Користувач:Propodail/чернетка: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Propodail (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 1:
=== Практика применения ===
=== Жертви використання психіатрії в політичних цілях ===
 
==== Госпитализация и признание невменяемыми ====
==== Використання психіатрії проти окремих осіб ====
Посилення зловживань психіатрією почалося після 1968 року<ref name="Ковалев">{{статья|автор=Ковалев А. А. |заглавие=Взгляд очевидца на предысторию принятия закона о психиатрической помощи |оригинал= |ссылка=http://www.npar.ru/journal/2007/3/view.htm|автор издания=|издание=Независимый психиатрический журнал |тип= |место= |издательство= |год=2007 |выпуск= |том=|номер=3|страницы=|isbn=}}</ref>. 25 серпня 1968 року вісім радянських дисидентів (Костянтин Бабицький, Тетяна Баєва, Лариса Богораз, Наталія Горбаневська, Вадим Делоне, Володимир Дремлюга, Павло Литвинов і Віктор Файнберг) провели у Лобного місця на Красній площі сидячу демонстрацію, протестувавши проти введення до Чехословаччини військ СРСР і країн Варшавського договору. Війська були введені в ніч з 20 на 21 серпня 1968 року з метою зупинити в Чехословаччині суспільно-політичні реформи, що отримали назву Празької весни.
 
===== Госпитализация и признание невменяемыми по решению судебно-психиатрической экспертизы =====
Судовий процес над учасниками демонстрації викликав великий суспільний резонанс в СРСР і за кордоном. У КДБ СРСР виникла складність: одному з учасників (В. Файнбергу) на допитах вибили всі передні зуби, і демонстрація його в суді була визнана небажаною<ref name="СахаровII-6"/>. Вихід був знайдений у відправленні В. Файнберга до спеціальної психіатричної лікарні<ref name="СахаровII-6"/> (таке рішення могло бути винесене судом без присутності підсудного й без права оскарження у вищому суді). Експертизу Файнберга проводила комісія Інституту ім. Сербського у складі Г. В. Морозова, Д. Р. Лунца і Л. Л. Ландау. У їх акті № 35/с від 10 жовтня 1968 року навмисно не згадувалося про введення військ до Чехословаччини, яке стало приводом для цієї демонстрації, вчинок Файнберга описувався лише як «порушення громадського порядку на Красній площі», а його психічний стан описувався таким чином:
Политическим диссидентам часто предъявлялось обвинение по статье 70 (антисоветская агитация и пропаганда) и 190-1 (распространение заведомо ложных измышлений, порочащих советский государственный и общественный строй) УК. [[Судебная психиатрия|Судебным психиатрам]] предлагалось обследовать тех инакомыслящих, психическое состояние которых следователи сочли не соответствующим норме<ref name="Ougrin"/>, и в случае признания политического инакомыслящего [[Невменяемость|невменяемым]] он согласно решению суда помещался в [[Психиатрическая больница|психиатрическую больницу]] на бессрочное — до полного «выздоровления» — лечение.<ref name="Королева"/>
{{цитата|''Із захопленням і великим охопленням висловлює ідеї реформаторства стосовно вчення класиків марксизму, виявляючи при цьому явно підвищену самооцінку і непохитність у своїй правоті. Водночас у його висловлюваннях про сім'ю, батьків і сина виявляється емоційне сплощення... У відділенні інституту при зовні впорядкованій поведінці можна відзначити безтурботність, байдужість до себе й оточуючих. Він зайнятий гімнастикою, обтиранням, читанням книг і вивченням літератури англійською мовою... Критика до свого стану і ситуації, що виникла, у нього явно недостатня.''<ref name="Прокопенко"/>}}[[Файл:C22693-gorbanevskaya02.jpg|200px|thumb|Наталія Горбаневська 2005 року]]
Унаслідок Файнберга визнали неосудним і направили до Ленінградської спецпсихлікарні, де він перебував 4 роки — з січня 1969-го по лютий 1973 року<ref name="Прокопенко"/>. Разом з Володимиром Борисовим тримав голодування в березні — червні 1971-го, протестувавши проти поміщення інакодумців до психіатричних лікарень і нестерпних умов утримання в них; після невиконання адміністрацією обіцянки поліпшити умови утримання в'язнів Борисов і Файнберг тримали голодування повторно — з грудня 1971-го по лютий 1972 року<ref name="Инициативная группа">{{книга|заглавие=Документы Инициативной группы по защите прав человека в СССР |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/ig/docs/igdocs.html |ответственный=Составители Г. В. Кузовкин, А. А. Макаров |место=Москва|год=2009}}</ref>.
 
Однако во многих случаях инакомыслящие, привлечённые к уголовной ответственности и направленные на судебно-психиатрическую экспертизу, помещались в больницы специального типа МВД даже без судебного заседания и решения суда, по одному лишь заключению экспертизы, так как формулировки, содержащиеся в законодательстве, далеко не всегда давали возможность осудить за нежелательные высказывания<ref name="Ковалев"/>. Экспертное заключение о невменяемости приводило к автоматическому направлению на принудительное лечение, когда факт нарушения закона ещё не был доказан<ref name="Коротенко"/>.
Наталія Горбаневська неодноразово піддавалася судово-психіатричній експертизі з політичних мотивів, двічі примусово направлялася до психіатричних лікарень. У вину їй ставили участь у демонстрації на Красній площі проти введення радянських військ до Чехословаччини, написання й розповсюдження листа про цю демонстрацію, участь у виданні «Хроніки поточних подій» та ін.<ref name="Инициативная группа"/> За висновком професора Д. Р. Лунца, ''«не виключена можливість в’яло протікаючої шизофренії», «повинна бути визнана неосудною й поміщена на примусове лікування до психіатричної лікарні спеціального типу»''<ref name="Полдень">{{книга |автор=Горбаневская Н.Е. |часть=Психэкспертиза |заглавие=Полдень: Дело о демонстрации 25 августа 1968 года на Красной площади |ссылка=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/auth_book288d.html?id=87064&aid=395 |место=Frankfurt/M |издательство=Посев |год=1970 |страницы=121 |страниц=497 |isbn=|ссылка часть=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/auth_pages368b.html?Key=4714&page=118 }}</ref>. Остаточний діагноз «уповільнена шизофренія» був виставлений у 1970 році.<ref name="gorbanevskaya-npar">{{статья|заглавие=Что было: свидетельствует Наталья Горбаневская |ссылка=http://www.npar.ru/journal/2009/3/18_gorbanevskaya.htm |издание=Независимый психиатрический журнал |год=2009 |номер=3}}</ref>
[[Файл:Serbskij-institute.jpg|200px|thumb|слева|Здание Института имени Сербского в Москве]]
Медицинское освидетельствование и экспертиза на предмет вменяемости обычно проводились в научно-исследовательских институтах: в [[Государственный научный центр социальной и судебной психиатрии им. В. П. Сербского|Центральном НИИ судебной психиатрии им.&nbsp;В.&nbsp;П.&nbsp;Сербского]] в [[Москва|Москве]], [[Санкт-Петербургский научно-исследовательский психоневрологический институт|Научно-исследовательском психоневрологическом институте им.&nbsp;В.М.&nbsp;Бехтерева]] в [[Ленинград]]е, психоневрологических институтах Минздрава УССР в [[Харьков]]е и [[Одесса|Одессе]] и&nbsp;пр. Главными «экспертами» по вопросам медицинского освидетельствования являлись Д.&nbsp;Р.&nbsp;Лунц, А.&nbsp;В.&nbsp;Снежневский, Г.&nbsp;В.&nbsp;Морозов и&nbsp;др.<ref name="Королева"/><!--к абзацу-->
 
В случае, если психиатры, обследовавшие обвиняемого, не сходились во мнении относительно диагноза либо же имели место те или иные политические тонкости, обвиняемого отправляли на обследование в Институт имени Сербского.<ref name="Ougrin"/> Экспертиза в Институте им. Сербского проводилась, как правило, сугубо формально: нескольких коротких формальных бесед было достаточно, чтобы вынести заключение о необходимости принудительного лечения<ref name="Подрабинек"/>.
На прикладі експертизи, проведеної 6 квітня 1970 року стосовно Наталії Горбаневської, відомий французький психіатр Ж. Гаррабе робить висновок про низьку якість судово-медичних експертиз, що проводилися стосовно дисидентів: відсутність у клінічному описі змін мислення, емоцій і здатності до критики, характерних для шизофренії; відсутність хоч якогось встановленого експертизою зв'язку між дією, що спричинила звинувачення, і психічною хворобою, яка може її пояснити; вказівка ​​у клінічному описі лише депресивної симптоматики, яка не потребує госпіталізації до психіатричної лікарні<ref name="Гаррабе-вялотекущая"/>.
 
Статья 58 УК РСФСР определяла в качестве принудительных мер медицинского характера помещение в психиатрический стационар общего или специального типа. От решения суда зависел тип психиатрической больницы, куда направляли на «лечение»: общая (обычная городская, областная или республиканская психиатрическая больница — ПБ) либо специальная, тюремного типа (психбольница специального типа — СПБ) (ст.ст.&nbsp;408, 409&nbsp;УПК&nbsp;РСФСР).<ref name="Королева"/><!--к абзацу-->
Іллю (Еліягу) Ріпса, який вчинив спробу самоспалення в знак протесту проти введення радянських військ до Чехословаччини і був звинувачений за статтею 65 КК Латвійської РСР, що відповідала ст. 70 КК РРФСР (антирадянська агітація і пропаганда)<ref name="Судьба инакомыслящих">{{статья |заглавие=Судьба инакомыслящих, объявленных психически больными |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 8 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr8.htm |язык=ru |тип=журнал |месяц=30 июня |год=1969 }}</ref>, направили на примусове лікування у «психлікарні особливого типу» з тим самим діагнозом.
 
Как правило, при направлении на лечение в обычную психиатрическую больницу соблюдался «республиканский» принцип: такая больница находилась обычно по месту проживания пациента. Но в некоторых из обычных ПБ имелись специальные палаты: к числу таких ПБ относились [[Московская психиатрическая больница № 1|психиатрическая городская клиническая больница&nbsp;№1 им.&nbsp;Кащенко]] (Москва) — «Канатчикова дача»; ПГБ&nbsp;№&nbsp;3 (Москва) — «Матросская тишина»; ПГБ&nbsp;№&nbsp;5 ([[Московская область]]) — «Столбы»; Рижская ПГБ; [[Городская психиатрическая больница № 3 имени И. И. Скворцова-Степанова|психоневрологическая больница им.&nbsp;Скворцова-Степанова №&nbsp;3]] (Ленинград) и&nbsp;т.д.<ref name="Королева"/><!--к абзацу-->
Як приклади можна навести ще багатьох. Цей діагноз намагалися поставити В. Буковському<ref name="Тюремная психиатрия, 10:55">См. 10:55 от начала фильма: «Или другой диагноз — так называемая вялотекущая шизофрения — диагноз, изобретённый нашим отечественным, уважаемым психиатром профессором Снежневским, и идея, состоящая в том, что шизофрения может развиваться так незаметно и так долго, что только он, Снежневский, может это заметить. Мне он поставил диагноз „вялотекущая шизофрения“ в шестьдесят втором году. Я счастлив сообщить, что она до сих пор течёт вяло». {{cite web|author=Ярошевский А.|datepublished=2005|url=http://video.yandex.ru/users/doskado/view/156/|title=Фильм «Тюремная психиатрия»|publisher=rutube|accessdate=2010-05-14|archiveurl=https://www.webcitation.org/6IDfuci7E?url=http://video.yandex.ru/users/doskado/view/156/|archivedate=2013-07-19}}</ref>, але комісія, що складалася переважно із супротивників теорії уповільненої шизофренії, внаслідок визнала його осудним. Також цей діагноз був поставлений В'ячеславу Ігрунову, який поширював «Архіпелаг ГУЛАГ», Леоніду Плющу, Валерії Новодворській<ref name="Документы МХГ"/>.
 
