18 березня 1920 року до ставки Денікіна в Криму приїхав генерал [[Кутепов Олександр Павлович|О. Кутепов]], який заявив, що «після невдач, котрі сталися в Новоросійську та до нього, добровольчий корпус уже більш не довіряє генералу Денікіну так, як вірив до того часу». Ця звістка викликала заяву Денікіна, що він складає з себе повноваження командуючого Добровольчою армією. {{OldStyleDate|3|квітня||21|березня}} в Севастополі відбулося засідання військової ради, на якому вирішувалося питання про призначення нового керівника. Рада одноголосно висловилася за генерал-лейтенанта [[Врангель Петро Миколайович|П. Врангеля]] як спадкоємця головнокомандувача. {{OldStyleDate|4|квітня||22|березня}} Денікін підписав наказ про зняття з себе повноважень та призначення генерала Врангеля Верховним правителем та Головнокомандувачем Збройними силами Півдня Росії.
Наступного дня А. Денікін на борту англійського міноносця емігрував до Європи.
До кінця Другої Світової війни проживав у Європі, після війни переїхав до США. Помер у місті [[АннЕнн-Арбор]]і ([[Сполучені Штати Америки|США]]) 8 серпня 1947 року, 3 жовтня 2005 року на [[Донське кладовище|цвинтарі Донського монастиря]] в [[Москва|Москві]] відбулося перепоховання генерала Антона Денікіна з дружиною Ксенією.
Автор мемуарів: «Очерки русской смуты» (т.1—2, 1920—1922, т. 3—4, 1924—1925), «Офицеры» ([[1928]]), «Старая Армия» ([[1929]]–[[1931]]); «Путь русского офицера» (не завершені, вперше видано у [[1953]] році) та ін.
ВУ [[політична мова|політичну мову]] увійшли слова Денікіна про «єдину та неподільну Росію», зокрема [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталін]] у доповіді на XII з'їзді [[Комуністична партія Радянського Союзу|ВКП(б)]] сказав: «…бродять…Бродять бажання влаштувати в мирному порядку те, чого не вдалося влаштувати Денікіну, тобто створити так звану єдину і неподільну»<ref>«XII съезд РКП (б)…», с. 441.</ref>.
