савенко Ю.С.'' Тенденции в отношении к правам человека в области психического здоровья|заголовок=Права человека и психиатрия в Российской Федерации: Доклад по результатам мониторинга и тематические статьи|ссылка=https://web.archive.org/web/20100510175705/http://www.mhg.ru/publications/4E1E9AC|ответственный=Отв. ред. А. Новикова|место=Москва|издательство=Московская Хельсинкская группа|год=2004|страницы=|страниц=297|isbn=5984400073|ссылка часть=http://www.mhg.ru/publications/A8847E6}} {{Wayback|url=http://www.mhg.ru/publications/4E1E9AC |date=20100510175705 }}</ref>. Питання про політичні зловживання психіатрією в СРСР сильно вплинуло й на всю світову психіатрію, зокрема на Всесвітню психіатричну асоціацію. Це питання викликало великі дискусії стосовно медичної етики та професійної відповідальності лікарів, вплинувши на Гавайську декларацію та на прийняття етичних кодексів багатьма національними психіатричними асоціаціями<ref name="Cold war"/>{{rp|475}}.
 
=== Масштаби ===
Рядок 479:
У 1988—1989 роках на вимогу західних психіатрів як одну з умов прийняття радянських психіатрів до Світової психіатричної асоціації близько двох мільйонів людей було знято з психіатричного обліку<ref name="Василенко">{{книга |автор=Василенко Н.Ю. |заголовок=Основы социальной медицины |ссылка=http://window.edu.ru/resource/932/40932/files/dvgu053.pdf |место=Владивосток |издательство=Издательство Дальневосточного университета |год=2004 |страницы=34 |страниц=129 |isbn=}}</ref>.
 
За оцінкою Ван Ворена, у Радянському Союзі були поміщені до психіатричних лікарень близько третини політичних ув'язнених.<ref name="van Voren"/><ref name="Voren-Comparing">{{статьястаття |заголовок=Comparing Soviet and Chinese political psychiatry |издание=The Journal of the American Academy of Psychiatry and the Law |том=30 |номер=1 |страницы=131—135 |pmid=11931361 |ссылка=http://www.jaapl.org/cgi/reprint/30/1/131.pdf |автор=van Voren R. |год=2002 }}</ref> З посиланням на доступні дані Ван Ворен робить висновок про те, що тисячі інакодумців були госпіталізовані з політичних мотивів.<ref name="van Voren"/><ref name="Voren-Comparing"/> Він зазначає також, що «тисячі жертв цих політичних зловживань становили лише верхівку айсберга з мільйонів радянських громадян, які стали жертвами тоталітарної радянської психіатрії», і вказує на важкі умови перебування людей із психічними порушеннями у психоневрологічних інтернатах та психіатричних лікарнях, на масові порушення прав пацієнтів у цих установах.<ref name="Voren-Comparing"/> Ті самі проблеми, як зазначає Ван Ворен, є і в пострадянський час.<ref name="post-Soviet"/>
 
=== Спроби виправдання каральної психіатрії ===
Рядок 498:
* ''[[Григоренко Петро Григорович|Григоренко П. Г.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=808 В подполье можно встретить только крыс…]
* ''[[Григоренко, Пётр Григорьевич|Григоренко П. Г.]]'' [https://web.archive.org/web/20150626101644/http://www.imwerden.info/belousenko/books/grigorenko/grigorenko_crazy.htm Мысли сумасшедшего: Избранные письма и выступления]
* {{статьястаття|заголовок=К 65-летию Иосифа Бродского|ссылка=http://www.npar.ru/journal/2005/4/brodsky.htm|издание=[[Независимый психиатрический журнал]] |год=2005|выпуск=4}}
* ''[[Кукобака, Михаил Игнатьевич|Кукобака М. И.]]'' Заметки о Сычёвской психбольнице
* ''Мальцев Ю. В.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?num=3864&t=page Репортаж из сумасшедшего дома]
Рядок 520:
* {{книга|автор=[[Подрабинек, Александр Пинхосович|Подрабинек А. П.]]|заголовок=Карательная медицина|посилання=https://www.webcitation.org/6OJBuMkj9?url=http://www.cchr.spb.ru/wp-content/uploads/podrabinek_karatelnaya_meditsina_1979_text%5b1%5d.pdf|місце=Нью-Йорк|видавництво=Хроника|рік=1979|сторінки=|сторінок=223|isbn=0897200225}} {{Архівовано|url=https://www.webcitation.org/6OJBuMkj9?url=http://www.cchr.spb.ru/wp-content/uploads/podrabinek_karatelnaya_meditsina_1979_text%5b1%5d.pdf |date=2014-03-24 }}
* {{книга |автор= |частина=''Прокопенко А. С.'' Безумная психиатрия |заголовок=Карательная психиатрия: Сборник |ответственный=Под общ. ред. А. Е. Тараса |место=Москва — Минск |видавництво=[[АСТ (издательство)|АСТ]], [[Харвест]] |рік=2005 |сторінок=608 |isbn=5170301723|посилання частина=https://web.archive.org/web/20100219221427/http://h-v-p.boom.ru/book.htm }}
* {{статьястаття|автор=Петрюк П. Т., Петрюк А. П.|заголовок=Рецензия на книгу: Карательная психиатрия: Сборник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — М.: АСТ; Минск: Харвест, 2005. — 608 с. — (Серия «Библиотека практической психологии»)|ссылка=http://www.psychiatry.ua/articles/paper227.htm|издание=Психічне здоров’я |год=2006 |выпуск=4 |страницы=89—94}}
* {{стаття |заголовок=Пособие по психиатрии для инакомыслящих |видання=Хроника защиты прав в СССР |номер=13 |сторінки=36—61 |посилання=http://tribunanaroda.info/content/view/2918 |автор=''[[Буковский, Владимир Константинович|Буковский В.]], [[Глузман, Семён Фишелевич|Глузман С.]]'' |місяць=січень — лютий |рік=1975 }}
* {{книга|автор=|заголовок=Карательная психиатрия в России: Доклад о нарушениях прав человека в Российской Федерации при оказании психиатрической помощи|посилання=https://web.archive.org/web/20130418230404/http://zaprava.ru/images/ps.pdf|місце=Москва|видавництво=Изд-во [[Международная хельсинкская федерация по правам человека|Международной Хельсинкской федерации по правам человека]]|рік=2004|сторінки=|сторінок=496|isbn=}} {{Wayback|url=http://www.zaprava.ru/images/ps.pdf |date=20130418230404 }}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Використання_психіатрії_в_політичних_цілях_в_СРСР