Помещение в психиатрическую больницу специального типа назначалось судом в отношении душевнобольных, представлявших по психическому состоянию и характеру совершённых ими общественно опасных деяний особую опасность для общества.<ref name="Королева"/> Именно такое решение чаще всего выносилось судом в отношении инакомыслящих, обвиняемых в совершении «политических» преступлений<ref name="Инициативная группа"/>, хотя доказательств, что диссиденты являются опасными для себя или для общества и могут совершить физическое насилие, как правило, не предъявлялось<ref name="hearing-1983"/><ref name="Коротенко"/><ref name="against Dissenters"/>. Направление же в психиатрическую больницу общего типа считалось сравнительно мягкой формой принудительных мер медицинского характера.<ref name="Инициативная группа"/>
Леонід Плющ у 1972 році був звинувачений за статтею 62 КК Української РСР в антирадянській агітації та пропаганді. Тричі проходив судово-психіатричну експертизу. За підсумками першої експертизи (проведеної в київському слідчому ізоляторі КДБ УРСР) його визнали психічно здоровим. Другу і третю експертизи проходив в Інституті ім. Сербського; друга і третя експертні комісії дійшли висновку про наявність у Плюща «психічного захворювання у формі шизофренії». Був поміщений до Дніпропетровської СПЛ, внаслідок застосування високих доз галоперидолу відчував украй болісні рухові порушення. Згодом відзначав важкі умови перебування у спецлікарні (побиття, зловживання ін'єкціями). За звільнення Л. Плюща боролися міжнародні організації, відомі російські правозахисники (А. Сахаров, Т. Ходорович, С. Ковальов та ін.). Після 4-річного перебування у психіатричній лікарні був виписаний і вивезений за кордон. Л. Плющ емігрував.<ref name="Коротенко"/>{{rp|49—50,65—67}}<!--к абзацу-->
[[Файл:Josef Brodsky crop.jpg|thumb|180px|Йосип Бродський]]
Йосип Бродський у лютому — березні 1964 року після арешту проходив примусову судово-психіатричну експертизу на «Пряжці» (психіатрична лікарня № 2 в Ленінграді)<ref name="brodsky">{{статья|заглавие=Иосиф Бродский о своих судебно-психиатрических экспертизах|ссылка=http://www.npar.ru/journal/2005/4/brodsky.htm|издание=Независимый психиатрический журнал |год=2005|выпуск=4}}</ref>. Це було друге перебування поета у психіатричній лікарні: першого разу, ще до арешту, він добровільно ліг до Московської психіатричної лікарні імені П. П. Кащенко, оскільки він і його друзі вважали, що отримання довідки про психічну нестійкість Бродського знизить ризик переслідувань; проте лікарня вплинула на Бродського важко, і він попросив друзів домогтися його виписки<ref name="Лихтенштейн">{{публикация|статья|автор=Лихтенштейн И.Е.|заглавие=«Я одинок. Я сильно одинок». Штрихи к портрету Иосифа Бродского|издание=Новости медицины и фармации|год=2016|номер=5 (574)|ссылка=http://dom-uchenyh-0620092.narod.ru/likhten/licht_brodsky.pdf|страницы=38—41}}</ref>. 18 лютого 1964 року суд постановив направити Бродського на примусову судово-психіатричну експертизу<ref name="Вигдорова">{{публикация|статья|заглавие=Суд над Иосифом Бродским: [Записала Ф. Вигдорова]|издание=Polit.ru|год=14 марта 2004|ссылка=http://www.polit.ru/article/2004/03/14/brodsky1/}}</ref>. У лікарні на «Пряжці» Бродський провів три тижні<ref name="Лихтенштейн"/> и впоследствии отмечал: ''та згодом зазначав: «...це був найгірший час у моєму житті». За спогадом Бродського, у психіатричній лікарні до нього застосовували «укрутку»: «Глибокої ночі будили, занурювали у крижану ванну, загортали в мокре простирадло й поміщали поруч із батареєю. Від жару батарей простирадло висихало і врізалася в тіло»''<ref name="brodsky"/>. У висновку експертизи зазначалося: «У наявності психопатичні риси характеру, але працездатний. Тому можуть бути застосовані заходи адміністративного порядку»''<ref name="Лихтенштейн"/><ref name="Вигдорова"/>.
 
Обвиняемые не имели права на обжалование. Хотя родственники или другие заинтересованные граждане могли бы действовать от их имени, они не имели права привлечь других психиатров для участия в процессе, поскольку психиатры, привлекавшиеся для участия в процессе государством, считались в равной мере «независимыми» и заслуживающими доверия перед законом<ref name="Ougrin"/>. Как правило, подследственные, которых признавали невменяемыми, не имели даже возможности находиться в зале суда<ref name="hearing-1983"/><ref name="Буковский, Глузман"/><ref name="against Dissenters"/>, и судебное определение по делу им не объявляли<ref name="Буковский, Глузман"/>. Им не предъявлялись заключения экспертов<ref name="report-of-us-delegation"/>, часто у подследственных не было возможности встретиться с адвокатом<ref name="zaprava"/><ref name="report-of-us-delegation"/>.
Олександр Єсенін-Вольпін, син Сергія Єсеніна, був п'ять разів госпіталізований протягом 19 років (у 1950–60-ті роки) з політичних причин: написання віршів «антирадянського» характеру, подана заява про виїзну візу після того, як його запросили на наукову конференцію до США тощо. Про репресії, яким його піддали, згодом (у 1972 році) дав свідчення Правовому комітету Сенату США. У 1975-му відомий психіатр Сідней Блох провів неофіційне обстеження психічного стану Єсеніна-Вольпіна й не знайшов у нього ознак психічного захворювання як на момент обстеження, так і в минулому.<ref name="Диагноз-карта"/><!--к абзацу-->
 
Следователь имел также право (согласно статье 184 [[Уголовно-процессуальный кодекс|Уголовно-процессуального кодекса]] РСФСР) не объявлять обвиняемому постановление о назначении судебно-психиатрической экспертизы. Это представляло собой грубое нарушение [[Презумпция психического здоровья|презумпции психического здоровья]], поскольку ещё до решения судебно-медицинских экспертов следователь, основываясь на своём произвольном и неквалифицированном мнении, фактически мог делать вывод о наличии у обвиняемого психического расстройства, якобы не позволяющего ему узнать о назначении экспертизы. Такая ситуация лишала обвиняемого существенных юридических прав: права заявить отвод эксперту, представить дополнительные вопросы для получения по ним заключения эксперта и др.<ref name="zaprava"/>
Відомий геофізик Микола Самсонов був заарештований у 1956 році після написання ним трактату «Думки вголос», де розглядалося питання про створення бюрократичної еліти та спотворення ленінських принципів. До вересня 1964 року перебував у Ленінградській тюремній психіатричній лікарні. За даними «Хроніки поточних подій», психіатри лікарні вважали Самсонова здоровим, проте радили йому визнати свій трактат плодом хворої уяви, що «свідчило б про його одужання». Лише у 1964 році, після того як йому почали вводити аміназин і стан його здоров'я погіршився, Самсонов підписав заяву, де стверджував, що під час написання трактату був душевно хворим.<ref name="Диагноз-карта"/><!--к абзацу-->
 
Вопреки статье 111 [[Конституция СССР|Конституции СССР]], в которой значилось: ''«Разбирательство дел во всех судах СССР открытое»'', милиция и сотрудники госбезопасности не пропускали посетителей в здание суда, и друзья подсудимого вынуждены были прогуливаться на улице в ожидании приговора. Имели место случаи, когда граждан, особенно упорно рвавшихся на суд, арестовывали на пятнадцать суток<ref name="zaprava"/>.
Віктор Рафальський, автор неопублікованих романів, п'єс і коротких оповідань, звинувачувався у приналежності до таємної марксистської групи, написанні антирадянської прози та зберіганні антирадянської літератури.<ref name="Struk">{{книга|автор=Struk D |заглавие=Encyclopedia of Ukraine |место=London |издательство=University of Toronto Press Incorporated |год=1993 |том=4 |страницы=308 |isbn=0-8020-3009-2}}</ref> Маючи діагноз «шизофренія», провів 26 років у психіатричних лікарнях, з них 20 років — у лікарнях спеціального типу. Побував у психіатричних лікарнях Києва, Харкова, Львова, Москви, Вільнюса, а також у ленінградській, дніпропетровській, казанській і сичовській спецлікарнях.<ref name="Коротенко"/>{{rp|60—62}} У 1987 році був реабілітований і визнаний психічно здоровим.<ref name="Struk"/> Згодом були опубліковані його спогади «Репортаж нізвідки», що описують перебування Рафальського в радянських психіатричних лікарнях.<ref name="Репортаж">{{статья|автор=Рафальский В.|заглавие=Репортаж из ниоткуда |ссылка=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=12581 |издание=Воля: журнал узников тоталитарных систем |год=1995 |номер=4—5 |страницы=162—181}}</ref>
 
===== Госпитализация без возбуждения уголовного дела =====
Віктора Некіпєлова, звинуваченого за статтею 190-1 КК РРФСР («поширення завідомо неправдивих вигадувань, що ганьблять радянський державний лад»), направили на обстеження до Інституту Сербського з таким висновком, винесеним експертною комісією м. Володимира: «Зайва, надмірна запальність, зарозумілість... схильність до правдошукацтва, реформаторства, а також реакції опозиції. Діагноз: уповільнена шизофренія або психопатія». В Інституті ім. Сербського Некіпєлова визнали психічно здоровим, строк відбував у кримінальному таборі. Про Інститут Сербського написав документальну книгу «Інститут дурнів», яка стала знаменитою.<ref name=autogenerated3>{{статья|автор=Савенко Ю. С.|заглавие=«Институт дураков» Виктора Некипелова |оригинал= |ссылка=http://www.npar.ru/journal/2005/4/fools.htm|автор издания=|издание=Независимый психиатрический журнал |тип=|место=|издательство=|год=2005|выпуск=|том=|номер=4|страницы=|isbn=}}</ref><!--к абзацу-->
В ряде случаев принудительное обследование и принудительная госпитализация осуществлялись без возбуждения уголовного дела<ref name="shadow"/><ref name="Буковский, Глузман"/>, в рамках медицинских нормативных положений<ref name="Буковский, Глузман"/>. При этом вопрос о недобровольной госпитализации не рассматривался даже в порядке [[Гражданское судопроизводство|гражданского судопроизводства]]<ref name="hearing-1983"/>. В. Буковский и С. Глузман в известной статье «Пособие по психиатрии для инакомыслящих» подробно описывали такой вариант развития событий:
{{цитата|Ваши убеждения, высказываемая общественная позиция, поступки или знакомства стали причиной пристального внимания к вам со стороны оперативной группы КГБ. В силу каких-либо объективных обстоятельств возбуждение уголовного дела против вас нежелательно. В этом случае КГБ (часто не прямо, а используя милицию, прокуратуру, советскую инстанцию, доверенных лиц и т.д. и т.п.) сообщает о вас в медицинские учреждения, как о, по их предположению, душевнобольном, указывая при этом основания интереса к вам.
 
Психиатр поликлиники, диспансера, больницы или городской станции скорой помощи должен вас в этом случае обследовать и, если считает необходимым, госпитализировать в психиатрическую больницу общего типа.
Письменник Михайло Наріца був заарештований у 1961 році за звинуваченням в «антирадянській агітації та пропаганді» (70-та стаття) і визнаний неосудним.<ref name="Писатели-диссиденты">{{статья |заглавие=Писатели-диссиденты: Биобиблиографические статьи (Продолжение) |ссылка=http://magazines.russ.ru/nlo/2004/67/diss25.html |издание=Новое литературное обозрение |год=2004 |номер=67 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170217180031/http://magazines.russ.ru/nlo/2004/67/diss25.html |archivedate=2017-02-17 }}</ref><ref name="Поверх барьеров">{{cite web|url=http://archive.svoboda.org/programs/OTB/2002/OBT.042502.asp |title=Поверх барьеров: судьба Михаила Нарицы|author=Автор [[Татьяна Вольтская]], ведущий Иван Толстой |publisher=Радио «Свобода» |accessdate=2013-10-18}}</ref> У медичному висновку стверджувалося: ''«Має власну систему поглядів на державний устрій з позицій вільних ідей. Радянську дійсність оцінює болісно неправильно, виходячи з неправомірних узагальнень окремих недоліків. Страждає на психічне захворювання у формі параноїчного розвитку особистості й не може усвідомлювати свої дії й керувати ними»''.<ref name="Поверх барьеров"/> Поміщений до Ленінградської спецпсихлікарні, вийшов на волю у 1964 році. У 1975-му відбувся ще один арешт і нова психіатрична експертиза<ref name="Писатели-диссиденты"/><ref name="Поверх барьеров"/>, цього разу Михайла Наріцу визнали осудним<ref name="Писатели-диссиденты"/>.
 
Такое психиатрическое обследование может быть проведено на дому, по месту работы или «происшествия», в камере предварительного заключения, в надлежащем учреждении либо в другом месте.<ref name="Буковский, Глузман"/>}}
Відомий білоруський дисидент Михайло Кукобака піддався примусовій госпіталізації після того, як у 1969 році написав англійському письменнику Айвору Монтегю відкритого листа, який хотів опублікувати в газеті «Комсомольска правда». Унаслідок цієї госпіталізації провів шість років у психлікарнях тюремного типу. Кукобаку тричі піддавали судово-психіатричній експертизі в Інституті ім. Сербського, на нього було заведено кілька кримінальних справ. У вину йому ставили, за словами Кукобаки, відмову від участі у виборах, суботниках і заходах КПРС, поширення тексту Загальної декларації прав людини в гуртожитку м. Бобруйська.<ref name="Кукобака">[http://www.dw.de/dw/article/0,,14958829,00.html Радиостанция Deutsche Welle («Немецкая волна»): «Михаил Кукобака: портрет самого известного белорусского диссидента»]</ref> Зокрема, у путівці на госпіталізацію, виданій психоневрологічним диспансером у 1976 році, зазначалося: ''«за відомостями держбезпеки[,] поширював антирадянську літературу, страждає на манію перебудови суспільства, соціально небезпечний»''.<ref name="Инициативная группа"/> У в'язницях і психіатричних лікарнях тюремного типу знаходився загалом 17 років.<ref name="Кукобака"/>
 
Инакомыслящие недобровольно помещались в психиатрические больницы при самых разнообразных обстоятельствах, при этом часто они подвергались заключению, не будучи первоначально осмотрены психиатром. Их задерживали на работе, на улице или в домашней обстановке; в ряде случаев диссидентов вызывали под каким-либо предлогом в больницу, милицейский участок, [[военкомат]] или другие государственные учреждения, где неожиданно для себя инакомыслящий представал перед психиатром, который недобровольно помещал его в психиатрический стационар.<ref name="against Dissenters"/>
Ольга Іофе звинувачувалася за статтею 70 КК РРФСР у тому, що вона брала активну участь у виготовленні листівок антирадянського змісту, зберіганні та розповсюдженні документів антирадянського змісту, вилучених у неї під час обшуку. Попередня експертиза, проведена Інститутом ім. Сербського (професор Морозов, доктор медичних наук Д. Р. Лунц, лікарі Фелінський, Мартиненко), визнала О. Іофе неосудною з діагнозом «уповільнена шизофренія, проста форма»<ref>{{статья |заглавие=Суд над Ольгой Иофе |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 15 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr15.htm |язык=ru |месяц=31 августа |год=1970 }}</ref><ref name="Чернявский, окон.">{{статья |заглавие=Преступники в белых халатах (окончание) |издание=Интернет-приложение к газете «Каскад» |номер=194 |ссылка=http://kackad.com/kackad/?p=3692 |автор=''[[Чернявский, Георгий Иосифович|Чернявский Г.]]'', докт. ист. наук |месяц=24 июля — 8 августа |год=2003 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150119210844/http://kackad.com/kackad/?p=3692 |archivedate=2015-01-19 }}</ref>.
 
