Вікіпедія

Волосате: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
MaryankoBot (обговорення | внесок)
Боти
1 729 002 редагування
м правопис, §11: правило милозвучності за допомогою AWB
м виправлено порожній lang-xx, replaced: ХХ → XX, ХVІІ → XVII за допомогою AWB
Рядок 74:
У селі є сезонний ресторан та осередок годівлі [[гуцульський кінь|гуцульських коней]], у якому можна взяти уроки або вийти на прогулянку.
 
В кінці поселення, наліво за лінією [[сторожова будка|сторожової будки]] з платним впуском для туристів є руїни [[цвинтар]]я, у яких можна упізнати могили похованих, передусім утримувану могилу місцевого священика. Охорона заповідника за відвідання цвинтаря не вимагає плати. В [[1994]] році цвинтар огородили дерев'яним парканом працівниками «Бєщадського національного парку» та волонтером Американського корпусу миру Кірком Хенвудом ({{lang-en|}}Kirk Henwood}}). Цвинтар у Волосатому є початковим пунктом туристичного маршруту «Волосате — Тарниця».
 
== Історія ==
Рядок 83:
Старожили стверджували, що один з князів, що жили в селі, мав довге волосся, і через це село було названо Волосатим.
 
Положення далеко в горах поблизу перевалу [[Бескиди|Бескид]] сприяло тому, що в ХVІІXVII і XVIII ст. Волосате вважалося одним із центрів «бескидництва». Розбійники з угорської сторони йшли через село, щоб далі в глибині [[Галичина|Галичини]] займатися грабунками й розбоями. У часи [[Хмельниччина|Хмельниччини]] селяни з Волосатого разом із селянами з інших бойківських сіл під проводом Федора Факаша з Руського взяли участь у нападі на двір Височанських у Борині коло Турки, де переховувалася шляхта після втечі від козаків.
 
Волосате, на відміну від інших гірських сіл, аж до [[XVIII століття|XVIII]] ст. належало нащадкам засновника села князя Тимка Кобриновича. Як родині, яка не належала до шляхетської верстви, так довго вдавалося утриматися, лишається загадкою. Як згадують старі люди, поляків у Волосатім не було. Ще одна особливість — спосіб забудови села, відмінний від усіх сусідніх сіл. Тут були хутори по 6–10 хат поруч одна з одною, у яких ґаздували господарі з одного роду. На цьому культурні особливості не закінчувалися. У Волосатому до вибуху ІІ Світової війни зберігалися архаїчні звичаї. Наприклад, чоловіки тут мали подовжене волосся, яке мастили оливою і заплітали у дві коси, а померлого везли на санях, запряжених волами, незважаючи на пору року. Відгодівля волів була найприбутковішим заняттям в цій частині Бескидів, а самі воли були такої якості, що купувати їх приїжджали купці з Західної Європи.
 
Село, яке вважалось архаїчнішим і консервативнішим за інші, ближче до середини ХХXX ст. також не оминули зміни. «Молоді люди верталися з праці в Німеччині і на сіножаті вже хотіли будувати нові хати, з коминами. У нас був громадський ліс такий великий, як у жодному другому селі. Як хто хотів будуватися — брав з того ліса дерево, красні ялиці». Село належало до [[Ліський повіт (ІІ Річ Посполита)|Ліського повіту]] [[Львівське воєводство|Львівського воєводства]].
 
За період 1944—1947 рр. українців було примусово виселено до [[СРСР]], а село і церква знищені окупаційною комуністичною владою. Мешканців Волосатого зі Ставного на Закарпатті до станції [[Стрий]] радянські органи влади відправили 19 червня 1946 р. — 250 господарств, 1049 осіб, 19 коней, 522 корови, 38 кіз та овець, 90 возів. Колону супроводжував солтис Лука Войтко. Територія села віддана Польщі. Від Волосатого залишилися тільки підмурівок церкви, цвинтар з кільканадцятьма надгробками і чотири придорожні хрести.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Волосате