Пій VI: відмінності між версіями

''Анджело Онофріо Мелькіоре Натале Джованні Антоніо, граф Браскі'' (в повсякденному житті відомий за скороченим варіантом імені - ''Джананджело'' або ''Джованні Анджеліко Браскі'') народився 27 грудня 1717 в [[Чезена|Чезені]], що входила на той час до складу [[Папська держава|Папської держави]] в збіднілій, проте шляхетній родині. Його батьками були граф ''Марко Ауреліо Томмазо Браскі'' та графиня ''Анна Тереза Банді''. Він був найстаршим з восьми дітей в родині, окрім нього були ще молодші брати і сестри: ''Феліче Сільвестро'', ''Джулія Франческа'', ''Корнеліо Франческо'', ''Марія Олімпія'' (стала монахинею), ''Анна Марія Костанца'', ''Джузеппе Луїджі'' та ''Марія Лючія Марґеріта''.

Вивчав класичну античність та право в [[єзуїти|єзуїтській]] колегії в Чезені, де отримав в досить молодому віці (мав лише 17 років) в 1734 році вчену ступінь ''доктора utroque iure (обох прав)''. Потім навчався в університеті [[Флоренція|Флоренції]]. Після навчання працював секретарем у кардинала [[Томмазо Руффо]], з 1753 - приватний секретар Папи [[Бенедикт XIV|Бенедикта XIV]], котрий нагородив його саном [[канонік]]а [[Собор Святого Петра|Собору Святого Петра]]. В той час отримав пропозицію перейти в духовний стан, проте відмовився, оскільки до цього був нетривалий час одруженим. Проте, коли його колишня дружина сама прийняла чернецтво він також прийняв священицький сан в 1758 році. Згодом був секретарем кардинала [[Карло Реццоніко]] (брата Папи [[Климент XIII|Климента ХІІІXIII]]), з 1766 - генеральний скарбник [[Апостольська палата|Апостольської палати]] (фактично скарбник Папи [[Климент XIII|Климента ХІІІXIII]]). 26 квітня 1773 року Папа [[Климент XIV]] призначив його [[кардинал]]ом, з 15 травня 1773 - з [[титулярна церква|титулярним престолом]] в церкві [[Сант Онофріо аль Джаніколо|Сант Онофріо]] в Римі.

У Європі важкою проблемою для папства було поширення [[Етатизм|етатизмуетатизм]]у і [[Янсенізм|янсенізмуянсенізм]]у в таких католицьких країнах, як [[Франція]] та [[Австрія]]. Поширенню ідей Фебронія, засуджених [[Климент XIII|Климентом XIII]], сприяв імператор [[Йосип II]], монарх Австрії. Він вважав себе відповідальним за долю католицизму на території своєї держави і абсолютно не прислухався до думки апостольської столиці. Пій VI вирішив особисто поїхати до [[Відень|Відня]], щоб підняти там авторитет римського єпископа. Імператор прийняв його з почестями, але не відмовився від своїх реформ. У 1786 в тосканському місті Пістоя відбувся синод, скликаний єпископом Річчі, прихильником ідей іосифізму і янсенізму. [[Синод]] прийняв багато рішень реформаторського характеру, які папа засудив у 1794 головним чином з тієї причини, що єпископ діяв самовільно, без згоди апостольської столиці. За часів Пія VI відбувся останній поділ Польщі. У цій справі папство 20 років дотримувалося нестійкої і невпевненої політики. У 1791 Пій VI визнав конституцію 3 травня, але з умовою, що права католицької церкви в Польщі не будуть порушені. У 1795 папа засудив повстання під проводом [[Костюшко Тадеуш|Тадеуша Костюшка]], а в 1796 ліквідував [[Нунцій|нунціатуру]] у [[Варшава|Варшаві]].

* [http://www.newadvent.org/cathen/12131a.htm Пій VI у католицькікатолицькій енциклопедії ({{langref-en|}}).]