Хотя, согласно «Инструкции по неотложной госпитализации…», недобровольно госпитализированного должна была в течение суток освидетельствовать специальная комиссия в составе трёх врачей-психиатров, чтобы решить вопрос о том, оправдано ли стационирование и необходимо ли дальнейшее пребывание в стационаре<ref name="hearing-1983"/><ref>ИНСТРУКЦИЯ Министерства здравоохранения СССР от 26.VIII.1971 г. № 06-14-43 (Согласована с Прокуратурой СССР и МВД СССР). См. {{книга|автор=Подрабинек А.П.|заглавие=Карательная медицина|ссылка=https://www.webcitation.org/6OJBuMkj9?url=http://www.cchr.spb.ru/wp-content/uploads/podrabinek_karatelnaya_meditsina_1979_text%5b1%5d.pdf|место=Нью-Йорк|издательство=Хроника|год=1979|страницы=|страниц=223|isbn=0897200225}} {{Архивировано|url=https://www.webcitation.org/6OJBuMkj9?url=http://www.cchr.spb.ru/wp-content/uploads/podrabinek_karatelnaya_meditsina_1979_text%5b1%5d.pdf |date=2014-03-24 }} ''Приложение 1.''</ref>, в действительности инакомыслящие, подвергшиеся госпитализации, во многих случаях не осматривались комиссией в течение первых суток, а порой и не подвергались освидетельствованию вообще<ref name="hearing-1983"/>.
Петро Григоренко, відомий дисидент, генерал-майор Червоної Армії, критикував політику партії й уряду, закликав до відновлення ленінських принципів і норм, відкрито виступав під час політичних судових процесів над дисидентами. Неодноразово був направлений на експертизу до Інституту ім. Сербського, унаслідок із діагнозом «паранояльний розвиток» провів кілька років у спеціалізованих психіатричних лікарнях. В експертизах брали участь А. В. Снежневский, Д. Р. Лунц, Г. В. Морозов, В. М. Морозов та інші імениті психіатри.<ref name="Коротенко"/>{{rp|22—23,27}}<!--к абзацу-->
 
==== Условия пребывания в стационарах ====
29 травня 1970 року в калузькій психіатричній лікарні опинився відомий біолог і публіцист Жорес Медведєв, написавший декілька статей про порушення прав людини в СРСР, серед яких був нарис про цензуру радянської пошти. У ньому Медведєв стверджував, що будь-який лист будь-якого громадянина могли розпечатати працівники КДБ<ref name="Тюремная психиатрия, 13:55">См. 13:55 от начала фильма {{cite web|author=Ярошевский А.|datepublished=2005|url=http://rutube.ru/tracks/745138.html?v=ae1ddf89fb4eaa2123d4bc8d7a3470fe|title=Фильм «Тюремная психиатрия»|publisher=rutube|accessdate=2010-05-14|archiveurl=https://archive.today/20120214130517/http://rutube.ru/tracks/745138.html?v=ae1ddf89fb4eaa2123d4bc8d7a3470fe|archivedate=2012-02-14|deadlink=yes}}</ref>. Вночі додому до Медведєва приїхали головний лікар калузької психлікарні О. Є. Лівшиц, завідувач обнінським психдиспансером Ю. В. Кирюшин і наряд міліції на чолі з майором М. Ф. Нємовим. Не пред'явивши ні документів, ні висновку лікарів, вони вимагали, щоб Медведєв поїхав з ними до Калуги на психіатричну експертизу<ref name="Сага">{{книга |автор=Терновский Л. Б. |заглавие=Сага о «Хронике» / Воспоминания и статьи |ссылка=http://wikilivres.ru/Сага_о_«Хронике»_(Терновский)/16 |место=Москва |издательство=Возвращение |год=2006 |страницы= |страниц= |isbn=}}</ref><ref name="Заключение Медведева">{{статья |заглавие=Заключение Медведева в психиатрическую больницу |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 14 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr14.htm |язык=ru |месяц=30 июня |год=1970 }}</ref>. Медведєв відповів, що добровільно не поїде, але й чинити опору не буде. Колеги Медведєва, які прийшли до нього додому, стали висловлювати обурення. Нємов відповів: «Ми — орган насильства, а ви можете скаржитися куди завгодно». На їхніх очах Медведєву заламали за спину руки, посадили його в автобус, що стояв біля під'їзду, й увезли з Обнінська до Калуги.<ref name="Сага"/><ref name="Заключение Медведева"/>.
 
===== Режим содержания и жизненное пространство =====
Експертна комісія у складі голови Б. В. Шостаковича (Інститут ім. Сербського) і декількох калузьких лікарів-психіатрів ''«не знайшла у Ж. Медведєва явних відхилень від психічної норми. Однак вона знайшла, що Медведєв виявляє підвищену нервозність і тому потребує деяного додаткового спостереження в умовах лікарні»''. На захист Медведєва виступали багато радянських учених, письменників та інших представників інтелігенції (серед яких П. Л. Капіца, А. Д. Сахаров, Б. Л. Астауров, І. Є. Тамм, О. Т. Твардовський, В. Ф. Тендряков, М. О. Леонтович, В. Ф. Турчин, Л. В. Альтшулер, В. М. Чалідзе та ін.), які направляли листи-протести до різних інстанцій і звернення до вчених, наукових і творчих працівників усього світу. 17 червня Жорес Медведєв був випущений на волю з психіатричної лікарні<ref name="Заключение Медведева"/>.
Те из советских граждан, кто прошёл через заключение и в лагерях, и в специальных психиатрических больницах, неизменно оценивали свой опыт пребывания в психбольницах как значительно более унижавший человеческое достоинство и как более тяжёлое переживание<ref name="Gershman"/>.
 
Н. Адлер и С. Глузман (1992), проанализировав всё многообразие [[Стрессор|стрессовых факторов]], которые были испытаны на себе диссидентами, подвергавшимися принудительной госпитализации, выделили, в частности, следующие стрессоры физического характера:<ref name="Адлер">{{статья|автор=Адлер Н., Глузман С.|заглавие=Пытка психиатрией. Механизм и последствия|ссылка=http://www.irc-kyiv.org/media/tortury-1-2001.pdf|издание=Социально-психологические и медицинские аспекты жестокости|год=2001|номер=1|страницы=118—135}}{{Недоступная ссылка|date=Июнь 2018 |bot=InternetArchiveBot }} См. также другие публикации статьи: Обозрение психиатрии и медицинской психологии им. В.М. Бехтерева, № 3, 1992. С. 138–152; Вісник Асоціації психіатрів України, № 2, 1995. С. 98–113.</ref>
===== Список найвідоміших осіб, які стали жертвами репресій =====
* Чрезвычайная скученность в камерах. По свидетельствам бывших узников специальных больниц и свидетельствам международных экспертов, пройти между кроватями было трудно даже одному человеку; узникам приходилось постоянно пребывать на койках сидя или лёжа, дыша спертым воздухом (отсутствие принудительной [[Вентиляция|вентиляции]] в камерах было повсеместным).
* Абовін-Єгидес, Петро Маркович<ref name="zaprava"/><ref name="Люди августа"/>
* Отсутствие в камерах туалетов, что являлось наиболее мучительным стрессором физического характера. Отправление физиологических потребностей допускалось лишь в установленное администрацией время суток и в строго предусмотренные несколько минут для каждого.
* Айхенвальд, Юрій Олександрович<ref name="Писатели-диссиденты-1">{{публикация|статья|заглавие=Писатели-диссиденты: биобиблиографические статьи (Начало)|ссылка=http://magazines.russ.ru/nlo/2004/66/pisat29.html |издание=Новое литературное обозрение|год=2004|номер=66}}</ref>
* Отсутствие возможностей для физической разрядки и пребывания на свежем воздухе. Предусмотренные ежедневные прогулки в течение 1 часа сводились к тому, что узников покамерно выводили в небольшие тюремные дворики, полностью лишённые растительности и какого-либо [[Спортивный инвентарь|спортивного инвентаря]]. При этом время прогулок почти всегда произвольно сокращалось вдвое по желанию администрации, но не узников.
* Бєлов, Євген<ref name="shadow"/>
* Борисов, Володимир Євгенович<ref name="shadow"/><ref name="Алексеева. III"/><ref name="zaprava">{{книга|автор=|заглавие=Карательная психиатрия в России: Доклад о нарушениях прав человека в Российской Федерации при оказании психиатрической помощи|ссылка=https://web.archive.org/web/20130418230404/http://zaprava.ru/images/ps.pdf|место=Москва|издательство=Изд-во [[Международная хельсинкская федерация по правам человека|Международной Хельсинкской федерации по правам человека]]|год=2004|страницы=|страниц=496|isbn=}} {{Wayback|url=http://www.zaprava.ru/images/ps.pdf |date=20130418230404 }}</ref><ref name="gorbanevskaya-npar"/>
* Бродський, Йосип Олександрович<ref name="brodsky"/><ref name="Vasilenko">Василенко Н. Ю. [http://window.edu.ru/resource/932/40932/files/dvgu053.pdf «Основы социальной медицины», учебное пособие], Владивосток: Дальневосточный университет, 2004. С. 33.</ref><ref>{{публикация|статья|автор=Сафронова Н.И.|заглавие=«Антипсихиатрические» заметки|издание=Независимый психиатрический журнал|год=1993|номер=3—4|ссылка=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963-4_1993.pdf|страницы=59—60}}</ref>
* Буковський, Володимир Костянтинович<ref name="shadow"/><ref name="Коротенко"/>{{rp|11}}<ref name="Гаррабе-1971">Garrabé J. Histoire de la schizophrénie. — Paris, 1992. Перевод: [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7 История шизофрении]. См. [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7/chapter/83 1971 год] (в гл. XI).</ref>
* Вишневська, Юлія Йосипівна<ref name="Инициативная группа"/><ref name="Казнимые"/>
* Галанськов, Юрій Тимофійович<ref name="Диагноз-карта"/><ref name="zaprava"/>
* Гершуні, Володимир Львович<ref name="Gershman">{{статья |заглавие=Psychiatric abuse in the Soviet Union |издание=Society |том=21 |номер=5 |страницы=54—59 |pmid=11615169 |doi=10.1007/BF02695434 |ссылка=http://www.springerlink.com/content/d242g51470r84388/ |автор=Gershman, Carl |год=1984 }}{{Недоступная ссылка|date=Март 2020 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref name="hearing-1983">{{книга |заглавие=Abuse of psychiatry in the Soviet Union: hearing before the Subcommittee on Human Rights and International Organizations of the Committee on Foreign Affairs and the Commission on Security and Cooperation in Europe, House of Representatives, Ninety-eighth Congress, first session, September 20, 1983 |ссылка=https://books.google.com/?id=E1A1AAAAIAAJ |издательство=U.S. Government Printing Office |место=Washington |год=1984 |страниц=106 |язык=en}}</ref><ref name="Диагноз-карта"/><ref name="Писатели-диссиденты-1"/>
* Горбаневська, Наталія Євгенівна<ref name="shadow"/><ref name="Коротенко"/>{{rp|11}}<ref name="Гаррабе-вялотекущая"/>
* Григоренко, Петро Григорович<ref name="shadow"/><ref name="Коротенко"/>{{rp|11}}<ref name="Райч">{{книга |автор=Райч В. |часть=Четвертая экспертиза (приложение) |заглавие=''Григоренко П.Г.'' В подполье можно встретить только крыс |ссылка=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/auth_bookc0b9.html?id=86616&aid=287 |место=Нью-Йорк |издательство=Детинец |год=1981 |страницы=806—815 |страниц=845 |isbn=|ссылка часть=http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/auth_pagese38f.html?Key=4821&page=806 }}</ref>
* Данчев, Володимир<ref name="hearing-1983"/>
* Євдокимов, Борис Дмитрович<ref name="shadow"/><ref name="Документы МХГ"/><ref name="Люди августа">{{публикация|статья|заглавие=Люди августа 1968… |издание=Polit.ru|год=02 сентября 2008|ссылка=http://www.polit.ru/article/2008/09/02/people68/}}</ref>
* Єсенін-Вольпін, Олександр Сергійович<ref name="shadow"/><ref name="Vasilenko"/><ref>{{статья|заглавие=Человек имеет право [Обсуждение с участием А. Прокопенко, Р. Чорного, В. Лапинского. Ведущий К. Агамиров]|ссылка=http://archive.svoboda.org/programs/hr/2005/hr.012505.asp|издание=Радио «Свобода»|год=25.01.05}}</ref><ref name="Асриянц, Чернова">{{статья |заглавие=Юрий Савенко и Любовь Виноградова (Интервью) |издание=[[Новая газета]] |ссылка=http://www.novayagazeta.ru/st/online/768473/ |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100421041150/http://www.novayagazeta.ru/st/online/768473/ |archivedate=2010-04-21 |accessdate=2011-07-25 |язык=ru |автор=Асриянц С., Чернова Н. |месяц=17 февраля |год=2010 |тип=газета }} {{Wayback|url=http://www.novayagazeta.ru/st/online/768473/ |date=20100421041150 }}</ref>
* Зотов, Михайло Васильович<ref name="hearing-1983"/><ref name="Документы МХГ"/>
* Іванов, Порфирій Корнійович<ref>[http://sistemaivanova.narod.ru/foto/image/rehabilitation.htm Справка о реабилитации. Иванов Порфирий Корнеевич]. Прокуратура города Москвы</ref>
* Ігрунов, В'ячеслав Володимирович<ref name="Диагноз-карта"/><ref name="Glasser">{{статья |заглавие=Psychiatry's Painful Past Resurfaces in Russian Case; Handling of Chechen Murder Reminds Many of Soviet Political Abuse of Mental Health System |ссылка=http://pqasb.pqarchiver.com/washingtonpost/access/266056771.html?FMT=ABS&FMTS=ABS:FT&date=Dec+15,+2002 |издание=The Washington Post (USA) |язык=en |тип=journal |автор=Glasser, Susan |число=15 |месяц=12 |год=2002}} Перевод: {{статья|заглавие=Болезненное прошлое российской психиатрии вновь всплыло в судебном деле Буданова |ссылка=http://www.inosmi.ru/untitled/20021215/166738.html|издание=[[ИноСМИ.ру]] |год=2002}}</ref>
* Іофе, Ольга<ref name="shadow"/>
* Клєбанов Володимир Олександрович<ref name="Документы МХГ"/>
* Корягін, Анатолій Іванович
* Кузнєцов, Віктор<ref name="zaprava"/>
* Кукобака, Михайло Гнатович<ref name="shadow"/><ref name="On Dissidents">{{книга |автор=Van Voren R. |заглавие=On Dissidents and Madness: From the Soviet Union of Leonid Brezhnev to the “Soviet Union” of Vladimir Putin |ссылка=https://books.google.ru/books?id=tyDIKu8XsgcC&printsec=frontcover |место=Amsterdam—New York |издательство=Rodopi |год=2009 |pages= |allpages=296 |isbn=9789042025851}}</ref>{{rp|188}}
* Лєтов, Ігор Федорович
* Литвин-Молотов, Георгій Захарович<ref>{{публикация|статья|автор=Тополянский В.Д.|заглавие=Испытание на конформизм|издание=Независимый психиатрический журнал|год=1998|номер=3|ссылка=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_1998.pdf}}</ref>
* Макєєва, Валерія Зороастровна<ref name="hearing-1983"/>
* Мальський, Ігор Степанович<ref>[http://banshur69.livejournal.com/29946.html Владимир Емельянов об Игоре Мальском]</ref><ref>[http://malski.chgk.info/ Игорь Степанович Мальский. Некролог на сайте ЧГК.инфо]</ref>
* Мальцев, Юрій Володимирович<ref name="Инициативная группа"/><ref name="Писатели-диссиденты"/>
* Медведєв, Жорес Олександрович<ref name="shadow"/><ref name="Коротенко"/>{{rp|11}}<ref name="Сага"/><ref name="Заключение Медведева"/>
* Наріца, Михайло Олександрович<ref name="Инициативная группа"/><ref name="Писатели-диссиденты"/><ref name="Поверх барьеров"/>
* Некіпєлов, Віктор Олександрович<ref name="shadow"/><ref name=autogenerated3 />
* Новодворська, Валерія Іллівна<ref name="shadow"/><ref name="zaprava"/><ref name="against Dissenters">{{статья|заглавие=Abuse of Psychiatry against Dissenters|ссылка=https://www.jstor.org/discover/10.2307/4369508?uid=3739232&uid=2134&uid=2&uid=70&uid=4&sid=21103246593151|издание=Economic and Political Weekly |год=Feb. 7, 1981 |том=16 |номер=6}}</ref>
* Овечкін, Валентин Володимирович<ref name="zaprava"/><ref name="Казнимые"/>
* Піменов, Револьт Іванович<ref name="Казнимые"/>
* Плахотнюк, Микола Григорович<ref name="Документы МХГ"/><ref name="Глузман-Снежневский">{{статья|автор=Глузман С.Ф. |заглавие=Снежневский |ссылка=http://www.mif-ua.com/archive/article/37767|издание=Вестник Ассоциации психиатров Украины |год=2013|номер=6}}</ref><ref>{{статья |заглавие=Биографии |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 57 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/XTC57-56.htm |язык=ru |месяц=3 августа |год=1980 }}</ref>
* Плющ, Леонід Іванович<ref name="shadow"/><ref name="Буковский, Глузман"/><ref name="Коротенко"/>
* Под'япольський, Григорій Сергійович<ref name="Инициативная группа"/><ref name="Писатели-диссиденты"/>
* Потиліцин, Сергій Анатолійович<ref name="shadow"/>
* Рафальський, Віктор Парфентійович<ref name="shadow"/><ref name="Коротенко"/>
* Ріпс, Ілля Аронович (Еліягу Ріпс)<ref name="Диагноз-карта"/><ref name="Инициативная группа"/>
* Самойлов, Едуард Володимирович<ref name="shadow"/><ref name="Подрабинек"/><ref>''Рогозин Ю.'' [http://prpk.info/news/umer_ehduard_samojlov/2010-02-10-1333 Умер Эдуард Самойлов, человек, который хотел улучшить мир] {{Wayback|url=http://prpk.info/news/umer_ehduard_samojlov/2010-02-10-1333 |date=20101222001004 }} // Патриот — российский политический клуб. — [[10 февраля]] [[2010 год]]а.</ref>
* Самсонов, Микола Миколайович<ref name="Диагноз-карта"/>
* Скобов, Олександр Валерійович<ref name="shadow"/><ref name="Документы МХГ"/><ref>{{статья |заглавие=Суды над ЦУРКОВЫМ и СКОБОВЫМ |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 53 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/XTC53-11.htm |язык=ru |месяц=1 августа |год=1979 }}</ref>
* Соколов, Валентин Петрович (Валентин Зека)<ref name="shadow"/> (Валентин Зэка)
* Старчик, Петро Петрович<ref name="shadow"/><ref name="zaprava"/><ref name="against Dissenters"/>
* Стус, Василь Семенович<ref>{{книга|автор=Глузман С.|заглавие=Рисунки по памяти, или Воспоминания отсидента|издательство=Издательский дом Дмитрия Бураго|год=2012|страниц=520|isbn=978-966-489-121-6}}</ref><ref>{{статья |заглавие=Краткие сообщения |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 25 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr25.htm |язык=ru |месяц=20 мая |год=1972 }}</ref>
* Тарасов, Олександр Миколайович<ref>{{статья |автор= [[:en:Reese Erlich|Erlich R.]] |заглавие= Soviet Dissidents. Gone with the wind of change |издание= [[Chicago Tribune]] |год= 11.11.2001 |номер=}}</ref><ref name="Узлов">{{книга|автор=Узлов Н.Д.|заглавие=Шизофрения как клинический и культурный феномен: к проблеме шизофренизации массового сознания|ссылка=http://www.medpsy.ru/library/library156.pdf |место=Пермь |год=2009 |страниц=369}}</ref><ref name="NZ">{{статья |автор= Тарасов А. Н. |заглавие= Возвращение на Лубянку: 1977-й |издание= Неприкосновенный запас |год= 2007 |номер= 2 |ссылка = http://magazines.russ.ru/nz/2007/2/ta16.html}}</ref>
* Тарсис, Валерій Якович<ref name="shadow"/><ref name="zaprava"/>
* Тереля, Йосип Михайлович<ref name="shadow"/><ref>{{статья |заглавие=В психиатрических больницах |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 43 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/XTC43-10.htm |язык=ru |месяц=31 декабря |год=1976 }}</ref><ref>{{статья |заглавие=В психиатрических больницах |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 45 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/XTC45-25.htm |язык=ru |месяц=25 мая |год=1977 }}</ref>
* Убожко, Лев Григорович<ref name="shadow"/><ref name="zaprava"/>
* Файнберг, Віктор Ісаакович<ref name="shadow"/><ref name="gorbanevskaya-npar"/>
* Шемякін, Михайло Михайлович<ref name="НТВ">{{cite web|author=|datepublished=2007-02-18|url=http://ip.ntv.ru/news/1565/|title=В России назрела психиатрическая революция|publisher=НТВ|accessdate=2010-03-07}}</ref>
* Шиманов, Геннадій Михайлович<ref name="Казнимые"/><ref name="Slater">{{статья|автор=Slater E |заглавие=Russia's Political Hospitals. The Abuse of Psychiatry in the Soviet Union |издание=Journal of medical ethics |год=1978|номер=4|страницы=100—103}}</ref>
* Шиханович, Юрій Олександрович<ref name="Блох, Реддауэй"/><ref name="Диагноз-карта"/>
* Щаранський, Натан<ref name="zaprava"/>
* Яхимович, Іван Антонович<ref name="zaprava"/><ref name="Казнимые"/><ref>{{статья |заглавие=Краткие сообщения |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 20 |ссылка=http://www.memo.ru/history/diss/chr/chr20.htm |язык=ru |месяц=2 июля |год=1971 }}</ref>
 
В числе стрессоров морально-психологического характера Н. Адлер и С. Глузман называют:<ref name="Адлер"/>
==== Масові репресії ====
* Лишение элементарных юридических прав, неотъемлемых даже в тюрьмах и лагерях.
Багато випадків госпіталізації політичних в’язнів були добре задокументовані. Зокрема, таким репресіям піддавались активісти-правозахисники, представники національних рухів<ref name="shadow"/><ref name="Finlayson">{{статья|автор=Finlayson J|заглавие=Political Abuse of Psychiatry with a Special Focus on the USSR Report of a meeting held at the Royal College of Psychiatrists on 18 November 1986 |ссылка=http://pb.rcpsych.org/content/11/4/144.full.pdf|издание=Psychiatric Bulletin |год=1987 |номер=11 |страницы=144—145|doi=10.1192/pb.11.4.144}}</ref>, громадяни, які прагнули до еміграції, релігійні інакодумці<ref name="hearing-1983"/><ref name="shadow"/><ref name="Finlayson"/>, учасники неофіційних груп, які намагалися відстоювати свої трудові права<ref name="hearing-1983"/><ref name="Документы МХГ">{{книга|заглавие=Документы Московской Хельсинкской группы|ссылка=http://library.khpg.org/files/docs/1372590915.pdf|ответственный=[Моск. Хельсинк. группа; о-во «Мемориал»; сост. Д. И. Зубарев, Г. В. Кузовкин]|место=М.|издательство=Моск. Хельсинк. группа|год=2006|страниц=592|isbn=5-98440-30-8}}</ref>, і особи, які відстоювали їх поодинці<ref name="Документы МХГ"/>. Нерідко в'язні сумління потрапляли до психіатричних лікарень з таких причин, як відмова віруючих від служби в армії, незаконний перехід кордону, фальсифіковані кримінальні звинувачення та ін.<ref name="СахаровIII-2">{{книга|автор=Сахаров А.Д. Часть третья. Горький|часть=Глава 2. Вновь Москва. Форум и принцип «пакета»|заглавие=Сахаров А.Д. Воспоминания|ссылка часть=http://www.bibliotekar.ru/saharov/52.htm|ссылка=http://www.bibliotekar.ru/saharov/index.htm}}</ref> Насильно поміщали до психіатричних лікарень також «підписантів» — осіб, які підписувалися під тими чи іншими значущими листами, що були відгуком на судові процеси та інші форми переслідувань<ref>{{публикация|книга|автор=Логинова М.А.|заглавие=Документ. Архив. История. Современность|часть=Л. Богораз: диссидентство — мощный прорыв к свободе. «Хроника текущих событий» (1968—1983) о правозащитном движении в СССР|место=Екатеринбург|издательство=Изд-во Урал. ун-та|год=2006|isbn=5-7996-0246-3|выпуск=6|страницы=318—335|ссылка часть=http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/30719/1/dais_06_23.pdf}}</ref>.
* Лишение возможности иметь в камере бумагу и ручку, строгое ограничение поступления книг и журналов. По этой причине — невозможность переключиться на те или иные занятия, чтобы снизить негативное действие других психологических стрессоров. В случаях, когда узники начинали заниматься изучением иностранных языков, врачи немедленно констатировали «ухудшение состояния» и увеличивали дозы [[нейролептик]]ов.
* Лишение возможности находиться в одной камере с другими политическими узниками: каждый из них содержался в камере с исключительно тяжёлыми больными, совершившими тяжкие преступления. Общение с другими диссидентами было запрещено, политические узники были вынуждены годами наблюдать людей с [[Идиотия|тяжёлой умственной отсталостью]], с [[Кататонический синдром|кататоническим]] возбуждением и&nbsp;т.п.
 
В отличие от узников лагерей и тюрем, у заключённых в СПБ не было возможности обращаться к [[прокурор]]у, и хотя формально семья заключённого имела право ходатайствовать перед прокурором о возбуждении [[Уголовное дело|уголовного дела]] против персонала больницы, в действительности это право не реализовывалось<ref name="shadow"/>. Пациенты редко были информированы о своих правах и, как правило, не имели возможности подавать [[Апелляция|апелляцию]]<ref name="report-of-us-delegation"/>.
Проаналізувавши сотні випадків політичних зловживань психіатрією в Радянському Союзі, політолог П. Реддауей і психіатр С. Блох зазначали, що значну (близько 10%) частину з тих, хто зазнав переслідувань, становили представники національних рухів. Як правило, вони протестували проти утиску прав у сфері мови, культури й освіти (українці, грузини, латиші, естонці, кримські татари) або виступали за надання реальної автономії союзним республікам відповідно до Конституції СРСР<ref name="shadow"/><!--к абзацу-->.
 
Многим пациентам спецбольниц не позволялось держать в палатах свои личные вещи. Вся входящая и исходящая корреспонденция пациентов прочитывалась; телефонами пользоваться не разрешали. В качестве посетителей специальных психбольниц допускались, как правило, лишь члены семьи, и за свиданиями велось наблюдение. В ряде случаев свидания были крайне редки: так, в Черняховской СПБ у пациентов было в среднем по два-три свидания в год<ref name="report-of-us-delegation"/>. Свидания происходили в присутствии надзирателя; как и в тюрьме, были запрещены многие темы для разговора<ref name="Подрабинек"/>.
У 20% випадків, згідно з С. Блохом і П. Реддауеєм, застосовувалися репресії щодо людей, які прагнули емігрувати з Радянського Союзу. У деяких випадках таке прагнення було обумовлено національною приналежністю (поволзькі німці, які хотіли повернутися до Західної Німеччини; євреї, які бажали емігрувати до Ізраїлю), в інших випадках потенційні емігранти лише прагнули до кращого для себе життя<ref name="shadow"/><!--к абзацу-->.
 
Большинство специальных психиатрических больниц было расположено на территории действующих или в здании бывших тюрем<ref name="Подрабинек"/>. Обстановка в спецбольницах во многом напоминала тюремную. Так, Казанская и Черняховская спецбольницы были окружены высокими кирпичными стенами, вдоль стены вокруг всей территории — сторожевые вышки с охранниками МВД, поверх стен — колючая проволока. Все входы в отделения и палаты закрывались дверями со стальной решёткой или из сплошной стали. Каждое отделение имело свой двор для прогулок, при этом дворы были окружены сплошными заборами, чтобы воспрепятствовать контакту между отделениями<ref name="report-of-us-delegation"/>.
Близько 15%, за Блохом і Реддауеєм, становили представники різних конфесій, які прагнули сповідувати свою релігію вільно, а також домогтися повного розділення церкви й держави. Хоча радянське законодавство формально гарантувало свободу совісті, насправді існували жорсткі обмеження, і віруючі, які займалися розповсюдженням своїх релігійних поглядів (католики, православні, баптисти, п'ятдесятники, буддисти та ін.), піддавалися кримінальним переслідуванням<ref name="shadow"/><!--к абзацу-->.
 
Многие пациенты в СПБ пребывали запертыми в палатах значительную часть дня без какой-либо деятельности (кроме приёма пищи и прогулок во дворе)<ref name="report-of-us-delegation"/>. Обстановка «палат» почти не отличалась от обстановки тюремных камер. Стены «палат» были покрыты штукатуркой; окна маленькие, зарешеченные, нередко закрытые деревянными щитами — «намордниками»; спали заключённые на металлических [[Нары|нарах]] или кроватях. Ночью в камерах обычно горел свет (на лампочку часто была надета проволочная сетка или красный [[плафон]]), что затрудняло сон для многих заключённых. Зимой в камерах и на прогулках нередко бывало холодно, однако иметь свою одежду часто не разрешалось<ref name="Подрабинек"/>.
Крім випадків поміщення політичних інакодумців до психіатричних лікарень, що стали широко відомими, траплялися «локальні конфлікти» громадян з представниками влади, які закінчувалися недобровільною госпіталізацією, хоча клінічних підстав для цього не було<ref name="Юдин">{{книга|автор=Иванюшкин А.Я., Игнатьев В.Н., Коротких Р.В., Силуянова И.В.|часть=Глава XII. Этические проблемы оказания психиатрической помощи|заглавие=Введение в биоэтику: Учебное пособие|ссылка=https://web.archive.org/web/20081211122857/http://window.edu.ru/window_catalog/files/r42442/index.html|ответственный=Под общ. ред. Б.Г. Юдина, П.Д. Тищенко|издание=|место=Москва|издательство=Прогресс-Традиция|год=1998|страницы=|страниц=381|серия=|isbn=5898260064|ссылка часть=http://window.edu.ru/window_catalog/files/r42442/gl12.pdf}} {{Wayback|url=http://window.edu.ru/window_catalog/files/r42442/index.html |date=20081211122857 }}</ref>. Таким репресіям піддавалися, зокрема, особи, які зверталися зі скаргами на бюрократизм і ті чи інші зловживання місцевої влади до вищих органів державної влади: Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради, Ради Міністрів<ref name="shadow"/>.
 
[[Трудотерапия психически больных|Трудотерапия]] в некоторых спецпсихбольницах являлась обязательной, в некоторых лишь поощрялась администрацией. Пациенты работали в картонажных, [[Ткацкое производство|ткацких]], [[переплёт]]ных, швейных и других [[Мастерская|мастерских]], получая за это чрезвычайно малую заработную плату — от 2 до 10 рублей в месяц, перечислявшихся на личный денежный счёт. Администрации СПБ этот труд был очень выгоден, поскольку цена сбыта изготовляемой продукции в десятки раз превышала стоимость оплаты труда. Отказ работать порой наказывался [[инъекция]]ми психотропных препаратов и травлей, осуществляемой [[санитар]]ами-[[Уголовный преступник|уголовниками]]<ref name="Подрабинек"/>.
А. Д. Сахаров писав, що в деяких центральних установах, як-от приймальні Прокуратури СРСР і Верховної Ради, існувала система направляти особливо наполегливих відвідувачів до психіатричних лікарень. До числа цих відвідувачів належали люди, які безрезультатно добивалися справедливості в конфліктах з начальством на роботі, у ситуації незаконного звільнення та ін.<ref name="СахаровII-27">{{книга|автор=Сахаров А.Д. Часть вторая|часть=Глава 27. Письма и посетители|заглавие=Сахаров А.Д. Воспоминания|ссылка часть=http://www.bibliotekar.ru/saharov/46.htm|ссылка=http://www.bibliotekar.ru/saharov/index.htm}}</ref> У документах Московської Гельсінської групи (1976 р., документ № 8) зазначалося: «Приблизно 12 осіб у день міліція направляє до чергових психіатрів тільки з приймальні Верховної Ради СРСР; крім того, ще 2–3 людини з тих, хто намагався пройти в посольство; крім того, невизначене число з інших місць присутствія, а також — прямо з вулиці. З них приблизно половина — госпіталізується».<ref>[http://www.mhg.ru/history/145B1EA '''1976.''' ''15. О злоупотреблениях психиатрией.'' Документ № 8] {{Wayback|url=http://www.mhg.ru/history/145B1EA |date=20131020055035 }} // [http://www.mhg.ru/history/13DFED0 Документы МХГ (1976—1982)] {{Wayback|url=http://www.mhg.ru/history/13DFED0 |date=20080927010106 }}</ref>
 
Охранную службу в спецпсихбольницах, как и в тюрьмах, несли офицеры и солдаты [[Внутренние войска МВД СССР|внутренних войск]]. Таким образом, в специальных психиатрических больницах было по существу два начальства: военное и медицинское, соответственно два руководителя: начальник спецпсихбольницы и главный врач. При этом многие функции не были разграничены чётко между военной и медицинской администрацией, и многие из заведующих отделениями и лечащих врачей являлись офицерами; [[Медицинская сестра#Должность|старшим сёстрам]] и [[фельдшер]]ам в ряде СПБ также были присвоены воинские звания<ref name="Подрабинек"/>.
У спільній записці керівників КДБ, МВС, Генеральної прокуратури та Міністерства охорони здоров'я СРСР, надісланій до ЦК КПРС 31 серпня 1967 року, згадувалося:
{{цитата|''Особливу небезпеку викликають приїжджі у великій кількості до Москви особи, які страждають на манію відвідування у великій кількості державних установ, зустрічей з керівниками партії та уряду, марять антирадянськими ідеями. <...> Усього з приймальних центральних установ і відомств у 1966–1967 рр. були доставлені до лікарень понад 1800 психічно хворих, схильних до суспільно небезпечних дій.''<ref name="Прокопенко"/>|}}
 
Психиатрические больницы общего типа характеризовались самими узниками и западными экспертами, посетившими советские ПБ, как менее жёсткие по условиям содержания в сравнении со специальными психиатрическими больницами. Пациенты свободно ходили по коридорам и имели доступ к местам отдыха и развлечений. Им давали возможность писать и читать, разрешались свидания. Западные эксперты отмечали случай, когда двух пациентов, находившихся на принудительном лечении в обычной психиатрической больнице, перевели в СПБ, после того как они написали письма с критикой этой больницы<ref name="report-of-us-delegation"/>.
С. Глузман зазначає, що значно більша кількість людей, у порівнянні з числом жертв репресій, які пройшли через судові процедури, була піддана позасудовим психіатричним репресіям. До числа таких репресій належали, зокрема, випадки недобровільної госпіталізації до психіатричних лікарень на короткий термін, найчастіше на один або два дні, за вказівкою партійних або державних органів<ref name="Глузман" />.
 
===== Питание =====
Двічі на рік люди, які перебували на психіатричному обліку, недобровільно госпіталізувалися до психіатричних стаціонарів не за медичними показаннями, а за вказівками чиновників. За два тижні до великих радянських свят — 7 листопада та 1 травня — райкоми та міськкоми КПРС секретно направляли до головних лікарів психлікарень розпорядження тимчасово госпіталізувати до психіатричних лікарень людей з непередбачуваною поведінкою<ref name="Тюремная психиатрия, 28:00">См. 28:00 от начала фильма {{cite web|author=Ярошевский А.|datepublished=2005|url=http://rutube.ru/tracks/745138.html?v=ae1ddf89fb4eaa2123d4bc8d7a3470fe|title=Фильм «Тюремная психиатрия»|publisher=rutube|accessdate=2010-03-21|archiveurl=https://archive.today/20120214130517/http://rutube.ru/tracks/745138.html?v=ae1ddf89fb4eaa2123d4bc8d7a3470fe|archivedate=2012-02-14|deadlink=yes}}</ref> (у тому числі інакодумців і багатьох віруючих<ref name="СахаровII-7">{{книга|автор=Сахаров А.Д. Часть вторая|часть=Глава 7. Обыск у Чалидзе. Суд над Красновым-Левитиным. Проблема религиозной свободы и свободы выбора страны проживания. Суд над Т. Обращение к Верховному Совету СССР о свободе эмиграции. В марте 1971 года открылся XXIV съезд КПСС|заглавие=Сахаров А.Д. Воспоминания|ссылка часть=http://www.bibliotekar.ru/saharov/26.htm|ссылка=http://www.bibliotekar.ru/saharov/index.htm}}</ref>), щоб забезпечити громадський порядок під час свят<ref name="Тюремная психиатрия, 28:00"/>, і психіатричні лікарні ставали тимчасовими в'язницями для «соціально небезпечних» людей<ref name="Psychiatry as ideology">{{публикация|статья|автор=Bloch S|заглавие=Psychiatry as ideology in the USSR|издание=Journal of medical ethics|год=1978|ссылка=http://jme.bmj.com/content/medethics/4/3/126.full.pdf|issue=3|volume=4|pages=126—131|pmid=691016}}</ref>. Схожа ситуація відбувалася під час партійних з'їздів<ref name="Подрабинек"/>, візитів закордонних державних діячів<ref name="Подрабинек"/><ref name="Psychiatry as ideology"/>, коли багато дисидентів поміщалися до психіатричних лікарень загального типу на 1–2 тижні або місяць<ref name="Подрабинек"/>.
Характерна была грубая, однообразная, плохая пища. В советских [[Пенитенциарная система|пенитенциарных учреждениях]] скудный пищевой рацион традиционно являлся одним из наиболее эффективных методов воздействия на поведение узников, однако «пациенты» психиатрических тюрем, как правило, получали пищи даже меньше, нежели узники в тюрьмах и лагерях. Причина этого заключалась в том, что часть содержимого общего пищевого «котла» съедали так называемые санитары, набранные для принудительной работы в специальных больницах из числа обычного тюремного контингента — людей, осуждённых к лишению свободы за уголовные преступления. По сообщениям бывших узников специальных психиатрических больниц, эти санитары при полном попустительстве администрации [[шантаж]]ом, угрозами и побоями вымогали у узников часть продуктов питания, передаваемых в очень ограниченном количестве родственниками с воли.<ref name="Адлер"/> Продукты также воровали медсёстры, фельдшера, [[Надзиратель|надзиратели]], работники пищеблока. Помимо этого, весь персонал спецпсихбольницы в рабочее время обычно питался в общей столовой — тоже за счёт заключённых.<ref name="Подрабинек"/>
 
Количество передач и посылок, получаемых от близких и содержащих продукты питания, в большинстве специальных психиатрических больниц ограничивалось; в других СПБ передачи и посылки воспрещались, в третьих — позволялись без ограничений. Вес посылки или передачи обычно не должен был превышать 5 килограммов. Некоторые продукты передавать не разрешалось.<ref name="Подрабинек"/>
Порушенням прав пацієнтів була й «профілактична» госпіталізація людей, які перебували на обліку, перед головними міжнародними заходами на кшталт молодіжних фестивалів та Олімпійських ігор.<ref>{{статья |заглавие=History and current condition of Russian psychiatry |издание={{Нп3|International Review of Psychiatry|Int Rev Psychiatry||International Review of Psychiatry}} |том=24 |номер=4 |страницы=328—333 |pmid=22950772 |doi=10.3109/09540261.2012.694857 |ссылка=http://informahealthcare.com/doi/abs/10.3109/09540261.2012.694857 |язык=en |тип=journal |автор=Krasnov V. N., Gurovich I. |месяц=8 |год=2012}}</ref> Формальним приводом для цього був лише облік у психоневрологічному диспансері, навіть у зв'язку з, наприклад, невротичними або патохарактерологічними реакціями.<ref>{{публикация|статья|автор=Краснов В.Н.|заглавие=ИСТОРИЯ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ПСИХИАТРИИ Ю.А. Александровский. М.: «ГЭОТАР-Медиа», 2013. Т. 1-3 |издание=Социальная и клиническая психиатрия|год=2014|том=24|ссылка=http://cyberleninka.ru/article/n/istoriya-otechestvennoy-psihiatrii-yu-a-aleksandrovskiy-m-geotar-media-2013-t-1-3|выпуск=№2}}</ref> Зокрема, голова КДБ Ю. В. Андропов у своїй доповіді, направленій до ЦК КПРС, у 1980 році зазначав: ''«...з метою запобігання можливим провокаційним й антигромадським діям з боку психічно хворих осіб з агресивними намірами вживаються заходи спільно з органами охорони здоров'я та міліції, спрямовані на попереджувальну ізоляцію таких людей під час Олімпіади 1980 р.»''.<ref name="post-Soviet"/>
 
===== Принудительное применение медицинских мер =====
Підготовка до Олімпійських ігор 1980 року стала приводом до хвилі арештів, що почалася в 1979 році й мала на меті остаточне придушення дисидентського руху. Деякі з дисидентів отримували особливо тривалі терміни таборів, інші госпіталізувалися до психіатричних лікарень. Міста, де проходила Олімпіада, були (як зазначає відомий радянолог, професор політології, генеральний секретар міжнародної організації «Глобальна ініціатива у психіатрії» Р. ван Ворен) «очищені від будь-кого, хто міг би зруйнувати гарний, але все ж крихкий образ гармонійного соціалістичного суспільства»: психіатричні пацієнти, алкоголіки, люди, які ведуть асоціальний спосіб життя, і дисиденти піддавалися масовим арештам, і багато хто з них поміщався до психіатричних установ.<ref name="О диссидентах">{{книга|автор=Ван Ворен Р. |заглавие=О диссидентах и безумии: от Советского Союза Леонида Брежнева к Советскому Союзу Владимира Путина|ответственный=Пер. с англ. К. Мужановского; предисл. И. Марценковского|место=Киев|издательство=Издательский дом Дмитрия Бураго|год=2012|страниц=332|isbn=978-966-489-158-2}}</ref><!--к абзацу-->
Применялись такие меры, как:
* [[Инъекция|Инъекции]] [[сульфозин]]а<ref name="Bonnie"/><ref name="О диссидентах"/><ref name="Адлер"/> (несмотря на отсутствие каких-либо серьёзных исследований, на [[Биохимия|биохимическом]] или [[Электрофизиология|электрофизиологическом]] уровне подтверждающих [[Терапия (лечение)|терапевтическую]] активность этого средства<ref name="Адлер"/>). Длительное использование сульфозинотерапии в качестве метода наказания<ref name="Gershman"/><ref name="Адлер"/>, приводившего к интенсивным мышечным болям, изматывающему, [[Астения|астенизирующему]] [[Пиротерапия|пирогенному]] эффекту<ref name="Адлер"/>, обездвиженности, [[некроз]]у мышц в месте инъекции<ref name="Bonnie"/><ref name="Коротенко"/>{{rp|60}}<ref name="report-of-us-delegation">{{статья|заглавие=Report of the U.S. Delegation to assess recent changes in Soviet psychiatry |издание=Schizophr Bull|год=1989|том=15, suppl. 1|номер=4|страницы=1—219|pmid=2638045}} ''На русском:'' [http://www.gip-global.org/files/schizophrenia-report-in-russian.pdf Доклад делегации США по оценке недавних перемен в советской психиатрии]</ref>.
* Применение [[Атропинокоматозная терапия|атропинокоматозной терапии]], что отмечалось как отдельными диссидентами<ref name="Адлер"/>, так и посещавшими психиатрические тюрьмы в СССР международными экспертами<ref name="Bonnie"/><ref name="report-of-us-delegation"/><ref name="Адлер"/>. Специальная медицинская литература в СССР подтверждает факт использования такого средства, сообщая и о значительной опасности этого устаревшего метода лечения<ref name="Адлер"/>. Использование атропина, вызывающего преходящие [[Делириозный синдром|делириозные состояния]] и высокую температуру, не является принятым лечебным методом на Западе<ref name="report-of-us-delegation"/>.
* [[Инсулинокоматозная терапия]]<ref name="Bonnie"/><ref name="О диссидентах"/><ref name="Адлер"/> курсами, состоящими из 25—30 [[Гипогликемическая кома|гипогликемических ком]]<ref name="Gershman"/>.
* Постоянное и длительное (годами) использование [[нейролептик]]ов. При этом выдававшиеся узникам [[Корректоры побочных действий нейролептиков|корректоры]] (медикаментозные средства, которые обычно применяются с целью купирования или смягчения [[Нейролептические экстрапирамидные расстройства|нейролептических экстрапирамидных расстройств]]) часто под угрозой избиения изымались у них «младшим медицинским персоналом» — санитарами-уголовниками, использовавшими их с целью [[Наркомания|наркотизации]].<ref name="Адлер"/> Нейролептики в высоких дозах применялись в том числе как наказание за нарушения больничных правил и с целью «излечения» от антисоветских взглядов и высказываний.<ref name="Bonnie"/>
 
По словам бывших узников-диссидентов, применение нейролептиков было особенно тяжёлым фактором, воздействовавшим на них, как в связи с отчётливым немедленным действием, так и в связи с непрерывностью и длительностью назначения. Многолетний узник специальных психиатрических больниц, врач по профессии, описал состояние психически здорового, спокойного человека после введения высокой дозы нейролептика [[мажептил]]а (тогда — наиболее употребляемого) следующим образом: ''«Представьте себе огромную камеру, где кроватей так много, что с трудом пробираешься между ними. Свободного места практически нет. А вам ввели мажептил, и вы в результате испытываете непреодолимую потребность двигаться, метаться по камере, говорить, и рядом с вами в таком же состоянии с десяток убийц и насильников... а двигаться негде, любое ваше невыверенное рассудком движение приводит к столкновению с такими же двигательно возбужденными соседями... и так — дни, месяцы, годы»''.<ref name="Адлер"/><!--к абзацу-->
Однією з перших книг, присвячених зловживанню психіатрією у СРСР, стала книга «Страчені божевіллям»<ref name="Казнимые">{{книга|автор=|заглавие=Казнимые сумасшествием: Сборник документальных материалов о психиатрических преследованиях инакомыслящих в СССР|ссылка=https://web.archive.org/web/20100923133309/http://antisoviet.narod.ru/samizdat_kaznim.pdf|ответственный=Редакторы: А. Артемова, Л. Рар, М. Славинский|место=Франкфурт-на-Майне|издательство=Посев|год=1971|страницы=|страниц=508|isbn=|url=http://antisoviet.narod.ru/samizdat_kaznim.pdf}}</ref>, що вийшла у Франкфурті-на-Майні в 1971 році.
 
Как правило, узники, ощущавшие тяжёлые психические побочные эффекты применения нейролептиков, испытывали страх перед возможностью необратимых психических изменений вследствие их приёма. Угнетала сильная боязнь, что никогда не восстановятся прежние особенности характера, прежние жизненные и профессиональные интересы. Врачи, как правило, умалчивали об обратимости этих изменений, стремясь фиксировать страх перед ними с целью модификации политических или религиозных убеждений узника.<ref name="Адлер"/><!--к абзацу-->
==Background==
===Archbishopric of Magdeburg===
{{main|Archbishopric of Magdeburg}}
The archbishopric of Magdeburg was established as an [[ecclesiastical principality]] in 968. In political respect the [[Stift#Stift as territory of statehood|Erzstift]], the archiepiscopal and capitular [[temporalities]], had gained [[imperial immediacy]] as prince-archbishopric in 1180. This meant that the archbishop of Magdeburg ruled the town and the lands around it in all matters, worldly and spiritual.
 
Долгосрочное применение нейролептиков приводило в ряде случаев к развитию у узников-диссидентов органического поражения головного мозга, проявляющегося [[Поздняя дискинезия|стойкими тяжёлыми экстрапирамидными нарушениями]], которые длились годами.<ref name="Коротенко"/>{{rp|59—60}}
===Protestant Reformation===
{{broader|Protestant Reformation}}
The citizens of Magdeburg had turned [[Protestant Reformation|Protestant]] in 1524 and joined the [[Schmalkaldic League]] against the religious policies of the Catholic emperor [[Charles V, Holy Roman Emperor|Charles V]] in 1531. During the [[Schmalkaldic War]] of 1546/47, the [[Lower Saxon Circle|Lower Saxon]] city became a refuge for Protestant scholars, which earned it the epithet ''Herrgotts Kanzlei'' ({{Langnf||German|''Lord's Chancellery''}}), but also an [[Imperial ban]] that lasted until 1562. The citizens refused to acknowledge Emperor Charles's [[Augsburg Interim]] and were besieged by Imperial troops under [[Maurice, Elector of Saxony]] in 1550/51.
 
В психиатрических больницах общего типа психофармакологическое «лечение» политических узников было, как правило, не менее интенсивным, чем в специальных психиатрических больницах.<ref name="Подрабинек"/>
====Protestant archbishops and Administrators====
[[File:Dankaerts-Historis-9284.tif|thumb|align=left|Administrator [[Christian William of Brandenburg]], engraving by [[Matthäus Merian|Merian]]]]The Roman Catholic archdiocese had de facto turned void since 1557, when the last papally confirmed prince-archbishop, the Lutheran [[Sigismund of Brandenburg]] came of age and ascended to the see.
 
===== Обращение с «пациентами» =====
Openly Lutheran [[Christian William of Brandenburg]], elected to be archbishop in 1598, was denied recognition by the imperial authorities. Since about 1600, he styled himself [[Diocesan_administrator#Administrators of prince-bishoprics|Administrator]] of Magdeburg, as did other Protestant German notables assigned to govern principalities that were de jure property of the Catholic church.
Н. Адлер и С. Глузман выделяют такие факторы, как:<ref name="Адлер"/>
* Категорическое требование к диссидентам медицинского персонала, который неприкрыто выполнял оперативно-следственные функции, отказаться от их политических убеждений, подкреплявшееся резкой интенсификацией лечения нейролептиками, сульфозином и шоковыми методами. Это вынуждало многих диссидентов прибегать в конце концов к идеологической мимикрии, демонстрируя «угасание бредовых образований».
* Избиения, которым узники подвергались со стороны санитаров — уголовных преступников. Зачастую эти избиения были настолько жестокими, что влекли за собой очень тяжёлые последствия. Свидетели рассказывают и о конкретных случаях смертей в результате побоев, называя имена погибших заключённых.
 
Применялось также закручивание непокорных мокрыми простынями (полотенцами), которые, высыхая, нестерпимо сжимали тело<ref name="hearing-1983"/><ref name="СахаровII-6"/><ref name="Репортаж"/><ref>{{книга|автор=|часть=Обращение Виктора Файнберга|заглавие=Казнимые сумасшествием: Сборник документальных материалов о психиатрических преследованиях инакомыслящих в СССР|ссылка=https://web.archive.org/web/20100923133309/http://antisoviet.narod.ru/samizdat_kaznim.pdf|ответственный=Редакторы: А. Артемова, Л. Рар, М. Славинский|место=Франкфурт-на-Майне|издательство=Посев|год=1971|страницы=381—398|страниц=508|isbn=|url=http://antisoviet.narod.ru/samizdat_kaznim.pdf}}</ref>. Использовались наказания, в том числе физические<ref name="Петрюк-рец"/>; привязывание к кровати на длительный срок — так, в Казанской спецпсихбольнице узников привязывали к кровати на три дня и дольше<ref>{{статья |заглавие=Казанская спецпсихбольница |издание=[[Хроника текущих событий]] |номер=Вып. 10 |ссылка=http://www.memo.ru/history/DISS/chr/chr10.htm#p10 |язык=ru |месяц=31 октября |год=1969 }}</ref>. Дозировки нейролептиков увеличивали (или в схему «лечения» вводился сульфозин), в частности, после нарушений режима или жалоб пациентов — поводом служила, например, высказываемая в адрес больницы критика, сигаретный пепел под койкой пациента или нескромный взгляд на грудь медсестры<ref name="report-of-us-delegation"/>. Санитару, медсестре или [[фельдшер]]у достаточно было пожаловаться врачу на неправильное поведение пациента либо сделать запись об этом в журнале наблюдений, ежедневно проверяемом лечащим врачом, чтобы последовали карательные меры<ref name="Битюцкая">{{публикация|книга|автор=Битюцкая В.В.|заглавие='''Век информации:''' Ценностные ориентиры отечественной журналистики: сб. науч. статей|часть=Публицистика советских политзаключенных, адресованная свободному читателю (1951—1991 годы)|ссылка=http://jf.spbu.ru/upload/files/file_1428065532_4462.pdf|ответственный=ред.-сост. Г. В. Жирков, К. В. Силантьев, С. Б. Никонов, Е. С. Георгиева|место=СПб|издательство=С.-Петерб. гос. ун-т, Ин-т «Высш. шк. журн. и мас. коммуникаций»|год=2015|выпуск=1(S1)|страницы=216—288|страниц=368}}</ref>.
===Alliance with the Danish king===
During the [[Thirty Years' War]], Administrator Christian William entered into an alliance with Denmark. In 1626, he led an army from Lower Saxony into the [[Battle of Dessau Bridge]]. After [[Albrecht von Wallenstein|Wallenstein]] won this battle, Christian William fled abroad. In 1629, he fled to the court of King [[Gustavus Adolphus of Sweden]].
 
В наказание за открытое недовольство больничными порядками пациентов порой переводили в тяжёлое, «буйное» отделение либо лишали представления на выписку<ref name="Подрабинек"/>. В одной из больниц за написание письма с критикой условий содержания (в специальный, отведенный для переписки день) пациент был наказан тремя неделями одиночного заключения<ref name="report-of-us-delegation"/>.
As a result of these developments, in January 1628, the Magdeburg [[cathedral chapter]] deposed Christian William and elected [[Augustus, Duke of Saxe-Weissenfels|August of Wettin]], 13-year-old son of [[John George I, Elector of Saxony]], as Administrator. This meant little for the moment, however, as Augustus could not assume office due to his father's continued unwillingness to provoke the emperor.
 
В качестве наказания применялись также лишение прогулок, лишение работы или, напротив, принуждение к работе (в зависимости от отношения к ней пациента), запрещение смотреть телевизор и кинофильмы, пользоваться больничной библиотекой, запрет на курение и изъятие табачных изделий, лишение права на переписку и лишение свиданий<ref name="Подрабинек"/>.
===Edict of Restitution===
{{main|Edict of Restitution}}
In March 1629, emperor [[Ferdinand II, Holy Roman Emperor|Ferdinand II]] passed the Edict of Restitution. It was specifically aimed at restoring the situation of the 1555 [[Peace of Augsburg]] in ecclesiastical territories that had since strayed from "legal" Catholic faith and rule. [[Archbishopric of Bremen|Bremen]] and Magdeburg were the biggest examples of territories to be restituted.
 
Правила режима в специальных больницах обычно не вывешивались, однако пациентов часто постигало наказание за нарушение этих правил<ref name="report-of-us-delegation"/>.
From their own viewpoint, the [[Catholic League (German)|Catholic League]] army under [[Johann Tserclaes, Count of Tilly|Tilly]] were enforcing Imperial law against heretic rebels allying with the enemy, during their 1631 siege of Magdeburg.
 
В психиатрических больницах общего типа режим содержания был значительно менее жёстким по сравнению со специальными психиатрическими больницами, но наряду с относительной свободой для заключённых существовала и свобода произвола для медперсонала — по этой причине произвол фельдшеров, медсестёр и санитаров часто был ещё страшнее, чем в спецпсихбольницах<ref name="Подрабинек"/>.
===Alliance with the Swedish king===
The city's councillors had been emboldened by King [[Gustavus Adolphus of Sweden|Gustavus Adolphus]]'s landing in Pomerania on 6 July 1630{{sfn|Wilson|2004|p=128}}: the [[Swedish Empire|Swedish]] king was a Lutheran Christian and many of Magdeburg's residents were convinced that he would aid them in their struggle against the Roman Catholic [[House of Habsburg|Habsburg]] emperor, [[Ferdinand II, Holy Roman Emperor|Ferdinand II]].
 
==== Сроки заключения и выписка ====
Not all Protestant princes of the Holy Roman Empire had immediately embraced Adolphus, however;{{sfn|Helfferich|2009|p=107}} some believed his chief motive for entering the war was to take Northern German ports, which would allow him to control commerce in the Baltic Sea.{{sfn|Wilson|2004|p=129}} Yet the city of Magdeburg had good reason to ally itself with him: the Swedish army was one of the most efficient of the time and Gustavus Adolphus did not rely on mercenaries as much as other rulers. His army consisted primarily of his countrymen, while the armies of the Holy Roman emperor were a mix of [[Hungarians]], [[Croats (military unit)|Croats]], [[Spaniards]], [[Poles]], [[Italians]], [[Frenchmen]], [[Germans]] and others.{{sfn|Frusetta|2013}}
Сроки пребывания инакомыслящих в обычных психиатрических больницах во многих случаях были сравнительно короткими (1—2 месяца); между тем инакомыслящие, помещённые в специальные психиатрические больницы по решению суда, пребывали в них в течение длительного срока, по истечении которого их нередко переводили в общие психиатрические больницы и после нескольких месяцев пребывания в такой больнице выпускали на свободу<ref name="Targum">{{публикация|статья|автор=Targum SD, Chaban O, Mykhnyak S|заглавие=Psychiatry in the Ukraine|издание=Innov Clin Neurosci|год=2013 Apr|ссылка=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3659038/|issue=4|volume=10|pages=41–46}}</ref>.
 
Одним из морально-психологических стрессоров для заключённых специальных психиатрических больниц было отсутствие конкретного срока заключения<ref name="Адлер"/>. Как правило, каждые полгода пациенты спецпсихбольниц подвергались переосвидетельствованию психиатрической комиссией, однако эти освидетельствования проводились сугубо формально<ref name="report-of-us-delegation"/><ref name="Адлер"/>. Каждому пациенту уделялось несколько, максимум 10 минут; за день выездная комиссия или персонал спецбольницы пропускали очень большое количество пациентов. Во многих случаях лечащий психиатр предоставлял информацию о пациентах для рассмотрения комиссией из Института им. Сербского, приезжавшей в СПБ из Москвы каждые полгода<ref name="report-of-us-delegation"/>.
In November 1630, King Gustavus sent ex-Administrator [[Christian William of Brandenburg|Christian William]] back to Magdeburg, along with [[Dietrich von Falkenberg]] to direct the city's military affairs. Backed by the Lutheran clergy, Falkenberg had the suburbs fortified and additional troops recruited.
 
Н. Адлер и С. Глузман отмечают, что решение об освобождении или о переводе в более мягкие условия обычной психиатрической больницы в действительности принималось, как правило, КГБ и визировалось врачами и судом лишь символически<ref name="Адлер"/>.
[[Image:Sack of Magdeburg 1631.jpg|thumb|upright=1.5|right|Engraving from [[Theatrum Europaeum]], showing the fighting for Magdeburg's defense works]]
====Magdeburg besieged====
When the Magdeburg citizens refused to pay a demanded tribute to the emperor, Imperial forces under the command of [[Johann Tserclaes, Count of Tilly]] laid siege to the city within a matter of months.{{sfn|Helfferich|2009|p=107}}
 
Академик [[Сахаров, Андрей Дмитриевич|А. Д. Сахаров]] писал: «Практически во всех известных мне случаях пребывание в спецпсихбольницах было более продолжительным, чем соответствующий срок заключения по приговору».<ref name="СахаровII-6"/> Н. Адлер, С. Глузман приводят следующую статистику: средний срок пребывания диссидентов в специальных психиатрических больницах составлял 2 года, но в некоторых случаях он достигал 20 лет. Многие диссиденты в течение своей жизни направлялись на такое «лечение» неоднократно. Часто вслед за освобождением из психиатрической больницы человека арестовывали и наказывали уже тюремно-лагерным заключением.<ref name="Адлер"/>
The city was besieged from 20 March 1631 and Tilly put his subordinate Imperial Field Marshal {{lang|de|[[Gottfried Heinrich Graf zu Pappenheim]]|italic=no}} in command while he campaigned elsewhere.
 
В большинстве специальных психиатрических больниц узники проходили путь от самого тяжёлого до самого лёгкого, «выписного» отделения. При тихом, «соглашательском» поведении заключённый мог достичь выписного отделения за период в полтора — два года. Однако достаточно было того или иного нарушения, чтобы этот путь начался для заключённого заново. Сравнительно лёгким путём освобождения из спецпсихбольницы или смягчения условий содержания являлось «раскаяние», не обязательно публичное или письменное: достаточно было выразить его в разговоре с врачом, сообщавшим о «раскаянии» узника в КГБ, и затем повторить на выписной комиссии.<ref name="Подрабинек"/>
In fierce fighting, the Imperial troops numbering 24,000 conquered several [[sconce (fortification)|sconces]] of the city's fortification and Tilly demanded capitulation.
 
==== Последствия длительного заключения для инакомыслящих ====
==Assault and sacking==
Длительное пребывание в психиатрических больницах влекло за собой стойкие психологические нарушения и социальные трудности у тех, кто оставался в живых<ref name="Ougrin"/>. Согласно выводам Н. Адлер и С. Глузмана, на бывших узников (если не всех, то многих из них) оказывали влияние такие факторы, как<ref name="Адлер"/>:
{{multiple image|align=right|total_width = 340|direction=horizontal|image1=Johann Tserclaes Tilly.jpg|image2=Gottfried Heinrich von Pappenheim.jpg|footer=Imperial army commanders [[Johann Tserclaes, Count of Tilly|Count Tilly]] and [[Gottfried Heinrich Graf zu Pappenheim|Graf Pappenheim]]}}
* Продолжение репрессий, закамуфлированных и явных.
After two months of siege and despite the Swedish victory in the [[Battle of Frankfurt an der Oder|Battle of {{lang|de|Frankfurt an der Oder|nocat=y|italic=no}}]] on 13 April 1631, Pappenheim finally convinced Tilly, who had brought reinforcements, to storm the city on 20 May with 40,000 men under the personal command of Pappenheim. The Magdeburg citizens had hoped in vain for a Swedish relief attack. On the last day of the siege, the councillors decided it was time to sue for peace, but word of their decision did not reach Tilly in time.
* Одиночество (и моральное, и физическое).
* Бедность, отсутствие собственного жилья.
* Использование властями родственников для оказания давления или для слежки.
* Отсутствие в стране каких-либо реабилитационных центров для жертв пыток.
* Наличие психиатрического «ярлыка» со всеми вытекающими из этого опасностями и правовыми ограничениями.
 
После освобождения инакомыслящие находились под постоянным надзором, который осуществляли врачи психиатрических учреждений, под давлением сотрудников КГБ соглашавшиеся повторно госпитализировать их в случае «рецидива»<ref name="Ougrin"/><ref name="Подрабинек"/>. Пребывание на диспансерном учёте препятствовало профессиональной карьере, получению образования, осуществлению юридических и общественных прав<ref name="zaprava"/>. Ещё во время своего пребывания в стационаре заключённые узнавали, что этот психиатрический учёт фактически будет пожизненным<ref name="Адлер"/>.
In the early morning of May 20, the attack began with heavy artillery fire. Soon after, Pappenheim and Tilly launched infantry attacks. The fortifications were breached and Imperial forces were able to overpower defenders and open the Kröcken Gate which allowed the entire army to enter the city, [[looting|plundering]] its rich stores of goods. The city was dealt another blow when commander Dietrich von Falkenberg was shot dead by Catholic Imperial troops.{{sfn|Helfferich|2009|p=108}}
 
Одним из худших вариантов являлась ситуация, при которой суд, освободивший диссидента от принудительного лечения в психбольнице, в то же время признавал его [[Недееспособность|недееспособным]]. В этом случае бывший заключённый лишался [[Гражданские и политические права|гражданских прав]], предоставленных ему законом; над ним учреждалась [[опека]].<ref name="Подрабинек"/>
===Magdeburg burns down===
There are reports of the attackers setting fire to single houses to dislodge persistent defenders. That the fire then spread all over the city appears to have been unintended. By ten o'clock most of the city was on fire. General Tilly sent some soldiers to save the [[Magdeburg Cathedral|cathedral]], where 1,000 survivors had fled. Most of the victims in the sack suffocated or burned to death. The wind fanned the flames, in the end destroying 1,700 of the city's 1,900 buildings.{{sfn|Wilson|2011}}
 
В случае, если {{comment|ВТЭК|врачебно-трудовая экспертная комиссия}} признавала бывшего узника [[Инвалидность|инвалидом]] второй группы, ему назначалась пенсия 45 рублей в месяц; при этом затруднялось его трудоустройство, так как он лишался доступа ко многим работам. Со временем добившись третьей группы инвалидности, бывший заключённый мог устроиться на приемлемую работу, однако ему навсегда был закрыт доступ к работе в [[Педагогика|педагогике]], автомобилевождении и многих других областях. Также он лишался возможности учиться в [[Высшее учебное заведение|высших учебных заведениях]].<ref name="Подрабинек"/>
===Out of control===
[[File:Eduard Steinbrück Die Magdeburger Jungfrauen.jpg|thumb|''Sack of Magdeburg - The Magdeburg maidens'', 1866 painting by {{ill|Eduard Steinbrück|de|lt=E. Steinbrück}}]]
Amidst this inferno, many Imperial soldiers supposedly went out of control. The invading soldiers had not received payment for their service and demanded valuables from every household they encountered. There were reports of gang rapes of minors{{sfn|Wilson|2011}} and torture.{{sfn|Helfferich|2009|p=109}}
 
Некоторые жертвы политических репрессий выходили из стационаров с теми или иными тяжёлыми физическими последствиями для организма<ref name="post-Soviet"/> (вплоть до нетрудоспособности<ref name="О диссидентах"/>), другие ощущали себя психически сломленными<ref name="post-Soviet"/>. Некоторые, как, например, украинский [[шахтёр]] и правозащитник Алексей Никитин<ref name="post-Soviet"/>, [[слесарь]] Николай Сорокин из [[Ворошиловград]]а<ref name="Gershman"/>, погибли при своём пребывании в психиатрических больницах<ref name="Gershman"/><ref name="post-Soviet"/>. Так, у Николая Сорокина интенсивное применение психотропных средств в Днепропетровской СПБ привело к заболеванию [[Почка (анатомия)|почек]], повлёкшему за собой [[летальный исход]]. Борис Евдокимов, [[журналист]], был болен [[Рак (заболевание)|раком]] во время своего пребывания в психиатрическом стационаре, однако не получил необходимого лечения от этой болезни. После двухлетнего заключения в психбольнице он был освобождён и в том же году умер в возрасте 56 лет. За пять месяцев до смерти Евдокимова ему было отказано в разрешении выехать за границу для лечения.<ref name="shadow"/>
{{Cquote|quote=When civilians ran out of things to give the soldiers, the misery really began.<br />For then the soldiers began to beat, frighten and threaten to shoot, skewer, hang, etc., the people.|author=[[Otto von Guericke]], Magdeburg councilman|source={{sfn|Helfferich|2009|p=109}}}}
 
В ряде случаев узники после освобождения замечали у себя ранее отсутствовавшие психические симптомы [[Невротические расстройства|невротического круга]]: чувство усталости, ухудшение концентрации внимания, возбудимость, [[Вегетативная нервная система|вегетативные]] нарушения, раздражительность, ночные кошмары, временные состояния [[Деперсонализация|деперсонализации]], острое чувство тоски. Как следует из неопубликованного доклада Ю. Л. Нуллера на IV международном симпозиуме по пыткам и медицинской профессии (1991 год, [[Будапешт]]), аналогичные состояния деперсонализации наблюдались и у освобождённых узников сталинских лагерей.<ref name="Адлер"/><!--к абзацу-->
Of the 25,000 inhabitants, only 5,000 survived, at least 1,000 of these having fled into [[Magdeburg Cathedral]] and 600 into the [[Premonstratensians|Premonstratensian]] monastery.{{sfn|Wilson|2011}} Tilly finally ordered an end to the looting on May 24, and a Catholic mass was celebrated at the Cathedral on the next day. For another fourteen days, charred bodies were dumped in the [[Elbe]] River to prevent disease.
 
{{Cquote|quote=I believe that over twenty thousand souls were lost.<br />It is certain that no more terrible work and divine punishment has been seen since the [[Siege of Jerusalem (1099)|Destruction of Jerusalem]]. All of our soldiers became rich. [[Gott mit uns|God with us]].|author=[[Gottfried Heinrich Graf zu Pappenheim|Graf Pappenheim]], in a letter|source={{sfn|Medick|Selwyn|2001}}}}
 
==Aftermath==
A census conducted in 1632 listed only 449 inhabitants. Much of the city remained rubble until 1720 at least.{{sfn|Wilson|2011}}
 
===Reactions===
After Magdeburg's capitulation to the Imperial forces, there were disputes between those residents who had favored resistance to the emperor and those who had opposed it. Even King Gustavus Adolphus joined, claiming that the citizens of Magdeburg had not been willing to pay the necessary funds for their defense.{{sfn|Helfferich|2009|p=112}} [[Pope Urban VIII]] expressed his satisfaction that "the nest of heretics" was destroyed.{{citation needed |date=April 2018}} However, the Imperial treatment of defeated Magdeburg helped persuade many Protestant rulers in the Holy Roman Empire to stand against the Roman Catholic emperor.{{sfn|Helfferich|2009|p=113}}
 
===Notoriety===
The devastations were so great that {{lang|de|Magdeburgisieren}} (or "magdeburgization") became a common term signifying total destruction, rape and pillaging for decades. The terms "Magdeburg justice", "Magdeburg mercy" and "Magdeburg quarter" also arose as a result of the sack, used originally by Protestants when executing Roman Catholics who begged for quarter.{{sfn|Nolan|2006}}
 
{{Wikisource|The Works of J. W. von Goethe/Volume 9/The Destruction of Magdeburg|Goethe: The Destruction of Magdeburg}}
The massacre was forcefully described by [[Friedrich Schiller]] in his 1792 work ''History of the Thirty Years' War''{{sfn|Schiller|1792}} and perpetuated in a poem by [[Johann Wolfgang von Goethe|Goethe]].{{sfn|Goethe|1801}} A scene of [[Bertolt Brecht|Brecht]]'s play ''[[Mother Courage and Her Children]]'', written in 1939, also refers to the incident.{{sfn|Brecht|1939}}
 
===Political consequences===
Administrator [[Christian William of Brandenburg]] was badly injured and taken prisoner. He later converted to Catholicism and was released. He received an annual sum of {{gaps|12|000}} taler from the revenues of the archbishopric of Magdeburg under the [[Peace of Prague (1635)|Peace of Prague]].
 
After the sack the [[archbishopric of Magdeburg]] went to [[Archduke Leopold Wilhelm of Austria]], youngest son of emperor Ferdinand II, as the new Catholic Administrator.
The [[Peace of Prague (1635)]] confirmed his rule over the city, but three years later, Swedish troops expelled the Habsburg army and restored [[Augustus, Duke of Saxe-Weissenfels|Augustus of Wettin]], (first elected in 1628) as Administrator as of October 1638. August finally took full control of Magdeburg in December 1642 after a neutrality treaty was concluded with the Swedish general [[Lennart Torstenson]]. He was then able to begin the reconstruction of the city.
 
The [[Archbishopric of Magdeburg]] was [[Secularization|secularized]] and finally fell to [[Brandenburg-Prussia]], upon August's death in 1680.
 
== See also ==
* In the story of the 1959 [[The Last Valley (novel)|novel]]{{sfn|Pick|1959}} and 1971 [[The Last Valley (1971 film)|film]]{{sfn|Clavell|1971}} ''The Last Valley'' the Sack of Magdeburg marks a turning point in the life of both main characters. (The captain took part in the looting, losing his faith as a consequence, and the teacher lost his familiy who lived there.)
 
== References ==
{{Reflist|18em}}
 
==Sources==
{{Refbegin|2}}
*{{cite book|last=Wilson|first=Peter H.|ref=harv|title=Europe's Tragedy : A History of the Thirty Years War|location=Cambridge, MA|publisher=Harvard University Press|year=2011|orig-year=first publ. 2009|isbn=9780674062313}}
*{{cite book|last=Wilson|first=Peter H.|series=European history in perspective series|title=From Reich to Revolution: German history 1558-1806|location=London|publisher=Palgrave Macmillan|year=2004|ref=harv|isbn=9780333652442}}
*{{cite book|last=Helfferich|first=Tryntje|title=The Thirty Years War: A Documentary History|location=Indianapolis|year=2009|publisher=Hackett Pub. Co.|ref=harv|isbn=9780872209404}}
*{{cite book|author-last=Frusetta|author-first=James|chapter=Foreign Intervention|editor-last=Lampe|editor-first=John|title=Ideologies and National Identities The Case of Twentieth-Century Southeastern Europe|location=Budapest|publisher=Central European University Press|year=2013|ref=harv|isbn=9786155053856}}
*{{cite journal|last1=Medick|first1=Hans|last2=Selwyn|first2=Pamela|date=2001|title=Historical Event and Contemporary Experience: The Capture and Destruction of Magdeburg in 1631|journal=History Workshop Journal|publisher=Oxford University Press|volume=No. 52|pages=23-48|ref=harv|jstor=4289746}}
*{{cite book|last=Nolan|first=Cathal J.|date=2006|title=The age of wars of religion: 1000-1650 - An Encyclopedia of Global Warfare and Civilization|chapter=Magdeburg, Sack of|volume=Vol. 2|location=London; Westport, CT|publisher=Greenwood|pages=561-562|ref=harv|isbn=0313337349}}
*{{cite book|last=Schiller|first=Friedrich|authorlink=Friedrich Schiller|date=1792|title=Geschichte des dreyßigjährigen Kriegs|trans-title=History of the Thirty Years' War|url=http://www.deutschestextarchiv.de/book/show/schiller_krieg_1792|language=de|location=Frankfurt am Main; Leipzig|publisher=sine nomine|ref=harv|oclc=833153355}}
*{{cite wikisource|last=Goethe|title=The Destruction of Magdeburg|year=1801|wslink=The Works of J. W. von Goethe/Volume 9/The Destruction of Magdeburg|authorlink=Johann Wolfgang von Goethe|ref=harv}}
*{{cite book|last=Brecht|first=Bertolt|authorlink=Bertolt Brecht|date=1939|publication-date=1941|title=Mutter Courage und ihre Kinder|lang=de|trans-title=Mother Courage and Her Children|location=Basel|publisher=Reiss|ref=harv|oclc=72726636}}
*{{cite book|last=Pick|first=J.B.|date=1959|publication-date=1960|title=[[The Last Valley (novel)|The Last Valley]]|location=Boston|publisher=Little, Brown|oclc=1449975|author-link=John Pick|ref=harv}}
*{{cite AV media|last=Clavell|first=James|date=January 28, 1971|title=[[The Last Valley (1971 film)|The Last Valley]]|medium=Motion picture|location={{flagicon|UK}} {{flagicon|USA}}|publisher=[[American Broadcasting Company|ABC]]|author-link=James Clavell|ref=harv}}
*{{cite book|last=Brzezinski|first=Richard|series=Men-at-Arms series|title=The army of Gustavus Adolphus|volume=Vol. 1 - Infantry|location=London|publisher=Osprey|year=1991|isbn=9780850459975}}
*{{cite book|last1=Firoozi|first1=Edith|last2=Klein|first2=Ira N.|title=Universal History of the World: The Age of Great Kings|location=New York|year=1966|volume=Vol. 9|publisher=Golden Press|pages=738-739|oclc=671293025}}
*{{cite book|last=Ingrao|first=Charles W.|title=The Habsburg Monarchy 1618-1815|edition=2nd|location=New York|year=2000|publisher=Cambridge University Press|isbn=9780521780346}}
*{{cite journal|last1=Parker|first1=Geoffrey|date=1997|title=The "Military Revolution," 1560-1660--a Myth?|jstor=1879826|journal=Journal of Modern History|publisher=University of Chicago Press|volume=Vol. 48|number=2|pages=195-214}}
*{{cite journal|last1=Paas|first1=John Roger|date=1996|title=The Changing Image of Gustavus Adolphus on German Broadsheets, 1630-3|jstor=751404|journal=Journal of the Warburg and Courtauld Institutes|publisher=Warburg Institute|doi=10.2307/751404|volume=Vol. 59|pages=205-244}}
*{{cite journal|last1=Coupe|first1=W. A.|date=1962|title=Political and Religious Cartoons of the Thirty Years' War |jstor=750542|journal=Journal of the Warburg and Courtauld Institutes|publisher=Warburg Institute|doi=10.2307/750542|volume=Vol. 25|number=1/2|pages=65-86}}
{{Refend}}
 
== External links ==
* [http://www.filbrun.com/history/magdeburg.htm Sack of Magdeburg] on Filbrun
* [http://www.historyofwar.org/articles/people_tilly.html Count of Tilly] on History of War
 
{{Authority control}}
 
[[Category:1631 in the Holy Roman Empire]]
[[Category:Conflicts in 1631]]
[[Category:Battles of the Thirty Years' War|Magdeburg 1631]]
[[Category:Battles involving the Holy Roman Empire|Magdeburg 1631]]
[[Category:History of Magdeburg]]
[[Category:Massacres in Germany]]
[[Category:Sieges involving the Holy Roman Empire|Magdeburg]]
[[Category:Battles in Saxony-Anhalt]]